Проблема стилів в українскому мовознавстві

Кожен із функціональних та експресивних стилів реалізується у двох формах: усній і писемній, що залежать від форми спілкування — безпосередньо чи через писемні документи.  Для різних стилів різною мірою характерна та чи інша форма спілкування. У всіх стилях функціонують обидві форми (і усна, і писемна), проте для одних стилів (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього, конфесійного та епістолярного), однак переважає писемна форма, а для інших  (розмовного і ораторського) — усна. Писемні стилі сформувалися на книжній основі, тому їх називають книжними, на противагу розмовному і ораторському стилям, які належать до усних.

Стилі літературної мови не становлять собою замкнутих систем. Між усіма стилями (і функціональними, і експресивними) існує постійна взаємодія. “Історія літературної мови, — зазначає В. Русанівський, — засвідчує постійну взаємодію зазначених стилів” [15, c. 76]. Ця взаємодія виявляється у взаємопроникненні елементів одного стилю у мовну тканину іншого. Навіть найбільш специфічні засоби певного стилю можуть використовуватися в іншому стилі. Межі між стилями рухомі. “Між стилями немає чітких меж, — пише Н. Озерова. Можна виділити ядро типових мовних засобів (лексичних, синтаксичних, словотвірних) для того чи іншого стилю, відмітити їхню специфіку, проте межі між функціональними різновидами мовлення розмиті” [14, c. 1].  Про  це говорить і академік В.Виноградов, який стверджує, що між стилями не існує непрохідних меж, вони не є замкнутими системами. “Ці стилі співвідносні, — пише вчений. Вони почасти протиставлені, але значно більше зіставлені. Іноді вони перебувають у глибокій взаємодії і навіть у змішуванні” [5, c. 6]. В іншій своїй праці В. Виноградов проводить аналогічну думку: “Стилі, перебуваючи в тісній взаємодії, — подає дослідник, — можуть частково змішуватись і проникати один у другий. В індивідуальному вжитку межі стилів можуть ще більше змішуватись, і один стиль може для досягнення тієї чи іншої мети вживатися у функції іншого” [4, c. 19-20].

Питання про взаємодію  стилів, взаємопроникнення елементів одного стилю в інший порушували у своїх працях В. Виноградов, І. Білодід, І. Гальперін, Г. Степанов, В. Ващенко, Р. Будагов, І. Чередниченко, М. Жовтобрюх. Взаємовплив і взаємопроникнення стилів — визначальна особливість стилістичної системи мови в наш час. В україністиці ці питання висвітлюють: А. Коваль, І. Їжакевич, Д. Баранник, О. Пономарів, М. Пилинський, В. Русанівський, М. Пентилюк, Н. Непийвода, С.Єрмоленко, Н. Ботвина, Н. Озерова, Л. Ставицька, в російському мовознавстві — М. Кожина, В. Звегінцев, Н. Разинкіна, М. Чаковська й ін. Розглядають питання взаємодії стилів автори колективних монографій:  “Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови” (К., 1977), “Взаємодія усних і писемних стилів мови” (К., 1982), “Жанри і стилі в історії української літературної мови” (К., 1989),“Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови” (К., 1990). Взаємодія стилів виявляється лише в текстах, а не на рівні окремих одиниць мовної системи, “оскільки тільки в тексті реалізуються всі потенційні можливості мови як системи” [13, c. 76].

Будь-якому стилю мови властиві як загальномовні, міжстильові  елементи (вони переважають), так і  специфічні мовні елементи з однаковим  стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання. “Для кожного функціонального стилю існує своя система норм, — зазначає Н. Озерова, — які можуть свідомо або несвідомо порушуватися, замінюватися елементами, характерними для іншого функціонального стилю” [14, c. 1]. При взаємодії стилів функціональна роль цих елементів змінюється. “Проникаючи в той чи інший функціональний стиль, — зауважує  А. Швець, — елементи іншого стилю поступово втрачають своє первинне стилістичне забарвлення і стають нейтральними засобами вираження того стилю, в який вони перейшли. В деяких випадках, — продовжує вчена, — ці елементи міцно закріплюються у новому функціональному стилі і стають нормою мовного вираження, яка притаманна даному стилю” [17, c. 23].

Для кожного функціонального стилю характерні проникнення експресивних елементів, а для кожного писемного — усні і навпаки. Щодо кількості проникнення елементів одного стилю в інший, то вона є різною. Найбільш обмеженими  у цьому відношенні є строгі сфери мови, передусім офіційно-діловий стиль. Його потенційний словник найбільш “лімітований” серед тезаурусів письмового різновиду мови [14, c. 3]. У нестрогих мовних сферах (художньому, публіцистичному, розмовному стилях) стильові межі відкриті, тому “чужі” елементи, долаючи характер інородних вкраплень і адаптуючись до нових умов існування, помітно  збільшують обсяг словникового запасу цих стилів.

Отже, в сучасних умовах  функціонально-стильова сфера мови постійно уточнюється: переосмислюються традиційні стилі, відновлюються ті, яких за певних  умов не визнавали, формуються нові. В сучасній українській літературній мові вважаємо оптимальною таку класифікацію  функціональних стилів: основні стилі (науковий, офіційно-діловий, розмовно-побутовий, публіцистичний, художній), інші стилі (конфесійний, епістолярний, ораторський).