Вивчення психологічного клімату педагогічного колективу школи як детермінанти емоційного благополуччя учнів

Одним із ефективних засобів "блокування" конфлікту є переведення  його із площини комунікативної взаємодії  у предметно-дійову. Але якщо конфлікт розгорівся, потрібно, щоб він реалізувався, після чого настане стадія згасання. Виховна корекція ефективна після того, як учасники конфлікту "вихлюпнули" свої емоції. У них виникає почуття провини, співчуття і навіть розкаяння. Тоді настає час для виховних бесід, з'ясування причини конфліктів.

Конфлікти у педагогічних колективах за своєю природою є міжособистісними. Вони пов'язані з порушенням взаємозв'язків у процесі спільної педагогічної діяльності. Це можуть бути ділові зв'язки між учителями, керівниками з приводу педагогічної діяльності, а також "рольові зв'язки", що виникають з необхідності дотримання правил, норм, відповідно до фахової етики. Можливі вони й у сфері особистісних взаємозв'язків між педагогами у процесі спільної діяльності. Залежно від них виділяють три групи конфліктів у педагогічному колективі:

1. Фахові конфлікти. Виникають  як реакція на порушення ділових  зразків, появу перешкод на  шляху до мети у професійно-педагогічній діяльності. Є наслідком некомпетентності вчителя, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та ін.

2. Конфлікти сподівань  (очікувань). Їх породжує невідповідність між поведінкою педагога і нормами взаємовідносин у педколективі (нетактовність стосовно колег, порушення норм фахової етики, невиконання вимог колективу). Виникають при порушенні взаємозв'язків "рольового" характеру.

3. Конфлікти особистісної  несумісності. Вони є наслідком  особистісних якостей, характерів  учасників педагогічного процесу. В їх основі -- нестриманість, завищена самооцінка, зарозумілість, емоційна нестійкість, надмірна вразливість[7, с. 95].

Конфлікти у педколективі можуть виникати з реальних протиріч або за їх відсутності -- внаслідок спотворених уявлень окремих осіб про певні аспекти життєдіяльності.

Причини конфліктів у колективі:

1. Матеріально-технічні. Це -- протиріччя між засобами і предметом праці, між засобами і процесом праці, коли суб'єкт діяльності змушений працювати із застарілим обладнанням, у непридатних умовах.

2. Ціннісно-орієнтаційні. Виявляються через протиріччя між цілями суспільства, колективу й особистості.

3. Фінансово-організаційні. Здебільшого постають як протиріччя між організацією та оплатою праці. Справедлива оплата результатів праці передбачає врахування ділових якостей співробітника (фахова компетентність, спроможність самостійно планувати, організовувати і контролювати свою діяльність, здатність освоювати нові методи роботи тощо), результату його праці, складності його роботи, стажу й рівня освіти.

4. Управлінсько-особистісні.  Зумовлені неадекватним оцінюванням  керівником фахової придатності  і моральних якостей співробітника  (за обґрунтованих домагань співробітника на вищу посаду або, навпаки, закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для справи якостей).

5. Соціально-демографічні. До них належать вік, стать, соціальне становище, національність, що зумовлюють різні інтереси, ціннісні орієнтації, психофізіологічні особливості.

6. Соціально-психологічні. Виникають внаслідок певної психологічної та моральної несумісності співробітників [7, с. 101].

Іноді конфлікти пов'язані з перебуванням у педколективі випадкових для школи людей, які не люблять своєї роботи, професійно непридатні до неї, адаптацією в ньому молодих педагогів, які не відразу сприймають його традиції. Немало протиріч пов'язано й зі складністю об'єктивного оцінювання роботи вчителя; перебільшенням заслуг одних вчителів і недооцінюванням інших.

Іноді зіткнення інтересів  учителів може виникнути внаслідок  їх моральних принципів, коли для  досягнення, однакової мети використовують різні засоби. Так, деякі вчителі для здобуття авторитету створюють ілюзію бурхливої діяльності, що не може залишитися непоміченим колегами. Джерелом протиріч може бути і розбіжність у педагогічних поглядах, в методиці і вимогах до учнів, матеріальні інтереси тощо.

Серед найтиповіших протиріч в учительському колективі -- протиріччя між окремими вчителями і протиріччя між окремим вчителем і цілим колективом. Регулювання їх можливе за дотримання таких принципів:

1. Відповідальність вчителя  за діяльність педагогічного  колективу. Він потребує від учителя узгодження своїх педагогічних поглядів і дій з діями колег, орієнтації на єдність педагогічних вимог і впливів, збагачення своїх педагогічних знань і умінь позитивним досвідом всього колективу, узгодження з ним своїх зусиль у пошуках нових методів і засобів педагогічного впливу на учнів. Така орієнтація збагачує педагогічний досвід, традиції колективу, що мають педагогічну цінність, каталізує процес усвідомлення відповідальності за рівень його розвитку і авторитет, унеможливлює антипедагогічні дії, прояви лжеколективізму та індивідуалізму.

2. Повага до колеги  як до товариша по роботі, всебічна  підтримка авторитету кожного з них як важливого фактора спільного педагогічного впливу на учнів. Цей принцип передбачає шанобливість і тактовність у взаємостосунках учителів, недопустимість концентрації уваги до свого предмета за рахунок ігнорування інших, сприяння колегам, які шукають ефективних шляхів і засобів виховання, навчання учнів, допомога менш досвідченим у вдосконаленні їх педагогічних умінь і навичок, непримиримість до антипедагогічної поведінки [4, с. 89].

Для ефективного подолання  конфліктної ситуації вчителеві  необхідно обрати поведінку, враховуючи власний стиль, стиль інших, втягнутих  до конфлікту людей. Психолого-педагогічна  наука виокремлює п'ять стилів поведінки в конфліктній ситуації.

1. Конкуренція або суперництво,  прагнення стати центром ситуації. За цієї позиції погляди, потреби  інших учасників ситуації не  сприймаються як значущі. Кожен  обстоює свою думку, поведінку  як єдино правильну, ігноруючи  міркування інших. Це активний, майже агресивний наступ, намагання  вирішити конфлікт, ігноруючи інтереси  інших осіб. Виявляється в діях, задоволенні своїх інтересів на шкоду іншим учасникам конфлікту.

2. Уникнення. Пов'язаний  з намаганням відсунути конфліктну  ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою.  Часто при цьому послуговуються  тезою, що "поганий мир кращий  за добру сварку". Така стратегія  не завжди свідчить про намір ухилитися від вирішення проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше. Проте захоплення стратегією уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.

3. Пристосування. Йдеться  про взаємне пристосовування  партнерів, за якого людина  діє, не відстоюючи своїх інтересів.

4. Співробітництво. Головне  для нього -- прагнення разом  підійти до ефективного вирішення ситуації, конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних умов і шляхів досягнення порозуміння. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але вимагає більше часу, ніж інші. Крім того, обидві сторони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти дій.

5. Компроміс. Виявляється  у намаганні не загострювати  ситуації у конфлікті за рахунок  взаємних поступок інтересами. Він  схожий на співробітництво, але  його досягнення відбувається  на поверхневому рівні стосунків. Партнери не враховують глибинних потреб, інтересів, а задовольняються зовнішньою стороною поведінки [4, с. 91].

Педагог повинен уміти  успішно використовувати кожен  зі стилів вирішення конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встановлювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію, розширюючи арсенал стилів, а не діяти за єдиним стандартом.

1.4 Шляхи  формування оптимального психологічного клімату в педагогічному колективі

Одним із напрямків реформування освіти, передбачених законами України "Про освіту" та "Про загальну середню освіту" і національною програмою "Освіта. Україна ХХІ  століття" є створення умов для  професійної діяльності педагогічних працівників, забезпечення їх високого статусу в суспільстві, що вимагає  сьогодні від адміністрації навчального  закладу спрямування всіх зусиль на реалізацію соціально-психологічних функцій управління, які спрямовані на створення сприятливого соціально-психологічного мікроклімату, формування необхідного для продуктивної роботи педагогічного колективу, колективу однодумців, які пліч-о-пліч розв'язують складну проблему - формування особистості. Важливим аспектом педагогічної управлінської діяльності слід вважати те, що складовими її елементами є як предмети, так і люди, взаємини між якими мають певні ознаки. У першу чергу їхньою характеристикою є рефлексивність (діяння самопізнання, універсальний засіб аналізу свідомості) таафективність (крайній ступінь хвилювань, переживань, що характеризується бурхливим короткочасним збудженням). Рефлексивність наявна в кожного члена спільної діяльності, тобто це здатність працівника усвідомлювати свої дії та вчинки інших людей, так звані рефлексивні взаємини забезпечують взаєморозуміння в колективі, мають змогу з плином часу знайти компроміс в разі виникнення конфліктних ситуацій [26, с. 11].

Будь-який педагогічний колектив володіє певними соціальною, професійною, демографічною, міжособистісною структурами. Активно і вирішально впливати на ці структури, добиватися їх оптимізації на основі тенденцій розвитку колективу, створення відповідних соціально-економічних умов призвана кадрова політика. В сучасних умовах структура трудового колективу постійно змінюється під впливом питомої ваги висококваліфікованої, творчої, інтелектуальної праці, що вирішально впливає не тільки на якість праці, але й на соціальну поведінку педагогічних працівників.

Керівник школи повинен  регулювати демографічну структуру  педколективу: склад його членів за віком, статтю, сімейним станом, освітою, кваліфікацією, виходячи з потреб школи. Чим різноманітніший буде склад педколективу, тим оптимальніше розподілятиметься робота з урахуванням індивідуальних особливостей педагогів, більше можливостей для маневрування таким колективом. Спільна діяльність людей потребує постійного взаємозв'язку між собою (по горизонталі), так і з керівниками (по вертикалі), тому особливе значення для управління колективом має культура міжособистісного та ділового спілкування в системі "керівник-підлеглий". Узгодження дій та управління ними становлять основну функцію ділового спілкування. У такому спілкуванні працівник до кінця бачить і самого себе, тому що дізнається від інших про оцінку своєї діяльності та якостей особистості. І хоч він не завжди поділяє думку, все ж свідомо її враховує. Однією з важливих характеристик педагогічного колективу є психологічний клімат - відносно стійкі стани вчительського колективу, значимі для діяльності його членів, який може бути сприятливим чи несприятливим, добре чи погано впливати на самопочуття.

Уміння поважати людей, тактовність, витриманість, простота, товариськість, справедливість - усе це сприяє згуртуванню  членів колективу навколо керівника, виникненню почуття поваги, довіри і любові до нього, що зміцнює позиції, дозволяє ненастирливо висувати вимоги у формі прохання, побажання, поради або пропозиції. Крім того, людяність  у взаєминах підвищує емоційний тонус, сприяє готовності працювати на совість, виконувати вимоги керівника.

Соціально-психологічний клімат у школі впливає на рівень сформованості особистості учня, а отже є індикатором успішності.

До основних суб'єктивних ознак сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі у школі належать: можливість для членів колективу вільно висловлювати власні думки під час обговорення питань; відсутність тиску керівника на підлеглих і визнання за ними права приймати відповідальні для колективу рішення; достатня інформованість для членів колективу про його завдання та стан справ під час їхнього виконання; задоволеність належністю до колективу; прийняття на себе відповідальності за стан справ у колективі кожним його членом.

Об'єктивними показниками  сприятливого соціально-психологічного клімату є:

результативність праці  педагогічного колективу (рівень розвитку, якість засвоєння знань, рівень вихованості учнів тощо);

плинність кадрів;

стан трудової дисципліни;

частота конфліктів [25, с. 14].

Отже, основними факторами, що впливають на формування соціально-психологічного клімату в школі є:

зміст праці та ступінь задоволення нею;

умови праці і побуту та задоволеність ними;

ступінь задоволення характером міжособистісних стосунків педагогів з дітьми;

стиль керівництва, особистість  керівника та задоволеність ними [25, с. 14].

Серед різноманітних факторів, що впливають на працездатність людини, найбільший емоційний вплив (позитивний чи негативний) здатні спричиняти міжособистісні стосунки в колективі.

Чинником, який сприяє стабілізації взаємин у сучасному педагогічному  колективі, є вміле керівництво: знаходити з підлеглими спільну мову, цікавитися їхніми проблемами, делегувати повноваження, згуртувати навколо себе, використовуючи розум і досвід, створювати особливу атмосферу задоволення педагогічною працею, яка сприяє розвитку творчості, педагогічної майстерності вчителя, справедливо оцінювати результати праці.

Щоб підвищити рівень задоволеності людей результатами праці, керівнику школи варто дотримуватись таких правил:

при доборі кадрів намагатися приймати на роботу фахівців, які люблять свою справу і мають потенційні можливості для вдосконалення майстерності;

за наявності умов максимально  враховувати побажання співробітників щодо виконання конкретних обов'язків;

справедливо оцінювати діяльність співробітників з визначення усіх позитивних якостей праці і ставлення  до неї;

вживати заходів щодо визначення методичних труднощів вчителів та максимально  враховувати необхідність їх подолання  у різноманітних формах роботи з підвищення кваліфікації;

звертати особливу увагу  на період трудової адаптації випускників  вузів (особливо університетів, де професійна педагогічна підготовка не є такою об'ємною);

налагодити у масштабах  своїх повноважень професійну орієнтацію та підбір людей для навчання з педагогічних професій [25, с. 16].

На психологічному кліматі  колективу в школі позначаються також взаємини співробітників з  тими, на кого вони самі впливають за характером своїх професійних обов'язків.

Задоволеність педагогів  стосунками з учнями набуває зараз  великого значення в зв'язку з демократизацією та гуманізацією навчально-виховного процесу. А для педагога завжди мало значення, як саме ставляться до нього діти. Постійні взаємини педагога з дітьми - одна з найважливіших умов у роботі, вони є могутнім пульсом до вдосконалення майстерності, творчості. А позитивні стосунки з учнями можуть бути компенсуючим фактором, який допомагає педагогу пережити такі негативні обставини, як складні взаємини з колегами та керівником школи, недостатня оплата, віддаленість школи від дому.