Предмет і завдання педагогіки вищої школи

У сучасному суспільстві виховання здійснюється головним чином через спеціальні

педагогічні  системи.  Вони  є  головним  і  дуже  складним  об'єктом  дослідження  науки

педагогіки.  Системою  прийнято  називати  функціональну  структуру,  діяльність  якої

підпорядкована  певній  меті.  Фахівці,  які  включені  до  спільного  виду  діяльності,  теж

утворюють  систему,  в  якій  ця  діяльність  здійснюється.  Отже,  навчальні  заклади  і

включені в спеціальну навчально-виховну діяльність спеціалісти утворюють педагогічну

систему.  Вся  сукупність  навчально-виховних  і  культурно-освітніх  навчальних  закладів

складає систему народної освіти, котра вміщує великі педагогічні системи - систему вищої

освіти, систему середньої спеціальної освіти, систему загальної середньої освіти. Ці великі

педагогічні  системи  окреслені  Законом  України  «Про  освіту»  (стаття  43).  Структура

педагогічної системи вищої освіти (ВПС) включає ряд середніх педагогічних систем (це

окремі  вузи)  і  малих  педагогічних  систем  (МПС)  -  окремі  факультети,  курси,  групи

(рис.1).

Отже,  об'єктом  дослідження  педагогіки  є  система  народної  освіти  (СНО)  і

педагогічні  процеси  у  ВПС.  Об'єктом  педагогіки  вищої  школи  є  система  вищої  освіти

(ВПС) і педагогічні процеси  в ній.

Міністерство  освіти  формулює  певного  роду  регламент  діяльності  кожної  з

підсистем  ВПС,  об'єднаних  у  систему  народної  освіти.  Великі  педагогічні  системи  -  це

функціональна  структура,  що  включає  сукупність  закладів,  об'єднаних  єдністю  мети  і

одним  адміністративним  центром.  Середні  педагогічні  системи  -  це  різні  вузи,  які  не

обов'язково мають один адміністративний центр. Показником успішної діяльності СПС є,

перш  за  все,  характер  соціальної  і  професіональної  адаптації  їх  випускників,  рівень  їх

майстерності.

Педагогічні системи різняться між собою за педагогічною метою, змістом навчання,

контингентом  вихованців,  кваліфікацією  педагогів,  формами,  способами  керівництва

процесами діяльності вихованців, результатами. Проте всі системи реалізують єдину мету,

яка  визначена  державою,  суспільством.  Педагогіка  вищої  школи,  як  і  кожна  наука,  має

свій  предмет  дослідження.  В  науковій  літературі  даються  різні  визначення  предмету

педагогіки вищої школи, як-от: «Предметом педагогіки вищої школи є процес створення і

функціонування  дійсних  відношень  студентів  вищих  навчальних  закладів,  які

забезпечують  можливість  формування  духовно  багатого,  добропорядного,  свідомого

громадянина,  спеціаліста  вищої  кваліфікації  різних  галузей  народного  господарства,

науки, техніки, культури, освіти тощо, патріота України» (А.М.Алексюк).

Н.В.Кузьміна так окреслює предмет педагогіки вищої школи: «Предметом вузівської

педагогіки є визначення закономірностей управління такою педагогічною системою, мета

якої — підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадянських позицій, вирішувати

виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення».

К.І.Васильєв вважає, що предметом педагогіки вищої школи є процес формування

молодих спеціалістів за умов вузівського навчання, який передбачає не тільки навчання і

виховання їх у вузі, а й виховуючи вплив середовища (у широкому плані), у якому живуть

студенти. Кожен з авторів доповнює і поглиблює визначення поняття «предмет педагогіки

як  науки»  і  «предмет  дослідження  науки  педагогіки».  На  наш  погляд,  предметом

педагогіки вищої школи є: навчально-виховний процес та процес професійної підготовки

спеціаліста, культурної еліти сучасного  суспільства; вивчення закономірних зв'язків, які

існують  між  розвитком,  вихованням  та  навчанням  у  ВНЗ;  розробка  на  цій  основі

методологічних,  теоретичних  та  методичних  проблем  становлення  сучасного

висококваліфікованого  спеціаліста  у  будь-якій  галузі  матеріального  чи  духовного

виробництва.

Отже, педагогіка вищої школи — це наука про закономірності навчання і виховання

студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог

держави. Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метою  цієї  науки  є  дослідження  закономірностей  розвитку,  виховання  і  навчання

студентів  і  розробка  на  цій  основі  шляхів  удосконалення  процесу  підготовки

кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

• аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

• аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому

навчальному закладі;

•  аналіз  методів  контролю  і  оцінки  успішності  студентів  на  основі  системного

підходу;

• розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

•  розкриття  педагогічних  закономірностей  формування  студентів  як  майбутніх

фахівців.

До  завдань  педагогіки  вищої  школи  також  входить:  вивчення  діалектичних

взаємозв'язків  об'єктивних  і  суб'єктивних,  соціальних  і  природних факторів  виховання  і

розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей; співвідношення цілей і

засобів  виховання  і  навчання;  розробка  теорії  та  методики  виховання  і  навчання,  які

педагог-викладач  має  враховувати  в  своїй  практичній  діяльності,  а  також  критеріїв  її

ефективності на основі закономірностей цих процесів.

Педагогіка вищої школи виконує такі функції:

•  аналітичну  (теоретичне  вивчення,  опис,  аналіз  педагогічних  явищ  і  процесів,

причинно-наслідкових  зв'язків;  аналіз,  узагальнення  та  інтерпретація  і  оцінка

педагогічного досвіду);

•  прогностичну  (забезпечення  наукового  обґрунтування  цілей,  планування

педагогічного процесу, ефективного керівництва освітньою політикою);

•  проективно-конструктивну  (розробка  нових  технологій  та  втілення  результатів

досліджень).

Педагогіка вищої школи є теоретичною і прикладною наукою. Як теоретична наука

вона  відображає  причинно-наслідкові  відношення  і  зв'язки  у  вихованні,  навчанні  і

науковій  підготовці  майбутніх  спеціалістів.  Така  теорія  являє  собою  систему  ідей,  що

слугують  обґрунтуванням  і  керівництвом  до  дії.  А  також  показує  раціональні  шляхи,

спрямовує  роботу  вищої  школи  у  бік  бажаної  мети,  виявляє  таку  систему  дій,  яка

найкращим чином задовольняла і відповідала б поставленим цілям.

Як  практична  наука  педагогіка  вищої  школи  вказує  на  застосування  теоретичних

положень, шляхів реалізації законів і закономірностей, принципів у практичній діяльності

педагогічних працівників.

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи має свій категоріально-понятійний апарат.

Автори В.М.Галузинський, М.В.Євтух поділяють категорії на три види.

I.  Методологічні  категорії:  педагогічна  теорія,  педагогічна  концепція,  педагогічна

ідея, педагогічна закономірність, педагогічний принцип.

Педагогічна  теорія  -  система  науково-педагогічних  знань,  яка  описує  і  пояснює

елементи  реальної  педагогічної  діяльності  у  вищому  навчальному  закладі.  Складовими

елементами  педагогічної  теорії  є  педагогічні  ідеї,  педагогічні  поняття,  педагогічні

концепції,  педагогічні  закономірності  і  педагогічні  принципи.  Теорія  узагальнює  їх  в

окремих  явищах.  На  основі  теорії  будується  методика  навчально-виховної  роботи  у

вищому навчальному закладі.

Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реальну вузівську дійсність і

відповідного  пошуку  та  пропозиції  нових  конструктивних  ідей.  Педагогічна  концепція

завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція

гуманізації  і  гуманітаризації  спирається  на  соціологічні  дослідження  серед  студентів  та

емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що

відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного

характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії.

Наприклад,  ідея  посилення  самостійності  у  навчальній  праці  студентів,  об'єднуючись  з

іншими  законами  вузівської  дійсності  з  урахуванням  самостійності  студентів,  набула

концептуального характеру.

Педагогічна  закономірність  -  об'єктивно  повторювана  послідовність  явищ.  Це

універсальна  категорія  усіх  галузей  педагогіки.  Закономірності поділяють  на  біологічні,

психологічні,  соціальні  й  безпосередньо  педагогічні.  За  іншою  класифікацією  вони

можуть  бути  фундаментальними  й  конкретними.  Зокрема,  автори  В.М.Галузинський,

М.Б.Євтух виділяють такі закономірності:

•  процес  формування  особистості  студента  (у  процесі  його  навчання,  виховання  і

розвитку) є єдиним і взаємозумовленим;

• виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само

історично зумовленим соціальним процесом;

• загальній і специфічний характер виховання студента (в широкому розумінні цього

слова) є також єдиним і взаємозумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає

результат виховання;

•  професійно-педагогічна  діяльність  викладача  і  навчальна  діяльність  студента  є

також взаємозумовленими і взаємозалежними;

•  формування  особистості  студента  відбувається  в  структурі  внутрішньо

колективних стосунків.

До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднести й такі:

•  чим  педагогічне  доцільніше  побудований  навчально-виховний  процес  у  вищому

навчальному  закладі,  тим  сильнішим  є  його  вплив  на  особистість  майбутнього

спеціаліста;

•  чим  повніше  враховуються  мотиви,  внутрішні  прагнення  студентів,  тим

ефективнішим є навчально-виховний процес;

•  чим  повніше  впливає  навчально-виховний  процес  на  всі  сфери  (вербальної,

сенсорної  та  ін.)  особистості  студента,  тим  швидше  відбувається  його  розвиток  і

виховання.

Ці  фундаментальні  закономірності,  що  різнобічне  ілюструють  взаємозалежність

процесів,  є  ядром  педагогіки  вищої  школи.  Вони  слугують  виявленню  і  закріпленню

принципів. Принципи - це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпе-

чує продуктивність навчально-виховного процесу.

До основних принципів належать:

1. Гуманізація виховання  — пріоритет завдань самореалізації особистості студента,

створення  умов  для  вияву  обдарованості  і  талантів,  формування  гуманної  особистості,

щирої, людяної, доброзичливої.

2. Науковий, світський характер навчання.

3. Єдність національного  і загальнолюдського - формування  національної свідомості,

любові до рідної землі і свого народу; володіння українською мовою, використання усіх її

багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури,

спадщини,  традицій  і  звичаїв  народів,  що  населяють  Україну,  оволодіння  надбанням

світової культури.

4.  Демократизація  виховання  -  розвиток  різноманітних  форм  співробітництва,

встановлення  довіри  між  викладачем  і  студентом,  взаємоповага,  розуміння  запитів  та

інтересів студентів.

5. Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту навчання і виховання.

6. Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи  студентів з вимогливим 

керівництвом викладача.

7.  У  рахування  індивідуальних,  вікових  особливостей  студентів  у  навчально-

виховному процесі.

II. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлумачення їх у загальній

педагогіці):  виховання  навчання,  освіта,  розвиток,  формування  особистості;  навчально-

виховний процес; навчальний і виховний процес.

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в кількох значеннях:

• у широкому соціальному, як передача соціально-історичного досвіду;

•  у  широкому  педагогічному,  як  організація  виховання  у  навчально-виховних

закладах;

•  у  вузькому  педагогічному,  як  цілеспрямована  систематична  взаємодія  педагога  і

вихованців;

•  у  гранично  вузькому,  коли  педагог-викладач  розв'язує  конкретну  індивідуальну

проблему виховання або перевиховання студента.

Самовиховання  -  цілеспрямована,  систематична  діяльність  щодо  власного

самовдосконалення.

Перевиховання  -  індивідуальна  цілеспрямована  робота  над  усуненням  недоліків  у

студентів.  Здебільшого  перевиховання  тісно  пов'язане  з  відносно  новою  галуззю

педагогіки - соціальною педагогікою.

III. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста

(вчителя),  діяльність  (викладача  і  студента),  диференційований  та  індивідуальний 

підходи,  прогнозування  наслідків  педагогічного  впливу,  планування  навчальної  роботи,

форми  і  методи  й  засоби  виховання  і  навчання,  педагогічні  технології  навчання  і

виховання,  управління  навчально-виховним  процесом,  самостійна  робота  студентів,

науково-дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального