Соціальне виховання в теорії та практиці педагогіки

Ідеї ​​соціального  виховання були активно сприйняті  в 1920-і рр.. молодої радянської педагогікою (Н. Н. Йорданський, А. Г. Калашніков, М.В.Крупенина, В. М. Шульгін), і в педагогічному побуті широко використовувався термін "соцвиху". Соціальне виховання в ці роки розумілося як відповідальна ділянка в системі народної освіти: організація соціального життя вихованців, формування у них "соціальних інстинктів та навичок". Соціальне виховання відкрито протиставлялося віджилим дворянського і буржуазного вихованню і несло в собі класову пролетарську спрямованість: воно означало цілеспрямоване пристосування особистості до ідеологічно організованою соціальному середовищі. Але освітня практика в рамках концепції соціального виховання зуміла результативно вирішувати питання шкільного самоврядування, організації шкільних кооперативів, об'єднань дітей за інтересами.

Відродження ідей соціального виховання в 90-і рр.. XX ст. пов'язано з болісними пошуками нашої вітчизняної педагогікою виходів за межі парадигми комуністичного виховання, з прагненням вирватися з всепоглинаючого формалізму "школи навчання" з її "виховують навчанням" на простори "школи життя".

Сучасні прихильники  соціального виховання не мають  в своєму концептуальному апараті  єдиного визначення цього поняття, а оперують формулюваннями, де основний сенс виховання учнів у школі вибудовується навколо феномена соціального:

- виховання підростаючого покоління в соціумі, в гущі життя;

- цілеспрямований процес формування соціально значущих якостей особистості, необхідних для успішної соціалізації;

- педагогічна організація придбання вихованцями особистісного життєвого досвіду, досвіду поведінки та діяльності;

- педагогічна захист дитинства (профілактика бездоглядності та правопорушень неповнолітніх);

- педагогічно організоване освоєння особистістю норм, цінностей, установок, прийнятих у суспільстві;

- педагогічна підтримка творчої самореалізації особистості в соціумі.

У рамках соціалізуючого  підходу у практиків немає і єдиного розуміння взаємозв'язку процесів соціалізації та виховання. Ось деякі типові позиції:

соціалізація "поглинає" виховання: виховання розглядається  як "соціально контрольована соціалізація" і вважається, що воно необхідне лише до досягнення дитиною повноліття; соціалізація і виховання існують паралельно і в певні періоди життя людини чергують свою значимість у розвитку особистості; соціалізація як стихійний і лише щодо направляється процес "доповнюється вихованням, яке покликане організовувати соціальні впливу цілеспрямовано і в певній системі.

Соціалізуючий підхід до виховання приділяє спеціальну увагу організації виховних функцій  основних інститутів соціалізації - сім'ї, школи,спільноті однолітків. Виховання розуміється як процес включення людини в систему відносин з інститутами соціалізації, придбання особистого життєвого досвіду. Виховні відносини, спеціально педагогічно організовані, по суті своїй - завжди громадські і тому "напряму виводять школярів в життя". У цьому процесі соціальної взаємодії відбувається "інтеріорізація, ті, перетворення внутрішніх структур психіки людини завдяки засвоєнню структур соціальної діяльності, і екстеріоризація, тобто перетворення внутрішніх структур психіки в певну поведінку (дії, висловлювання і т.д.)" [13, с. 166].

Соціалізуючий підхід до виховання успішно вбудовується в ліберальну доктрину варіативної  освіти, яка почала оформлятися в  нашій вітчизняній педагогіці в  останнє десятиліття XX ст. і розвивається зараз, на початку XXI ст. У рамках соціалізуючого підходу активно розробляються також нові ціннісні установки освітньої політики сучасної України:

- співпраця державних інститутів освіти і сім'ї;

- збагачення виховних можливостей шкільної спільноти;

- забезпечення гармонійного співвідношення соціалізації та індивідуалізації в процесі виховання;

- створення образу світу як результату спільної діяльності та спілкування дорослих і дітей;

- організація практики соціальної діяльності школярів, їх соціальної творчості;

- розвиток у школярів досвіду самоврядування, нормотворчості, громадянської ініціативи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Як зсвідчують наукові джерела , що без вироблення навиків соціальної поведінкилюдина розумна не вижила б як біологічний вид. Адже саме колективнийсуспільний спосіб життя, з яким тісно пов’язане соціальне виховання, взаємна підтримка, був одним із факторів антропогенез , отже ,

першою формою виховання, що зародилась у первісному суспільстві, було саме соціальне виховання.

Соціальне виховання у сучасній практиці – це виховання людей всіх вікових груп і категорій в організаціях, як створених для цієї мети, так і в тих, що займаються ним

поряд із своїми основними функціями.

 У наукових  джерелах описано практику роботи шкіл,в яких керівники занять прагнули виховати гармонійно розвинену творчу особистість, яка була соціалізовною , духовно багатою, морально чистою, фізично досконалою та приносила користь суспільству. Іще в Афінах виникла ідея соціального виховання особистості як мети гармонійного розвитку.

У XX ст. у науковій громаді виникає думка, що соціальне виховання – це поняття соціальне, і водночас педагогічне , з’являється розділ педагогіки – соціальна педагогіка.

На початку XX ст. у США та Європі набули поширення погляди американського педагога, філософа і засновника педагогіки прагматизму Дж. Дьюї. Підкреслюючи значення освіти та соціального виховання, учений зазначає, що соціальне виховання є головним методом соціального прогресу та соціальних реформ.Перспективні погляди на функції соціальної педагогіки висловлюють у своїх працях А. Мерінгер  та А. Флютнер. Вони виходили з того, що дитина — не об'єкт виховання, а людина. Вона має певні життєві потреби, і коли у школі ми сприймаємо її як школяра, то це лише часткове сприйняття.

 

„Декларація про соціальне виховання дітей” (1920) визначила не тільки специфіку української освітньої системи 20-х років, а й спрямованість розвитку вітчизняної теоретичної педагогіки, яка активно розробляла соціально-педагогічні проблеми.

 Українські  фахівці по-різному визначали сутність соціального виховання : як систему виховання в цілому, призначену для організації колективного життя дитячого населення; як виховання, що в організаційному відношенні спиралося на суспільні форми життя; як виховання громадянськості, соціальних інстинктів і навичок; як використання виховних можливостей колективу. Спільним для вітчизняних педагогів цього періоду був розгляд соціального виховання в контексті політики українізації.

Генезис соціального виховання особистості в практиці педагогіки відчував постійні певні зміни, в один період педагоги наголошували на значенні соціального виховання, в інший - відкидали. Різними були й завдання соціального виховання в контексті діяльності загальноосвітніх шкіл.

  У ХХ  столітті  існували  визначення сутності  соціального  виховання  у  контексті  його  цілей  та  завдань  –  як виховання  соціальності,  виховання соціальних  інстинктів  і  навичок, організації соціального життя. 

         В  педагогічній практиці соціальне виховання представлене соціалізуючим підходом до виховання особистості, його досліджували: В.Г.Бочарова, М. А. Галагузова, А. В. Мудрик, М. В. Шакурова, В. Р. Ясницький та інш. Цей підхід репрезентує виховання як багатовимірну й відкриту соціальну систему, де на особистість вихованця варіативно впливають різні соціальні джерела.

        Найважливішою характеристикою виховання є його "соціальна ефективність", тобто забезпечення соціалізації дитини і його особистісного самовизначення.

Соціалізуючий підхід до виховання успішно вбудовується в ліберальну доктрину варіативної  освіти, яка почала оформлятися в  нашій вітчизняній педагогіці в  останнє десятиліття XX ст. і розвивається зараз, на початку XXI ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел

 

1.  Антология   педагогической  мысли  Украинской  ССР  /  сост

Н. П. Калениченко.  –  М.  :  Педагогика,  1988.  –306 с.

2.Архіпова С., Майборода Г. Соціальна педагогіка: Навч.-метод. пос. – Черкаси  – Ужгород: Мистецька лінія, 2002. – 268 с.

3.Бочарова В. Социальная педагогика: диалог науки и практики//Педагогика. – 2003. - №9. – С.3-10.

4.Вольфовська  Г. Соціальні уявлення молоді  про способи й моделі взаємодій у суспільстві //Педагогіка і психологія. – 2005. - №3. – С.98-107.

5.Гавриленко  І., Скідін О. Соціологія освіти: Навч. пос. для студ. ун-тів. –  Запоріжжя: ЄТТА-ПРЕСС, 1998. – 396 с.

6.Гендрихівська  А.  Більше  ніж школа  / А.  Гендрихівська  //  Радянська   освіта.  – 1925.  – №2.  – С.  21-  25.

7.Гринько Г. До системи соціального виховання  / Г. Гринько  // Збірка матеріалів  по  соціальному  вихованню.  –  Полтава,  1921.  –  С.  8  –  11. 3.

8. Духно П. І. Школа на селі та  її  громадська  роль  / П.  І. Духно.  – Х.  : Держвидав України,  1926.  – 60 с.

9.Жук В. Підготовка  старшокласників до самостійного  життя: Комплекс занять //Соц. педагог. – 2009. – №4. – С.42-59.

10.Заверико Н.  Особливості соціалізації підлітків  і молоді в сучасних умовах //Соц. педагогіка: теорія та практика. – 2005. – №1. – С.30-36.

11.Зіньковський  В. В. Про  соціяльне  виховання  / В. В.  Зіньковський.  – 

К.,  1920.  –  101  с

12.Каргина М. Проблемы социализации подростка //Воспитание шк-ков. – 2003. № – 4. – С. 56-59.

13.Литовченко  О. Соціальна адаптація дитини //Шк. світ. – 2006. – №48. – С.7.

14.  Наторп П. Социальная педагогика / Наторп П. – СПб. : [б. и.], 1911.

15.Назаренко  Л. Психолого-педагогічні особливості  соціалізації особистості підлітка //Директор школи. – 2006. – №9. – С.15-17.

16.Пахомова О.  Методологічні підходи до проблеми розвитку соціальності дітей підліткового віку //Соц.педагогіка: теорія та практика. – 2004. - №2. – С.4-14.

17.Пахомова О.  Розвиток соціальності особистості  як соціально-педагогічна проблема. //Соц.педагогіка: теорія та практика. – 2006. – №3. – С.4-10.

18.  Попов   О.  І.  Декларація  Наркомосвіти  УСРР  про  соціяльне  виховання  дітей  /  О.  І.  Попов  //  Маловідомі  першоджерела української  педагогіки (друга  половина  ХІХ  –  ХХ  ст.)  :  хрестоматія  / упоряд.  Л.Д. Березівська  та  ін.  – К.  :  Наук.  світ,  2003.  –  С.  237  -  240.

19.Родул  В. Соціальна зрілість особистості//Рідна шк.. – 2007. – №4. – С. 3-6.

20.Романовська Д. Діагностична карта вихованості класу//Соц.педагог. – 2008. - №12. – С.35-41.

21.Сердюк О. Змістовий аналіз соціального виховання учнів як педагогічна проблема //Соц. педагог. і теорія та практика. – 2006. - №3. – С.32-38

22.Серова І. Ціннісні орієнтації особистості //Соц. педагог. – 2007. №1. – С.35.

23.Суухомлинська О. Виховання як соціальний процес: особливості сучасних трансформаційних змін //Шлях освіти. – 2004. – №2. – с.2-6

Тернопільська В. Шляхи виконання соціально-комунікативної культури молодших школярів //Поч. шк. – 2009. – №9. – С.9-12

24. ЦДАВО України,  ф.  166,  оп.  1,  од.  зб.  937.  17.  ЦДАВО України,

ф. 166, оп. 4, од. зб. 843. 

25. Цибулько Л.Г. Соціальне виховання: суть, генезис та перспективи розвитку // Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. праць. – Слов’янськ: Видавничий центр СДПІ, 2001. – С. 136-143.