Використання психодинамічного підходу в аналізі причин вибору об’єкту любові

2. Сутність психодинамічного підходу.

У 90-х роках 20 століття у  науковій літературі виразно визначились  декілька моделей теоретичного обґрунтування  діяльності соціального педагога, її розуміння як особливого суспільного  явища. Вони відобразили не тільки науковий пошук учених різних шкіл з метою  теоретичного осмислення проблем соціального захисту в сучасному суспільстві, але й його еволюцію, зміни в самому змісті і формах соціальної роботи.

Термін „психодинаміка”  був введений у 1918 році Р.Вудвортсом. В центрі психодинамічного підходу  знаходяться питання, пов’язані  з динамічними аспектами психіки, тобто мотивами, захопленнями, бажаннями, внутрішніми конфліктами, існування  і розвиток яких забезпечують функціонування і розвиток особистісного „Я”.

Рівень свідомості складається  з відчуттів і переживань, що ми усвідомлюємо в даний момент часу. Свідомість вміщає в себе малий відсоток всієї інформації, що зберігається в мозку, що швидко опускається в  область підсвідомого і несвідомого  в міру переключення людини на інші сигнали.

Область підсвідомого, область “доступної пам'яті”, містить у собі досвід, що не є затребуваним прямо зараз, але який здатний повернутися  у свідомість чи спонтанно з мінімум  зусиль. Підсвідоме є мостом між  усвідомленими і неусвідомленими  областями психічного.

Найглибша і значима область  розуму – несвідоме. Воно являє собою  сховище примітивних інстинктивних  спонукань, а також емоцій і спогадів, що у результаті ряду причин були витиснуті  зі свідомості. Область несвідомого  багато в чому визначає наше повсякденне  функціонування.

На початку 20-х років Фрейд  переглянув свою концептуальну модель психічного життя і ввів в анатомію особистості три основних структури: ід (воно), его і суперего. Це було названо структурною моделлю  особистості, при цьому Фрейд  був схильний вважати їх скоріше  процесами, чим структурами. Термін Ід походить від латинського “воно” і означає примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості (сон, їжа, дефекація, копуляція), а також  наповняє наше поводження енергією. Ід має своє центральне значення для  індивідуума протягом усього життя, воно не має якихось обмежень, хаотично. Будучи вихідною структурою психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя – негайну  розрядку психічної енергії, стримування  якої приводить до напруги в особистісному  функціонуванні. Ця розрядка одержала назву принцип задоволення. Підкоряючи цьому принципу і не відаючи страху чи тривоги, ід може становити небезпеку для індивідуума і суспільства. Також “воно” відіграє роль посередника між соматичними і психічними процесами.

Фрейдом були описані два процеси, за допомогою яких ід рятує особистість  від напруги: рефлекторні дії (наприклад, кашель у відповідь на роздратування  дихальних шляхів) і первинні процеси (які формують психічні образи, безпосередньо  зв'язані з задоволенням основної потреби). Первинні процеси – нелогічна, ірраціональна форма людських представлень. Вона характеризується нездатністю  придушувати імпульси і розрізняти реальне і нереальне. Прояв поводження як первинного процесу може привести до загибелі індивідуума, якщо не з'являться зовнішні джерела задоволення потреб. Так немовлята, за твердженням Фрейда не можуть відкладати задоволення своїх  первинних потреб. І тільки після  усвідомлення ними існування зовнішнього  світу, з'являється здатність до відстрочки задоволення цих потреб. З моменту появи цього знання виникає наступна структура –  его.

Его (від латинського “я”) –  це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. З метою перетворення і реалізації потреб у соціально  прийнятному контексті, его черпає з “ід” частину енергії, забезпечуючи безпеку і самозбереження організму. Воно використовує стратегії осмислення і сприйняття у своєму прагненні  задовольняти бажання і потреби  “воно”. Его у своїх проявах  керується принципом реальності, ціль якого – збереження цілісності організму шляхом відстрочки задоволення  до перебування можливості його розрядки і/або відповідних умов зовнішнього  середовища. Его було названо Фрейдом  вторинним процесом. Звільнення деякої кількості енергії его для  рішення проблем на більш високому рівні психіки є однієї з основних цілей психоаналітичної терапії.

Походження поняття суперего можна  проілюструвати цитатою з “Лекцій  по психоаналізу”, де Фрейд пише, що “Я можу взяти себе як об'єкт, звертатися із собою, як з іншими об'єктами, спостерігати за себою . Отже, Я розчленоване, воно розчленовується в деяких своїх функціях, принаймні, на час. Я міг би сказати просто, що особлива інстанція, що я починаю розрізняти в Я, є совістю, але більш обережним було б вважати цю інстанцію самостійної і припустити, що совість є однією з її функцій, а самоспостереження, необхідне як передумова судової діяльності совісті, є іншою її функцією”.

Отже, суперего – останній компонент  особистості, що розвивається, функціонально  означаючи систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийнято в оточенні індивідуума. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності від батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітки і т.д.).

Суперего підрозділяється на дві  підсистеми: совість і его-ідеал. Совість здобувається за допомогою  батьківських покарань. Вона включає  здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон  і виникнення почуття провини  в дитини. Заохочувальний аспект супереего  – его-ідеал. Він формується з  позитивних оцінок батьків і веде індивідуума до встановлення в себе високих стандартів. Суперего вважається цілком сформованним, коли батьківський контроль заміняється на самоконтроль. Важливо відзначити – принцип  самоконтролю не служить принципу реальності: суперего направляє людину до досконалості в думках, словах і вчинках, намагаючись  переконати его в перевазі ідеалістичних  ідей над реалістичними.

Головним завданням психоаналізу є доведення до свідомості клієнта  конфліктної ситуації, пов’язаної з неприйнятністю для нього несвідомих захоплень. Усвідомлення наявності несвідомих імпульсів і самої конфліктної ситуації – шлях вирішення цих конфліктів.      

Практика психоаналітика базується на його власних суто інтимних процесах. Основи психоаналітичної техніки, які заклав Фрейд в своїх роботах більш ніж 80 років тому досі є основою психоаналітичної практики. Нічого принципово нового в техніку психоаналізу за цей період часу, не дивлячись на велику кількість робіт, внесено не було.      

Відомо, що Фрейд почав  свою практику з гіпнозу. Потім використав гіпноз в цілях катарсиса. Згодом відмовився від гіпноза і перейшов до інтерпретації спонтанної вербальної продукції пацієнта. Зародилася процедура вільних асоціацій. Зараз вільна асоціація є основним методом отримання інформації від пацієнта в ході психоаналітичного лікування. Так само, як інтерпретація цієї інформації є найбільш важливим інструментом аналітика. 
      Поступово у Фрейда складалося уявлення, що в кожному пацієнті існує якась сила, що чинить супротив лікуванню. зберігаючи потаємні думки. Мета одна – захист. Головним завданням психотерапевта є – подолати протидію.  
      Психоаналіз стверджує, що причиною нерозу є невротичний конфлікт між Ід та Его. Невротичний конфлікт – це несвідомий конфлікт між бажанням – Ід, який прагне до розрядки, і захистом – Его, що перешкоджає розрядці чи не допускає її до свідомості.

Психоаналіз полягає  в  пошуку прихованих джерел хвороби у  просторі несвідомого і психологічної допомоги людині в усвідомленні і переоцінці переживань, які тривожать.  Класичний психоаналіз включає в себе 5 базисних технік:

1. Метод вільних асоціацій;
2. Тлумачення ( інтерпретація снобачень);
3. Інтерпретація;
4. Аналіз супротиву;
5. Аналіз переносу.
1. Метод вільних асоціацій полягає в тому, що психолог-аналітик пропонує клієнту висловлювати будь-які пропозиції, які з’являються в клієнта і відображають його переживання. Для консультанта важливі наступні моменти:

• Зміст висловлювань;
• Послідовність висловлювань;
• Блокування висловлювань.

2. Тлумачення снобачень. Фрейд неодноразово підкреслював, що снобачення не випадкові і не хаотичні, а є способом виконання нереалізованих бажань. При аналізі снобачень Фрейд вважає необхідним дотримуватися правил:

1. Не звертати увагу на зовнішній вигляд снобачення.
2. Снобачення потрібно розбивати на елементи, кожен з яких досліджується окремо. При цьому пацієнта просять «пояснювати» кожен елемент снобачення першими ж словами, які приходять в голову, тобто вільно асоціювати. 
3. При аналізі снобачень психолог повинен набратися терпіння і почекати, поки „приховане, дійсно несвідоме не виникне саме”. При аналізі снобачень психолог наштовхується на супротив, особливо коли мова йде про речі, з точки зору клієнта малозначимі, або про які незручно говорити. Але саме ті думки, які клієнт прагне подавити є найбільш важливими для відкриття несвідомого.

Ключом до розшифрування  прихованого змісту снобачень Фрейд вважав символи, які своїми корнями заглиблені в міфологію, антропологію, мовознавство, в якійсь мірі уніфіковані і придатні для розшифрування будь-яких сновидінь в різних людей.

Крім снобачень матеріалом для аналізу несвідомого можуть бути фантазії. Особливо часто фантазії зустрічаються в дітей і підлітків.

Інтерпретація представляє пояснення незрозумілого чи прихованого для клієнта значення деяких аспектів його переживання чи поведінки. При цьому неусвідомлювані феномени стають усвідомлюваними. 

Аналіз супротиву. Основні функції цієї техніки – забезпечити усвідомлення клієнтом своїх „Его”-захисних механізмів і прийняти необхідну конфронтацію по відношенню до них, враховуючи, що саме супротив „Его” є головною перешкодою усвідомлення особистісних проблем.

Зміст аналізу переносу полягає в знаходженні справжніх психо-емоційних основ, зафіксованих форм поведінки, інтерпретації їх і тим самим допомоги в їх пропрацюванні і викоріненні. Психоаналітична теорія Фрейда є прикладом психодинамічного підходу. Динаміка тут означає те, що поводження людини детерминовано, і несвідомі психічні процеси мають велике значення в регуляції поводження людини. Психодинамічна теорія особистості Фрейда є основою подальших практик – наприклад, психоаналізу.  Відповідно до “топографічної моделі”, у психіці виділяється три рівні: свідомість, підсвідоме і несвідоме.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Теорії причин вибору кохання, їх динаміка в сьогоденному суспільстві.

Юнацький вік - це період життєвого і професійного самовизначення особистості. Цей період життя людини характеризується активним становленням особистості, виникненням і розвитком значимих психологічних новотворів, задіяних у всіх проявах когнітивного й емоційного відношення до світу, - в оцінці реальної дійсності й оточуючих людей, у прогнозуванні своєї соціальної активності, у плануванні майбутнього і самореалізації, у формуванні власних уявлень про світ і про себе самого. Сім’я - важливий соціальний інститут, у ньому розгортається процес соціалізації людини, і будь-які, навіть не яскраво виражені, зміни цього інституту свідчать про зміни в інших областях людського життя, держави, суспільства.

У наш час ведучим мотивом  вступу в шлюб є "любов" Однак, називаючи "любов" як мотив шлюбу  молоді люди, очевидно, вкладають у  це слово різні змісти. Т.А. Флоренська [19] виділяє три різних тлумачення цього слова:

• любов як сексуальний потяг;
• любов як потреба бути улюбленим;
• любов як здатність любити.

Чому ж люди обирають своїх  коханих? За якою схемою??? Існує багато теорій за якими здійснюється вибір об’єктів любові.

Розглянемо теорії від  античності до сьогодення, які охоплюють  поняття психодинамічного підходу.

У великого Платона був свій погляд на загадку вибору об’єкту любові, погляд мудрий і наївний одночасно. У творі “Бенкет” [11] вустами Арістофана він виклав старовинну легенду про андрогинах, істотах, що колись населяли нашу Землю. Андрогини поєднували в собі якості чоловічої і жіночої статі і були такі могутні і самолюбні, що перестали боятися богів. 
І вирішив Зевс ослабити людей, розділивши їх на дві частини – чоловічу і жіночу.

Вивчати природу ваблення людей  один до одного учені намагалися з  різних боків: “зверху”, ставлячи в  розділ кута близькість духовних інтересів, і “знизу”, відштовхуючись від біологічних  закономірностей, властивих твариною. Перш ніж людину охоплює любов, він зазвичай отримує доста-

тньо багато інформації про свого обранця, а вже потім (як правило, на несві-домому рівні) робить вибір.

Отже, розглянемо роль відчуттів у  виборі об’єкту любові. У звірів найважливішими відчуттями при пошуку статевого партнера є нюх і дотик, зір стоїть на третьому місці, слух – на четвертому. У людини головним є зір, на другому місці – слух, а розвиток парфюмерної промисловості звело значення природних запахів до мінімуму.