С. Русова про виховання дітей з особливими потребами

Зміст

Вступ 

І.  Життя та діяльність С. Русової.

ІІ. С. Русова про виховання дітей  з особливими потребами.

ІІІ. Національне  виховання у спадщині С.Русової.

IV. Нові методи виховання С.Русової.

Висновок. 

Список  використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І.  Життя та діяльність С. Русової.

Софія Федорівна Русова (Дівоче прізвище Ліндфорс) - видатний український педагог, культурно - освітній діяч, письменниця.

Народилася С. Русова 18 лютого 1856 р. на Чернігівщині в с. Олешня в інтелігентній сімї. Батько - шведського походження, мати - француженка.

Народившись і зрісши серед  українського народу, вона, не українка за походженням, все своє свідоме життя присвятила служінню цьому народові, досконало вивчила мову, побут, звичаї, культуру, до глибини душі пройнялася його болями і стражданнями, сповна розділила недолю, стала талановитим виразником думок і прагнень пригнічених і знедолених до волі, свободи, щастя і братерства [5, С. 6].

Після реформи 1861 року сімя Ліндфорсів переїжджає до Києва. Тут С. Русова вступає до Фундуклеївської гімназії і в 15 років (1871 p.) із золотою медаллю закінчує її.

З дитячих років, особливо навчаючись в гімназії, С.Русова захоплювалася грою на фортепіано і досягла певних успіхів. Навіть мріє згодом поступити до Петербурзької консерваторії.

В сімю Ліндфорсів приходить  горе - помирає матір, а згодом і батько. Сестри Марія (старша) і Софія залишаються сиротами. Створюються скрутні матеріальні умови. Сестри Марія і Софія Ліндфорс вирішують організувати дитячий садок

Про цей період свого життя  С.Русова згадувала: «Коли я подала моє прохання тодішньому попечителеві шкільної округи Антоновичеві, він з недовір'ям похитав головою: «Ви самі ще дитина… Хто ж вам довірить дітей». Але все ж дав свій дозвіл».

Отож 1 вересня 1871 року в Києві  було відкрито сестрами Марією і Софією приватний дитячий садок на 20 вихованців. Це були переважно діти інтелігенції.

Дитячий садок С.Русової відвідували дочки письменника М. Старицького (Марія і Людмила). Знайомство з родиною Старицьких мало вирішальне значення і вплив на педагогічну діяльність С.Русової. В батьківському домі Софії Федорівни спілкувались, розмовляли переважно російською та французькою мовами. Завдяки Старицьким у родинне спілкування та життя Софії Русової ввійшла українська мова, якою вона опанувала і писала.

У 1874 році Софія Федорівна  Ліндфорс одружилася з Олександром Олександровичем Русовим [14, C. 155]. Вінчалися вони у Петербурзі у церкві святого Семіона. З нагоди шлюбу Русових Микола Лисенко написав рапсодію (музичний твір на мелодії народних пісень та танців) на пісню «Золоті ключі» - це був єдиним весільним подарунком від композитора подружжю. Слід за українським письменником М. Старицьким на Софію Федорівну мав вплив її чоловік Олександр Русов.

«Саме він - Русов, - як писала С.Русова, - відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою, збудив у мені любов до нашого народу, яка ніколи не покидала мого серця» [13, C.53].

Згодом молодому подружжю Русових Київська Українська громада  доручає без скорочень видати «Кобзар» Т. Шевченка. Із-за цензурних  утисків та заборони української  мови цього у Києві зробити  було неможливо, тому Русови видають  «Кобзар» за кордоном у Празі. Після повернення з Праги, сімя Русових переїжджає до Чернігова. де Олександр Олександрович працює у земстві, а Софія Федорівна - навчає дітей. В сімї Русових було четверо дітей.

Саме працюючи в дитячому садку. С. Русова проявила себе як педагог практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами.

У 1917 році С. Русову запрошують прочитати курс лекцій з педагогіки дошкільної, дошкільного виховання у Київському Фребелівському педінституті, який на той час готував вихователів для дошкільних установ [9, C. 254].

І хоча С. Русова не мала диплома про вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції вона прочитала блискуче. Так, С. Русова прилучилася до педагогіки, з якою не поривала до кінця життя.

В перші роки радянської влади С.Русова бере активну участь в товаристві поширення писемності серед населення України.

У 1917 р. С.Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем. на пропозицію секретаря міністерства України С.Ф. Сташевського С.Русову призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України.

У 1918 р. С.Русова у Катеринославі (Кіровограді) видає підручник «Дошкільне виховання», який на конкурсі у Парижі одержав першу премію.

Згодом С.Русову запрошують прочитати курс лекцій з питань дошкільного виховання у Парижі у дошкільному вузі.

р. внаслідок наступу більшовицьких  військ на Українську Народну Республіку уряд УНР переїжджає до Камянця-Подільського, куди переїжджає і С.Русова і проживає тут у 1919-1920 рр. Вона читає лекції з педагогіки в Українському народному університеті в цьому приміщенні.

В 1921 р. С.Русова емігрує за кордон, де продовжує наукову-педагогічну діяльність.

Померла Софія Федорівна  Русова 5 лютого 1940 р. в Прозі, де й похована на Ольшанському цвинтарі. Повернутися в Україну їй не судилося. З Праги до Києва наприкінці 50-х років разом із документами інших українських емігрантів було привезено її архів і покладено до спецфонду під нумерацією . Усе розумне, добре, вічне, що вклала ця мудра наставниця, патріотка, педагог у духовне утвердження нації, живе і житиме довго. Той духовний вогонь і сьогодні гріє всіх, кому дорогі рідна Україна, її державність, освіта й культура.

З-під пера С. Русової вийшли в різні роки такі твори:

«Дошкільне виховання», «До сучасного становища сучасного вчителя», «Нова школа», «Український буквар», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Початкова географія».

Художні твори - «Сестра Катерина» (1893 р.), «На щасливих островах», «Одне  слово правди за євреїв» та ін.

Історичні твори - «Брати Гракхи», «Як болгари здобули собі свободу», «Страник Григорій Сковорода», «Національні відносини в Бельгії», «Братства  в південно-західній Русі».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. С.Русова про виховання дітей з особливими потребами.

У творчій спадщині С. Русової періоду еміграції простежується спроба з’ясувати проблеми виховання й навчання «дефективних»дітей. Зазначимо, що хоч використання терміну «дефективний» є коректним з наукової точки зору (А. Гордєєва), однак ця назва з морально-етичних позицій не витримала випробовувань часом, на що вказував Л.С. Виготський ще у 1927 р., передбачаючи, що доведеться відмовитись і від поняття, і від терміну «дефективні діти» [2, с. 28]. Проте С.Русова використовувала цей термін, як і терміни «анормальні діти», «недорозвинені», «слабо розумні» ні в якому разі не принижуючи гідності цих дітей, а, навпаки, визначила особливості, педагогічні підходи до хворих дітей, а також шляхи, як зробити їх життя повноцінним. Вчена керувалася положеннями про те, що всі діти (всіх верств, діти здорові й дефективні) - обов’язково підлягають процесу виховання. На запитання «Кого виховувати і вчити повинна школа?» - відповідала, що школа має приймати усіх дітей, у т. ч. «слаборозумних», «недорозвинених», «дефективних», які є вислідом «ненормальних умов нашого життя», і які теж мусять отримати «можливу до їх сил освіту».

Психолого - педагогічні засади роботи з дітьми із вадами в розумовому розвитку С. Русова розглянула в статті «Дещо про дефективних дітей у школі». Знайомство із дослідами над «анормальними» дітьми тогочасних зарубіжних психологів і педагогів (Г. Вудроу, А. Біне, В. Лая, Г. Страпера, Л. Термена та ін.) зумовило висновок вченої про те, що важливе значення має в сучасних школах певна класифікація дітей по силам їх інтелекту шляхом тестування, анкетування, спостереження. Однак педагог-гуманіст застерігала, що як би детально ми не розглядали всі риси дефективних учнів, тяжко рішуче ставити діагнози й переводити їх у категорію «анормальних». Однаково шкідливо здорову дитину з недостачею спостережень відправити в спеціальну школу, або в санаторій, - чи дійсно хвору даремно затримувати в звичайній школі. Як неодмінну умову результативності виховання С.Русова розглядала той факт, що «дефективні» діти не мають жити ізольовано. Потрібно дати найбільший можливий розвиток усім приспаним здібностям і повернути збуджені сили на корисну діяльність. Тому одним з принципів виховання вважала принцип індивідуалізації, адже «діти дуже одно від одного відрізняються, хоч і межи ними є багато спільного».Індивідуалізація є необхідною умовою інклюзивного навчання, яке сьогодні набуває все більшого поширення. Як зазначає А.А. Колупаєва, в сучасному розумінні «інклюзивне навчання - гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання» [2, с. 24].

На основі аналізу філософських, психологічних і педагогічних праць  вітчизняних та зарубіжних авторів (Й. Песталоцці, Ф. Фребель, М. Монтессорі, К. Вентцель, Г. Сковорода, П. Лєсгафт) С.Русова відзначила умови виховання гармонійно розвиненої особистості. Одна з них - виховання має бути індивідуальне, пристосоване до природи дитини. В дитячому садку не потрібно сталої програми, бо всі заняття мають відповідати інтересові й настроєві дітей, але можна дати зразок одного дня в дитячому садку. На даний час її педагогічні погляди є актуальними в роботі з дошкільниками, а її бачення принципів індивідуалізації й соціалізації активно впроваджується в роботу з дітьми з особливими потребами. Дослідження сучасних педагогів, психологів свідчать про те, що з кожним роком в Україні зростає кількість дітей дошкільного віку, які мають певні проблеми у розвитку. За даними Українського НДІ медикосоціальних проблем інвалідності патологія зору є однією з найбільш розповсюджених у структурі захворювань дітей: на 1000 обстежених дітей показник захворювань очей складає 50,8%. Відомо, що від того, як розвиваються очі й мозок, залежить гармонійне формування дитини, її здоров’я, психоемоційний стан і все наступне життя. Адже зір стимулює рухи, керує ними та діями дитини. Через зір вона отримує певну інформацію про навколишній світ, саме зорове сприйняття стає поштовхом для отримання дитиною життєвого і практичного досвіду. Зір допомагає дитині стати незалежною, активною і впевненою в собі. При порушенні зору відбувається скорочення і послаблення функцій зорового сприймання у слабозорих і частковозорих або повне припинення сприймання в осіб з повною втратою зорових відчуттів. Виявлені наступні порушення: око такої дитини гірше сприймає освітленість, колір, форму предметів, орієнтується в просторі, визначає рух і напрямок предметів в динаміці, при сприйнятті малюнків відзначається уповільненість огляду.

У дітей із зоровою патологією відстає не тільки зорове, але й  дотичне сприймання, тому що в процесі  сприймання діти, як правило, спираються на свій ослаблений зір. Зорова патологія, утруднюючи і збіднюючи чуттєві пізнання, тим самим негативно впливає й на розвиток мислення. Формування творчої уяви в дітей з порушенням зору залежить від почуттєвого й логічного пізнання. При обмеженому сенсорному розвитку цих дітей, уява виконує компенсаторні функції, доповнюючи сприймання й чуттєве пізнання.

Підкреслюючи важливість зору у сприйманні предметів оточуючого світу, С. Русова в праці «В дитячому садку» зазначала, що « сучасні люди якось дедалі то псують все більше собі очі й не можуть вбирати ними усю красу природи; далечінь задля нас не існує, а деталей не добачаємо. Це велика втрата: бажано, щоб нове виховання навпаки звернуло увагу на наші очі, захистило їх від раннього занепаду й розвинуло в них почуття всієї симфонії форм і кольорів, які й складають красу природи».

Розуміючи важливість сенсорного виховання дошкільників, С. Русова у книзі «Дошкільне виховання» темі «Зовнішні чуття» відвела цілий розділ. Вона зазначала, що необхідно оберігати всі зовнішні чуття, бо тільки здорові, добре розвинені чуття дають правдиві відчуття, на основі яких формуються правдиві сприймання і розвивається уява. Звертала увагу на те, що потрібно оберігати зір дітей, адже «через погано розвинений зір чимало краси залишається задля нас невідомою, незнаною» [5, с. 37]. Наголошувала на тому, що за розвитком органів чуття потрібно стежити, тримати їх в найкращих умовах, виправляти їх дефекти і тим забезпечувати найвищу чутливість до всіх зовнішніх стимулів - назорного, слухового, тактильного, смакового, нюху.

Завдання вихователя - постійно стежити за тим, як сидять діти, з  якої сторони падає світло, чи правильно підібраний роздатковий матеріал. С.Русова у своїх працях подала практичні поради щодо збереження й розвитку органу зору, пропонуючи систему виховання зору для дітей 4 - 6 років.

С.Русова вказувала на важливість розвитку дотикового сприймання дитини, адже «дотиком вона розпочинає зносини з усім своїм оточенням» [5, с. 36]. С.Русова подала конкретні поради як розвивати зір, слух, дотик. «Недурно ж кажуть, що дотик направляє на певний шлях усякі помилкові вражіння. Коли око помиляється, дотик його вивіряє» [5, с. 36].

У дітей з зоровою патологією відстає в розвитку не тільки зорове, але й дотичне сприймання, тому що в процесі сприймання діти, як правило, спираються на свій ослаблений зір. Як результат, дитина не отримує тієї інформації, що необхідна для формування повноцінних уявлень. Досліди, проведені в лабораторії О.В. Занкова, показали, що якість упізнання об’єктів і їхніх властивостей, сприйнятих тільки за допомогою руки або тільки за допомогою ока, значно програє у порівнянні з результатами впізнання об’єктів, сприйнятих комплексно. У своїх працях С.Русова зазначала, що відсутність тих чи інших зорових чи тактильних, чи слухових сприймань відбивається на загальній обдарованості, адже, за її твердженням, слабі на розум діти дуже часто дефективні і на свої аналізатори.

С. Русова зазначала, що для  виховання кожної дитини конче потрібно знати цю дитину, її індивідуальні  особливості, розуміти важливість зовнішніх  чуттів; підкреслювала, що зір, слух, смак, дотик, нюх є невід’ємними частинами розвитку дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Національне  виховання у спадщині С.Русової.

Ідея народності виховання й освіти  - головна й визначальна цінність в педагогічній концепції С.Русової. Ця ідея пронизує всі педагогічні твори вченої, яка вважала. що всі ступені освіти, все виховання мають будуватися у відповідності з особливостями і потребами свого народу, на основі його історичного минулого, культури, побуту, мови, звичаїв, традицій. обрядів, психології. В методологічному плані ця ідея набуває основної й найважливішої закономірності розвитку теорії і практики освіти й виховання для будь -  якої нації, для будь-якої країни.