Педагогічна спрямованість та професійні якості вчителя

– емоційно-вольова сфера особистості;

– професіоналізм;

– когнітивна та комунікативна сфери.

Аналіз особистості вчителя слід починати з вивчення спрямованості, тобто того, на що спрямований вчитель у своїй праці. Здібності в цілому є більш компенсується рисою особистості, їх можна сформувати, якщо у людини є стійке бажання бути вчителем. Здібності частіше проявляються і розвиваються у тих, у кого є особистісна спрямованість на відповідний працю. 
         Перейдемо до розгляду інтегральних характеристик особистості, які об’єднують в собі різноманітні її властивості. 
До них насамперед належить професійне педагогічне самосвідомість учителя, тобто комплекс уявлень учителя про себе як професіонала. Воно включає наступні складові. 
1. Усвідомлення вчителем норм, правил, моделі своєї професії (вимог до педагогічної діяльності та спілкування, до особистості) як еталонів для усвідомлення своїх якостей. Тут складаються основи професійного світогляду. Якщо вчитель не обізнаний про те, яким повинен бути вчитель, як йому бажано будувати свої відносини з оточуючими, то йому важко оцінити і себе. На основі загальної освіченості складається професійне кредо вчителя, його особиста концепція вчительської праці, з якого він виходить в наступному професійній поведінці. 
2. Усвідомлення цих якостей в інших людей, порівняння себе з якимсь професіоналом середньої кваліфікації, як абстрактним, так і в образі свого колеги по професії. 
3. Облік оцінки себе як професіонала з боку інших людей – учнів, колег, керівництва, очікувань з боку інших. 
4. Самооцінювання учителем своїх окремих сторін. У ньому психологи (В.А. Ядов, І.С. Кон, В.В. Столін та ін) виділяють кілька підстав: 
а) розуміння та усвідомлення самого себе, своєї педагогічної діяльності, спілкування й особистості (когнітивний аспект); 
б) емоційне ставлення та оцінювання вчителем особливостей самого себе (емоційний аспект). Тут закладається “концепція” вчителя. Поступово у вчителя на основі уявлень про себе в окремих педагогічних ситуаціях, на основі думок учнів і колег складається 
стійка Я-концепція, що надає йому відчуття професійної впевненості або невпевненості. На основі цієї концепції учитель оцінює все, що відбувається в школі щодо самого себе. При цьому розрізняються: оцінка вчителем своїх сьогоднішніх можливостей (актуальна самооцінка), вчорашніх (ретроспективна) і майбутніх досягнень (потенційна і ідеальна), оцінка з боку інших (рефлексивна самооцінка). 
Якщо актуальна оцінка вище ретроспективної, а ідеальна – вище актуальною, то це говорить про зростання професійної самосвідомості. Оптимальною структурою самооцінки вчителя є така, в якій існують мінімальні відмінності між актуальною і рефлексивної самооцінкою і максимальні відмінності між ретроспективної і актуальною, між актуальною й ідеальною самооцінками; 
в) здатність до дій на основі самосвідомості (поведінковий аспект), що свідчить про конструктивність і дієвості професійної самооцінки . 
5. Позитивне оцінювання вчителем самого себе в цілому, визначення своїх позитивних якостей, перспектив, створення позитивної Я-концепції. У вчителя, позитивно сприймає себе, підвищуються впевненість в собі, задоволеність своєю професією, ефективність роботи в цілому. Такий учитель прагне до самореалізації. Особливо важливо те, що позитивна Я-концепція вчителя сприяє і розвитку позитивної Я-концепції учнів Відчуваючи себе спокійно і впевнено, учитель доброзичливий і рівний до учнів. Розуміння слабких сторін своєї праці, наміри їх виправити не руйнують загальної позитивної самооцінки. І навпаки, учитель з низькою професійною самооцінкою відчуває почуття незахищеності, негативно сприймає оточуючих через призму своїх стресів і тривог, звертається до авторитарного стилю як до засобу психологічної самозахисту. 
Дослідження останніх років показали, що у вчителів в ряді випадків спостерігаються низькі показники інтересу до себе, зосередження зусиль на захист свого Я.

Висновки

  На відміну від інших професій типу "людина - людина» полягає в тому, що вона ставиться як до класу перетворюючих, так і до класу керуючих професій одночасно маючи за мету своєї діяльності становлення і перетворення особистості, педагог покликаний керувати процесом її інтелектуального, емоційного та фізичного розвитку, формування її духовного світу. Для успішного здійснення дослідниками педагогічної діяльності виділяються наступні три взаємопов'язаних компоненти: конструктивний, організаторський і комунікативний.  
             Сучасний вчитель повинен добре орієнтуватися в різних областях науки, основи яких він викладає. Він повинен також бути постійно в курсі нових досліджень, відкриттів і гіпотез, виділяти близькі й далекі перспективи преподаваної науки.  
               Сенс педагогічної професії виявляється в діяльності, яку здійснюють її представники і яка називається педагогічною. Вона являє собою вид соціальної діяльності, спрямованої на передачу від старших поколінь молодшим накопичених людством культури і досвіду створення умов для їх особистого розвитку та підготовку до виконання певних соціальних полів в суспільстві. Педагогічна діяльність як професійна має місце в спеціально організованих суспільством освітніх установ: дошкільних установах, школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки. У структурі педагогічної діяльності три взаємопов'язаних компоненти: конструктивний, організаторський і комунікативний.  
         До теперішнього часу накопичений багатий досвід побудови професіограми вчителя, який дозволяє професійні вимоги до вчителя об'єднати в три основні комплекси, взаємних і доповнюють один одного: загальногромадянські якості, якості, що визначають специфіку професії вчителя; спеціальні знання, вміння та навички з предмета (спеціальності). Учитель не лише професія, суть якої трансформувати знання, а висока місія створення особистості, ствердження людини в людині. У зв'язку з цим мета педагогічної освіти може бути представлена ​​як безперервне загальне та професійний розвиток вчителя нового типу, що характеризують: висока громадянська відповідальність і соціальна активність:  
- Любов до дітей, справжня інтелігентність, духовна культура, бажання і вміння працювати разом з іншими;  
- Високий професіоналізм, інноваційний стиль науково - педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і прийняття творчих рішень;  
- Потреба в постійній самоосвіті і готовність до нього;  
- Фізичне та психологічне здоров'я, професійна працездатність.  
               Саморозвиток має як би подвійний педагогічний результат. З одного боку - це ті зміни, які відбуваються в особистому розвитку і професійному зростанні, а з іншого - оволодіння самої здатністю займатися саморозвитком. Судити про те, опанує майбутній педагог цією здатністю, можна по тому, навчився він здійснювати наступні дії:  
- Цілепокладання: ставити перед собою професійно значимі цілі і завдання саморозвитку;  
- Планування: вибирати засоби і способи, дії і прийоми саморозвитку;  
- Самоконтроль: здійснювати зіставлення ходу і результату саморозвитку з тим, що намічалося;  
- Корекція: вносити необхідні поправки в результати роботи над собою. 

Список використаної літератури

1. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001.
2. Маркова А.К. Психология профессионализма - М., 1996. 190 с.
3. Щербаков А.И. Формирование личности учителя советской школы в системе высшего педагогического образования - Л.,1968. 120 с.
4. Кузьмина Н.В. Психологическая структура деятельности учителя - Гомель, 1976. 183 с.
5. Леви В.Л. Искусство быть другим - М.,1980. 207 с.
6. Сухомлинский В.А. Избранные произведения в 5-ти т. К.: Рад. школа, 1979.
7. Митина Л.М. Учитель как личность и профессионал. М., 1994. 215 с.
8. Сластенін В. А. Педагогіка - М: Шк. Прес 1988р.-512с. 
9. Підласий І. П. Педагогіка - М: вид. Владос. 1996р.-432с. 
10. Зязюна І. А. Основи педагогічної майстерності - М: Просвіта. 1989р.-512с.