Поняття політичної системи

Загальновизнаною в західній політології є типологія Г. Алмонда, в основі якої закладено комплексний критерій: тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Згідно цього він виокремив: англо-американську політичну систему з гомогенною цілісною політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів та чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно функцій політичної організації та різноманіттю форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи держава, партії, групи інтересів, опозиція, лобі тощо/; партійна система зазвичай двопартійна; висока політична стабільність;континентально-європейську політичну систему, яка характеризується фрагментарністю політичної культури; наявністю в середині національних культур протилежних ідеалів цінностей, орієнтацій, що притаманні певному соціальному шару, етносу, групі, партії; має місце також співіснування старих і нових культур.

Саме тому розподіл політичних ролей і функцій йде не у межах суспільства, а в середині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему обмеженого чи поляризованого плюралізму, або тривалого домінування однієї найвпливовішої партії, блоку; суспільство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні чи соціал-демократичні цінності; доіндустріальні та частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків традиційна, патріархальна, містечкова, хуторська тощо, а також включені політичні субкультури місцевого походження роду, племені, клану, громади.

Політичні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична координація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний клановий, аристократичний характер. Інтеграція суспільства йде за допомогою насильства, що веде до концентрації влади і впливу в руках вузької групи осіб політичному клану чи замкненої еліти; тоталітарні політичні системи – грунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; відсутні громадські політичні об’єднання, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою й індивідуальною свідомістю та поведінкою.

Отже, досить розповсюдженою є класифікація політичних систем за діючим політичним режимом, тобто на основі характеру і засобів взаємодії влади, суспільства й особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Політична система України

Політична система тісно пов'язана із середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів здійснення. Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому — до високорозвиненого громадянського суспільства.

Політична еліта сучасної України, становлення якої відбулося здебільшого ще до проголошення незалежності, виявилася неспроможною вирішувати державні проблеми на рівні загально цивілізованих правил і норм.

Складна ситуація і в економічній сфері. Процес формування ринкової системи в Україні розпочався за відсутності зрілих ринкових структур, досвіду поведінки економічних суб'єктів у ринковому середовищі. За переважання державної власності значно деградувало державне управління значно деградувало державне управління економічними процесами, що разом з іншими чинниками призвело до гіперспаду, гіперінфляції. За роки незалежності Україна втратила майже половину промислового і сільськогосподарського потенціалу.

Економічні труднощі спричинені не тільки необхідністю подолання потворних явищ адміністративної системи, а й серйозними управлінськими помилками, яких припустилися останніми роками. Через малоефективну неузгоджену діяльність законодавчих і виконавчих владних структур, відсутність стратегії ринкових реформ, безоглядний розрив економічних зв'язків з пострадянськими державами, а також з державами Центральної і Східної Європи українська економіка ризикує опинитися на узбіччі світового економічного процесу.

У сфері ідеологічній посилюється криза духовності, невпевненість багатьох людей у своєму майбутньому. Деструктивно впливають на духовну сферу міжконфесійні конфлікти, правовий нігілізм, злочинність, корупція, наростання ідеологічного авторитаризму, монополізація ЗМІ, виникнення заборонених для критики зон, збідніння інформаційної сфери. Проте, сьогодні в нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.

Якщо узагальнити, то політична система України характеризується як:

- перехідна від неправового до правового типу;

- легітимна для більшості населення;

- перехідна до втілення консесуальної моделі соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);

- миролюбна, неагресивна;

- позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

- світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

- етатизована (одержавлена);

- система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави ";

- система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

- система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури ", нової "номенклатури " та ін.

Отже, політична система України сягає корінням у східнопра-вославну цивілізацію, історичні наслідки якої подолати у сучасному модернізаційному процесі значно важче, ніж тих політичних систем, що виросли на грунті західної культури. Політична система в Україні лише частково забезпечує реалізацію своїх функцій, оскільки її інститути не зазнали глибокої трансформації у сучасну плюралістичну політичну систему, не спрацьовують саморегулюючі механізми ринкової економіки і громадянського суспільства.

 

 

ВИСНОВКИ

Політична система — це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках віповідного типу політичної культури.

 Особливості політичної  системи полягають в тому, що  вона володіє монополією на  владу в масштабах усього суспільства, визначає стратегію суспільного  розвитку, забезпечує політичне  й адміністративно-державне управління  суспільними процесами, формує правову  систему. Політична система включає  підсистеми: форму держави, органи  регіонального та місцевого самоврядування (форму державного правління та  адміністративно-державного устрою); партійну систему; виборчу систему; політичну культуру.

Політична система виконує функції: владно-політичну; національної інтеграції; стабілізації соціально-політичного життя; соціально-політичної модернізації; управління; правову. Сутність владно-політичної функції зводиться до формування механізму використання і підтримки державної влади відповідно до рівня політичної культури та інтересів суспільства. Влада тримається на примусі, ідеології і довірі до неї народу, тобто легітимності.

Функція національної інтеграції полягає у здатності політичної системи забезпечити формування нації. Цей процес може здійснюватися шляхом примусу, насильства або шляхом консолідації (що є характерною тенденцією сучасності). Функція стабілізації соціально-політичного життя виявляється у здатності політичної системи забезпечувати рівновагу між суспільними підсистемами, не допускати гострих конфліктів між соціальними суб'єктами. Такої рівноваги можна досягти або завдяки жорстокому контролю політичними інститутами суспільного життя, або шляхом узгодження соціальних інтересів. Функція соціально-політичної модернізації зводиться до того, що політична система забезпечує перехід суспільства від одного стану до іншого через реформування його інститутів. Успіх цього процесу залежить від попередньої культури, реформаторського потенціалу політичної еліти, а також геополітичних чинників. Функція управління передбачає наявність професійного апарату управління, який функціонує як на рівні державних органів, так і громадських інститутів. Висока ефективність політичного управління забезпечується через високий професіоналізм працівників апарату, розвинутий правовий контроль і жорстку конкуренцію між політичними елітами. Правова функція полягає в тому, що політична система формує право і функціонує у його рамках. Правотворча функція політичної системи залежить від здатності суб'єктів політичного процесу виробити такі правила гри, які забезпечували б зрівноваженість соціальних інтересів і реалізацію творчих потенцій людини. Якщо суб'єкти політичного процесу не оволоділи сучасною політичною культурою, котра передбачає принцип гармонізації інтересів особи і спільноти, то їм, як правило, не вдається витворити й сучасну правову систему.

Типологізацію політичної системи можна проводити на основі різних підходів до типологізації суспільства, а також за масштабом і характером здійснення власне політичних функцій у суспільстві, політичним режимом і політичною культурою.

Політична система в Україні є посткомуністичною. У ній поєднуються елементи старої командно-адміністративної, мафіозної і сучасної демократичної систем. Для неї характерні такі ознаки: 1) збереження структури і функцій старого адміністративного апарату, елементів тоталітарної культури у вигляді нетерпимості до опонентів, двомірної оцінки дійсності і догматизму; 2) великий обсяг мафіозних каналів розподілу матеріальних і фінансових ресурсів через пільгові податки, кредити, використання бюджетних коштів не за призначенням, створених органами державної влади для збагачення номенклатурних кланів взамін на отримання від них тіньових доходів; 3) поступова реалізація конституційних принципів для створення правових умов розвитку сучасної правової демократії.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бабкіна В. Д.. Політологічний енциклопедичний словник. За ред. Ю. С. Шемшученка,. — Київ, видавництво «Генеза», 2012
2. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 2012.
3. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К.,2013.
4. Белов Г. А. Политология. — М.," Наука", 2011, с.76 — 79 (рос.)
5. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. – К.,2011.
6. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 2010.
7. Борисов В. К. Теория политической системы.- М.,2012 (рос.) Політична система сучасної України. — К.,2012 (рос.)
8. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. – К., 2011.
9. Пірен M.I. Етнополітика. – К., 2010.
10. Потульницький В. Історія української політології. – К., 2012.