Впровадження електронного врядування в Україні

Робимо висновок: держава повинна створити спеціальний  орган, який визначатиме ідеологію  електронної реформи, і визначити  відомство, яке відповідатиме за жорстку і послідовну реалізацію цієї реформи в усіх сферах.

Архаїчність 

Жодна локальна відомча  інформаційна система не дає змоги  виключити папір із документообігу. А тим часом, як ми зазначили вище, принципове завдання, що його зобов’язана  вирішувати інформаційно-комунікативна  система, — переведення на електронні носії ВСЬОГО інформаційного потоку! Робимо висновок: слід припинити розробку інформаційних систем, котрі у  своїй основі спираються на паперовий  документообіг.

Захищена програмна  платформа

Закриті дані від  доступу сторонніх осіб. Багато українських  підприємств відмовляються переходити на цифровий підпис — адже це підвищує імовірність витоку інформації! В  умовах, коли значна частина документообігу здійснюється на папері, проконтролювати  рівні доступу та джерела витоку практично неможливо. Сюди слід додати повну незахищеність баз даних, оскільки вони будуються на імпортному програмному забезпеченні, з різними  форматами кодування. Цього року тендер на побудову електронного документообігу в Державній податковій адміністрації  виграла фірма зі США. А тендер у Нацбанку виграв російський «Директум». Відсутність вітчизняного програмного  забезпечення чомусь не турбує нашу державу. Робимо висновок: держава повинна  сама розробити програмне забезпечення і єдині стандарти зберігання та передачі даних, щоб гарантувати  контроль.

Засвідчувальні центри

Електронний цифровий підпис надають центри сертифікації. Їхня діяльність регулюється згідно із законом Центральним засвідчувальним  органом. До речі, більшість центрів  сертифікації ключів, які надають  послуги державі, є приватними структурами, котрі контролюють канали комунікації  держави і не можуть відповідати  стандартам безпеки. Головна проблема — повна нелегітимність нинішньої  системи видачі цифрових підписів. Центральний засвідчувальний орган  із січня 2009 року формально не має  права видавати підписи, оскільки не відповідає вимогам безпеки, а дію  постанови КМ, що регламентує його роботу, частково припинено. А отже, всі підприємці, котрі за останні  півтора року купили ЕЦП, можуть подати до суду і виграти справу в держави. Робимо висновок: держава повинна  терміново ввести ситуацію із засвідчувальними центрами в законне русло, щоб  уникнути потенційних матеріальних збитків.

Корупція

Документообіг більшості  держустанов по суті приватизований. Так, «ДТ» неодноразово писало, що виробництво  закордонних паспортів України  контролюють причетна до багатьох корупційних  скандалів компанія ЄДАПС та її патрони  — депутат В.Грицак і бізнесмен  Ю.Сидоренко, котрий уже давно перебуває  в полі зору правоохоронних органів. «ЄДАПС» по суті розпоряджається  суперконфіденційними особистими даними громадян. Використовуючи контакти з  лояльними чиновниками, ЄДАПС нав’язує державі глибоко збиткові ціни на закупівлю закордонних паспортів. За собівартості паспорта близько 120 гривень  ЄДАПС отримує більш як 100, хоча в паспорті він робить усього лише один із захисних елементів.

Не менше за ЄДАПС  відома на IT-ринку України і компанія «Софтлайн», власниками якої є громадяни  США. Проте вона є системним інтегратором і розпорядником баз даних  низки державних установ. «Софтлайн», як і ЄДАПС, є в окремих сферах штучною монополією — за рахунок  величезної кількості ліцензій і  допусків, котрі абсолютно безкорисливо в інтересах приватних компаній видають наші контролюючі органи.

Одним із найбільших «пилососів» бюджету є також  компанія «Арт-мастер».

Найпоказовішим прикладом  дерибану державних коштів і повної безкарності є серія гучних скандалів  навколо держпідприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Діяльність «Інформцентру» за 2007—2009 роки перевіряло Головне контрольно-ревізійне  управління — акт є в розпорядженні  «ДТ». У 2005— 2009 роках «Інформцентр»  неодноразово був у центрі розслідувань парламентського комітету з питань боротьби з корупцією та організованою  злочинністю. Підприємство експлуатує 16 реєстрів, котрі реєструють усі види цивільно-правових відносин, нотаріат і акти цивільного стану. Контроль дуже своєрідний. Із 2005 року склалася ситуація, коли «Інформцентр» володіє всього... трьома державними реєстрами з тих, що перебувають у його управлінні, а інші 13 (!) державних реєстрів є власністю комерційних компаній «Арт-мастер» і «3-Т» — дочірньої структури «ЄДАПС»! Так вийшло, оскільки без проведення тендера «Інформцентр» уклав договір на право користуватися програмною продукцією цих фірм. А держпідприємство сплачує бізнесменам роялті з кожної операції. За неофіційними даними, з вартості послуг нотаріуса з оформлення довіреності на автомобіль у 250 гривень — 34 гривні йдуть комерсантам, із довідки про відсутність заборгованості перед бюджетом у 100 гривень — «Арт-мастер» і «З-Т» отримують 51 гривню. За даними КРУ, обидві компанії, котрі приватизували держреєстри, отримали в 2007—2009 роках роялті в розмірі 205,2 мільйона гривень! При цьому оцінна ринкова вартість купівлі всіх цих реєстрів державою становить… не більш як 24 мільйони гривень! 

Глава комітету по боротьбі з корупцією та оргзлочинністю І.Калетнік у травні 2009 року заявив: «Підкреслюю, що такі дії, відповідно до чинного  законодавства України, кваліфікуються, щонайменше, як корупція. А враховуючи розмір завданих державі збитків, у  діях службових осіб можна угледіти ознаки правопорушень». Калетнік оцінив загальний збиток, якого завдали  держбюджету спритні ділки «Арт-мастера» і «З-Т», у п’ять мільярдів  гривень! 

Фінал цієї історії  — суто український. Обидві компанії, прямо звинувачені в завдаванні збитку державі в особливо великих  розмірах, продовжують працювати  за нинішнього міністра Лавриновича. І  справно отримують роялті! Та тільки чомусь пан Калетнік, котрий досі очолює даний комітет, чомусь припинив викривати  цей корупційний скандал... Жодної оцінки кричущих фактів, зафіксованих і оголошених депутатом правлячої  коаліції та КРУ, Генеральна прокуратура  чомусь досі не дала. Чомусь Кабінет  міністрів, який декларує сувору економію бюджету, досі не зламав корупційну схему.

З 2005 року в Мін’юсті шість разів змінювалися міністри — і кожен змінник чомусь давав  добро на явно корупційну схему роботи свого відомства. Ось ці «чомусь» і є реальною причиною пробуксовування  не лише програм інформатизації України, а й решти реформ і добрих починань…

Як же подолати корупцію

Невиконання вимог  закону. Як же подолати корупцію, це страшне, нездоланне зло, що не дає нам побудувати цивілізоване інформаційне суспільство? Відповідь елементарна. Владі достатньо  почати виконувати чинні закони та нормативні акти. На жаль, корінь корупції та розкрадання коштів, виділених  державою на інформатизацію, — у  повному ігноруванні чинного  законодавства в цій сфері.

Акт КРУ щодо діяльності «Арт-мастера» і «З-Т» містить такий  висновок: «З метою поліпшення адміністрування  електронної звітності та усунення посередників, які наживаються на реалізації державою своїх функцій, доцільно або забезпечити всіх суб’єктів  подачі звітності безплатними ключами  цифрового підпису, або надати державному підприємству «Українські спеціальні системи» право виготовляти такі ключі за пільговими цінами». Щоб  визначити незаконність дій «Інформцентру», Мін’юсту достатньо просто дотримуватися  букви Закону України «Про Національну програму інформатизації» 1998 року, котра чітко визначає, що міністерство може виконувати галузеву програму лише як складову частину Нацпрограми інформатизації, узгоджуваної з Кабміном. 

А відповідно до Закону України 2002 року «Про Національну систему  конфіденційного зв’язку», НСКЗ «зобов’язана забезпечувати відділення конфіденційної інформації органів державної влади  та органів місцевого самоврядування, інших юридичних та фізичних осіб». Управління НСКЗ забезпечується «спеціально  уповноваженим центральним органом  виконавчої влади з питань організації  спецзв’язку та захисту інформації». 

Однак у дійсності  Державна служба спеціального зв’язку  та захисту інформації не виконує  вимог закону і не бере на себе відповідальність і контроль за побудовою системи  інформаційної безпеки. Це є результатом  політичного тиску чи просто елементарним небажанням керівника ДССЗІ Л.Нетудихати псувати стосунки із потужними політичними  угрупованнями, котрі роками сидять на розпилюванні бюджетних коштів?

Питання.

Навіщо Україні  в такому разі НДІ Держспецзв’язку, який розробляє програмні платформи  та систему конфіденційного зв’язку?

Навіщо держава  фінансує зайняті аналогічними темами Інститут кібернетики, Інститут проблем  реєстрації інформації та Інститут програмних систем Національної академії наук?

Можливо, державі, побудованій  на відкатах, наукові розробки та сучасні  інформаційні технології заважають  і ці надмірності слід ліквідувати? 

Можна довго гудити попередників, можна довго хвалити  «Стабільність і реформи». Але  справжні реформи вимагають не нових  слів, а принципово нової організації  комунікаційного середовища в державі  та суспільстві. Ще півроку політичної тріскотні, війни з опозицією  — і шанс на модернізацію країни знову буде згаяно. Україна живе за календарем XXI століття, але все ще мислить і управляється за технологіями минулого..