Науково-практичні основи розвитку мовлення у дітей з його порушеннями

У статті 16 цього Закону йдеться про державну типову програму реабілітації інвалідів. Ця державна типова програма реабілітації інвалідів встановлює гарантований державою перелік послуг з медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової,  фізкультурно-спортивної,  побутової і соціальної реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, які надаються інваліду, дитині-інваліду з урахуванням фактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання безоплатно або на пільгових умовах. Розробляється вона центральним органом виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів; порядок її реалізації погоджується Радою у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України та затверджується Кабінетом Міністрів України. Для виконання цієї державної програми реабілітації інвалідів, як зазначається у Законі, створюються реабілітаційні комісії, до складу яких входять провідні фахівці реабілітаційної установи та представники місцевих органів виконавчої влади відповідно до типу реабілітаційної установи. Реабілітаційні комісії здійснюють:

• планування навчально-виховної та корекційно-відновлю-вальної роботи, контроль за її ефективністю;
• визначення реабілітаційних технологій, строків і тривалості проходження реабілітації інвалідом, дитиною-інвалідом відповідно до їх індивідуальної програми реабілітації з урахуванням реабілітаційного потенціалу інваліда та реабілітаційного прогнозу;
• контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда;
• забезпечення послідовності, комплексності і безперервності виконання реабілітаційних заходів, оцінку їх результатів та ефективності;
• внесення змін до індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда у разі необхідності її оперативного коригування;
• затвердження висновку про виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда.

На основі державної типової програми реабілітації інвалідів розробляються індивідуальна програма реабілітації. Слід зауважити, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Індивідуальна програма реабілітації має для інваліда, дитини-інваліда рекомендаційний характер. Інвалід (законний представник дитини-інваліда) самостійно вирішує питання про вибір та забезпечення конкретними засобами чи послугами реабілітації, в тому числі засоби пересування, вироби медичного призначення, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальну апаратуру, санаторно-курортне лікування тощо в межах його індивідуальної програми реабілітації.

У Законі зазначається, що має бути розроблене „Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда", порядок її фінансування та реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до основних міжнародних угод у статті 24 Закону „Про реабілітацію інвалідів в Україні" подано визначення, що діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються соціальним, педагогічним і психологічним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). У разі необхідності послуги з соціального і педагогічного патронажу надають виїзні реабілітаційні бригади.

Таким чином, законодавчо затверджено, що діти навіть з важкими формами інвалідності, мають перебувати вдома і одержувати належну соціальну, педагогічну та психологічну підтримку.

В Україні цей Закон набрав чинності з 1 січня 2006 року (окрім статей 15 і 26, які набрали чинності з 1 січня 2007 року).

Насьогодні відповідним комітетом Верховної Ради спільно з громадськими організаціями, реабілітаційними установами розробляються нормативно-правові акти, спрямовані на реалізацію цього Закону, готуються Укази Президента та розпорядження профільних міністерств і відомств, передбачається поетапне фінансове забезпечення відповідних видатків, а також готуються пропозиції щодо узгодження законодавчої бази у відповідність із цим Законом.

Так, зокрема, відповідно до прийнятого Закону „Про реабілітацію інвалідів в Україні" та на виконання Указів Президента України "Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями" (01.06.2005р.№1009/2005) та "Про невідкладні заходи щодо функціонування та розвитку освіти в Україні" "(04.07.2005р.№1013/2005), з метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти осіб, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку Міністерством освіти і науки України видано Наказ "Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю" (2.12.2005№692) [104]. Зокрема, в Наказі йдеться про необхідність передбачення всіма структурними підрозділами міністерства конкретних заходів щодо удосконалення організаційно-правового, науково-методичного забезпечення освіти осіб з інвалідністю, необхідність створення авторських колективів з розроблення підручників для дітей, які потребують корекції фізично і (або) розумового розвитку. Зазначено необхідність увійти з клопотанням до Президії Академії педагогічних наук України щодо включення до тематики наукових досліджень розробку та апробацію комплексного психолого-педагогічного супроводу дітей з тяжкими порушеннями розвитку. Запропоновано відповідно до Закону "Про реабілітацію інвалідів в Україні" внесення змін до нормативних документів, що регламентують діяльність відповідних загальноосвітніх закладів, а також вивчення питань перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних працівників, які працюють з дітьми та дорослими з обмеженими можливостями здоров'я та започаткування вивчення предмету "Основи корекційної педагогіки". Наказом передбачено створення Науково-методичного Центру освіти та соціальної реабілітації осіб з інвалідністю, необхідність розробки переліку наочно-дидактичного, навчально-реабілітаційного обладнання для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, розумово відсталих, з тяжкими порушеннями мовлення, затримкою психічного розвитку, видання необхідної навчальної літератури. При підготовці загальноосвітніх навчальних закладів (в тому числі інтернатного типу), професійно-технічних, ВНЗ до нового, навчального року означеним документом передбачається вжиття заходів щодо забезпечення безперешкодного доступу до навчальних та інших приміщень учнів, вихованців, студентів з урахуванням особливостей їх психофізичного розвитку.

Варто зазначити, що нормативно-правова база стосовно освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку на сьогодні не є остаточно розробленою. Зокрема, сучасні життєві реалії спонукають до прийняття „Закону про спеціальну освіту", який передбачатиме широку варіативність освітніх можливостей для дітей і дорослих з особливостями психофізичного розвитку і надасть реальну можливість реалізувати принципи, ратифікованих Україною міжнародних документів.

Проект Закону „Про спеціальну освіту" спрямований на створення законодавчої бази для задоволення потреб осіб з обмеженими можливостями здоров'я в отриманні освіти та створення сприятливих умов для адаптації та інтеграції цих осіб у суспільство.

Затвердження цього законодавчого документу сприятиме реформуванню спеціальної освіти у відповідності з міжнародними нормами в галузі освіти дітей з особливостями розвитку, зокрема, задекларованих у Саламанкській декларації та Рамках дій щодо освіти осіб з особливими потребами; визнанню пріоритетності інклюзивного навчання; забезпеченню рівноцінних альтернативних форм спеціальної освіти у відповідності з особливостями психофізичного розвитку учнів; заміни жорстко регламентованого навчального процесу на систему навчання, у якій переважають інтереси дитини та стимулюються її досягнення; усуненню навчального перевантаження, складності навчальних програм, теоретичної орієнтації навчання; визначенню оптимального співвідношення між загальною освітою та спеціальною допомогою та підтримкою; загальноосвітньою та професійно-трудовою підготовкою; забезпечення гарантованого дотримання прав дитини і гарантованих спеціальних освітніх послуг.

Нормативно-правовим документом, який засвідчує розпочату в Україні модернізацію освітньої галузі у напрямі інклюзивної освіти шляхом стандартизації на основі мультидисциплінарного підходу є проект Стандарту соціальних послуг, розроблений на виконання Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІЙ, Закону України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 року № 966-ІУ .

У вступі цього документу зазначається, що Державний стандарт якості соціальних послуг, які надаються у ході інклюзивного/інтегрованого навчання є документом, що входить до нормативно-правової бази системи державних соціальних стандартів і нормативів та наведений у Державному класифікаторі соціальних стандартів і нормативів, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 червня 2002 року №293.

Цей стандарт вводиться з метою визначення основних якісних характеристик соціальних та соціально-педагогічних, реабілітаційних послуг, надання інструкцій працівникам щодо дій для створення інклюзивного/інтегрованого середовища та допомоги дитині здобувати освіту, забезпечення доступності інклюзивного/інтегрованого навчання, раціонального розподілу ресурсів, рівноправного забезпечення соціальних гарантій щодо освіти та соціального захисту.

У стандарті зафіксовано вимоги до рівня якості, процесу надання послуг, переліку видів, форм та обсягу послуг для досягнення результату послуг для дитини з особливими навчальними потребами, визначено перелік закладів та установ, які можуть надавати соціальні послуги у ході інклюзивного/інтегрованого навчання.

Основними у змісті Стандарту є показники якості, які характеризують здатність послуг задовольнити фізичні, психологічні, соціальні та духовні потреби кожної окремої особи та її

рідних і близьких.

Цей стандарт гарантує доступність послуг, захист прав та здоров'я дітей, поліпшення психофізичного стану та підвищення якості життя, рівня соціалізації дітей з особливими освітніми потребами.

Стандарт сформовано на засадах наукового обґрунтування та аналізу практичного досвіду реалізації визначених Конституцією України прав громадян на отримання комплексу якісних освітніх, соціальних, соціально-педагогічних та реабілітаційних послуг, з урахуванням вимог міжнародного стандарту

якості.

Фінансове забезпечення створення спеціальних умов для дитини з особливими освітніми потребами, а також надання їй соціальних та соціально-педагогічних, реабілітаційних послуг у ході такого навчання здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій, соціальних фондів, коштів благодійної допомоги (пожертвувань) та інших джерел, передбачених законодавством.

У документі зазначається, що метою соціальних послуг є допомога дитині з особливими освітніми потребами у здобутті якісної освіти в інтегрованому середовищі однолітків, створення спеціальних умов у загальноосвітньому навчальному закладі відповідно до спеціальних потреб дитини аби  знизити  прояв

її обмежень.

Соціальні послуги, як визначено в проекті стандарту, мають надаватися дітям віком до 18 років з особливими освітніми потребами (з тяжкими порушеннями мовлення, з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату, із затримкою психічного розвитку, зі складними порушеннями).

Варто наголосити на тому, що цей нормативно-правовий документ регламентує надання соціальних послуг при інтегрованому (інклюзивному) навчанні, які можуть надавати навчальні заклади та установи незалежно від підпорядкування, типів і форм власності: дошкільні навчальні заклади, середні загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та   вищі навчальні заклади та ін.

Не вдаючись до детального аналізу цього документу зазначимо, що серед основних соціальних послуг визначено: освітні, що спрямовані на здобуття освіти відповідного рівня на основі державних гарантій та стандартів з урахуванням психофізичного розвитку кожної дитини; психологічні; соціально - педагогічні; медичні та соціально-медичні; юридичні; інформаційні; соціально-побутові. Зміст та обсяг соціальних послуг у ході інклюзивного навчання визначається індивідуально для кожної дитини з особливими потребами залежно від її стану та потреб. Основою для надання послуг є індивідуальні плани та рекомендації експертів щодо варіантів задоволення специфічних потреб інтегрованих дітей. Соціальні послуги передбачають:

• розробку індивідуальних навчальних планів у співпраці з вчителями загальних класів та батьками;
• організацію спеціального навчання за загальноосвітньою програмою, але відповідно до індивідуального навчального плану (кількість годин, методи навчання та плани занять визначаються спеціальним / корекційним педагогом з урахуванням потенціалу та особливостей розвитку дитини);
• лікувальні заняття з метою відновлення або розвитку фізичних функцій,
• психодіагностику, що спрямована на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;
• психотерапію, психокорекцію, спрямованих на формування та відновлення психологічних функцій і якостей дитини з особливими освітніми потребами, розвиток та ствердження особистості; надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем,
• спеціальні заняття з набуття соціально-побутових навичок (самообслуговування, комунікації, позитивної поведінки, приготування їжі, користування грошима, орієнтування в місті тощо);
• організація дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності, працетерапія;
• залучення до допомоги дитині ресурсів різноманітних закладів, громадських організацій, зацікавлених осіб з метою якнайкращого задоволення освітніх та специфічних потреб;
• консультації щодо запобігання виникненню можливих органічних розладів дитини з особливими освітніми потребами, збереження, підтримка та охорона її здоров'я, здійснення профілактичних заходів;
• надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів дитини, сприяння реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо дитини;
• надання інформації дітям та батькам про додаткові та гарантовані види соціальних послуг, здійснення просвітницьких заходів;
• харчування, допомога у прийнятті їжі, допомога в самообслуговуванні (користуванні туалетом, одягання-роздягання тощо), допомога у пересуванні, здійснення санітарно-гігієнічних заходів.

Послуги надаються дитині у закладі, в якому вона здобуває освіту у вигляді індивідуальних або групових занять, консультацій, індивідуального супроводу та допомоги. До надання спеціальних послуг навчальний заклад залучає фахівців (корекційного педагога, логопеда, психолога або психотерапевта, реабілітолога), в тому числі з інших спеціальних установ, на підставі відповідної угоди. Для отримання соціальних послуг батьки дитини можуть самостійно або за направленням звернутись до закладу соціального обслуговування за місцем проживання, соціальної служби для молоді, недержавної організації, яка надає відповідні соціальні послуги на професійній основі, чи іншого відповідного закладу Для початку надання соціальних послуг в ході інклюзивного навчання подаються відповідні документи. Термін надання послуг визначається індивідуально для кожної дитини і може тривати протягом усього терміну навчання дитини в інтегрованому закладі.