Педагогічна спрямованість та професійні якості вчителя

Реферат на тему:

Педагогічна спрямованість та професійні якості вчителя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….... 3

Сутність і особливості педагогічної професії, її розвиток …………………….4

Професійна педагогічна діяльність її види і структура……………………….. 5

Професійна спрямованість особистості вчителя………………………………11

Педагогічні здібності вчителя…………………………………………………..14

Висновки…………………………………………………………………………18

Список використаної літератури………………………………………………. 21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сьогодні в розвинених країнах учительство становить найбільш численну групу інтелігенції, вона більш ніж в 2 рази перевищує кількість інженерів і лікарів. Що ж змушує сучасного вчителя зберегти прихильність до своєї професії? Американський психолог Ф. Герсберг встановив, що справжніми мотивами діяльності вчителя є різноманіття праці, самостійність, професійне зростання, усвідомлення важливості справи і д.р. Важливою перевагою вчительської праці і є багатство соціальних зв'язків - з колегами, учнями, батьками. Питання визначення професіоналізму в діяльності вчителя, оцінки його професійної діяльності вже давно стали об'єктом спору і розбіжностей між психологами, педагогами, фізіологами, фахівцями - практиками і т.д. Психологи виявляли інтерес з точки зору з'ясування внутрішніх механізмів успішності педагогічної діяльності. Роботи В.С. Мерліна, Є.І. Климова у своїх дослідженнях показали, що професійні параметри пов'язані з біологічними особливостями: їх темпераментом, типом нерівній системи. Дослідження свідчать від інваріонітності біологічних передумов педагогічної професії, тобто біологічний фундамент, на основі якого будується професійна особистість. У той же час вони не ігнорують індивідуальні особливості вчителів, які виступають суттєвим чинником, що обумовлює як вибір професії, так і закріплення в ній певних стереотипів і формування індивідуального стилю діяльності. У дослідженнях Т.В. Кореневий і Є.Ф. Бажина були виявлені тактично достовірні зв'язки між сензитивністю, легкої ранимістю, проникливістю по відношенню до інших людей і здатністю оцінювати і розуміти емоційний стан інших людей, що є професійно важливим для педагога. 
Формування товариськості вчителя, врівноваженість - неврівноваженість, як невід'ємна властивість для організації і збереження нормальних взаємин вчителя з учнем в процесі спілкування, сила-слабкість нервової системи, як властивість, необхідне для плідної та ефективної педагогічної діяльності протягом усього робочого дня, мають позитивне значення і впливають на вибір педагогічної професії - показано в дослідженнях Н.А. Амінова і Я. Стреляц. Згідно розробляється концепції професійного розвитку особистості, під професіоналізмом слід розуміти сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, що відбуваються в людині у процесі оволодіння і тривалого виконання діяльності, що забезпечують якісно новий, більш ефективний рівень вирішення складних професійних завдань в особливих умовах.  
             Таким чином, вчитель не лише професія, суть якої дати знання. Це висока місія, призначення якої - створення особистості, утвердження людини в людині.Життя у педагогічній професії - це невпинна праця душі.  
Нелегким хліб добувається, на вчительській ниві, але по істині гідний загальної подяки педагог, який обрав свою професію за покликанням і високому громадянському обов'язку. Його праця, повних тривог і хвилювань, радощів і печалей, дерзань і пошуків - це вічне випробування на мудрість і терпіння,професійну майстерність і людську непересічність. 

1. Сутність і особливості педагогічної професії, її розвиток 

Проблема вивчення особистості вчителя має давню історію як у вітчизняній, так і зарубіжній психологічній, соціальній, педагогічній та медичній науках.

У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії педагогічну діяльність найчастіше здійснювали жерці, а в Давній Греції найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науки, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів.

У середньовіччі педагогічною діяльністю займалися, переважно, священники, однак у міських школах та університетах усе частіше люди зі спеціальною освітою. У Давньоруській державі педагогів називали „майстрами”.

В Україні педагогічна думка традиційно розвивалася на рівні світової педагогіки. Ще в Київській Русі сформувалася виховна система, в якій чільне місце посідали методи виховної роботи на засадах любові до Батьківщини, гуманного ставлення до людини, дисципліни, мужності тощо. Педагогами та вихователями були чесні, благородні, безкорисливі люди, здатні застосовувати свої знання в житті та передати їх іншим.

Вагомий внесок у розробку вимог до особистості вчителя зробив видатний український педагог А.Макаренко. Він приділяв особливу увагу створенню колек-тиву педагогів, ставив конкретні вимоги до вчителя.

Видатний український педагог В.Сухомлинський у своїй діяльності,разом з іншими напрямками досліджував проблеми педагогічної майстерності. Він увійшов в історію української педагогічної спадщини своїми творами, що містили найпередовіші педагогічні ідеї. Багато положень його творчості й нині є актуальними.

Сучасні педагогічні дослідження збагачують педагогічну думку новими ідеями.

2.Професійна педагогічна діяльність її види і структура 

         Сенс педагогічної професії виявляється  в діяльності, яку здійснюють  її представники і яка називається  педагогічною. Вона представляє особливий вид соціальної діяльності, спрямованої на передачу від старших поколінь молодшим накопичених людством культури і досвіду створення умов для їх особистого розвитку та підготовку до виконання певних соціальних ролей у суспільстві. Очевидно, що цю діяльність здійснюють не лише педагоги, а й батьки, громадські організації,керівники підприємств та установ, виробничі та інші групи, а тек ж певною мірою засоби масової інформації. Однак у першому випадку ця діяльність - професійна, а в другому - загально педагогічна, яке вільно чи не вільно, але здійснює кожна людина і по відношенню до самого себе, займаючись самоосвітою і самовихованням. Педагогічна діяльність як професійна має місце в спеціально організованих суспільством освітніх установ: дошкільних установах, школах, професійно - технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки. Мета педагогічної діяльності пов'язана з реалізацією мети виховання, яка і сьогодні розглядається як що йде з глибини століть загальнолюдський ідеал гармонійно розвиненої особистості. Ця загальна стратегічна мета досягається рішенням конкретизованих завдань навчання і виховання за різними напрямками. Мета педагогічної діяльності - явище історичне. Вона розробляється і формується як відображення тенденції соціального розвитку, пред'являючи сукупність вимог до сучасної людини з урахуванням його духовних і природних можливостей. У ній укладені, з одного боку, інтереси і очікування різних соціальних та етнічних груп, а з іншого - потреби й прагнення окремої особистості. Велику увагу розробці проблеми цілей виховання приділяв А.С. Макаренко. Він був прихильником педагогічного проектування особистості, а мета педагогічної діяльності бачив в програмі розвитку особистості та її індивідуальних корективів. В якості основних об'єктів мети педагогічної діяльності виділяють виховне середовище, діяльність вихованців, виховний колектив та індивідуальні особливості вихованців. Реалізація мети педагогічної діяльності пов'язана з вирішенням таких соціально - педагогічних завдань, як формування виховного середовища, організація діяльності вихованців, створення виховного колективу, розвиток індивідуальності особистості. Цілі педагогічної діяльності - явище динамічне. І логіка їх розвитку така, що, виникаючи як відображення об'єктивних тенденцій суспільного розвитку і приводячи зміст, форми і методи педагогічної діяльності відповідно до потреб суспільства, вони складаються в розгорнуту програму поетапного руху до вищої мети - розвитку особистості в гармонії з самою собою і соціумом. Функціональної основною одиницею, за допомогою якої виявляються всі властивості педагогічної діяльності, є педагогічна дія як єдність цілей і змісту. Поняття про педагогічну дію виражає те загальне, що притаманні усім формам педагогічної діяльності (уроки, екскурсії, бесіди й т.п.), але не зводиться до жодної з них. У той же час педагогічна дія є тим особливим, яке виражає і загальне, і все багатство окремо. Педагогічна дія вчителя спочатку виступає у формі пізнавальної задачі. Пізнавальна завдання, будучи вирішеною, психологічно, потім переходить у форму практичного перетворювального акту. При цьому виявляється невідповідність між засобами і об'єктами педагогічного впливу, що позначається на результатах дії вчителя. У зв'язку з цим з форми практичного акту дію знову переходить у форму пізнавальної задачі, умови якої стають більш повними. Таким чином, діяльність вчителя - вихователя за своєю природою є не що інше, як процес вирішення незліченного безлічі завдань різних типів, класів, рівнів. Специфічною особливістю педагогічних завдань є те, що їхні рішення практично ніколи не лежать на поверхні. Вони нерідко вимагають напруженої роботи думки, аналізу безлічі факторів умов та обставин.  
                Основними видами педагогічної діяльності, що здійснюються, в цілісному педагогічному процесі є викладання і виховна робота. Виховна робота - це педагогічна діяльність, спрямована на організацію виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців з метою вирішення завдань гармонійного розвитку особистості. А викладання - це такий вид виховної діяльності, який спрямований на управління переважно пізнавальної діяльностішколярів. Педагогічна та виховна діяльність - поняття тотожні. Таке розуміння співвідношень виховної роботи та викладання розкриває сенс тези про єдність навчання і виховання. Навчання розглядається, ізольовано від виховання. Якщо порівняти в загальних рисах діяльність викладання, що має місце, як в процесі навчання, так і в поза урочний час, і виховну роботу, яка здійснюється у цілісному педагогічному процесі, то можна зробити висновок, що викладання, що здійснюється в рамках будь-якої організаційної форми, а не тільки уроку, має звичайно жорсткі часові обмеження, суворо певну мету і варіанти способів її досягнення. Найважливішим критерієм ефективності викладання є досягнення навчальної мети. Виховна робота, також здійснюється у рамках будь-якої організаційної форми, не переслідує прямого досягнення мети, бо вона досяжна в обмежені часовими рамками організаційної форми терміну. У виховній роботі можна передбачити лише послідовне вирішення конкретних завдань, орієнтованих на мету. Найважливішим критерієм ефективного вирішення виховних завдань є зміни у свідомості вихованців, які проявляються в емоційних реакціях, поведінці і діяльності.

              Зміст навчання, а, отже, лошка викладання можна жорстко запрограмувати, що не допускається у виховній роботі. Формування знань, умінь і навичок з області етики, естетики та інших наук і мистецтв, вивчення яких не передбачено навчальними планами, по суті є щось інше, як навчання. У виховній роботі прийнятно планування лише в найзагальніших рисах: ставлення до суспільства, до праці, до людей, до науки (навчання), до природи, до всього навколишнього, до самого себе. Лошка виховної роботи вчителя в кожному окремо взятому класі визначити нормативними документами. Результати навчання - практики однозначно визначаються його діяльністю, тобто здатністю викликати і направити пізнавальну діяльність учня. Викладання має дискретний характер. Воно зазвичай не передбачає взаємодії з учнями в підготовчий період, який може бути більш-менш тривалим. Особливість виховної роботи полягає в тому, що навіть за умови відсутності безпосереднього контрасту з учителем вихованець знаходиться під його посереднім впливом. Зазвичай підготовча частина у виховній роботі більш тривала, а нерідко і більш значима, ніж основна частина. Результати діяльності учнів легко виявляються і можуть бути зафіксовані в якісно - кількісних показниках. У виховній роботі співвідношення результатів діяльності вихователя з виробленими критеріями вихованості. Дуже важко в особистості, що розвивається виділити результат діяльності саме вчителя.  
              Таким чином, зазначені відмінності в організації діяльності викладача та виховної роботи показують, що викладання значно легше за способами його організації і реалізації, а в структурі цілісного педагогічного процесу воно займає підлегле становище. Якщо в процесі навчання практично все можна довести або вивести логічно, то викликати і закріпити ті чи інші відносини особистості значно складніше, оскільки вирішальна роль тут відіграє свобода вибору. Саме тому успішність навчання багато в чому залежить від сформованості пізнавального інтересу і ставлення до навчальної діяльності в цілому, тобто від результатів не тільки викладання, але і виховної роботи.  
             Яка ж структура педагогічної діяльності? За даними дослідження Н.В. Кузьміна виділила в структурі педагогічної діяльності три взаємопов'язаних компоненти: конструктивний, організаторський і комунікативний. Для успішного здійснення цих функціональних видів педагогічної діяльності необхідні відповідні здібності, які проявляються в уміннях.  
Конструктивна діяльність, у свою чергу, розпадається на конструктивно - змістовну, відбір навчального матеріалу, планування та побудова педагогічного процесу, конструктивно - матеріальну, (проектування навчально-матеріальної бази педагогічного процесу), конструктивно - оперативну (планування своїх дій). Організаторська діяльність передбачає виконання системи дій, спрямованих на включення учнів у різні види діяльності, створення колективу та організацію спільної діяльності.                Комунікативна діяльність спрямована на встановлення педагогічно доцільних стосунків педагога з вихованцями, іншими педагогами школи, представниками громадськості, батьками. Будь-яка діяльність може бути здійснена при наявності в педагога різноманітних умінь.  
            Конструктивна діяльність може бути здійснена при наявності в педагога аналітичних, прогностичних і проектованих умінь. Аналітичні уміння: осмислювати кожне педагогічне явище, правильно діагностувати педагогічне явище, виокремлювати основну педагогічну задачу. Прогностичні уміння - чітко представляти у свідомості кінцевий результат. Проективні вміння: переводити цілі і зміст освіти та виховання у конкретні педагогічні завдання, враховувати потреби учнів, відбирати види діяльності, планувати індивідуальну роботу з учнями, планувати систему прийомів стимулювання активності школярів.  
Організаторська діяльність - відносять мобілізаційні, розвиваючі і орієнтаційні вміння.  
            Мобілізаційні вміння - це вміння привернути увагу учнів і розвивати в них стійкий інтерес до навчання, праці та іншим видам діяльності, сформувати потребу взнаннях. Інформаційні вміння включають в себе вміння викласти навчальний матеріал, працювати з джерелами. Орієнтаційні уміння - уміння сформувати ціннісні установки вихованців, куди входять ставлення до праці, явищем природи і суспільства.  
Комунікативна діяльність має: Перцептивні вміння - вміння розуміти інших, їх особистісні особливості, визначати характер переживань, бачити головне в людині. Уміння спілкування - вміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість, аналізувати вчинки, вирішувати конфлікти учнів.  
Педагогічна техніка - сукупність умінь і навичок, необхідних для стимулювання активності учнів, і колективу в цілому; розвиток мови педагога як одного з найважливіших виховних засобів - правильна дикція, ритмічне дихання, вміння керувати своїм тілом, регулювати свої психічні стани. Таким чином, на відміну від прийнятого в психології розуміння діяльності як багаторівневої системи, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат, - стосовно до педагогічної діяльності переважає підхід виділення її компонентів як відносно самостійних функціональних видів діяльності педагога: конструктивний, організаторський і комунікативний. 

 

3. Професійна спрямованість особистості вчителя

Саме особистість (її ціннісні орієнтації, смисли, ідеали) визначає сутність педагогічної діяльності і спілкування: заради чого працює вчитель, які він ставить цілі і завдання, які обирає способи і засоби досягнення цілей і рішення задач. Тому особистість є центральним фактором в праці вчителя. 
Розглянемо цей блок професійної компетентності за тим же планом: професійні знання, педагогічні уміння, професійні позиції, психологічні якості особистості вчителя. 
Виклад професійних знань про особистість почнемо з її структури. Структура особистості вчителя включає: 
мотивацію особистості (спрямованість особистості та її види); 
властивості особистості (педагогічні здібності, характер і його риси, психічні процеси і стани особистості); 
інтегральні характеристики особистості (педагогічне самосвідомість, індивідуальний стиль, креативність як творчий потенціал), що визначають неповторність і унікальність особистості вчителя. 
Мотивація особистості обумовлена ​​її спрямованістю, що включає ціннісні орієнтації, мотиви, цілі, смисли, ідеали. Спрямованість особистості визначає систему базових відносин людини до світу і самому собі, смислове єдність його поведінки і діяльності, створює стійкість особистості, дозволяючи протистояти небажаним впливам ззовні або зсередини, є основою саморозвитку і професіоналізму, точкою відліку для моральної оцінки цілей і засобів поведінки. 
В цілому в спрямованості вчителі можуть бути виділені: цивільна, пізнавальна і самоосвітня спрямованості. 
Педагогічна спрямованість-це мотивація до професії вчителя, головне в якій дієва орієнтація на розвиток особистості учня (вона не обмежується любов’ю до дітей). Стійка педагогічна спрямованість – це прагнення стати, бути і залишатися учителем, що допомагає йому долати перешкоди і труднощі у своїй роботі. Спрямованість особистості вчителя проявляється у всій його професійної життєдіяльності і в окремих педагогічних ситуаціях, визначає його сприйняття і логіку поведінки, весь вигляд людини. Правда, у вчителя цей образ набуває часом перебільшені риси, що виражаються в зайвій повчальності, категоричності суджень, тому вчителі іноді дізнаються відразу. Відомо, що розвитку педагогічної спрямованості сприяє зсув мотивації вчителя з предметної боку його праці на психологічну сферу, інтерес до особистості учнів. 
До властивостей особистості вчителя відносять її здібності, характер і психічні стани, рівень розвитку окремих психічних функцій (волі, інтелекту, мови та ін.) 
          Здібності зазвичай розглядають як індивідуальні властивості особистості, що сприяють успішному виконанню його діяльності. Педагогічні здібності визначають як індивідуальні стійкі властивості особистості, що складаються в специфічної чутливості до об’єкта, засобів, умов педагогічної праці та створення продуктивних моделей формування шуканих якостей і особистості воспитуемого. 
Можна виділити дві великі групи педагогічних здібностей: 
перцептивно-рефлексивні (перцепція-сприйняття) здібності, що визначають можливість проникнення вчителя в індивідуальне своєрідність особистості учня і розуміння самого себе; ці здібності є провідними; 
проективні, конструктивні, управлінські здібності, пов’язані з умінням впливати на іншу людину. 
Перцептивно-рефлексивні педагогічні здібності включають: здатність до вивчення іншої людини, розуміння, співпереживання, здатність стати на його точку зору і подивитися на себе. Ця група здібностей є “ядерної”, малокомпенсіруемой в разі її відсутності. Вона характерна саме для праці вчителя, тому що свідчить про його орієнтації на психічний розвиток учня. 
У управлінські педагогічні здібності входять: здатність впливати на окремі вчинки іншої людини і його поведінка в цілому, звертатися до мотивів і цілей учня і через них керувати поведінкою, не перетворювати управління в маніпулювання іншою людиною. 
Виділяють також неявні, приховані педагогічні здібності і яскраво виражені; компенсовані і некомпенсовані. 
Іншим властивістю особистості вчителя є його характер – система стійких емоційних відносин вчителя до типових ситуацій професійного життя і пов’язаних з цим стереотипів професійної поведінки (один учитель – поступливий і малоініціативні, інший – імпульсивний, вибуховий, автономний у своїх проявах та ін.) Психологи відзначають, що характер сам по собі не визначає поведінки, навпаки, в залежності від спрямованості особистості він може змінюватися. 
Психологи виявили, що способи емоційного реагування вчителя (судячи з його мовним реакцій) можуть бути: 
за змістом – оціночними (об’єктивна чи несправедлива оцінка учня), захисними (проникнення в мотиви учня, прощення і виправдання учня), що регулюють (мобілізуючими учня або заборона, вказівка); 
по ефективності і по відношенню до мети педагогічної діяльності – конструктивними (реально сприяють досягненню мети), псевдоконструктівнимі (створюють видимість участі педагога у вирішенні проблеми), деструктивними (є перешкодою для виходу з емоціогенной ситуації); 
за характером активності – наступальними (оцінка учня і себе, виявлення позиції іншого), поступаються (надання ініціативи іншому, підтримування іншого), що раціоналізує (виявлення позитивних якостей і труднощів у себе та іншого); 
по функції – мобілізуючими (рекомендації учню, себе), заспокійливими (участь, примирення), що провокують (викриття іншого, впертість); 
а також зовні спрямованими, самонаправленности, ненаправленими (зверненими до проблеми, до всіх). 
Оптимальні конструктивні реакції вчителя частіше містили мобілізують і наступальні ознаки, були захисними за змістом і заспокійливими по функції, супроводжувалися аналізом ситуації, намічали шляхи вирішення проблеми. Деструктивні реакції вчителя включали оціночні судження, супроводжувалися поступаються і провокують реакціями, самоусуненням вчителя від рішення проблем.

Спрямованість особистості насамперед визначає систему базових відношень людини до освіти та самого себе, єдність його поведінки та діяльності.

Педагогічна спрямованість майбутнього вчителя – це мотивація до професії, головне в якій – орієнтація на розвиток особистості учня, що не обмежується любов’ю до дітей. Насамперед це прагнення стати висококваліфікованим учителем, яке допомагає подолати труднощі на цьому шляху. Його спрямованість виявляється у професійній життєдіяльності, в окремих педагогічних ситуаціях, сприйняттям та логікою поведінки, загальними проявами особистості тощо. Здібності вчителя, розглядають переважно як індивідуальні стійкі якості, що сприяють успішному виконанню його діяльності.

4. Педагогічні здібності  вчителя

Дослідження багатьох науковців вказують на різний склад професійно-творчих здібностей педагога. Так, наприклад, А.І.Щербаков вказує на індивідуально-психологічні особливості особистості педагога, від розвитку яких залежить рівень його професійно-творчих досягнень:

– любов до дітей і потреба працювати з ними;

– цільність характеру;

– самостійність;

– адекватність сприйняття вчителем дитини;

– педагогічне прогнозування і практичні навички та вміння тощо.

Є й інші підходи до аналізу педагогічних здібностей. Наприклад, Л.В.Кузьміна виокремлює наступні групи якостей: комунікативні, організаторські, гностичні.

Звісно, що кожна з педагогічних здібностей може виявлятися в різних ситуаціях, в тому числі і творчих, де діяльність педагога перетворюється на творчість учня. Тому одна з важливих якостей педагога як особистості – це надзвичайно високий рівень емпатії, або за влучним висловлюванням В.Л.Леві, мистецтво бути іншим. І чим вище здатність педагога до співчуття і до співтворчості, тим вищі його творчі результати.

В.Л.Леві, характеризуючи різноманітність творчих проявів педагога, показує, що вчитель залежно від ситуації, може бути спостерігачем, контролером, наставником, лікарем, дослідником, товаришем тощо. Дослідники цієї проблеми виділяють головні, на їх погляд, групи здібностей: загальні та спеціальні. До загальних вони відносять насамперед інтелектуальні; до спеціальних – необхідні для успішного здійснення спеціальних видів діяльності. Показником рівня загальних здібностей є успішність навчання в середній школі. Рівень спеціальних педагогічних здібностей визначити складніше, бо вони зверненні як до учнів.ю так і до самого вчителя і мають гностичний елемент – досконале володіння психологією учня, вміння планувати свою діяльність, постійна самоосвіта та самовиховання. Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволив визначити перелік якостей, необхідних вчителю. Вони були об’єднанні в три групи: