Самостійна робота учнів в ВНЗ

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………3-6

Розділ І Педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів ВНЗ І-    ІІ рівнів акредитації……………………..7-19

1.1.Самостійна навчальна  діяльність, її види та 

функції…………………………………………………..7-14

1.2. Сутність і значення самостійної роботи

студентів………………………………………………..15-19

Розділ ІІ Основні напрямки самостійної роботи студентів ВНЗ І-ІІ рівня акредитації………………………...………….20-35

2.1. Організація самостійної  роботи сучасних студентів на сьогодні……………………………………………………......20-27

2.2. Рекомендації щодо  самостійної  роботи

 студентів …………………………….…………………28-35

Висновки………………………………………………..36-37

Список використаної літератури……………………...38-39

Бібліографія за проблемою…………………………….40-41

Додатки………………………………………………….42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Самостійна робота студентів ( СРС) поряд з аудиторноїю представляє одну з форм навчального процесу і є істотною його частиною. Для її успішного виконання необхідні планування і контроль з боку викладачів, а також планування обсягу самостійної роботи в навчальних планах спеціальностей профілюючими кафедрами, навчальною частиною, методичними службами навчального закладу[18,с.124].

Зважаючи на наявність варіантів визначення самостійної роботи в педагогічній літературі ми будемо дотримуватися наступного формулювання: самостійна робота - це планована робота студентів, виконувана за завданням і при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі .

Це дуже важливий метод . К.Д. Ушинський, наприклад, вважав, що тільки самостійна робота створює умови для глибокого оволодіння знаннями і розвитку мислення учнів.

У чому ж полягає сутність самостійної роботи? Розкриваючи це питання, Б.П. Єсипов відзначав, що «самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням у спеціально представлене для цього час, при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завдань мети, проявляючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результати своїх розумових і фізичних (або тих і інших разом) дій»[12, с.154].

СРС призначена не тільки для оволодіння кожною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в навчальній, науковій, професійній діяльності, здатності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішити проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації і т.д. Значимість самостійної роботи студентів виходить далеко за рамки окремого предмета, у зв'язку з чим випускаючі кафедри повинні розробляти стратегію формування системи умінь і навичок самостійної роботи[18, с.124].

Високо оцінюючи роль самостійної роботи в процесі навчання, Я.А. Коменський наголошував: «…Альфою та омегою нашої дидактики нехай буде пошук і відкриття способу, за якого б учителі менше навчали, а учні більше б училися»[9, с.162].

Самостійна робота здебільшого виступає чи не єдиним способом виховання самостійності у набутті знань. Гегель писав із цього приводу: щоб навчитися плавати, треба увійти у воду. Це стосується й виховання самостійності як риси особистості. Мають рацію ті, хто стверджує, що цього навчитися неможливо. Самостійність у здобутті знань проявляється лише завдяки власній діяльності, з появою внутрішньої потреби у знаннях, пізнавальних інтересів, захопленості. У цьому розумінні самостійності справді неможливо навчитися. Таку самостійність можна лише формувати у процесі виховання.

Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачили зміст та тему роботи, організовувати власну самоосвіту, вміння по – новому підходити до вирішуваних питань, пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості. Досвід переконує, що далеко не всі студенти виявляють свідомість і волю, вкрай необхідні для організації власної самостійної роботи. У цій галузі існують ще значні недоліки. Самостійна робота студентів у деяких випадках погано організована, особливо на вечірніх та заочних відділеннях[1, с.433].

Широке застосування СРС дає можливість успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань: підвищити свідомість та засвоєння знань, виробити та відтворити уміння та навички, яких вимагає навчальна програма, навчити користуватися набутими знаннями та вміннями в житті, розвивати пізнавальні здібності тощо.

У зв’язку з посиленням ролі самостійної роботи у навчально-пізнавальному процесі актуальною стала проблема раціональної організації самостійної роботи з урахуванням готовності до неї студентів. Вчені й педагоги-практики завжди приділяли багато уваги вивченню різних аспектів, пов’язаних із самостійною роботою. У наукових роботах В.К. Буряка, Б.Г. Єсипової, А.М. Івасишина, В.В. Луценко, П.І. Підкасистого, Н.О. Шишкіної та інших, досліджувались сутність поняття самостійної роботи, принципи її організації, розглядались різні класифікації, вивчались методи, форми, засоби проведення самостійної роботи, розроблялись методики планування, організації та контролю самостійної роботи.

Проблему організації самостійної роботи студентів досліджували М.Г. Гарунов, О.В. Євдокимов, С.Г. Заскалєта, І.А. Шайдур та інші. У роботах К.Б. Бабенко, О.Г. Мороза, В.С. Тесленка та інших відображені особливості організації самостійної роботи студентів на молодших курсах. Управлінням самостійної роботи студентів у позааудиторний час займалися Л.В. Клименко, В.П. Шпак та інші. Навчання студентів вмінню планувати свою пізнавальну діяльність досліджували А.А. Лошак, О.М. Козак, М.П. Красницький та інші. Системний підхід в організації самостійної роботи студентів досліджувався в роботах Г.М. Гнитецької, Л.І. Заякиної та інших [8, с. 59].

Нині у навчальних закладах України здійснюється значна робота щодо створення комплексної системи забезпечення якості підготовки спеціалістів.

В документах про систему освіти України існують такі закони як:

1. Закон України « Про освіту»;
2. Закон України «Про позашкільну освіту»;
3. Закон України «Про професійно-технічну освіту».

Таким чином, актуальність даної теми обгрунтовує основну мету: розглянути методи стимулювання: самостійної роботи і використання її, та визначити  умови впливу самостійної роботи на студентів.

Об’єкт дослідження: навчально-виховний процес.

Предмет дослідження: педагогічні умови застосування самостійної роботи у навчально-виховному процесі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ВНЗ І-ІІ РІВНЯ АКРЕДИТАЦІЇ

1.1. Самостійна навчальна діяльність, її види та функції

Одним з найдоступніших і перевірених практикою шляхів підвищення ефективності уроку, активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці є відповідна організація самостійної навчальної роботи. Вона займає особливе місце на сучасному уроці, тому що учень набуває знань тільки в процесі особистої самостійної навчальної діяльності.

   Передові педагоги  завжди вважали, що на уроці  учні повинні працювати по  можливості самостійно, а вчитель  – керувати їхньою самостійною  роботою. Між тим, у школі не  часто можна бачити самостійні  роботи, які б були спрямовані  на формування прийомів пізнавальної діяльності, школярів мало навчають способам і прийомам самостійної роботи[7, с.227] .

   Під самостійною навчальною роботою розуміють самостійну діяльність – учіння студента, яку науково – педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує іі студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем науково – педагогічного працівника без його прямої участі[17,с.249].

Самостійна робота сприяє:

• поглибленню і розширенню знань;
• формуванню інтересу до пізнавальної діяльності;
• оволодінню прийомами процесу пізнання;
• розвитку пізнавальних здібностей[18, с.126]

Як дидактичне явище, самостійна робота, з одного боку, є навчальне завдання, яке повинне виконувати учень, з другого – форма вияву відповідної діяльності: пам’яті, мислення, творчого відображення, поглиблення та розширення сфери дії раніше отриманих знань.

     Отже, самостійна робота – це такий засіб навчання, який:

       1. у кожній конкретній ситуації засвоєння відповідає конкретній дидактичній меті та завданням;

      2. формує в учнів на кожному етапі їх руху від незнання до знань, необхідний обсяг та рівень знань, навичок і умінь для розв’язання відповідного класу пізнавальних завдань, поступового просування від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності;

      3. сприяє виробленню в учнів психологічної готовності до самостійного поновлення своїх знань і вироблення умінь орієнтуватися в потоці наукової та суспільної інформації;

є найважливішим знаряддям педагогічного керівництва та управління самостійною пізнавальною діяльністю учня в процесі навчання.

Дослідження вчених – педагогів та психологів дозволяють встановити чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів:

      1. Копіюючі дії учнів за заданим зразком. Ідентифікація об’єктів та явищ, їх розпізнавання шляхом порівняння з відомим зразком. На цьому рівні здійснюється підготовка учнів до самостійної діяльності.

      2. Репродуктивна діяльність, пов’язана з відтворенням інформації про різні властивості навчального об’єкта. На цьому рівні вже починається узагальнення прийомів та методів пізнавальної діяльності.

      3. Продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для вирішення завдань, які виходять за межі відомого зразка і потребує здатності до індуктивних та дедуктивних висновків.

      4. Самостійна діяльність, що виявляється в переносі знань при вирішенні завдань в істотно нових ситуаціях, складанні нових програм прийняття рішень, виробленні гіпнотичного каналового мислення.

Завдання вчителя – довести якомога більше дітей до четвертого рівня самостійностхїі[7, с.227-228].

 Ефективність самостійної  роботи значною мірою залежить  від способу постановки завдання ( йдеться про розробку навчальних  завдань, їх формулювання, вказівки  щодо послідовності опрацювання матеріалу). Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв’язання задачі, схема морфологічного і фонетичного розбору тощо), варто оформити іх у вигляді пам’ятки (настійної таблиці), яку вивіщують на дошці.

 Плануючи завдання  для самостійної роботи, викладач  повинен врахувати можливості  кожного виду роботи і його відповідність до заняття. Неправильне визначення часу на самостійну роботу може спричинити перебудову наміченого викладачем плану заняття[20, с.223].

    Розглянемо основні  вимоги до організації самостійної  діяльності учнів на уроці. Будь  – яка самостійна робота на  будь – якому рівні має конкретну мету. Кожен учень знає порядок і прийоми виконання роботи. Самостійна робота відповідає навчальним можливостям учня, а ступінь складності задовольняє принципи поступового переходу від одного рівня самостійності до іншого, забезпечуючи поєднання різних видів самостійної роботи. Призначення самостійної роботи – розвиток пізнавальних здібностей, творчого мислення, ініціативи в прийнятті рішення.

    Зміст роботи, форма її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця. Самостійна робота організовується так, щоб вона сприяла виробленню в учнів навичок та звичок до праці. За формою організації самостійні роботи можна поділити на індивідуальні, фронтальні та групові.

     У відповідності  з рівнем самостійної продуктивної діяльності учнів виділяють чотири типи самостійних робіт: відтворюючі, реконструктивно – варіативні, евристичні та творчі роботи. Кожний з цих типів має свою дидактичну мету.

    Відтворюючі самостійні  роботи  необхідні для запам’ятовування  способів дій в конкретних  ситуаціях, формування умінь і  навичок та їх міцного зростання. При виконанні робіт цього типу діяльність учнів не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій . Однак, роль таких робіт досить значна. Вони формують грунт для дійсно самостійної діяльності учня. Роль учителя полягає в тому, щоб для кожного учня визначити оптимальний обсяг роботи. Передчасний перехід до самостійних робіт інших типів позбавляє учня необхідної системи знань, умінь і навичок. У школярів зникає зацікавленість до навчання і придмета, наступає гальмування в їхньому розвитку.

    Реконструктивно – варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної вчителем ідеї самостійно знайти конкретні способи вирішення завдання. Самостійні роботи цього типу сприяють осмисленому перенесенню знань у типові ситуації, виробленню умінь аналізувати події, явища, факти, формуванню прийомів і методів пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх мотивів пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності школярів.

    Евристичні самостійні  роботи формують уміння і навички  пошуку відповіді за межами. Учень  сам обирає шлях вирішення  завдання на основі вже відомих його знань. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення й систематизація нових знань, перенесення їх в нові, нестандартні ситуації роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, виробляють уміння, навички і потреби самоосвіти. Види евристичних самостійних робіт можуть бути найрізноманітнішими. Найпоширенішим видом евристичних самостійних робіт у практиці школи є самостійне пояснення, аналіз демонстрації, явища, реакції, обґрунтування висновків за допомогою аргументів, рівнянь, розрахунків.

    Творчі самостійні  роботи є вінцем системи самостійної  діяльності школярів, яка дозволяє  їм отримати принципово нові  знання, зміцнити навички самостійного  пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність школярів при вирішенні проблемних, творчих завдань аналогічна розумовій діяльності творчих і наукових працівників. Завдання такого типу – одним з найефективніших засобів формування творчої особистості [7, с.228].