Державні символи України

ПЛАН

 

ВСТУП

 

І. Державні символи  України крізь історію.

 

ІІ. Поняття, види та конституцiйнезакрiплення державних  символiв України.

2.1. Державний прапор  України

 

2.2. Державний герб  України

 

2.3. Державний гiмн  України

 

ВИСНОВКИ

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Державні символи є  важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в  процесі власного державотворення, з часом, як правило, стають державними у результаті їх закріплення на законодавчо-правовому  рівні. Історична традиція, унаочнена  в символіці, перетворює населення  на народ, формує націю. Державні символи  України концентровано виражають  провідну роль нації у становленні  власної держави .

Державні символи - це визначені  і закріплені на конституційно-правовому  рівні офіційні знаки держави, які  в лаконічній формі відображають її суверенітет та ідеологію і, як правило, мають етнічно-національне  походження.

В юриспруденції поняття "державні символи" трактують  по-різному: як вищі відзнаки держави, що закріплені в законодавстві країни, офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в стислій  формі передають одну або кілька ідей політичного чи історичного  характеру та символізують суверенітет  держави, як встановлені конституцією чи спеціальним законом (законами) зображення тощо, які зазвичай мають історичне  походження, відображають особливість  розвитку і сучасного стану соціуму, слугують різним цілям у діяльності державних органів і посадових  осіб, в умовній формі посвідчують  саму державу та її суверенітет, як закріплені в конституційному праві  офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають національно-державні та історико-культурні ідеї українського народу, символізують суверенітет його держави .

Державні символи завжди відображають певну ідеологію, оскільки вона об'єктивована у знакових символах держави. Ідеологія - це система політичних, правових, філософських, релігійних та інших поглядів, ідей та цінностей, що виражають конкретні інтереси різних соціальних груп та організацій, в основі яких можуть бути програмні  цілі соціальної діяльності, спрямовані на утвердження, розвиток чи зміну існуючих державно-суспільних відносин. Символ містить інформації більше, ніж еквівалентна за обсягом будь-яка інша інформаційна одиниця .

Важливим чинником, який має беззаперечний вплив на формування і зміст системи державних  символів, є спосіб утворення самої  держави. Кожна держава, набуваючи  статус суверенної і незалежної, має  власну історію державотворення.

Отже, державні символи, наповненні відповідним ідеологічним, національним та іншим змістом, є незаперечним доказом існування незалежної держави, концентровано виражають її велич, соціальну суть та суверенітет і  спрямовані на зміцнення її авторитету.

 

 

І. Державні символи  України крізь історію

Українська державна символіка,- як у скіфських царів, у старокняжій  Київській державі та в УНР,- відображує традиційну українську символіку, що формувалася  протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших  символічних систем людства. Ключем до її розуміння є чільний її символ, нині відомий під назвою «Тризуб».

Перша літописна згадка про  тризуб як про великокнязівський  знак стосується ХХст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак карбується на срібних  монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря, а з іншого -тризуб.

Тризуб на час прийняття  Руссю-Україною християнства був настільки  популярним, що хрест довелось об`єднати з ним в один знак, - для сприймання широкими верствами народу. Поєднання  хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих  Золотих воріт, на маківках Володимирського  собору (де тризуб уже ледь помітний).

Кожен символ ставить акценти  на різних аспектах світобудови, графіка  кожного знаку лаконічна чітка  і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значимості для світобудови  третьої сили, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови , так і  троїстість полум`я-енергії, принцип  вогню і поступу.

У прямих предків сучасних українців-слов`янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти», як і у їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства  і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від  трьох братів ,що «сіли» на трьох  київських горах. Зверхники полян-русів , київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах  знак Трійці - Тризуб.

Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні і широку естетичну функцію та функцію  оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так у  рукописних текстах книг, на монетах  і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках  і навіть на посуді.

Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає, на жаль, у XVIIст. разом із заміною рукописів  друкованими книжками. Однак у  народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він  живе й досі. Так у Карпатах, під  Різдво чи Йордань, селяни деяких сіл  донедавна малювали на своїх хатах  споконвічні магічні знаки тризуба.

Крім містичного знака - тризуба  українська державна символіка включає  жовто-блакитні барви.

На відміну від однозначного слова «колір», слово «барва»  багатозначне. В старовину воно означало не лише певний колір, але й уніфікований одяг, тобто належність до певної групи  людей. Один з діалектних варіантів  слова «барва» набув значення матеріального барвника, це слово «фарба», інший «варна» - зберіг лише його друге значення: певної групи людей.

У давніх аріїв було три  барви (варни): біла - старшина, жреці - правителі, яких звали рахмани (брахмани); червоно - малинова - воїни (шатри, кшаттії); чорна - сіячі та скотарі (вайш`ї і шудри).

Запорожці, як люди, що повністю присвятили себе священній війні  за Україну, дотримувались звичаїв  і символіки барви воїнів - зодягались у червоно-малиновий одяг і мали жовто-блакитного, бойовий, червоно-малиновий  стяг; гетьман мав срібно-білого прапора, військово-магнатськи формування - червоно-білого, а військово-народні - червоно-чорного. Оскільки гетьман  у певних ситуаціях мав виступити  то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу - він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна  символіка кольорів збереглася і  до сьогоднішнього дня на Східній  Україні в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) у одному народі.

Можна наводити чимало прикладів  популярності біло-червоно-чорної барви  на Україні, але жоден з цих  традиційних кольорів не став державною  барвою в силу двох причин. Перша  полягає в тому, що ця барва є  спільною для десятків націй і  народностей, які розвинулися з  єдиної давньоарійської спільності, а друга - в тому, що за цими кольорами  протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців  національною барвою стала інтегруюча релігійна блакитно - жовта.

Після батиївського погрому  на Київських землях завмерла усяка  національна і державна діяльність.

Коли ж нація почала оживати, - відродилась і символіка. Національна барва з`являється  по всій Україні і, насамперед, у  розписах церков та у церковних речах - ризах , фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва - мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-блакитних  тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий  щит із золотою підковою і золотим  кавалерським хрестом.

Звертає на себе увагу органічна  близькість українців різних земель із національною блакитно-жовтою барвою, яка виразно виявилася за середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина на цей період встановила золотого тризуба на голубому полі, Галичина - золотого лева на голубому полі. Так  на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той  час не були об`єднані в єдиній Український  державі.

Жовто-блакитна барва була усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою  жовто-блакитного прапора як державного символу, яке сталось 22 березня 1918р., не викликало ні в Україні, ні в  Росії жодного сумніву, що до правомірності цього акту.

 

ІІ. Поняття, види та конституцiйнезакрiплення державних  символiв України

 

Державнi символи — це встановленiКонституцiєю або спецiальними  законами особливi, як правило, такi, що iсторично склалися, зовнiшнiофiцiйно-вiдмiтнi, iдентифiкацiйнi знаки конкретної держави, якi уособлюють її нацiональнийсуверенiтет, самобутнiсть та iнодi несуть певний iдеологiчнийзмiст.

Символи держави передбачають повагу до них громадян та офiцiйнихосiб, а також iноземних громадян та офiцiйнихосiбiнших держав. Як виразники суверенностi держави  вони уособлюють повагу народу до своєї  держави, здатнiсть сприяти патрiотичному вихованню молодi.

Державi належить монопольне право на встановлення своїх символiв (атрибутiв). Вони, як правило, визначаються основними законами держав, а їх докладний опис i правовий режим  використання регламентуються спецiальними  законами або iншими актами загальнонацiонального  значення. До них зазвичай вiдносять  державний прапор, герб, гiмн, iнодi кольори, штандарт глави держави, державну печатку.

В Українi державними символами  згiдно з положенням ч. 1 ст. 20 Конституцiї  України є Державний прапор України, Державний герб України i Державний  гiмн України, якi концентровано виражають  провiдну роль української нацiї  у становленнi держави, повагу до неї  українського народу, здатнiсть сприяти  патрiотичному вихованню громадян України, є виразниками суверенностi Української  держави.

Особливу значущість цих  символів для розбудови нашої  держави законодавець підкреслив, передбачивши в ч.6 ст.20 Конституції України, що їх опис та порядок використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституційного складу Верховної Ради України. Однак нинi прийнято тiльки один такий закон — Закон України «Про Державний Гімн України». Питання, пов’язанi з Державним прапором України i Державним гербом України, регулюються пiдзаконними нормативно-правовими актами.

Державний прапор, Державний  герб i Державний гiмн України —  пiд захистом вiтчизняного законодавства. Публiчна наруга над державними символами  тягне за собою кримiнальнувiдповiдальнiсть (ст. 338 Кримiнального кодексу України).

 

 

 

 

2.1. Державний прапор України

Державний прапор — це певного кольору полотнище, яке є одним з основних символiв, вiдмiтнихзнакiв суверенної держави.

Згiдно з ч. 2 ст.20 чинної Конституцiї України Державним  прапором України є стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв. Затвердження синьо-жовтого  Державного прапора України вiдтворило в собiнацiональнусимволiку в галузiпрапорництва, що має бiльш як тисячолiтнюiсторiю  та бере початок з Київської Русi, де найпоширенiшими державними кольорами  були синiй, червоний, жовтий, блакитний. Поєднання синього i жовтого кольорiв, що символiзує чисте небо i хлiбний лан, говорить про миролюбнiсть Української  держави i має мiцнеiсторичнекорiння.

Прапори синього i жовтого  кольорiв використовувались окремими полками i сотнями Вiйська Запорозького пiд час Визвольної вiйни (1648-1654 рр.) пiд проводом Б. Хмельницького. Традицiя  поєднувати цi кольори була характерна й для гербiв тогочасних мiст України. Прапори iзсинiм та жовтим кольорами  активно використовувалися в  перiодвiдзначення та святкування  ювiлеїв Тараса Шевченка в 1911 i 1914 роках.

Жовто-синiм був перший прапор Української Народної Республiки. В 1917 р. синьо-жовтий прапор був державним  символом Захiдно-Української Народної Республiки, а в 1939 р. стверджений  як державний для Карпатської  України.

Вперше в новiтнiйiсторiї  нашої держави нацiональний прапор України був офiцiйнопiднятий 24 липня 1990 р. i розмiщений перед будiвлею Київської мiськради на Хрещатику  поряд з червоно-синiм прапором УРСР. Ця подiя по праву заслуговує на особливе мiсце в iсторiї, тому й  отримала в 2000 р. статус державного свята, так званий День нацiонального прапора, що й визначило майже на рiк  дату проголошення незалежностi України. 4 вересня 1991 р. нацiональний синьо-жовтий прапор було пiднято у Києвi над  будинком Верховної Ради України. Однак  тiльки 18 вересня 1991 р. синьо-жовтий прапор був офiцiйно узаконений постановою Президiї Верховної Ради України. В цьому документi, зокрема, йшлося: «До ухвалення Конституцiї України  дозволити в протокольних заходах  використовувати жовто-блакитний  прапор». Двобарвне полотнище не мало в той перiод статусу державного, проте повсюдно замiнилочервоно-синiй  прапор УРСР.

Як державний символ України  нацiональний прапор був остаточно  затверджений Постановою Верховної  Ради України вiд 28 сiчня 1992 р. «Про Державний  прапор України». У цьому документi проголошувалося, що Державний прапор України — це прямокутне полотнище, яке складається з двох рiвних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, зiспiввiдношенням  ширини прапора до його довжини 2:3. Аналогiчна  за змiстом норма була вiдтворена i в  Конституцiї України 1996 р.