Попередження та профілактика мовленнєвих порушень

ЗМІСТ

ВСТУП

І. Мова – як важливий фактор формування особистості

1.1 Роль ранньої  діагностики порушень розвитку  мовлення

1.2 Поняття мовного  порушення та їх класифікація

1.3 Попередження  та профілактика мовленнєвих порушень

1.4 Виховання звукової  культури мовлення, як одна з  складових в системі корекційно-виховної роботи

1.5 Взаємозв’язок виховної роботи між батьками та логопедами

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Мова –соціальне явище, що існує незалежно від того чи іншого індивідуума. Розвиток людини – це складний процес поступового перетворення біологічного індивіда в соціальну істоту – особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функції та здібності , людські форми поведінки , комунікація через мовлення не надані дитині від народження. Вони формуються в перші роки життя під впливом цілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві.

Процес розвитку дитини проходить у трьох напрямках: фізичному, когнітивному та психосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночасно та взаємопов’язано. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування , у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення , що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу. Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини - сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка – постають за безпосередньої участі мовлення. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку. Формування мовлення, патологія або відхилення в розвитку, засоби відновлення мови є об’єктом вивчення логопедії, корекційної педагогіки, неврології а в останній час і медичної реабілітації.

Відсутність мовленнєвого спілкування в сім»ї значно затримує безперервний і багатогранний процес соціалізації, що триває все життя людини з особливими потребами.

Одне з важливих завдань спільних зусиль батьків  та вихователів – рання та повноцінна допомога дітям з особливими потребами  в набутті навичок усного та писемного  мовлення , інтеграції їх у процес навчання, підвищення рівня незалежності в масовій школі та соціальному житті. Усіх батьків рано чи пізно починає турбувати питання правильного мовлення дитини.

Вони мріють щоб малюк був здоровим, розумним і ставши дорослим досяг життєвих і професійних успіхів, прагнуть, аби він зростав вільним у спілкуванні та впевненим у власних можливостях.

І чи не найсуттєвішою умовою для цього є оволодіння правильним мовленням. Лише тоді, коли дитина постійно чутиме чітке, виразне мовлення, вона навчиться правильно розмовляти , краще розумітиме мовлення оточуючих, легко передаватиме власні думки й бажання.

У сім’ї дорослі  розуміють дошкільника з півслова. І якщо навіть він має мовленнєві недоліки, ніякого дискомфорту у спілкуванні не відчуває. Проте для сторонніх часто виявляються незрозумілими спотворені, неправильно вимовлені дитиною слова. Таке мовлення ускладнює спілкування з ровесниками. Якщо ви помітили, що однолітки сміються над мовленням вашого малюка , спробуйте об’єктивно оцінити ситуацію. Не забувайте, що дитина може поступово усамітнитися , що дедалі більше затримуватиме мовленнєвий розвиток і негативно впливатиме на її характер.

Вона може стати  дратівливою, замкнутою, плаксивою. Тому надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині у виправленні мовленнєвої вади. В процесі виховання дітей, які мають мовні порушення, батькам необхідно постійно обдумувати свою поведінку і свої позиції. Взаєморозуміння, взаємоповага батьків і членів родини грають важливу роль в профілактиці психогенних проявів у дітей, які мають патології мовлення. Батькам необхідно знати конкретно прояви дефектів мови, та умови їх повної компенсації.

1. Мова - як важливий  фактор, формування майбутньої особистості 

Мова – найважливіша психічна функція , властива тільки людині. Завдяки мовному спілкуванню відбиття світу у свідомості дитини постійно поповнюється й збагачується тим, що відображається в суспільній свідомості, зв’язується з досягненнями всієї суспільно - виробничої й культурної діяльності людства. Таким чином, мова – є основою комунікативної функції, що здійснюється за допомогою тієї чи іншої мови.

На основі мови і її значеннєвої одиниці – слова, формуються й розвиваються психічні процеси. На величезне значення мови для розвитку мислення й формування особистості неодноразово вказував Л.С.Виготський, що писав :

« Розвиток усного мовлення, імовірно, саме зручне явище для  того щоб, простежити механізм формування поводження й зіставити підхід до цих явищ, типовий для вчення про умовні рефлекси, із психологічним підходом до них. Розвиток мови представляє насамперед, історію того , як формується одна з найважливіших функцій культурного поводження дитини, що лежить в основі нагромадження того культурного досвіду»

Мова формується в процесі  загального психофізичного розвитку дитини. До умов формування нормальної мови , відносяться нормальна центральна нервова система, наявність нормального слуху й зору, та достатній рівень активного мовного спілкування дорослих з дитиною. У тих випадках, коли в дитини збережений слух та непорушений інтелект, але значні мовні порушення , які не можуть не позначитися на формуванні всієї його психіки , говорять про особливу категорію аномальних дітей – дітях з мовними порушеннями. У цієї категорії дітей мовленнєве порушення є первинним дефектом. Мовленнєві вади таких дітей характерні тим, що:

А) після виникнення, самостійно не зникають, а закріплюються;

Б) не відповідають вікові того, хто говорить;

В) потребують логопедичного  втручання залежно від їхнього  характеру;

Г) виникнення неправильного мовлення у дитини може відбитися на його подальшому розвитку, затримуючи та викривляючи його.

Різні мовленнєві дефекти, які є первинними у дітей з вадами мовлення , впливають на виникнення вторинних відхилень у їхньому загальному та мовленнєвому розвитку, утруднюють процес опанування грамоти , можуть негативно позначитися на розвитку мислення. В багатьох випадках діти – логопати викликають до себе певне негативне відношення ровесників, що призводить до ряду небажаних відхилень у поведінці, характері.

Наука трактує особистість, як відносно стабільну організацію  мотиваційних перемінних, прихильностей, що виникають у процесі діяльності із взаємодії між біологічними спонуканнями і соціальним та фізичним оточенням, його умовами. У повсякденні, говорячи про особистість, мають на увазі стиль життя індивіда або характерний спосіб реагування на життєві проблеми.

Під час вивчення особистості у психології в центрі уваги знаходяться як некогнитивні ( непізнавальні) аспекти людини ( емоційні характеристики і воля), так і здібності та інтелект. Крім того, коли аналізується мовна особистість, інтелектуальні її характеристики висуваються на перший план , оскільки інтелект найбільш інтенсивно виявляється в мовленні й досліджується через мовлення. Однак зазначається , що інтелектуальні характеристики людини виразно спостерігаються не на будь якому рівні володіння мовленням та використання мови. Так на рівні ординарної мовної семантики, смислових зв’язків слів, їх поєднання та лексико-семантичних відношень ще немає можливості для прояву індивідуальності. На цьому рівні можлива констатація нестандартності , правильності, особливостей вербальних асоціацій , які самі по собі ще не дають відомостей про мовну особистість , про складніші рівні її організації. Але це початковий рівень для особистості і певною мірою беззмістовний, хоч і є необхідною передумовою її становлення та функціонування.

Мовна особистість починається  тоді , коли залучаються інтелектуальні сили. Мовна особистість розглядається як аналог поняття, існує у психології, - поняття базової особистості.

Це структура особистості  загальна для всіх членів суспільства, що формується під впливом сімейного виховного, соціального середовища. Як свідчить наукова література, у мовленнєвій діяльності неможливо уникнути пропуску того, що для тих що говорить і хто слухає, є очевидним, але залишається лише в думці, а не в мовленні.

М.Жинкін вказував на те, що «  Смисл … починає формуватися  до мови і мовлення. Потрібно бачити речі, рухатися серед них , слухати, торкатися – загалом накопичувати в пам’яті всю сенсорну інформацію, що надходить в аналізатори… Вже мова «няньки» предметно зрозуміла дитині й сприймається універсальним предметним кодом. Найбільш суттєвий компонент цього синтез у - мисленнєвий, який передує власне вербальній діяльності.»

Л.Виготський зазначив, що мислення й мовлення мають в онтогенезі різне коріння. У розвитку дитини він констатує «до інтелектуальну стадію», а в розвитку мислення – «до мовленнєву стадію» До певного віку обоє йдуть різними шляхами, незалежно один від одного. У два роки обидві лінії перехрещуються, після чого мислення стає мовленнєвим , а мовлення інтелектуальним. Потім в міру наростання мовленнєвого автоматизму , лінії розвитку мислення та мовлення розходяться.

О. Лурія писав , що при достатньому розвитку мислення « … кодування мовленнєвого повідомлення проходить дуже складний шлях від думки до розгорнутого висловлювання. Він починається з виникнення мотиву, що народжує потребу щось передати іншій людині; ця потреба втілюється в задумі, або думці, яка є лише загальною схемою повідомлення. За допомогою механізмів внутрішнього мовлення думка та її семантичне уявлення перекодовуються у глибинну синтаксичну структуру майбутнього синтаксичного висловлювання. Далі ця структура перетворюється у поверхнево – синтаксичну структуру і, нарешті – у лінійне впорядковане розгорнуте висловлювання»

У психології поширена концепція , згідно з якою розвиток психічних функцій пов’язується з особливостями взаємодії людини із зовнішнім середовищем, не обмежується завершенням морфологічних змін і продовжується все життя. Провідним у ній є положення про те , що вищі психічні функції формуються в діяльності , а вродженими можуть бути задатки як передумова або умова розвитку здібностей. Розподіл мовленнєвих готовостей сприяє визначенню змісту напрямів роботи з формування мовної особистості. Таким чином , результати сучасних психологічних, лінгвістичних, психолінгвістичних, лінгводидактичних досліджень дають поштовх до розгляду дитини разом з її мовою.

З кожним роком кількість дітей з мовними порушеннями значно збільшується. Офіційна статистика констатує невпинне збільшення популяції дітей , які мають відхилення у мовленнєвому розвитку. Згодом ці відхилення можуть призвести не тільки до виникнення труднощів під час засвоєння навчального матеріалу у дошкільному закладі та у початковій школі, а й до деформації особистості дитини в цілому. Крім того, мовленнєві порушення можуть стати перешкодою для оптимальної соціалізації особистості.

1.1Роль ранньої  діагностики порушень розвитку  мовлення

Проблема ранньої діагностики  та корекції відхилень у мовленнєвому розвитку дітей набуває особливого значення для їх подальшого повноцінного розвитку та навчання. Всебічне уявлення про стан і особливості формування у дитини мовлення, як засобу комунікації можна отримати лише у процесі комплексного медико-психолого-педагогічного обстеження, лінгвістичного аналізу її мовленнєвої діяльності. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення, що відіграє головну роль, як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу . Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку.

До практичного вирішення  проблем медико-педагогічної та соціальної реабілітації дітей з особливими потребами залучаються фахівці медики, корекційні педагоги , логопеди, соціологи, психологи. Одне з найважливіших завдань їх спільних зусиль – рання та повноцінна допомога дітям у набутті навичок усного та писемного мовлення, інтеграції їх у процес навчання, підвищення рівня незалежності в масовій школі та соціальному житті.

Ранній вік ( від народження і до 3 років) в житті дитини є  найбільш відповідальним періодом , коли розвиваються моторні функції, орієнтувально-пізнавальна діяльність, мовлення, а також формується особистість. Пластичність мозку дитини раннього віку , наявність сензитивних періодів формування емоцій, інтелекту, мовлення і особистості визначають значні потенційні можливості колекційної допомоги. Рання і адекватна допомога дозволяє більш ефективно компенсувати порушення психофізичного розвитку, послабити вторинні відхилення або запобігти їх появі.

Дослідження мовленнєвого розвитку малюків раннього віку відбувається в індивідуальному порядку , з урахуванням психофізичних особливостей кожної вікової категорії дітей. З метою визначення реального мовленнєвого розвитку проводиться обстеження за показниками, що відповідають його вікові. Процедура обстеження здійснюється поетапно і передбачає збір анамнестичних даних про особливості формування психомоторних функцій , перебіг домовленєвого та раннього мовленнєвого розвитку, дослідження до мовленнєвих і мовленнєвих процесів.

І етап - ознайомлення з анамнезом  дитини. З цією метою проводиться бесіда з матір’ю малюка, та вивчається медична документація де з’ясовується:

- вік матері на момент народження дитини;

- наявність мовленнєвих  порушень, спадкових нервово психічних захворювань матері;

- особливості перебігу  вагітності та пологів;

- особливості до мовленнєвого  та раннього мовленнєвого розвитку;

- становлення психомоторних  функцій дитини;

- інфекційні захворювання.

ІІ етап – дослідження загального розвитку дитини:

-  розвиток сенсорних реакцій;

-  стан розвитку просторових уявлень;

-  розвиток предметної діяльності та передумови ігрової діяльності;

-  стан довільної моторики.

ІІІ етап – обстеження мовлення дитини:

-  дослідження імпресивного мовлення;

-  дослідження експресивного мовлення.

На основі проведених обстежень , а також на підставі результатів комплексного медико – психолого – педагогічного дослідження з’ясовується рівень актуального мовленнєвого розвитку дитини, а також визначаються провідні порушення у структурі виявленого відхилення.

Ще в животі у мами діти впізнають голоси батьків і реагують на них спалахами радості. Крім цього вчені з’ясували, що перші 50 слів дитина впізнає до того як починає їх вимовляти. Це значить те, що слово вже знаходиться в пам’яті, а озвучене буде місяців через п’ять. Якщо вагітність протікала аномально мали місце відхилення від нормальних пологів , дитину відносять до категорії підвищеного ризику. До групи ризику відносять тих батьків, які в дитинстві мали порушення мовлення. Тяжкі захворювання, перенесені в перші два роки життя , також викликають небезпеку появи аномалій вказаного типу. В ранньому дитинстві дитина потребує постійний , емоційний контакт з дорослими. Особливо це важливо для нормального розвитку мовлення . Не тільки звуковимова , а й інтонацію та мелодичність дитина переймає від матері. Це стає помітним вже на етапі гуління та лепету. Мова дорослих , як зразок для наслідування так і джерело позитивних емоційних переживань зберігає значення на протязі всього дитинства. Але її не слід зрівнювати з дитячою вимовою. «Сюсюкання» може лише затримати дитину на етапі інфантильної вимови. Велику допомогу в стимуляції розвитку мови допомагають вправи на розвиток мілкої моторики рук. При низькій мовленнєвій активності треба всіляко заохочувати дитину. Батьки, які страждають неправильною мовою, повинні консультуватися у логопеда про правила їх мовного спілкування з дитиною. Саме мова батьків є зразком для мовного розвитку дитини.