Особливості роботи з учнями середніх класів на уроках музичного мистецтва відповідно до типів темпераменту

 

Хмельницька гуманітарно – педагогічна академія

Кафедра теорії та методики музичного мистецтва

 

 

Курсова робота з музичної педагогіки на тему:

Особливості роботи з учнями середніх класів на уроках музичного мистецтва відповідно до типів темпераменту

 

Студент 5 курсу, групи 51 ЗММ

напрям підготовки 0202 «Мистецтво»

спеціальності 6. 020204 «Музичне мистецтво»*

Осика О.

Керівник: кандидат педагогічних наук, доцент  Михаськова М.А.

 

Національна шкала  _______

Кількість балів ____ Оцінка: EСТS

 

 

Члени комісії  ______   

(підпис)

 

______   

(підпис)    

______   

(підпис)

 

 

Хмельницький 2015 р.

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

1. Зміст та специфіка типів темпераменту людини……………….......…6
2. Характеристика вікових особливостей учнів середніх

класів………………………………………………………………….…16

3.   Особливості видів роботи на уроках музичного мистецтва

в контексті психологічних характеристик дітей…………………...…24

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

                                

                                                 ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема розвитку типологічних рис характеру учнів, що неодноразово піднімалась науковцями, є особливо важливою і актуальною в процесі навчання учнів середніх класів загальноосвітньої школи. Вивчення індивідуально-психологічних особливостей дітей необхідно для виявлення результатів розвитку молодших підлітків та їх успішного навчання і виховання. Особливо важливим є формування характеру у юнацькому віці, який визначає багато психологічних установок на майбутнє. Підлітковий вік охоплює період від 11 – 12 до 14 – 15 років. Одне з основних умов успішного формування індивідуальних особливостей у учня, це знання цих особливостей на кожній віковій ступені.

Кожна людина – неповторна індивідуальність. Однак, спостерігаючи за способами реакції, поведінкою людей, їх діями і намагаючись їх пояснити, були виділені такі поняття як темперамент («те, що робить з людини природа») і характер («те, що вона сама робить із себе»).

У даній роботі розглядається темперамент, характер, надаються рекомендації по діагностиці цих проявів у школярів (і не тільки), поради по роботі з дітьми різних темпераментів, по вихованню характеру, оскільки ця проблема є актуальною і має велике практичне значення.

Ступінь дослідженості проблеми. В психології до проблеми розвитку особливостей дітей зверталися Обухова Л., Столяренко Л., Цукерман Г. та інші. У наукових працях Овчарова О., Толстих Т. та інших науковців зустрічаються дослідження присвячені характеру та темпераменту дитини. В музичній психології  типи темпераменту вивчали Бочкарьов Л., Науменко С., Петрушин В. Особливостям фізіологічного та психологічного розвитку дітей на заняттях з музики присвячені роботи В.Черкасова, О.Ростовського, Г.Падалки та інших.

Недостатня ефективність системи музичного виховання в Україні, необхідність розширення теоретико-методологічної бази вітчизняної музичної педагогіки та психології, збагачення форм організації музично-просвітницької діяльності, а також недостатня розробка й обґрунтування проблем удосконалення навчально-методичної бази уроку музичного мистецтва зумовили вибір теми курсової роботи: «Особливості роботи з учнями середніх класів на уроках музичного мистецтва відповідно до типів темпераменту» .

Об’єкт роботи: процес музично-психологічної підготовки учнів середніх класів

Предметом є – особливості роботи на уроці музичного мистецтва відповідно до типів темпераменту.

Мета роботи: теоретично обґрунтувати та проаналізувати особливості та специфіку різних видів роботи на уроках музичного мистецтва відповідно до психологічних характеристик учнів середніх класів.

Дослідивши дану проблему ми виділили такі завдання:

• визначити зміст та специфіку типів темпераменту людини;
• охарактеризувати вікові особливості учнів середніх класів;
• з’ясувати особливості різних видів роботи для учнів середніх класів загальноосвітньої школи в контексті психологічних характеристик (типів темпераменту) дітей.

Методи дослідження: методи теоретичного аналізу психолого-педагогічної і методичної літератури; синтезу емпіричного матеріалу, його класифікації; моделювання й конкретизації теоретичного знання, узагальнення педагогічного досвіду у царині шкільної початкової освіти; бесіди, опитування; пряме й опосередковане спостереження, самоспостереження; незалежні експертні оцінки, вивчення творчих праць, метод вивчення наукової літератури, метод вивчення нормативних та інструктивних методичних документів, аналіз, синтез, узагальнення.

Апробація дослідження в процесі навчальної діяльності на базі Правдівської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені П. Т. Лохвицького.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, трьох параграфів, висновків, списку використаних джерел (31 найменування). Основний зміст роботи викладено на 42 сторінках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 1. Зміст та специфіка типів темпераменту людини

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних відмінності між людьми — розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки та діяльності. Тим не менш, темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всьому різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент — біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота[1, с. 139]. 
         Темперамент впливає на характер людини, на його поведінку, а також на загальну працездатність. Особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях, і в трудовій діяльності. Саме тому вивчення типів темпераменту, їх впливу на діяльність, виявляється не тільки корисним, але й необхідним, особливо для працівників управлінської сфери. 
         Темперамент (лат. Temperamentum — належне співвідношення рис від tempero — змішую в належному стані) — характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів[3, с.3-14]. Темперамент — якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначає стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту:

-сангвінік;

-холерик;

-флегматик; 

-меланхолік. 
         Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру. 
         Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які, однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту. [5,с.253] Cпецифіка властивостей темпераменту: 
1)Характеризують динаміку психічної діяльності. Динаміка – характер перебігу в часі (швидке – повільне, сильне – швидке, бурхливе – спокійне, поверхневе–глибоке). 
2)утворюють специфічні співвідношення, що характеризують типи темпераменту. Так, емоційність характеризує і сангвініка, і меланхоліка, але виявляється це по-різному, оскільки емоційність посідає різне місце в системі властивостей темпераменту різних типів. У сангвініка емоційність виявляється як швидка, бурхлива реакція на подразник. У меланхоліка – емоціональна реакція на один подразник робить неможливим відчуття іншого. 
3) Прояви темпераменту незалежать від змісту і ситуації діяльності. Ця ознака дозволяє відрізняти властивості темпераменту від впливу мотивів на динаміку психічної діяльності. Людина може працювати швидше, прискорити роботу, збільшити зусилля, якщо їй цікаво або важливо досягти результату. Тут виявляється вплив мотивації на динаміку діяльності, яка змінюється при різному змісті в різних ситуаціях. Якщо динаміка діяльності залежить від темпераменту, то в різних ситуаціях і при різному змісті діяльності вона зберігається. Вплив темпераменту на динаміку діяльності максимально виявляється в екстремальних ситуаціях, коли дія мотивів мінімальна.                          [9, c. 192] 
         Мотиви дозволяють пристосуватись до ситуації, а властивості темпераменту вимагають змінити саму ситуацію, сам тип темпераменту за життя не змінюється. Таким чином, під властивостями темпераменту розуміють такі стійкі індивідуальні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, залишаються відносно незмінними при різному змісті, цілях діяльності та утворюють структуру, що характеризує тип темпераменту.  
        Властивості темпераменту найбільш залежні від фізіологічних властивостей, ніж всі інші психічні явища. Гіппократ вважав що темперамент – це різний перебіг однакових захворювань, Фулльє (1896) вважав, що фізіологічною основою темпераменту є колір шкіри, волосся, очей. Кречмер, Шелдон, вважали що фізіологічною основою є конституція тіла (будова тіла). 
         Конституція дійсно впливає на тип нервової системи та на темперамент, але при однаковому типі конституції можливі різні типи нервової системи та темпераменту. Головну роль у походженні темпераменту відіграє не конституція, а тип нервової системи (І.Павлов). [23, c. 119]

Але тип нервової системи нееквівалентний темпераменту. Від однакової властивості нервової системи залежить одночасно багато властивостей темпераменту. Так, від сили збудження залежить енергійність, бадьорість, швидкість рухів, тощо. Водночас кожна риса темпераменту залежить не від однієї, а від багатьох характеристик нервової системи.  
         Насправді, давно відома залежність протікання психічних процесів і поводження людини від функціонування нервової системи, що виконує домінуючу і керуючу роль в організмі. Теорія зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована І. Павловим і одержала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників. 
        До цих властивостей відносяться сила збудження і гальмування, їх врівноваженість і рухливість. І. Павлов, розрізняв силу уяви і силу гальмуванню, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи. 
         Сила порушення відбиває працездатність нервової клітини. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування. 
        Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування і виявляється в здатності до утворення різних гальмових умовних реакцій, таких, як вгасання і диференціювання.                                                                      [18, c.98] 
         Урівноваженість — рівновага процесів порушення і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого. 
         Рухливість — нервових процесів — виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки. 
         Інертність — протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.                      [12, c.15-30] 
         Виділені I. Павловим властивості нервових процесів утворять визначені системи, комбінації, що на його думку, утворять так називаний тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи — сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважений і неврівноважених, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою порушення над гальмуванням. Сильні урівноважені типи поділяються на рухливою й інертні, коли підставою розподілу є рухливість нервових процесів.                    [14,c.22-26] 
         Виділені I. Павловим типи нервової системи не тільки за кількістю, але і по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту: 
1. сильний, урівноважений, рухливий — сангвінік; 
2.сильний, урівноважений, інертний — флегматик; 
3. сильний, неврівноважений тип з перевагою порушення — холерик; 
4. слабкий тип — меланхолік. 
         І. Павлов розумів тип нервової системи як уроджений, відносно слабко підданий змінам під впливом оточення і виховання. На думку вченого, властивості нервової системи утворять фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи. Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тварин Павлов запропонував поширити і на людей. 
         Темперамент – це не проста сукупність властивостей, а їх взаємозв’язок, утворює стійку структуру. “Темперамент” в перекладі з латинської мови означає “співвідношення”, “пропорція”. Гіппократ вважав, що в організмі людини є чотири рідини, одна з яких переважає. Кров – у сангвініка, слиз – у флегматика, жовч – у холерика, чорна жовч – у меланхоліка. Ці поняття на сучасному етапі набули іншого значення          [29, c.5-11].

         Але немає сумніву, що кожна  людина має цілком визначений  тип нервової системи, прояв якого, тобто особливості темпераменту, складають важливу сторону індивідуально  психологічних відмінностей. 
         Лікар античності Клавдій Гален (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, яку він виклав у відомому трактаті "De temperamentum". Відповідно до його навчання тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені темпераменти, що у наш час користуються широкою популярністю: сангвініка (від лат. Sanguis — "кров"), флегматика (від грец. — Phlegma — "флегма"), холерика (від грец. Chole — "жовч"), і меланхоліка (від грец. melas chole — "чорна жовч"). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторіч[15,c.175]. 
         Під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у своїй взаємної зв'язку характеризують тип темпераменту. Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні в зовнішній манері поведінки, неначе пронизують усі сторони психіки, істотно виявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання і діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови, тощо. 
         В даний час наука має у своєму розпорядженні достатню кількість фактів, щоб дати повну психологічну характеристику всіх типів темпераменту по визначеній стрункій програмі. Однак для складання психологічних характеристик традиційних 4 типів звичайно виділяють наступні основні властивості темпераменту: 
         Сензитивність визначається тим, яка найменша сила зовнішніх впливів, необхідна для виникнення якої-небудь психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції. 
         Реактивність характеризується ступенем мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні впливів однакової сили (критичне зауваження, образливе слово, різкий тон — навіть звук). 
         Активність свідчить про те, наскільки інтенсивно (енергійно) людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди в досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосередження уваги). 
         Співвідношення реактивності й активності визначає, від чого в більшому ступені заздрості діяльність людини: від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин, настрої, випадкові події) або від цілей, намірів, переконань. 
         Пластичність і ригідність свідчать, наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів (пластичність) чи наскільки інертна його поведінка. 
Екстраверсія, інтроверсія визначає, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини — від зовнішніх вражень, що виникають у цей момент (екстраверт), або від образів, уявлень і думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтроверт)                          [6,c.23-28]. 
         Враховуючи всі перераховані властивості, можна дати наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту: 
         САНГВІНІК. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у нього врівноважені. Він жваво, збуджено відгукується на усе, що залучає його увагу, має живу міміку і виразні рухи. З незначного приводу він регоче, а несуттєвий факт може його розсердити. За його особі легко угадати його настрій, ставлення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не зауважує дуже слабких звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеною активністю і будучи дуже енергійним і працездатним, він активно береться за нову справу і може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередитись, дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість, швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки. Без зусиль не тільки переключається з однієї роботи на іншу, але і переучується, опановуючи новими навичками. Як правило, він більшою мірою відгукується на зовнішні враження, чим на суб'єктивні образи і представлення про минуле і майбутнє, екстраверт. 
У сангвініка почуття легко виникають, легко змінюються. Легкість, з якою у сангвініка утворяться і переробляються нові тимчасові зв'язки, велика рухливість стереотипу, відбиває також у розумовій рухливості сангвініків, виявляють деяку схильність до нестійкості. [20,c.220] 
         ХОЛЕРИК. Як і сангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, нетерплячий. Запальний. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси — велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він скоріше екстраверт. Люди цього темпераменту швидкі, надмірно рухливі, неврівноважені, збудливі, всі психічні процеси протікають у них швидко, інтенсивно. Переважання збудження над гальмуванням, властиве цьому типу нервової діяльності, яскраво проявляється у нестриманості, поривчастої, запальності, дратівливості холерика. Звідси і виразна міміка, кваплива мова, різкі жести, нестримані рухи. Почуття людини холеричного темпераменту сильні, зазвичай яскраво виявляються, швидко виникають; настрій іноді різко змінюється. Неврівноваженість, властива холерикові, яскраво зв'язується і в його діяльності: він із збільшенням і навіть пристрастю береться за справу, показуючи при цьому поривчастість і швидкість рухів, працює з підйомом, долаючи труднощі. Але у людини з холеричним темпераментом запас нервової енергії може швидко виснажитися в процесі роботи і тоді може наступити різкий спад діяльності: підйом і натхнення зникають, настрій різко падає. У спілкуванні з людьми холерик допускає різкість, дратівливість, емоційну нестриманість, що часто не дає йому можливості об'єктивно оцінювати вчинки людей, і на цьому ґрунті він створює конфліктні ситуації в колективі. Надмірна прямолінійність, запальність, різкість, нетерпимість часом роблять важким і неприємним перебування в колективі таких людей                     [10,c.51-55]. 
         ФЛЕГМАТИК має високу активність, що значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити — коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностях залишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як мова. Він не кмітливий, важко переключає увагу й пристосовується до нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт. 
Недоліком флегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і на відсталості його стереотипів, труднощі його перебудови. Однак ця якість, інертність, має і позитивне значення, сприяє обґрунтованості сталості особистості [31,c.244]. 
          МЕЛАНХОЛІК. Людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно уразливий, болісно чуттєвий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай вона невпевнена у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік не енергійний, не наполегливий, легко стомлюється і мало працездатний. Йому притаманна здатність легко відволікатись і нестійка увага, уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків — інтроверти. 
         Меланхолік сором'язливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійній, звичній обстановці меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами. Можна вважати уже твердо установленим, що тип темпераменту в людини вроджений, а від яких саме властивостей його вродженої організації він залежить, ще до кінця не з'ясовано [27,c.16-22]. 
         Темперамент треба строго відрізняти від характеру. Темперамент ні в якій мірі не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межа можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності. 
         Хоча темперамент не може визначати відносин особистості, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, однак характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образа поводження людини, характеру людини. Те, наскільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливості, певним чином створених на трудової та громадської діяльності індивіда. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини, а органічно входить у його структуру. Життєві враження, виховання і навчання на природній основній тканині темпераменту — типі вищої нервової діяльності-поступово тчуть візерунки. 
         Відношення особистості, її переконання, прагнення, свідомість необхідності і боргу дозволяють переборювати одні імпульси, тренувати інші, щоб організувати своє поводження відповідно до суспільних норм. 
         Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам перетвориться під впливом якостей характеру. Розвиток характеру і темпераменту в цьому сенсі є взаємообумовлених процесів.