С. Русова про виховання дітей з особливими потребами

Щодо окремих смислів, то слух найкраще розвивається музикою.С.Русові хвилини абсолютної тиші - мовчанки, коли діти прислухаються то тих непомітних узагалі звуків, на які вони на час гри й не звертали жодної уваги. В такій тиші педагог тихо викликає кого-небудь із учнів по йменню - так можна перевірити чутливість слуху в різних дітей.

Гра.

Нічого так не потребує дитина, як можливості вільно гратися, через  що, в кожному дитячому садку повинна  бути досить велика кількість різноманітних цяцьок, щоби кожна дитина могла бавитися, знаходячи те, що більше відповідає її нахилам та її бажанням. Завше краще, щоби виграшки для дітей були зв’язані з рухами - щось возити, кидати (м’ячі, серсо, візочки). Треба заводити різних звірят, щоб привчати дітей до уходу за ними і до ласкавого з ними поводження.

Цікаво збирати народні дитячі забавки, що, наприклад, у нас на Україні продаються по ярмарках і зроблені самими дітьми, або для дітей селянськими майстрами. Багато вже написано про те, яке велике значення має для дітей гра, вона їх стихія - в іграх набирають вони сили, розвиваються фізично й духовно. Гра є дуже важливий фактор виховання, бо в іграх суцільно виявляється природа дитини і грою можна її або стримати від небажаних поступків, або викликати до бажаних, усі народи мають свої стародавні ігри, що на перших порах мали характер ритуальних відправ, а лише згодом набрали характеру гри. Ці ігри часто повні гарних естетичних рухів, як наприклад, ваші веснянки, тай перейняті вони національним духом, який треба обов’язково вносити в життя кожної дошкільної організації. Ігри відповідно до розвитку дітей мають свій розподіл.

1. Прості руханки - бігати наввипередки, перебігати із кутка у куток.

2. Ігри, що випливають із інстинкту переймання. Дівчатка люблять грати в господарство, повторювати в грі родинні звичаї, які їх найбільш зацікавили. Щоб розвинути в дітях зацікавленість, треба щоби в тих іграх, якими сугестивне захоплюємо дітей проступали обидва процеси - переймання й творчість. Дуже бажано збирати наші стародавні українські ігри й користуватись тими із них, що найкраще придались би в дитячих садках. Не треба гри механізувати, а ширше давати дітям можливість до гри вносити щось нове, якусь іншу комбінацію, свої творчі ремарки. Ігри старших дітей, так само наближатимуться до драматизації різних оповідань і до ілюстрації лекцій тільки в складнішій формі. Діти знайомляться з побутом дикунів і радо імітують його в іграх. Так само, наприклад, грають у Робінзона Крузо.

Для дітей 5- 6 років доброю розвагою може бути театр ляльок або театр тіней, особливо коли вони самі нароблять ляльок чи то ви ріжуть їх з паперу й ними проілюструють свої улюблені казки.

Праця дітей.

Ручну працю треба починати з  найпростішої, щоби діти відразу могли  її без сторонньої допомоги виконати за тим зразком, що його подасть керівник школи. Треба підібрати найбільш підхожий матеріал і терпеливо не перешкоджати дітям самостійно ним орудувати.

З окремих праць велике значення має дитячий малюнок. Він має значення як показчик, бо виявляє психологію дитини, силу та правдивість тих вражень, що дитина придбала. Є ще друге значення малюнка - мистецьке, естетичне - та насолода, що він дає при доброму навчанні, особливо малюнок фарбами.

Ліпка так само як і малюнок служить  для дітей тої самої мети. Ліпка  добре розвиває уяву, допомагає малюнкові. Матеріалом для ліпки може бути пісок, глина, пластилін, розмочений папір,

Діти також люблять вирізати різні забавки (Різдвяну ялинку). Вирізані забавки можна склеювати й так складати цілі малюнки. Ця праця може бути індивідуальною й спільною для цілої групи. Гарною утилізацією ліпки та вирізування може бути утворення лялькового театру або театру тіней. В цій праці приймають участь усі старші діти для утворення приємної розваги для малих дітей .

Концепція національної системи освіти і виховання С. Русової має  надзвичайну актуальність для розбудови  незалежної Української держави. Нею  керуються держава і суспільство у розв’язанні сучасних проблем вдосконалення діяльності системи національної освіти і виховання в Україні.

Заповітом і наказом звучить  звернення С. Русової до сучасного покоління:

« Народ, що не має своєї школи, попасає задніх, йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба; живе він не по своїй живій думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні».

Найбільш викристалізованою в науковій спадщині С. Русової періоду еміграції є ідея нової української школи - єдиної, діяльної, обов’язкової і безплатної; такої, що базується на принципах активності, індивідуалізації, соціалізації, гуманізації, природо - і культуровідповідності виховання. Найголовнішою ознакою школи суверенної держави у працях С.Русової виступає її національний характер. Він визначається українознавчим спрямуванням змісту навчання, превалюванням у ньому рідної мови, географії та історії України, природо - і краєзнавства; пристосованістю до народного світогляду, до надбань національної культури в цілому.

Підґрунтям виховної діяльності школи в незалежній Україні С.Русова проголосила культ своїх Нації і Батьківщини. Водночас наголошувала на потребі доведення шкільного життя до розвитку «в дітях широкого почуття симпатії до всіх людей, до якої б раси вони не належали, яку б віру не ісповідували». Тобто національний характер школи, за С. Русовою, виключає утиски й переслідування представників інших національностей.

Нова школа повинна передусім  дати дітям національне виховання, метою якого в широкому значенні виступає «відбудова Батьківщини», відродження й утвердження незалежної України. Цей національний виховний ідеал, за переконанням педагога, не перечить найвищим ідеалам культури й гуманності, тобто має загальнолюдський характер.

Серцевиною національного виховання  в новій українській школі  і водночас його метою у вузькому значенні С.Русова вважала формування національно-патріотичної свідомості, що включає етнічне, національно-політичне, державно-патріотичне самоусвідомлення особистості.

Саме така школа, за висновком педагога, - не лише головний засіб для поглиблення  знань, але й важливий чинник соціально-економічної і культурно-освітньої самореалізації народу, формування свідомого громадянина, джерело вільного розвитку дитини, виявлення її самостійних творчих сил.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

Читаючи сьогодні праці мудрої С.Русової, мимоволі замислюєшся, скільки втратили ми, живучи без неї вчора, і як не вистачає нам її сьогодні. Гуманістичний світогляд, широта поглядів, перспективність думок, прагнення до нового, світлого, рідного, свіжого, - ось ті риси, що підносять так високо цього «педагога від Бога», громадсько - державного й культурною діяча. Вона була не кабінетним мрійником, а революціонером - практиком, що взяла на свої рамена важкий тягар перетворень в Україні. У своєму прагненні до безперервного підвищення професійної компетентності й майстерності науковці, викладачі, вчителі, керівники - організатори повинні вчитися на прикладі життя та діяльності С.Русової. Майже 20 років відданій своєму народові дочці, невтомній трудівниці на ниві вітчизняної освіти довелося жити, працювати, сумувати й надіятись на чужині, в еміграції.

Її праці заслуговують на визнання, адже в них зібраний досвіт не одного покоління і не одного народу. Саме на їх ґрунті українська педагогічна  думка остаточно сформувалася та вдосконалилась.

Глибокий гуманізм - провідна риса, що притаманна діяльності і творчості  С. Русової. Словом і ділом боролася вона не лише за національні й соціальні права українського народу, але й за права всіх знедолених і пригнічених. В цьому широкому гуманізмові її виховала не кабінетна теорія, а безпосереднє народне життя, висока національна самосвідомість, багатогранний власний життєвий досвід.

С. Русова глибоко усвідомлювала, що без серйозного інтелектуального розвитку нації, без ґрунтовних підвалин у галузі освіти, школи, науки і культури, без розбудови власної національної школи і системи освіти важко претендувати на самовизначеність і визнання українського народу іншими народами світу. Вона є однією з тих, хто своєю подвижницькою працею у сфері народної освіти намагався вивести український народ на широкий шлях просвіти, культури і науки, закласти основи розвитку національної школи і системи освіти, починаючи з дошкільної і закінчуючи вищою та позадипломною освітою. Сфера її теоретичної і практичної діяльності надзвичайно тяжка і разом з тим благородна - просвіта - всебічна, різнопланова, ґрунтовна.

Всі її думки, наукові положення, практичні рекомендації були спрямовані на формування національно свідомого громадянина - патріота своєї держави. Актуальними вони є і сьогодні. Ось хоча б деякі з них: «Найдорожчий скарб у кожного народу - його діти, його молодь»; «Дошкільне виховання є міст, що перекидається між школою й родиною»; «Розум дитини-то багаття, до якою ми маємо лише підкладати дрова, о горітиме воно вже своїм вогнем»; «У вселюдськім житті тільки той народ бере перемогу, який має найкращу школу». Вона закликала всіх до напруженої роботи, заохочувало не лякатися і не зупинятися на роздоріжжі, бо щастя й доля українською народу залежить від того, як ми «переведемо в життя дороге, велике гасло: вільна національна школа для виховання вільної, свідомої, дужої нації».

С. Русову справедливо вважають одним  із лідерів українізації і творців концепції національної освіти, спрямованої на виховання патріотичної, національно свідомої української молоді. Вона всебічно обґрунтовує зміст, характер і форми безперервної освіти (родина, дитячий садок, школа, вищі навчальні заклади, позашкільна освіта) та їхню взаємодію. Послідовно й мудро випивала С.Русова на розвиток нової української освіти. Прагнула відродити приспані сипи, збудити потенції, залучити до роботи молодь - надію нації. Її внесок в розвиток педагогічної думки ХХ століття неможливо переоцінити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел.

 

1.Беднаржова Т. С. Русова (до 60-річчя з дня смерті) // Пороги. - 2000.- №1. - С. 12-13 - №2. - С. 10-11.

2.Білецька Л. С. Русова // Світло. - 1922.-Ч. 1-3.-С. 10-11.

3.Васькович Г. Шкільництво в Україні (1905-1920) // Мандрівець. - 1995. - №5.

4.Вільна українська школа. - 1917.- №1.-С. 32

5.Зайченко І.В. Педагогічна конвенція С. Русової - Чернігів: Деснянська правда, 2006. - 262 с.

6.Зайченко І. В. Концепція української національної школи С. Русової. - Івано-Франківськ, 1996. - С. 6-9.

7.Зайченко І.В. Актуальні питання педагогічної спадщини С. Русової // Сіверянський літопис, 1998. - №2. - С. 123-124.

8.Коваленко Є., Пінчук І. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової. - Ніжин, 1998. - С. 85-88.

9.Нариси історії українського шкільництва (1905-1933). За ред. О.В. Сухомлинської. - К.: Заповіт, 1996. 304 с.

10.С.Русова. Нова школа соціального виховання. - Київ: Либідь, 1997. - С. 17.

11.С.Русова. Дошкільне виховання. - Катеринослав, 1918. - 163 с. Підготовка вчителя 128

12.С.Русова. Дидактика: Конспект лекцій, читаних в Укр. Педагог. Інститут ім. М. Дрогоманова в 1924/1925 р. Прага: Сіяч, 1925. - 190 с. Процес навчання 24,51,159

13.С.Русова. Мемуари. Щоденник. - К.: Поліграф книга, 2004. - 544 с.