Поняття політичної системи

 У своїй сукупності  і взаємозв'язках політичні інститути  утворюють політичну організацію  суспільства, організаційну основу  політичної системи. Деякі дослідники  ототожнюють поняття «політична  система суспільства» та «політична  організація суспільства», однак  при цьому затушовується організаційний  аспект політичної системи, позначуваний  поняттям «політична організація  суспільства», а саме це поняття  втрачає своє методологічне значення.

 До політичної системи  як її інститути входять не  всі наявні в суспільстві громадські  організації, а лише ті, що пов'язані  з функціонуванням політичної  влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя, здійснення влади розрізняють три види організацій: власне політичні, невласне політичні і неполітичні .

 Власне політичні організації  прямо й безпосередньо здійснюють  політичну владу у повному  обсязі або, у крайньому разі, прагнуть до цього. Здійснення  влади або боротьба за неї  є головним у їхній діяльності. Власне політичними організаціями  виступають держава й політичні  партії.

 Невласне політичними  організаціями є ті, участь у  здійсненні політичної влади  для яких є лише одним із  аспектів їх функціонування. Це  громадсько-політичні організації  — професійні спілки, об'єднання  підприємців, творчі, молодіжні, жіночі, ветеранські об'єднання тощо.

Завдяки функціональним особливостям організацій першого і другого виду їх іноді називають відповідно монофункціональними і поліфункціональними Однак незалежно від назви очевидно, що інститутами політичної системи суспільства є лише ті організації та установи, які беруть активну участь у здійсненні політичної влади і для яких така діяльність є істотною характеристикою.

 Центральна роль у  політичній системі належить  державі. Саме вона забезпечує  політичну організованість суспільства, надаючи політичній системі цілісності  і стійкості, орієнтуючи її на  найважливіші суспільні цілі.

 Особливе місце серед  діючих у політичній системі  суспільства організацій посідають  партії. Політичні партії є виразниками  певних соціальних інтересів. Вони  ідеологічно та організаційно  об'єднують людей з метою здобуття, використання й утримання державної  влади для задоволення цих  інтересів. Кожна партія прагне  зайняти таке становище в політичній  системі, яке надасть їй можливість  визначати політику держави або  хоча б впливати на неї.

Важливий структурний компонент політичної системи суспільства складає її регулятивна (або нормативна) підсистема. Цю підсистему утворює сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Соціально-політичні норми є різновидом соціальних норм і вирізняються тим, що спрямовані на регулювання політичних відносин. Одні політичні норми безпосередньо цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями і громадськими організаціями (корпоративні норми), інші складаються й розвиваються поступово, під впливом як політичних, так і економічних, соціальних, духовних чинників. До них належать норми моралі, звичаї і традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми політичної системи суспільства є норми національного права.

Поряд із нормами права як регулятори політичних відносин діють також норми партійного життя та правила, встановлені різними громадськими організаціями. Такі норми не мають правового, загальнообов'язкового характеру. Вони обов'язкові лише для членів відповідних партій і громадських організацій. Однак програмні настанови, сформульовані партією, можуть справляти істотний вплив на політику держави, політичну систему в цілому, особливо тоді, коли партія стає правлячою.

  Істотний вплив на  політичну систему країни справляють  звичаї і традиції її політичного  життя. Звичай — це правило, що  склалося на основі постійного, одноманітного повторення даних  фактичних відносин. Звичаї і  норми, що передаються від покоління  до покоління, є традиціями. Хоча  політичні звичаї не є формалізованими  і не мають юридичного значення, вони можуть справляти значний  вплив на реальні дії політичних  інститутів. Так, порядок, за яким  уряд утворюється лідером партії  чи партійної коаліції, що перемогла  на парламентських виборах, застосовується  і в тих країнах з парламентарною  формою правління, де він законодавством  не передбачений. В останніх цей  порядок утвердився як політичний  звичай.

  Політичний процес є практичною діяльністю, метою якої виступає досягнення певного політичного результату. Найважливіший елемент політичного процесу — прийняття і реалізація політико-управлінських рішень, шо передбачає здійснення таких дій, як збирання й систематизація необхідної інформації, розробка на цій основі альтернативних пропозицій і проектів, формалізація рішення, тобто надання йому обов'язкової сили, втілення в життя і контроль за виконанням.

Функціональна підсистема знаходить свій вияв не лише в політичному процесі, а й у політичному режимі, під яким звичайно розуміють сукупність методів і засобів здійснення політичної влади. Найважливішими показниками політичного режиму є рівень і ступінь демократії та реальний політико-правовий статус особи. Детальніше про політичний режим та інститути політичної системи йтиметься у наступних главах.

Комунікативна підсистема політичної системи містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх різноманітними спільностями, які складаються у процесі здійснення політичної влади або з її приводу. До цієї підсистеми входять як формалізовані відносини, що грунтуються на нормах права і регулюються ними, так і ті неформальні зв'язки, що не закріплені у праві, але відіграють істотну роль у політичному житті.

 Суб'єктами політичних  відносин є індивіди та їхні  різноманітні об'єднання, соціальні  спільності, політичні інститути. Залежно  від суб'єктного складу політичні  відносини поділяються на три основних групи. Передусім це відносини між соціальними спільностями — суспільними класами, соціальними верствами і групами, націями, народностями тощо. Міжкласові, внутрікласові й міжнаціональні відносини складають соціальну основу політичної системи і відображаються у функціонуванні відповідних політичних організацій та їхніх взаємовідносинах.

 Другу групу складають  відносини, однією з сторін яких  є політична організація. Ці так  звані вертикальні відносини  складаються у процесі здійснення  політичної влади, впливу органів  керівництва та управління на  соціально-економічні, політичні й  культурні процеси. Вони також  мають важливе значення для  характеристики сутності і функцій  політичної системи, методів здійснення  політичної влади.

 До третьої групи  політичних відносин входять  ті відносини, які складаються  між політичними організаціями  та установами — державою, партіями, громадськими організаціями, органами  місцевого самоврядування тощо  як усередині них, так і між  ними. Якщо відносини між соціальними  спільностями виступають як первинні, то відносини між політичними  інститутами, що виражають їх  інтереси, є вторинними.

  До числа елементів  політичної системи суспільства  належать також політична свідомість  і політична культура. Вони складають  духовно-ідеологічну підсистему  політичної системи.

  Отже, політична культура, у тому числі й політична свідомість, відіграє надзвичайно важливу роль у функціонуванні політичної системи. З одного боку, політична система детермінує форми і типи політичної свідомості й поведінки, а з іншого — зазнає їх відчутного зворотного впливу. Політична культура впливає на форми і функціонування політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку індивідів і мас.

3. Функції політичної  системи

Слід зазначити, що з політологів існує значний різні думки у сенсі функцій політичною системою. Очевидно, це є відбитком той факт, що це функції є постійними, вони видозмінюються з розвитком історичної обстановки. Одне з найважливіших характеристик політичною системою – це розгляд її як системи управління, покликаної гнучко адаптуватися до мінливих умов у суспільному розвиткові. Життєдіяльність політичною системою проявляється у процесі виконання її функцій з допомогою тих чи інших методів і коштів, що відбивають конкретно-історичну обстановку.

Функції політичною системою визначають її структуру, інститути та процес дії. У наукові дослідження функції, проте, виділяються дуже рідко. Можливо, це тому. Що розкриття природи політичною системою, покликаної втілювати влада класу, народу і досягати задоволення класових, громадських інтересів, визнається достатнім висловлення спрямованості її діяльність. Але цього замало, оскільки за такий підхід не виявляється повною мірою змістовність дії системи загалом. Адже функціонально-цільове єдність служить одній з її визначальних характеристик.

Визначення функцій політичною системою непроста справа, оскільки не можна механічно переносити функції складових частин на функції загалом, адже першим притаманний власний набір функцій. У зв'язку з вивченням функціональних аспектів розвитку політичною системою потрібно уточнити саме поняття «функції». Воно зазвичай використовують у трьох сенсах: як визначення завдання, як діяльність й як наслідок чи внесок. Адекватним визначенням поняття «функція» є характеристика його як властивості субстанції, знаходить своє прояв у певному роді діяльності.

Усі соціальні системи, відповідно до Т. Парсонсу , мають чотири загальних основних функції: система має відповідати своєї «моделі», особливо у аспекті управління і короля над суспільством; вона повинна переважно адаптувати і регулювати свої відносини з довкіллям та інші системами; вона повинна переважно інтегрувати своїх функцій і завдання, тобто, визначати відносини між складовими її елементами; система, маючи конкретну мету, має робити усе задля досягнення цього, саме: формулювати їх, здійснювати відповідних заходів, орієнтувати ними населення.

Стабільність політичною системою буває у тому випадку, коли його функціонування полягає в принципах, відповідних політичну культуру суспільства. Так, американська політична культура полягає в ряді міфів, ідеалів і уявлень, які зізнаються більшість населення країни попри релігійні і расові відмінності. Життєздатність системи забезпечується її здатність до адаптацію навколишньому середовищі, її можливостям. Функція адаптації може здійснювати з допомогою політичної рекрутування – підготовки й відбору суб'єктів влади (лідерів, еліт), здатних знаходити найефективніші шляхи вирішення актуальних труднощів і пропонувати їх суспільству. Так само важлива функція реагування. Завдяки цій функції політична система відповідає на імпульси, сигнали, що йдуть ззовні чи зсередини її.

Високорозвинена реагуюча здатність дозволяє системі швидко адаптуватися до мінливих умов функціонування. Особливо це тоді, коли з'являються нових вимог груп, партій, ігнорування яких можуть призвести до дезінтеграції і розпаду суспільства. Політична система здатна ефективно реагувати на виникаючі вимоги за наявності в неї ресурсів. Ці ресурси вона черпає із внутрішньої чи зовнішньої економічної, природної тощо. середовища. Ця функція називається экстракціонна . Отримані ресурси необхідно розподілити те щоб забезпечити інтеграцію і злагода інтересів різних груп у суспільстві.

Всі елементи політичної системи взаємодіють і утворюють політичну цілісність. Політична система взаємодіє із зовнішнім середовищем (суспільством), прагне забезпечити стабільність і розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:

1. Регулятивна – виражається  в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.

2. Інтеграційна – вироблення  політичного курсу держави та  визначення цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.

3. Дистрибутивна (розподільницька) – передбачає розподіл системою матеріальних благ, соціальних статусів і привілеїв інститутам, групам і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.

4. Реагування – відбивається  у здатності системи сприймати  імпульси, що

надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами. Висуваються до влади різними соціальними групами.

5. Легітимізації – діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм.

6. Політичної соціалізації  – залучення людини до політичної  діяльності суспільства. 

Отже, розподіл політичної системою благ, послуг і статусів становить зміст її дистрибутивної (розподільній) функції. Нарешті, політична система здійснює впливом геть суспільство у вигляді управління, координації поведінки індивідів і груп. Управлінські дії політичною системою висловлюють сутність регулюючої функції. Вона реалізується шляхом введення і правил, основі яких взаємодіють індивіди, групи, і навіть шляхом застосування адміністративних та інших заходів щодо порушників правил.

4. Типологія політичних  систем

Виходячи з того, що на процес формування і функціонування політики впливає досить багато чинників – історичні традиції, культура, економічний розвиток, правова система, геополітичні умови, зрілість громадянського суспільства та інші, у сучасному світі склалось певне різноманіття політичних систем.

Типологію політичних систем слід здійснювати на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити зачинені політичні системи автаркії та відчинені системи.