Мова поезії як дзеркало стану літературної мови

Таким чином, очевидним є те, що нацковці проявляють неабиякий інтерес і досліджують різні рівні мовної системи у творах Ліни Костенко – лексичну, словотвірну, граматичну.

 

 

 

 

Висновок до I розділу

Ідіостиль письменника, у даному випадку Ліни Костенко має велике значення для дослідження специфіки мови письменницького періоду. У творчості будь-якого поета відбивається не лише певна історична епоха, але і мовна: через художні засоби, використані митцем, розкривається лексико-стилістичне багатство самої мови та її різномаїття. На цьому акцентували увагу практично всі дослідники творчості Ліни Костенко. Її творча майстерність, її художня образність, насиченість художніми засобами, краса слова привертають увагу науковців і сьогодні.

Для нас зараз є важливим відображення саме мови як системи, сукупності закономірностей та ознак у поезії Ліни Костенко, вияв мови через поетичне слово, тобто те, як матеріалізується мова в поезії не з боку художності та образності, а у зв’язку структурних особливостей мови разом із цією ж образністю та художністю, експресивністю та тональністю поезії. Це можна виявити через аналіз підсистем мови: граматичної, лексичної, синтаксичної і через вияв на закономірності їх використання паралельно з певними поетичними прийомами.

Той, хто читає поезію Ліни Костенко відкриває для себе необмежені можливості мови щодо народження поетичних образів із поєднанням звичних загальновживаних слів. Абстрактні, книжні номінації «одомашнюються» в несподіваній сполучуваності, поетичні метафори високого звучання об’єднуються із сусідніми розмовно-побутовими висловами. Як от наприклад: « на пораду зійшлись два віки; Пливуть віки, а він пливе й собі; Історія стоїть біля дороги». [10, с. 8]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II частина

2.1. Особливості лексики: неологізми, авторські специфічні словоформи; архаїзми; слова іншомовного походження.

Творчість Ліни Василівни Костенко надзвичайно багата на різноманітні види лексичних груп української мови. Можна виділити групи лексики за походженням згрупувати слова за способами творення, виокремити архаїзми, історизми, а також неологізми, що є особливо цікавим для нас на даний момент. Вважається, що творення власних авторських одиниць є значним джерелом поповнення лексики своєї мови. Участь Ліни Костенко в цьому процесі можна вважати винятково важливою. Її поетичний словник налічує близько 280 оригінальних номінацій. Аналіз частотності використання авторських лексичних новотворів  в поетичних текстах авторів 20 століття виявив, що Ліна Костенко належить до найактивніших експериментаторів у галузі індивідуально-авторської лексичної номінації, серед яких також находяться Василь Барка, Андрій Малишко, Михайль Семенко, Павло Тичина, Іван Драч, Максим Рильський та ін. [4, с. 30]

Серед всіх новоутворень поетеси можна виділити найбільшу кількість – іменникові, їх близько 150 одиниць. Галина Вокальчук, досліджуючи характер словотворчості Костенко виділяє кілька типів іменникових номінацій:

• За фізичними ознаками. ( дужень, хлопець-хорошень)
• За інтелектуальними ознаками (напівнездара, напівталант, дурнолобець, лицар-недотепа)
• За характерологічними ознаками (фарфоролиз)
• За родом занять ( новинкар, великовоїн)
• За соціальним станом ( пів гетьман, домодержавець)
• За ситуативним станом ( зволеник, задиба.)

Паралельно з цими типами можна виділити ще кілька, таких як от назви тварин ( пралев, праконяка, прапес, пракорова), назви птахів ( праптиця, прапівень, кажан-чепіргач), назви частин тіла істоти ( рука-миштар, кремінь-ноженята), назви рослин (іноплемінник-дерево, яблуко-гібрид, дорога-безконечниця), а також групи абстрактних номінацій: назви емоцій, психологічних станів ( божевілля, покинутість, позо сталість, усправедливлення, прапам’ять), назви зовнішніх ознак істот ( чорнобрівя, карість), назви дій ( мискоборство, причіпенько).

Основними способами творення для цих номінацій є в першу чергу суфіксація, а саме – приєднання суфікса пра- до іменників. Таким чином авторка надає предметним назвам певного часового забарвлення, повертає читача у своїй уяві до минулого, давнього. Суфіксальним способом вона також експресивно передає найтонші відтінки почуттів, переживань і оцінок, серед яких можемо виділити:

-очок-: Двигтить місточок і дві дошки. -  не бійтесь,куме, іще трошки!

-оньк-: Ой ти ж роде мій, роде, родоньку, чому бур’ян по горороньку?

-очк-: Доберемося за три годиноньки за стонадцять верств до родиночки.

-есеньк-: Чуєш, роде мій ріднесенький, хоч би вийшов хто хоч однесенький!

Другим способом творення є складання основ двох слів. Таких чином утворюється одна повноцінна номінація, яка має багатогранний характер,основне значення слова доповнюється додатковою семантикою.

Авторка статті «Неологічні експерименти Ліни Костенко на тлі словотворчості шістдесятників» Галина Вокальчук спробувала пояснити причини появи авторських одиниць у поезі. «На нашу думку, - пише вона, - існує кілька причин появи таких одиниць  в творчості Ліни Костенко. Це насамперед: виявлення ставленя автора до позначуваного денотата, потреба уточнити значення узуальної лексичної одиниці, потреба привернути увагу читача до можливих ознак предмета, прагнення образно назвати предмет, явище, поняття, пошук оригінальної рими ( дібровіть – дніпровість), спроби досягти певного стилістичного ефекту, найчастіше іронічного, комічного тощо.»

Можна також класифікувати лексику поезій Ліни Костенко і на основі її емоційності, експресивності. Для надання цього ефекту вона використовує лексику різних груп у поєднанні з різними художніми засобами. В багатої поезіях вона вводить слов’янські антропоніми, цим самим досягаючи неабиякої експресивності на фоні нейтральної лексики.

Там досі моляться Стрибогу

Високі в сонці ясени,

Русявоокі Берегині

Позолотили береги.

Також  дуже вживаною є біблійна лексика, що використовується для емоційно-експресивного впливу на читача. Вона надає поезії певного колориту, пишної забарвленості.  У поетичному тексті Ліни Костенко присутній своєрідний експромт – так звані оказіоналізми. Особливість їх використання полягає в тому, що їх емоційно-експресивна функція проявляється в контексті, ізольовано ж від нього вони втрачають свою емоційність:

І ми…і степ… і жовтий падолист.

Та чого ж я шукаю і чим я жива?

Велемовний світ, велелюдний

Гори. Щезай в пожежах самоспалень

В гірких руїнах власних попелищ.

Особливо характерним є отворення оказіоналізмі прикметникової форми на позначення кольору, якісної ознаки, як от: татаріший, всьогіше, непродощимий.

Серед лексичних груп письменниця використовує і термінологічну лексику, і просторіччя, майстерно ліризуючи їх.  Широко уживаними є історизми та архаїми. В основному вони зосереджені в романі Ліни Костенко «Берестечко» та «Маруся Чурай». Найбільшу групу становлять власне лексичні архаїзми, які були витіснені з мови словами того ж значення, але іншої основи: перст ( палець), ректи ( говорити), уста ( губи), ясир ( неволя) тощо. Найповніше використані у творі історизми, які умовно можна поділити на кілька груп:

1. Слова, що характеризують класову структуру суспільства, соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні взаємовідносини представників різних верств населення минулих часів: єзуїт, вождь, війт, гусар, султан, бусурман, яничар, лях, цар, король, гетьман, запорожець, козак, відьма, князь, хан, гусари., шляхтич.

2. Назви колишніх військових чинів: війт, бурмістр, хорунжий, райці, криміналітер, магістрат, джура, кошовий, полковник, зброяр, підданці, гончар, посланець, генеральний писар.
3. Назви старовинної зброї, військових реалій: ясир, рейвах, картеч, свита, ватага,   орда, фортеця, універсал, булава, шолом, нагрудник, клейноди, гармати, шабля, печатка, корогви, скипетр, трон, башта, ковчег, кубок, келеп, скаба, скипетр.
4. Назви колишніх знарядь праці, побутових предметів: кубок, обертас,  бордюг, баняк, шмига.
5. Назви неіснуючих у наш час установ та об’єднань: гетьманство, лицарство, козацтво, Січ, тартак, віче.
6. Назви одягу : архалук, кобеняк. [11]

Роль таких лексичних одиниць полягає у створені колориту описаної письменницею доби, занурення в епоху, атмосферу того часу, щоб якйнайповніше проникнутись життям людей в козацьку добу. Хронологічно маркована лексика не створює відчуття архаїчності мови романів, а лише є мовними натяками на зображуваний час. Її вживання дає змогу наблизитися та зрозуміти загальний характер цілої епохи, її мову.

Значний пласт лексики у поезії поетеси займають слова іншомовного походження. Найчастіше серед іншомовних слів використовуються слова грецького походження. Як зазначає І. П. Ющук, для грецизмів характерні :

- початкові голосні а ,е, і (асфальт, акцент, епоха, етика)

- приголосний ф (нафталін, катастрофа, строфа, футляр та ін.)

- словотвірні елементи авто - , мікро - , макро - , хроно - , мета - , мега - , теле - , -філ, - фоб, - ізм та ін.(метафора, мегафон, телекамера, телефон та ін.)

Наступною за обсягом використання є латинізми. Для них характерні префікси де-, екс-, ім-, ін-, ре- (інтелект, реакція), суфікси - альн(ий), - ат, -аці(я), -ент, - тор, -тур(а), -ум, -ус (нейтральний, інструмент, квадратура, карат, номенклатура, асортимент та ін.):

Номенклатурні дурні, бюрократи,

Пласкі мурмила в квадратурі рам!

Ваш інтелект не зважать на карати,

А щонайбільше просто на сто грам [с.40].

І то не є дзвінкий асортимент

Метафор, слів, - на користь чи в догоду.

А що, не знаю. Я лиш інструмент,

В якому плачуть сни мого народу

Також зустрічаються запозичення і з французької мови: мільйон, павільйон, бізон, пейзаж, гудрон), з італійської:  сопрано, мецо, бас, опера, віолончель:

Хто ж натягнув такі скажені струни

на цю, таку струнку, віолончель?

Щоб він сопрано, меццо , басом

Усіх немислимих октав

Ячав, метався диким барсом

І нот ні в кого не пита.

Спостерігаємо також тюркізми, старословязнізми, запозичення з польської на англійської мов,  а також німецької.

Використання такої строкатої лексики засвідчує багатство мовного словника поетеси, демонструє її обізнаність та лінгвістичну ерудованість і яскраво розкриває нам лексичні можливості української мови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Особливості синтаксису  на пунктуації в поезії

Стиль автора — це та сукупність особливостей творчості, яка відрізняє його твори від творів інших письменників. Сукупність зображально-виражальних засобів митця є ефективною, коли закономірно поєднується в художню мотивовану систему. Носіями стилю є елементи форми художнього твору — від композиції до мовних виразових форм. В індивідуальному стилі письменника знаходить своє вираження авторська позиція щодо вибору певних виражальних засобів, тобто виявляються риси його мовотворчої індивідуальності. Найгнучкіше авторський стиль талановитого митця слова проявляється у використанні стилістичних засобів синтаксису.

Синтаксична система мови - це сукупність можливих моделей сполучення слів і структурно-функціональних типів речень, що обслуговують усі форми і види мовного спілкування.

Синтаксис як розділ граматики вивчає значення форм слів, що виникають у поєднанні з іншими словами і формами, синтаксичні одиниці і відношення між ними, правила побудови зв'язних висловлювань.

Існує багато класифікацій стилістичних фігур та незвичайних виражальних засобів, проте,як зазначає (///) всі вони базуються на трьох основних критеріях, які домінують в поетичному синтаксисі. Це такі критерії,як:

1. Незвичний логічний чи граматичних зв'язок елементів синтаксичних конструкцій.
2. Незвичне взаєморозміщення слів у фразі чи фраз у тексті.
3. Специфічні способи інтонаційного забарвлення тексту за допомогою синтаксичних засобів, а також  пунктуації.

Проаналізувавши поезію із останнього зібрання поезії Ліни  Костенко, можна зробити такі висновки: перш за все, яскраво прослідковується смислова завантаженість пунктуації (або її відсутності), а також зв'язок між тональністю поезії та типом речення, яке використовується для написання поезії.

Пунктуація відіграє в художній творчості неабияку роль. Завдяки їй автор може розставляти смислові акценти, прискорювати чи уповільнювати перебіг думок, надавати рядку експресивної насиченості або ж відчуття незавершеності. Всі ці можливості пунктуації Ліна Костенко впевнено використовує у своїй поезії.  Вона може не використовувати жодного розділового знаку, як от в поезії «Спини мене, отямся і отям»:

Спини мене отямся і отям

Там любов буває раз в ніколи

Вона ж промчить над зламаним життям

За нею ж будуть бігти видноколи

Вона ж порве нам спокій до струни

Вона ж слова поспалює вустами

Спини мене спини і скамени

Ще поки можу думати в останнє

Реципієнт сам для себе обирає темп, сам для себе вирішує, де слід зробити паузу. Відсутність пунктуації у даному випадку створює ефект швидкого перебігу думок, схвильованості, наповненості швидкоплинним почуттям. Відсутність розділових знаків надає поезії характеру «потоку свідомості», імітує безпосередню передачу хаотичного процесу внутрішнього мовлення людини: