Основні напрямки державної молодіжної політики та системи центрів соціальних служб для молоді України

Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т.Г. Шевченка

 

Кафедра дошкільної та початкової освіти

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з соціальної педагогіки

на тему: «Основні напрямки державної

молодіжної політики та системи центрів соціальних служб для молоді України»

 

 

 

 

 

 

Викладач: Кисла О. Ф.

 

Виконали: студентки 33 гр.

                  заочна форма

                  Суспо О.

                  Гуз  І.

                  Зубченко – Бурдина Н.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів – 2014  
Основні напрямки державної молодіжної політики в Україні

Молодь - це специфічна соціально-демографічна група суспільства, яка за своїм складом є дуже неоднорідною, мас внутрішню диференціацію, визначається особливостями діяльності, способом життя, динамічністю та інноваційним потенціалом. Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку, що дає їй змогу об'єктивно посісти своєрідне місце і бути задіяною в усіх сферах життєдіяльності конкретного суспільства. Це обумовлено, передусім, рядом об'єктивних обставин, серед яких основні це:

молодь, яка є достатньо великою суспільно-демографічною групою, посідає важливе місце у народногосподарському виробництві як єдине джерело поповнення трудових ресурсів; молодь є головним носієм інтелектуального та фізичного потенціалу свого народу. Вона має великі здібності до праці, технічної і культурно-художньої творчості, до продуктивної діяльності у всіх сферах життя;

молодь має досить велику соціальну і професійну перспективу. Вона спроможна швидше за інші соціальні групи оволодіти новими знаннями, професіями.

Взагалі, поняття «молодь» досить різнопланово трактується в багатьох галузях науки - філософії, соціології, політології, педагогіці, психології тощо. Зокрема, Перепелиця М. Н. зазначає, що: «Молодь - це окрема соціально-демографічна група, яка вирізняється сукупністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним устроєм, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства".

Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993 р.) визначав молодь як групу населення віком від 15 до 28 років, з 1999 р. молодими людьми вважалися особи від 14 до 28 років, а з березня 2004 р. - від 14 до 35 років.

Визначаючи роль молоді як суб'єкта та об'єкта в історичному процесі розвитку суспільства, варто зауважити що ця роль досить специфічна. З точки зору механізму соціалізації молоді, спочатку молода людина, вступаючи в життя, є об'єктом впливу соціальних умов, сім'ї, друзів, інститутів навчання й освіти, а потім у процесі дорослішання та переходу від дитинства до юності вчиться й починає сама творити світ, тобто стає суб'єктом усіх соціально-економічних, політичних та суспільних перетворень.

Серед причин, що визначають необхідність реалізації державної молодіжної політики па сучасному етапі, можна назвати такі:

1) необхідність створення нової системи навчання та професійної підготовки молодих громадян в умовах структурних і технологічних виробничих змін, відмирання традиційних галузей виробництва, запровадження нових технологій, що забезпечуються сучасними інформаційними системами, збільшення безробіття, зниження зайнятості молоді;

2) криза інститутів соціалізації особистості (сім'ї, школи, закладів культури, відпочинку і т.п.). Переважно такі інститути не встигають сьогодні за реальними потребами молодої людини, оскільки використовують старі прийоми впливу на особистість; реальне відчуження молоді від політичних та суспільних процесів; наявність у житті молоді ряду факторів і проблем, що знаходяться поза межами правового регулювання.

Офіційно державна молодіжна політика в Україні оформилася в цілісний державний процес з часу прийняття Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15 грудня 1992 року). З її прийняттям почався новий етап розвитку та розбудови оновленої держави. Молодь офіційно визнані рівноправним членом суспільства. На державному рівні визнані її проблеми і обрані напрямки їх вирішення. Молодіжна політика виокремлюється з контексту соціальної та стає пріоритетним і специфічним напрямком діяльності держави. Відповідно до декларації, державна молодіжна політика - це системна діяльність держави щодо конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах. Вона ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства.

До основних функцій державної молодіжної політики належать: створення гарантованих соціально-економічних, політичних та інших необхідних стартових умов для молоді; реалізація проблем, інтересів та запитів молоді, враховуючи аналогічні інтереси інших соціальних груп суспільства; координація зусиль усіх державних органів, організацій, рухів, різних соціальних інститутів суспільства по забезпеченню умов для розвитку і самореалізації молоді.

Державна молодіжна політика в Україні в освітній, соціальній, політичній, економічній сферах, а також в сфері розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Це обумовлюється тим, що саме через законодавчі акти регулюються взаємовідносини молодих людей з державою, їх права і обов'язки, створюються соціальні гарантії і т.н

Державна молодіжна політика України ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. На основі цієї мети формулюються завдання державної молодіжної політики:

1) вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових і матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій з метою повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

2) допомога молодим людям у реалізації та самореалізації їхніх творчих можливостей та ініціатив;

3) надання державою молодим людям соціальних послуг з навчання, виховання, духовного і фізичного розвитку, професійної підготовки;

4) широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій і національно-етнічних особливостей;

5) залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України.

Головні напрямки реалізації державної молодіжної політики в Україні випливають із основних сфер життєдіяльності молоді - соціально-політичної, соціально-економічної, освітньо-культурної: розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для отримання молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки; забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

створення умов для оволодіння та безпосередньої участі молодих людей у відродженні та розвитку духовних і культурних цінностей українського народу, охороні та відтворенні навколишнього природного середовища;

формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України; охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку.

Державна молодіжна політика повинна розроблятися і реалізовуватися з урахуванням інтересів як самої молоді, так і суспільства, в контексті економічного, історичного, національного та культурного розвитку України, а в центрі такої політики повинна бути молода людина незалежно від її походження, національності, віросповідання тощо.

Особливого значення набуває той факт, що молодіжна політика повинна реалізовуватися, передусім, за рахунок ініціативи і діяльності самого молодого покоління, оскільки, це стосується як власних, так і суспільних інтересів молоді.

Державна молодіжна політика, зазвичай, здійснюється за трьома основними напрямками: соціально-економічним, політичним та освітньо-культурним.

1)  Державна молодіжна політика у соціально-економічній сфері. створення відповідної системи освіти, професійної орієнтації підготовки молоді до праці;

запобігання безробіттю, забезпечення зайнятості молоді; встановлення для випускників шкіл, профтехучилищ, технікумів, В113, а також військовослужбовців, звільнених у запас, певних гарантій та можливостей для працевлаштування (це може бути щось на зразок права на перше робоче місце чи бронювання певної кількості робочих місць на виробництві); стимулювання підприємств і організацій, що спрямовують матеріальні і грошові ресурси па спеціальні молодіжні програми і проекти, па забезпечення зайнятості молоді, на створення і організацію діяльності молодіжних організацій, які дбають про надання допомоги молодим; розвиток нових форм трудової участі молоді у виробництві (створення економічних центрів, кооперативних, орендних підприємств тощо, визначення певних пільг при їх оподат

2) Державна молодіжна політика у соціально-політичній сфері. Беручи до уваги, що найважливіше значення для соціального, громадського становлення молоді має її безпосереднє залучення до участі у багатогранному політичному житті в Україні та за її межами, державна молодіжна політика передбачає: широке залучення молоді до формування усіх органів народовладдя, державного управління знизу доверху, для вирішення усіх державних і суспільних справ;

- створення умов для формування і розвитку політичної культури молоді, її світогляду, залучення юнаків та дівчат до активної громадсько-політичної діяльності на засадах широкого політичного плюралізму, гуманізму та демократії;

- надання усім молодим людям, їх організаціям широких можливостей для користування інформацією, в тому числі і можливостей мати власні засоби інформації;

- стимулювання і підтримка діяльності партій, громадських організацій, рухів, об'єднань, що займаються введенням молоді до політичних процесів, які відповідають інтересам громадян і суспільства.

3) Державна молодіж на політика у галузі освіти і культури. Орієнтуючись на те, що поступово буде створена демократична, самооновлювальна, безперервна система освіти, державна молодіжна політика передбачає:

• розвиток і удосконалення всієї системи освіти, створення фундаментальної сучасної педагогічної і професійної бази, новітніх навчальних планів і методик;
• надання усім молодим людям рівного права на отримання обов'язкової середньої освіти, матеріальної допомоги молоді, котра вчиться у вузах і технікумах, па рівні прожиткового мінімуму;
• створення необхідних умов і стимулювання розвитку і реалізації творчого потенціалу юнаків та дівчат у сфері науки і техніки, літератури і мистецтва, художньої народної творчості, забезпечення доступу до вітчизняних і світових духовних цінностей; розвиток спортивного руху, туризму, інших форм відпочинку молоді; підтримка і збереження здоров'я юнаків та дівчат, в тому числі і за рахунок охорони навколишнього середовища; створення мережі профілактичних та медико-оздоровчих закладів для молоді; формування у молоді здорового способу життя; розширення виробництва і поліпшення якості товарів спортивного і туристичного призначення.

4) Державна молодіжна політика у сімейно-побутовій сфері. Введення додаткових пільг стосовно підтримки молодої сім'ї, стимулювання дітонародження та виховання дітей; реалізація заходів, що забезпечують гарантований прожитковий мінімум молодої людини; розробка та встановлення системи пільгового довгострокового кредитування молоді з метою забезпечення її потреби, придбання житла, товарів першочергового вжитку, будівництва житла; введення для певних категорій молоді, за досвідом інших країн, так званих "молодіжних карток", що дають пільги па користування транспортом, закладами культури і спорту, інші послуги; використання зарубіжного і поширення вітчизняного досвіду щодо створення спеціальних фондів для молодих сімей із залученням можливостей місцевих бюджетів, підприємств, громадських організацій; підтримка соціально незахищених категорій молоді.

5) Державна молодіжна політика стосовно молодіжних організацій.

Держава, її органи па місцях повинні підтримувати і стимулювати діяльність молодіжних організацій, зорієнтованих на вирішення проблем молоді в її та державних інтересах.

Підтримка державою молодіжних організацій може здійснюватися матеріально, організаційно, а також шляхом:

звільнення молодіжних організацій, створених ними підприємств, закладів і установ від оподаткування; безоплатного передавання молодіжним організаціям споруд, приміщень, матеріальної бази, необхідної для роботи з молоддю;

звільнення молодіжних організацій від внесення плати за користування землею;