Політична система суспільства

Розділ ІІІ.  Правові форми взаємовідносин держави  і комерційної корпорації

3.1. Поняття корпорацій

Корпорація — це добровільне (на основі договору) об'єднання людей з метою виконання якої-небудь соціальне корисної діяльності, воля якого визначається груповими інтересами індивідів, що входять до його складу, і яке організаційно і у майновому відношенні діє зовні як єдине ціле від свого імені. Це визначення є загальним для об'єднань громадян — комерційних і некомерційних. Об'єднання громадян, про які йшлося в попередньому параграфі, — недержавні і некомерційні.

Поділити організації на комерційні і некомерційні можна за критерієм  — чи мають вони на меті отримання  прибутку або ні. Ця відмінність  має принципове значення і у податковому  відношенні: некомерційні організації одержують певні пільги, або зовсім звільняються від податків, або одержують дотації і кошти від держави.

Комерційні корпорації створюються  для виконання діяльності, яка приносить прибуток, тобто підприємницької діяльності. Це об'єднання не лише людей, але й капіталів (майна). У сучасному законодавстві інших країн досить докладно регламентуються різні сторони бізнесу, включаючи активність багатоманітних громадянських асоціацій підприємців (спілок підприємців, торгово-промислових палат, спілок роботодавців, лобістських асоціацій та ін.). Чинні конституції світу набагато частіше говорять про спілки підприємців (безвідносно до їх видів), ніж про окремі види підприємницьких організацій [7, ст. 39].

Колективне утворення стає корпорацією, якщо набуває статусу юридичної особи. Статус юридичної особи суб'єкт підприємницької діяльності в Україні одержує після державної реєстрації або у виконавчих комітетах міських, районних (у місті) Рад народних депутатів, або в органах державної адміністрації, а також після присвоєння йому в органах державної статистики ідентифікаційного коду і включення до Єдиного Державного Реєстру Підприємств і Організацій України.

Комерційні корпорації займаються бізнесом, який може мати для суспільства  як позитивні, так і негативні  наслідки. У силу цього держава  змушена впливати на бізнес. Ринок  у сучасному світі давно вже  не є механічним породженням приватної  власності. Правила для суб'єктів ринку, керуючись об'єктивними законами економіки, встановлює держава. Визначення правил гри на ринку, забезпечення досягнення суспільних результатів (економічний ріст, зниження інфляції, безробіття) — складові економічної функції держави.

Необхідність управління бізнесом, його планування — головне завдання держави. Існує система державних  засобів управління, що підтримують  усю систему бізнесу, систему  комерційних корпорацій. В Україні розроблена Програма державної підтримки підприємництва (1993 p.). Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Корпорації зобов'язані діяти  з урахуванням певних правових рамок, установлених державою для комерційного регулювання. Лише в межах цих  правових рамок комерційні корпорації можуть функціонувати самостійно.

Відносини держави з комерційними корпораціями будуються часто на основі партнерства, певна річ, у межах повноважень відповідних владних структур.

Держава (в особі державних органів  і посадових осіб) діє відносно комерційних корпорацій багато в чому так само, як і не-комерційних громадянських об'єднань.

Держава (в особі державних  органів і посадових осіб):

1) встановлює коло суб'єктів,  які мають право займатися  підприємницькою діяльністю;

2) встановлює юридичні норми,  які визначають порядок офіційного визнання (легалізації) комерційних організацій шляхом реєстрації;

3) реєструє комерційні об'єднання  громадян і встановлює їх ідентифікаційний  код в органах державної статистики (в Україні — Єдиний Державний Реєстр Підприємств і Організацій України);

4) гарантує комерційним організаціям  рівні права і створює рівні  можливості для доступу до  матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення зазначеними ресурсами відбувається лише за умови виконання комерційною організацією робіт і поставок для державних потреб;

5) забезпечує дотримання прав  і законних інтересів комерційних об'єднань громадян, офіційно встановлених, — гарантує недоторканність майна і забезпечує захист прав власності;

6) здійснює контроль і нагляд  за відповідністю діяльності  комерційних організацій зареєстрованому  статуту:

— нагляд за виконанням і дотриманням  законності здійснюють органи прокуратури;

— контроль за джерелами і розмірами  надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної податкової адміністрації;

7) передбачає відповідальність  уповноважених осіб комерційних організацій за порушення законодавства;

8) не втручається безпосередньо  в діяльність комерційних організацій,  оскільки вони не є об'єктами  державного управління, проте законодавче забезпечує свободу конкуренції між ними, захищає споживача від проявів недобросовісної конкуренції і монополізму;

9) створює режим найбільшого  сприяння для функціонування комерційних організацій: передає державне майно, наділяє земельними ділянками і цільовими кредитами — короткостроковими і довгостроковими, надає систему заохочень (певний час не стягувати податки), створює внутрішній і зовнішній ринок  для суб'єктів підприємницької діяльності [7, ст. 40].

 Забороняється заняття підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян:

• військовослужбовцям;

• посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату;

• посадовим особам органів державної  влади і управління, що покликані  здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

• особам, які відбувають строк  покарання, до його закінчення;

• особам, які мають непогашену судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини.

Комерційні об'єднання  покликані діяти щодо громадянського суспільства і держави в такий  спосіб:

• сплачувати податки в установленому  законом порядку;

• розвивати економіку держави, заповнюючи відповідні економічні ніші;

• розвивати національний бізнес, ділові відносини з іншими державами;

• сприяти підняттю рівня матеріального  забезпечення громадян та ін.

 

3.2. Поняття відносної  самостійності держави

Розглядаючи тісний взаємозв'язок і  взаємозалежність суспільства і держави, громадських об'єднань і держави, комерційних , корпорацій і держави, слід зважувати на те, що держава має відносну самостійність.

Відомо, що «абсолютної самостійності» ні в природі, ні в суспільстві бути не може, оскільки існує загальний взаємозв'язок процесів і явищ. Не може бути й «абсолютної залежності». Коли ми говоримо про державу як про «слугу суспільства», це не означає, що ми представляємо її як слугу, маріонетку в грі зовнішніх умов, суспільних відносин. Якби держава не мала певної самостійності, своєї внутрішньої та зовнішньої свободи, вона була б пасивною, мертвою, а отже, зайвою ланкою в політичній системі суспільства, у громадянському механізмі. Поняття «відносна самостійність» держави покликано відбити активність держави у всіх сферах громадського життя. Зворотний вплив держави на суспільство є мислимим лише в рамках її відносної самостійності.

Відносну самостійність держави  слід розглядати конкретно-історично, зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи  та ін. У процесі науково-технічного і суспільного процесу відносна самостійність держави зростає.

Знаходячись у певній залежності від  зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загально-соціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наявність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм прояву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи [7, ст. 41].

Крім того, у держави є своя логіка розвитку. Наявність особливих етапів розвитку держави є однією з форм прояву відносної самостійності. Держава додержується свого власного шляху розвитку, над яким має зверхність розвиток виробництва. Але держава, завдяки своїм власним законам і фазам розвитку, справляє зворотний вплив на розвиток виробництва, що є однією з загальних (властивих всім історичним етапам) форм відносної самостійності держави.

Чи слушним буде ствердження, що «держава не має власної історії», оскільки її поява і подальший  розвиток були обумовлені розвитком суспільства — економічним, соціальним, політичним? Ні, певна річ. Держава розвивається разом із суспільством і в той же час має свою історію. Аргументом на користь останнього твердження є відносна самостійність держави у вигляді різних форм її прояву.

 

 

Висновки 

Отже  розглянувши категорію „політична система суспільства” ми зрозуміли, що це

 є одне  із найбільш ємних і широких  явищ у сучасному демократичному  суспільстві. А саме поняття  „система” зазвичай охоплює по крайній мірі: 1) велику кількість елементів; 2) їх взаємозв’язок і взаємодію; 3) цілісний характер всіх багатообразних складових елементів системи; 4) зв’язок із суспільною сферою. І це дуже важливо оскільки політична система найбільш повно забезпечує участь усіх громадян, які цього хочуть і мають можливість, в управлінні державними і суспільними справами, а також здійснює взаємозв’язок усіх елементів, а це дуже важливо, хоча, звичайно, не виключає їхню автономію.

Отже  говорячи про державу, органи і організації, як особливі ланки політичної системи, нам лише залишається добавити, що це є найбільша розвитку сучасного  суспільства, і їхнє функціонування дозволить нам просуватися далі до більш ширшого і повного  розвитку і зрештою до досконалості, а цього не було б, якщо б не було політичної системи суспільства  з її функціями, задачами і цілями на майбутнє.

Проте не існує єдиної думки про політичну  систему, я вважаю, що при детальному подальшому її досліджені ця думка  знайдеться, що допоможе нам краще  зрозуміти це суспільне, державне і  політичне явище.

Отже, виходячи з вищесказаного вже   вище можна зробити наступні висновки:

• по-перше, в даній роботі  я побачила і змогла довести  тісний взаємозв’язок держави і суспільства, інакше кажучи нерозривний зв’язок, держава хоче цього чи не хоче повинна брати до увагу ту чи іншу ситуацію, яка відбувається в  суспільстві, підчинятися певним законам суспільства, і навпаки, держава виступає основою політичної системи суспільства, на основі принципів держави,  державної влади будуються інші принципи функціонування політичної системи, її підрозділів, і взагалі розвиток суспільства і громадян, зокрема, в ній.

по-друге   можна побачити тісний взаємозв’язок  політичних організацій, політичних партій та інших об’єднань з державним  апаратом, а відповідно і їх роль в політичній системі суспільства. Адже, саме держава регулює діяльність політичних партій, організацій, вказує шлях для їхнього існування, і  в свою чергу саме політичні організації  відіграють значну роль в розвитку держави, її процвітання.

 

Список використаних джерел

 

1. Венгеров А.Б."Теория государства и права", М., Юрист, 1995 р. – 254с.

2. Котюк О.В. "Основи держави і права", К., ВЕНТУРІ, 1996. – 207 с.

3. Комаров С.А., Малько А.В., "Теория государства и права", М., Норма, 2000.  – 440 с.

4.  Комаров С.А. Общая теория государства и права. Москва. – 1998р. – 408 с.

5. Копєйчиков В.В. "Загальна теорія держави і права" , К. Юрінком, 1997. – 317 с.

6. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. М.: Зерцало, 2000р. – 611 с.

7. Скакун О.Ф. „Теорія держави і права”. – Підручник. – Харків, „Консум”, 2001 р. – 656 с.

8. Цвік М.В.  Загальна теорія держави і права. Харків „Право” – 2002 р., с. 432