Основи екологічного виховання учнів початкових класів

 

 

 

 

 

Основи екологічного виховання учнів початкових класів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2012

 

 

План

ВСТУП _________________________________________________________		3
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи екологічного виховання дітей молодшого шкільного віку___________________________________________________		5
	1.1. Екологічне  виховання як соціально-педагогічна  проблема___	5
	1.2. Зміст екологічної  освіти___________________________________	12
	1.3. Особливості  формування екологічної культури  в молодшому шкільному віці ______________________________________________	15
	Висновки до розділу 1________________________________________	18
РОЗДІЛ 2. Виховання любові до природи у молодших школярів під час екскурсій ________________________________________________________		20
	2.1. Екскурсія як форма екологічного навчання_________________	20
	2.2. Розробка конспектів  екскурсій на різні пори року___________	22
	Висновки до розділу 2________________________________________	26
ВИСНОВКИ_____________________________________________________		27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ________________________		29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Природознавство вивчає природу як єдине матеріальне ціле, розглядає її в розвитку, у часі і просторі. Звідси основна задача уроків природознавства – вивчення природи як єдиного цілого і встановлення зв'язків і взаємозв'язків між окремими її елементами і явищами.

Природознавчі знання молодших школярів служать основою для вивчення природничих дисциплін в середній школі (географії, ботаніки, зоології, анатомії і фізіології людини). Природознавчі знання постійно використовуються дітьми на інших учбових предметах початкового курсу навчання. Здійснюючи зв'язок з життям, вчитель використовує результати дитячих спостережень за навколишньою природою і працею людей. Чим більше об'єм знань що вчаться про природу і працю людей, тим легше вчителеві працювати по всіх предметах початкового навчання. Одним із складових природи є ґрунт, тому вивчення і засвоєння цієї теми є не менш важливим ніж будь-якої іншої.

Отже, актуальність теми дослідження полягає в необхідності емпіричного та теоретичного вивчення проблеми формування понять і бережливого ставлення до природи учнів початкових класів під час екскурсій.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає дослідження методики виховання бережливого ставлення до природи у молодших школярів.

Предметом дослідження даної курсової роботи є формування понять і бережливого ставлення до природи учнів початкових класів під час екскурсій.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми формування понять і бережливого ставлення до природи під час проведення екскурсій в початкових класах.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• ознайомитись з необхідністю екологічного виховання учнів початкових класів;
• визначити методичні основи формування понять і бережливого ставлення до природи при вивченні теми ґрунту;
• провести і проаналізувати емпіричне дослідження.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна в практичній роботі вчителя молодших класів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

1. Екологічне виховання як соціально-педагогічна проблема

 

Глобальні проблеми сучасності, що несуть загрозу життю і людській цивілізації, викликали необхідність екологічної освіти, покликаної реалізувати ідеї інформаційного суспільства. Пошук шляхів гармонійної взаємодії суспільства і природи приводить до інтенсивного процесу екологізації загальної культури людства, і як наслідок, - до формування теорії і практики екологічної освіти.

Подальше дослідження це проблеми, проведене філософами і педагогами, дозволило виділити новий аспект виховання – екологічний [8, С.73-76].

Екологія – наука про відносини рослинних і тваринних організмів і утворюваних ними співтовариств між собою і навколишнім середовищем. А під екологічним вихованням розуміється формування у широких верств населення високої екологічної культури всіх видів людської діяльності, так або інакше пов'язаних з пізнанням, освоєнням, перетворенням природи. Основна мета екологічного виховання: навчити дитину розвивати свої знання законів живої природи, розуміння суті взаємин живих організмів з навколишнім середовищем і формування умінь управляти фізичним і психічним станом. Поступово визначаються освітні і виховні завдання:

• поглибити і розширити екологічні знання;
• прищепити початкові екологічні навики і уміння – поведінкові, пізнавальні, перетворювальні
• розвинути пізнавальну, творчу, суспільну активність школярів в ході екологічної діяльності
• сформувати (виховати) відчуття дбайливого відношення до природи.

У останніх 20 років значно зросла увага вчених до дослідження проблем екологічного виховання і освіти. Особливий інтерес представляють роботи Н.М. Верзіліна, А.Н. Захлєбного, І.Д. Зверєва, Б.Р. Іоганзена, В.С. Ліпіцкого, І.С. Матрусова, А.П. Мамонтової, Л.П. Печко, В.А. Сухомлинського і ін., які розглядають різні аспекти екологічного виховання і освіти що вчаться в учбово-виховному процесі і при організації суспільно-корисної роботи по охороні природи. Сьогодні ідеї сучасної комплексної екології активно упроваджуються в практику навчання і виховання молодших школярів. Проте, різноманіття праць, шкіл, вариативность програм навчання, творчих розробок породжують безліч проблем і питань [14, C. 12].

Чому учити? Який загальний склад знань доступний школяру? Які вимоги до екологічної підготовки молодших школярів? Як учити?

Зародження сучасних тенденцій екологічної освіти і виховання в початковій школі можна віднести на початок 70-х років, коли вона переживала цілий ряд серйозних перетворень, зокрема введення в учбовий план нового предмету «природознавство». Чітко виражена екологічна спрямованість нового курсу, яка в наші дні іменується традиційною, створила у вчителів певну установку на його місце в екологічній освіті, на досягнення його цілі в однопредметної моделі, що опинилися малоефективною. Основні причини малоефективності криються в тому, що кінцева мета екологічної освіти – відповідальне відношення до навколишнього середовища – складна комплексна освіта, і у зв'язку з цим, один учбовий предмет, що формує в основному природничо-наукові знання по біологічній екології, справиться з формуванням багатогранного відношення молодших школярів до природного і соціального середовища не може. На порядок денний встало питання про залучення інших шкільних предметів в процес екологічної освіти. Виникла ідея багатопредметної моделі, в якій кожен учбовий предмет розкриває свій аспект взаємин людини з навколишнім середовищем. Поки ж використання міжнаочного змісту і форми навчання носить в основному стихійний характер, що багато в чому визначає якість навчання і виховання молодших школярів. Сучасні тенденції розвитку екологічної освіти в практиці показують, що оптимальні можливості для становлення екологічної культури молодших школярів представляє змішана модель, при якій всі учбові предмети зберігають свої специфічні учбово-виховні цілі. Таким чином, типологія моделей в руслі екологізації пройшла певний шлях становлення: від однопредметної – до змішаної. Проте пошук в цьому напрямі продовжується до цих пір.

Екологічна освіта з його спрямованістю на виховання відповідального відношення до навколишнього середовища винна з'явиться стрижнем і обов'язковою складовою частиною загальноосвітньої підготовки учнів. Одним їх найважливіших принципів екологічної освіти вважається принцип безперервності [18, С. 88-92].

Ретроспективний аналіз екологічного виховання поєднувався з вивченням сучасної педагогічної практики, з досвідченою апробацією різноманітних форм екологічного виховання, даними опиту експертів, що дозволило не тільки оцінити стан, але і виявити об'єктивні тенденції розвитку екологічного виховання школярів:

• цілеспрямовано координується діяльність шкіл, організацій по охороні, раціональному використанню і вивченню навколишнього середовища;
• класно-урочні поєднуються з позаурочною діяльністю учнів в природному середовищі;
• разом з розвитком традиційних використовуються нові форми екологічної освіти і виховання: кінолекторії по охороні природи, ролеві і ситуаційні ігри, загальношкільні ради з охорони природи, екологічні практикуми;
• у екологічному вихованні і освіті учнів виникає значність засобів масової інформації (друк, радіо, телебачення), цей процес стає педагогічно урівноваженим [20, С. 16-19].

Тенденцію розвитку екологічної освіти доповнюють: максимальний облік вікових можливостей людей, що вчаться, створення обов'язкового мінімального ядра змісту.

На основі провідних дидактичних принципів і аналізу інтересів і схильностей школярів були розроблені різні форми екологічного виховання. Їх можна класифікувати на а) масові, б) групові, в) індивідуальні.

До масових форм відноситься робота учнів по впорядкуванню і озелененню приміщень і території школи, масові природоохоронні компанії і свята; конференції; екологічні фестивалі, ролеві ігри, роботи на пришкільній ділянці.

До групових – клубні, секційні заняття юних друзів природи; факультативи по охороні природи і основам екології; кінолекторії; екскурсії; туристичні походи по вивченню природи; екологічний практикум.

Індивідуальні форма припускають діяльність доповідей, що вчаться по підготовці, бесід, лекцій, спостереження за тваринами і рослинами; виготовлення виробів, фотографування, малювання, ліплення.

Основними критеріями ефективності масових форм є широка участь школярів в природоохоронній діяльності, дисципліна і порядок, ступінь активності. Їх можна виявити шляхом систематичних спостережень, накопичення матеріалу [22, С. 6-8].

Критерій ефективності групових форм екологічного виховання є, перш за все, стабільність складу клубу, кухоль, секції, досягнення колективних успіхів. Тут багато що визначає зміст і методика занять; важливий при цьому і успіх колективу, суспільне визнання його заслуг що оточують. Свідомість і відчуття причетності до справ такого колективу, навіть якщо особисті результати скромні, примушує все членів зберігати вірність йому довгі роки.

Про ефективність індивідуальних форм екологічного виховання свідчить підвищення інтересу біологічних дисциплін, що вчаться до вивчення, і охороні природи, а також цілеспрямоване використання знань і умінь природоохоронної діяльності.

Визначені також умови розвитку взаємозв'язку школи, сім'ї і громадськості, направлені на досягнення цілей екологічного виховання.

Для успіху необхідне виконання наступних умов:

• планування всіх ланок системи на основі планів спільної роботи, яка забезпечує правильну розстановку сил, послідовність, ритмічність і стійкість компонентів всіх ланок з школою і між собою
• організація діяльності всіх ланок загальної системи управління екологічним вихованням, створення передумов для їх правильного функціонування
• регулярна і заздалегідь підготовлена інформація про діяльність кожної ланки і обмін інформацією між ними
• контроль, виявлення недоліків і слабких сторін в роботі, внесення коректив до її програми
• вивчення ефективності роботи кожної ланки, підведення загальних підсумків, аналіз результатів, їх обговорення із залученням громадськості [21, С. 47-51].

Були визначені основні етапи перетворення і взаємодії з природою у виховному процесі. На підготовчому етапі вчитель вивчає відносини між школярем і природою (об'єктивні зв'язки з середовищем), що склалися в присутньому життєвому досвіді, і відношення школярів до її явищ (суб'єктивні зв'язки). Розробляються індивідуалізовані і групові привабливі для учнів способи ознайомлення з природними визначними пам'ятками. Спільно визначаються трудові, пошукові, природоохоронні справи. Пропозиції, як правило, вносяться такими, що самими вчаться. Вчитель прагне глибше пов'язати їх із зоною найближчого розвитку індивідуальних схильностей і здібностей. Одночасно з вивченням наочних зв'язків компонентів з природою вчитель встановлює їх поширеність, ступінь спільності відносин і інші передумови колективістського самовизначення школярів, їх здатності співвідносити особисті дії на природу з її впливом на розвиток плотсько-емоційної, вольової, інтелектуальної активності.