Сутність та види дидактики. Видатні українські педагоги ХІХ- початкуХХ т. (Б. Грінченко)

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України  Дніпропетровський національний університет  ім. О Гончара                    Центр заочної та дистанційної форми навчання

Кафедра педагогіки и корекційної освіти

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота на теми:

1)Сутність та категорії дидактики

2)Видатні українські педагоги  ХІХ- початкуХХ т..(Б. Грінченко)

 

 

 

 

 

Виконала:

 ст. гр. ДС - 11 - 1з

Дмитрієва Ю. О.

 

 

 

 

 

 

Перевірила:

Доцент Бондаренко З. П.

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ 2012

1. Сутність  та категорії дидактики.

 

Дидактика (від гр. didasco — навчаю) — галузь педагогіки, яка досліджує навчання на найбільш загальному рівні - теоретичному. Це педагогічна теорія навчання, яка дає наукове обґрунтування його змісту, методів і організаційних форм.

 

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності, передачу підростаючим поколінням соціального досвіду, його засвоєння, творче спрямований на відтворення. Надбанням учня стає та частина культури, яка входить до змісту освіти і складає змістову сторону навчання.

Дидактика розглядає змістову і процесуальну сторони навчання в їх єдності. Наприклад, знання вивчаються не ізольовано, не самі по собі, а разом з методами їх передачі і засвоєння.

Крім завдання описувати і пояснювати процес навчання й умови його реалізації, завданням дидактики також є перетворення та удосконалення практики. Вона розробляє більш досконалу організацію процесу навчання, нові навчальні системи, нові технології навчання. Дидактика, як загальна теорія освіти і навчання, розглядає загальні положення й закономірності, властиві навчанню всіх предметів. Ці закономірності відображаються у викладанні конкретних навчальних дисциплін. Водночас викладання кожного предмета має свою, надзвичайно суттєву специфіку. Так, навчання біології, хімії, фізиці, математиці докорінно відрізняється від навчальної роботи з таких предметів, як історія і література. Ще більш специфічним є вивчення музики чи проведення навчальних занять з фізичної культури і праці. На цій підставі виділяються окремі дидактики або предметні методики.

Завдяки цьому дидактика виконує дві головні функції:

1) теоретичну (головним  чином, діагностичну, прогностичну)

2) практичну (нормативну, інструментальну).

Дидактичні  категорії – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу.

Категорії утворилися як результат узагальнення розвитку дидактичної  науки і практики навчання , тому мають велике пізнавальне значення. Серед основних проблем сучасної дидактики – питання сутності категорій, їх походження, відношення категоріальних форм мислення до форм буття, способів свідомого оперування ними в мисленні.

Основними категоріями  дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи,методи навчання, форми, навчальна діяльність, мета навчання.

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук,

набуття певних навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.

Освіта  — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості. Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії. Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загально технічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. її здобувають у процесі вивчення предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології, географії, а також інших предметів — історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання. Професійна освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності. Вона забезпечує глибоке вивчення наукових основ з обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання майбутніх фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Викладання  — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів. Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.

Учіння  — власна навчальна діяльність учня. Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загально шкільному колективах.

Знання  — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини.

Уміння  — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Передбачають використання набутих знань. Формування їх складним процесом аналітично-синтетичної діяльності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволодіння, реалізація.

Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння). Уміння і навички можуть бути теоретичними (в їх основі — правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей).

Дидактичні  закономірності – суттєві, необхідні зв`язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв`яки внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами навчання тощо).

Принципи навчання – вимоги, основні положення щодо змісту, організації і методів навчання, дотримання яких забезпечує оптимальне функціонування навчання.

Методи навчання – упорядковані способи взаємопов`язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв`язання навчально- виховних завдань.

Навчальна діяльність – це діяльність, спрямована на засвоєння знань, умінь, навичок на різних рівнях.

Мета навчання – ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання; те, до чого прагнуть вчителі та учні. Процес навчання передбачає реалізаціє основної дидактичної цілі – озброїти учнів науковими знаннями, спеціальними й загально навчальними вміннями, навичками.

Згідно з національною доктриною  головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Пріоритетами   державної   політики в розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти; створення рівних можливостей для дітей і молоді в здобутті якісної освіти; удосконалення   системи   неперервної   освіти   та   освіти   впродовж життя; розвиток україномовного освітнього і культурного простору; формування національних та загальнолюдських цінностей; формування через освіту здорового способу життя; створення  ринку  освітніх   послуг; інтеграція української освіти в європейський   та   світовий   освітній простір; гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу; використання наукових результатів як бази і змісту навчання…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Видатні українські  педагоги ХІХ – початку ХХ  ст.(Б.Грінченко)

 

1.Життєвий шлях Б.Д. Грінченка.

(1863 - 1910)     

Б.Д. Грінченко  народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині, тепер Сумської області у родині відставного офіцера із збіднілих дворян.Батько добре знав українську мову, але спілкувався нею тільки з селянами, дома ж розмовляли тільки російською. Але хлопчик змалку полюбляв слухати мелодичну, поетично-лагідну рідну мову. Грамоті він навчився в сім'ї і досить рано - перечитав все, що було в батьківській бібліотеці і під впливом прочитаного почав писати вірші.

У 1874 р. поступив до Харківської реальної школи. В цей час формується суспільно-політична позиція Б.Грінченка-юнака,його тяжіння до революційного народництва.

Саме тоді, під впливом "Кобзаря" він починає збирати та записувати почуті пісні, легенди, казки та ін. фольклорні матеріали. "Першими вчителями  літературними" Б. Грінченко називає В. Скотта, Д. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника. 

29 грудня 1879 р. 16-річного юнака було  заарештовано за "чтение и распространение"  забороненої книжки С. Подолинського "Парова машина". Як наслідок - йому було заборонено навчатись в вищих учбових закладах. 

Після року заслання на батьківському  хуторі Б. Грінченко повертається до Харкова в пошуках роботи. У  невимовно скрутних матеріальних умовах, зароблених репетиторством, він старався якось існувати, ще й наполегливо працювати над собою, готуючись до екстернату у Харківському університеті на народного вчителя. У 1881 р. він успішно склав екзамен.

Одержавши право працювати в  школі, Б. Грінченко прагнув свої знання використати на освітній ниві за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання. Але дійсність внесла свої корективи. Молодого вчителя посилають на роботу у відстале село, в якому живуть російські переселенці. Ця школа у Введенському запам'яталась назавжди, але не розчарувала його віри у значення учителя в суспільстві.  

У 1883 році після  літніх курсів вчителів він одержав  посаду у селі Олексіївці Зміївського повіту.У Змієві на вчительських курсах Борис Грінченко познайомився із молодою вчителькою Марією Миколаївною Гладиліною. Ця зустріч у його житті була найважливішою. На початку 1884 р. він одружується з Марією Миколаївною, яка стала йому вірним другом і соратником у всіх справах, а згодом - письменницею і перекладачем. 

У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексіївка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області). Відома освітня діячка і письменниця Х.Д. Алчевська відкрила народну школу у маєтку свого чоловіка. У Харкові М. Лободовський і В. Мова порадили Христині Данилівні запросити у школу Бориса Дмитровича.

Спочатку селяни з підозрою і  недовір'ям приглядались до нового вчителя, та рідне слово запанувало серед учнів і батьків. Вони почали пишатися рідним словом. Хоч у школі уроки проводились російською мовою, але учні вже розуміли, що ця мова чужа, не рідна, бо рідною для них є українська, яку передали їм, нащадкам, їх предки. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як педагог - новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності, тут ним написано близько двохсот творів.

У селі Олексіївці Борис Грінченко з дружиною повністю присвятили себе навчально-виховній роботі.

Педагогічна, літературна, наукова  та громадська діяльність Бориса Грінченка на Луганщині, в селі Олексіївці має всеукраїнське значення. Можна з впевненістю сказати, що саме тут сформувався Б. Грінченко як письменник. Прозові та поетичні твори, публіцистичні есе - надбання шестирічного перебування в Олексіївці. 

На передодні складних політичних подій Грінченки змушені були попрощатися з селом Олексіївка. Доньці Насті прийшла пора продовжити навчання. Виїжджати сім'ї було потрібно і через конфлікт з Алчевською і за необхідністю продовжити освіту. В той час у Луганську не було такого середовища серед інтелігенції, де б можна було знайти спільне за інтересами товариство. Друзі з Чернігова були зацікавлені переїздом до них Грінченка. Особливо ж - В. Cамійленко, М. Коцюбинський, І. Шпраг і Ф. Уманець. Перші два входили у "Братство тарасівців". І сім'я переїздить до Чернігова. 

У Чернігові у 1894 році Грінченко  влаштувався на посаду ділознавця оціночної  комісії. Служба у земстві все  ж таки давала шматок хліба. Але за доносом Котляревського Бориса Дмитровича було звільнено.

Після звільнення із Земської управи Грінченка родина опинилися в скрутному матеріальному становищі. Через деякий час друзі допомогли влаштуватися йому у Чернігівському музеї української старожитності завзятого колекціонера Василя Тарновського. Музей на той час був одним з найбагатших зібрань з історії, мистецтва, літератури, етнографії та археологічних знахідок на Україні.

 Борис Грінченко з властивою  йому працьовитістю взявся за  діло. Разом з Марією Миколаївною  цілими днями і вечорами проводив  упорядкування нагромаджених безцінних скарбів української старовини. У 1900 році був складений і виданий великий том "Каталога музея украинских древностей". Багато довелось їздити по Україні і розшукувати нові невідомі експонати.

 
Дуже велику увагу приділяє Б.Д. Грінченко видавничій справі - 50 книжок для народу неймовірно великим тиражем для того часу - 200 тисяч примірників. І це в умовах жорстокої заборони, коли не дозволялось видавати українські книжки. Одне з найкращих видань чернігівського "серіалу" - це " Кобза" П. Грабовського. Саме на цей час припадає підготовка і видання тритомної праці    ( 1400 стор.) з українського фольклору.