Політична система суспільства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

на тему: „Політична система суспільства”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ.................................................................................................................3

 

Розділ I Характеристика політичної системи 

суспільства..................................................................................................

1.1 Поняття та структура політичної  системи  суспільства...........................5

1.2. Партії в політичній системі  суспільства : правове регулювання

статусу та діяльності..........................................................................................13

1.3 Місце держави в політичній  системі суспільства.....................................17

 

Розділ ІІ. Детальний  аналіз взаємозв’язку 

держави і суспільства............................................................................

2.1. Поняття та значення....................................................................................20

2.2. Правові форми взаємовідносин  держави і громадського об'єднання.....23

2.3. Права та обов’язки громадських  об’єднань..............................................25

 

Розділ ІІІ.  Правові  форми взаємовідносин

держави і комерційної  корпорації...................................................

3.1. Поняття корпорацій.....................................................................................27

3.2. Поняття відносної самостійності  держави................................................31

 

висновки........................................................................................................33

список використаних джерел...........................................................35

 

Вступ

 

Актуальність. Актуальність даної теми полягає в доведенні взаємозв’язку держави і політичної системи і як наслідок повної нерозривності, адже в більшості випадків вони виступають як одне ціле.

Предмет дослідження. В даній курсовій роботі висвітленні основні терміни, що стосуються політичної системи суспільства: поняття політичної системи, ознаки, значення для суспільства, висвітлення ролі держави в політичній системі, а також класифікація основних складових політичної системи.

Методи аналізу. В основному в даній курсовій роботі, я використовував такі методи як порівняльно-правовий, логічний та ін.         

На мою  думку, для того, щоб аналізувати  політичну систему суспільства, потрібно перша за все проаналізувати всі аспекти, що стосуються громадянського суспільства.  

Більш конкретно  ознайомитися з громадянським суспільством, його особливостями та характерними рисами дозволить формулювання його поняття та визначення суттєвих ознак. У філософській, політологічній та правовій науці пропонується чимало визначень поняття «громадянське  суспільство», які наголошують на тих чи інших важливих його аспектах. На першій план можуть виступати такі його сутнісні риси, як «сукупність  індивідів», «не одержавлені суспільні  відносини», «реалізація прав та свобод людини» тощо. Ці підходи є виправданими; з точки зору тих конкретних завдань, які стоять перед дослідженням громадянського суспільства в межах різних соціальних дисциплін. Однак при дослідженні громадянського суспільства в контексті юридичної проблематики найбільш обґрунтованим буде наголошування на інституціональній його характеристиці.  Отже, громадянське суспільство — це сукупність громадський інститутів, які сформовані на добровільних засадах, діють на самоврядних засадах у межах Конституції та законів, на посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні Природні права і свободи.

Розглянемо  суттєві ознаки громадянського суспільства. Громадянське суспільство, його інститути  обумовлені безпосередніми життєвими потребами та інтересами людей.. Автономний індивід з його потребами та інтересами є антропологічним виміром, активним чинником як формування окремих Інституцій громадянського суспільства, так і його функціонування як цілісної системи суспільних відносин, заснованих на приватних інтересах. Життя, свобода, безпека особистості, приватна власність є елементарними потребами існування людини і громадянина, які роблять можливим її цивілізоване спілкування з Іншими людьми, визначають соціальні форми життєдіяльності, а Тому й становлять основні цінності громадянського суспільства.

Індивід, сукупність індивідів, насамперед тих, які належать до середнього класу, становлять якісну характеристику виникнення, функціонування та розвитку громадянського суспільства. Саме на фундаменті своїх особистих інтересів, їх єдності та спільних проблем, що постають на шляху їх здійснення, індивіди утворюють ті чи інші громадські об'єднання.

Громадянське суспільство  відображає встановлення елементарного соціального зв'язку між індивідами.

Отже, тепер можна  перейти до характеристики політичної системи суспільства. 

 

Розділ I Характеристика політичної системи суспільства

 

1.1 Поняття та структура  політичної системи  суспільства 

 

Звичайно, спільне існування людей неможливе  без того, щоб вони вступали у  взаємини між собою. Виникнення найпростіших соціальних взаємин між окремими індивідами є характерною ознакою  такої первинної соціальної форми  спілкування людей, якою є громадянське суспільство. Саме в цій формі  спілкування, своєрідній першоклітині суспільства, закладені прототипи усіх можливих більш складних соціальних взаємин, в тому числі — політичних відносин. Стосунки громадянського суспільства становлять фундамент як соціальної, так і державної організації. Вони опосередковують глибинні пласти життєдіяльності як окремо взятого індивіда, так і суспільства й держави в цілому. Таким чином, становлення громадянського суспільства відображає історичний перехід людей від їх природного стану, ізольованого існування в напрямку до цивілізованих форм соціального спілкування .

У свою чергу  держава як система публічних  відносин в загальнонаціональному масштабі виступає відносно відокремленою від елементарних між людських стосунків, а тому й більш віддаленою від індивіда, вторинною, складнішою формою соціальної інтеграції, яка отримує внаслідок цього не тільки додаткові ресурси владного впливу на суспільні відносини, але й певні можливості для узурпації владних повноважень.

Громадянське суспільство  охоплює відносно відокремлену сукупність суспільних відносини [8, ст. 46].

До таких  відносин належать передусім сімейні, релігійні, економічні, етнічні, політичні та деякі інші. Особливе місце серед взаємин громадянського суспільства посідають політичні відносини, які опосередковують процеси формування загальнонаціональних пріоритетів суспільства (первинні політичні відносини). На відміну від централізованої системи державно-владних відносин стосунки в межах громадянського суспільства складаються як горизонтальні, на засадах координації, і залежать від прояву особистої ініціативи. Тому ці стосунки функціонують у вигляді правових, насамперед приватноправових відносин зі всіма їхніми атрибутами — свободою договору, формальною рівністю сторін тощо.

Громадянське  суспільство є сукупністю соціальних відносин, де здійснюються основні права людин — на життя, свободу, безпеку, власність.

На теренах  громадянського суспільства людина виступає вже не тільки як абстрактний  індивід, пасивний об'єкт владних  відноcин, а й як суб'єкт права, активний носій певних, визначених юридичними нормами прав і свобод. За умов демократичної правової Державності потреби та інтереси індивіда, його соціальні запити тa воління знаходять своє предметне втілення і юридичне оформлення в певних юридичних домаганнях у вигляді прав і свободи людини і громадянина, насамперед в основних правах — прав на життя, свободу, безпеку, власність. Людина володіє, користується та розпоряджається майном, є чином трудового колективу, створює сім'ю, задовольняє культурні та духовні потреби в межах взаємин та інститутів громадянського суспільства, в яких держава в особі своїх державно - ладних атрибутів присутня лише потенційно як гарантія їх визнання, охорони та захисту. Коли ж за певних конкретних обставин виникають конфліктні ситуації, які перешкоджають безпосередньому здійсненню основних прав і свобод людини, нормальному ходу реалізації права, з'являється необхідність реального втручання з боку держави, примусового здійснення правових норм, практичного застосування примусових заходів для Охорони та захисту прав і свобод людини.

 Громадянське  суспільство опредмечується у відповідних громадських інститутах, має власний устрій, зовнішню форму твого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням об'єднань індивідів.

Серед цих  інститутів — сім'я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, об'єднання за інтересами, профспілки, органи громадської самодіяльності, громадські організації, політичні  партії, недержавні засоби масової інформації. Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюються не державою, а самими індивідами, і тому їх реальне функціонування є показником громадянської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних потреб, рівня його самосвідомості. Саме від ефективності функціонування інститутів громадянського суспільства залежить авторитет та реальні можливості упливу громадської думки на державно-владні інститути.  Серед інститутів громадянського суспільства слід виокремити аполітичні партії та рухи, оскільки вони виступають своєрідною перехідною ланкою» від потреб і інтересів громадянського Суспільства, які від того набувають значення політичних пріоритетів, до власне організації і здійснення державної влади. З одного боку, діяльність політичних партій спрямована на сферу громадянського суспільства, звідки акумулюються політичні настрої  самоврядні інститути, на відміну від політичних відносин, з точки зору суто юридичних критеріїв ближча до суспільства, побудованого на цивільних (цивільно-правових) засадах, через те що стосунки, які воно охоплює, регулюються цивільно-правовим методом, нормами приватного, насамперед цивільного права. Основним при розгляді політичних проблем є поняття політики, яке має відповідати суворим критеріям наукового підходу до складної проблематики політичної життєдіяльності суспільства, висвітлення якої слід чітко скорегувати в напрямку пріоритету  гуманітарних загальнолюдських цінностей [7, ст. 35].

 Тривалий  час у вітчизняній політичній  та юридичній літературі панувало  спрощене розуміння сутності  політики та політичних відносин, яке зводило їх лише до боротьби  класів та панування класової  волі. Це було зумовлено об'єктивними  та суб'єктів більшими чинниками,  серед яких слід відзначити  морфологізацію аполітичної ідеології,  неструктурованість політичних  інтересів, непрозорість політичного  процесу, нерозвиненість масової  політичної свідомості тощо.

 Різноманітність  і суперечливість політичних  інтересів окре-ряих соціальних груп, класів, етносів може привести за умов акцентування на розбіжностях до відкритої конфронтації, до взаємного їх знищення, проте ці інтереси шляхом демократичного дискурсу можуть бути спрямованими до компромісної точки зору на ґрунті спільних потреб суспільства, загальновизнаних людських цінностей.

 Отже, політику слід розглядати як  суспільну діяльність, зміст якої  становлять організація, регулювання  та контроль відносин між людьми, соціальними групами з точки  зору загально значущих для  суспільства тенденцій. Тому головним  у політиці є участь   управлінні  державою, прагнення до оволодіння  державною владою як організацією, що здатна використовувати ресурс  Суспільства в загальнонаціональному  масштабі. Результатом застосування системної методології до вивчення Політичних явищ став розгляд політики як системного утворення, що характеризується цілісністю, виконує певні функції, має визначену структуру, складається з відповідних елементів. Усі ці впізнавальні конструкції знайшли своє відображення в теорії сподівання населення, а з іншого — на здобуття державної влади і важелів управління в загальнонаціональному масштабі   

для здійснення політичних настанов та програм, що стосується відтепер безпосередньо проблематики функціонування політичної системи.

Громадянське суспільство, його окремі інститути формуються і функціонують на засадах самоврядування.

Індивіди  безпосередньо або через утворені ними органи вирішують питання своєї  життєдіяльності — добровільно  формують певні інститути для колективного задоволення своїх потреб та інтересів, створюють для себе правила поведінки у формі соціальних, насамперед правових норм, якими керуються у своїй діяльності, самостійно приймають спільні рішення і самі їх виконують. Самоврядність забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю виявлення ініціативи, активної поведінки, правом на прийняття найбільш оптимального з точки зору інтересів індивідів та їх об'єднань рішення. Загальновизнаним вважається принцип, згідно з яким самоврядні інститути громадянського суспільства повинні діяти в межах Конституції та законів.

Відносини громадянського суспільства регулюються правом на засадах унормування свободи  та рівності учасників громадського спілкування [8, ст. 47].

Відносини громадянського суспільства за своїм  визначенням мають бути вільними від безпосереднього управлінського втручання з боку владних інститутів держави, а тому й регулюються правом, яке передбачає формально визначені межі свободи поведінки¹ учасників громадянського спілкування, гарантує їм можливість діяти під власну відповідальність і на власний ризик. Тому нормативна структура громадянського суспільства виступає як результат впорядкування на основі правових норм, насамперед як його правовий устрій.

У цьому  плані сам термін «громадянське  суспільство» є не досить вдалим, оскільки передбачає учасником громадянського спілкування громадянина, а поняття «громадянин», як відомо, співвідноситься з державою, оскільки під громадянством розуміють членство в державі, постійний не тільки правовий, але й політичний зв'язок між державою та індівидом. Тому, звісно, громадянин є передусім суб'єктом відносин з державою. Сфера соціального спілкування, яка охоплює саме громадські стосунки політичної системи суспільства, яка посідає одне з провідних місць у вітчизняній політології, має значний методологічний потенціал для суміжних галузей соціальної науки.