Засоби відновлення психічної рівноваги та душевного здоров'я

      Висока  самооцінка:

• дає можливість людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від думки оточення щодо себе;
• позитивно впливає на самопочуття;
• породжує стійкість до критики, оскільки людина сама знає собі ціну і думка оточуючих не має суттєвого значення, а критика не викликає бурхливої захисної реакції і сприймається зважено;
• поєднується з позитивним і довірливим ставленням до оточуючих.

      Завищена  самооцінка:

• призводить до того, що людина самовпевнена, береться за справу, яка перевершує її реальні можливості;
• за умов невдачі у справі може призводити до розчарувань і бажання перекласти відповідальність за це на інших людей та на обставини;
• не отримує бажаного відгуку і визнання оточення;
• може сприяти відстороненню таких особистостей від прийнятих у конкретній спільності норм поведінки;
• змушує людину шукати такого середовища і способу життя, які забезпечили б їй задоволення надмірних домагань.

      2.2 Наслідки порушення  самооцінки

      Крайнощі  щодо самооцінки порушують душевну  рівновагу і можуть стати причиною патологічних відхилень — психастенії  та параної.

      Психастенія виникає внаслідок вкрай заниженої самооцінки і характеризується:

• хронічним безвіллям, що виявляється у безініціативності, постійній нерішучості, боязливості, підвищеній вразливості;
• постійною боязливістю не встигнути, запізнитися;
• запобіганням щодо будь-якого прояву ініціативи;
• постійним сумнівом щодо будь-чого.

      Паранойя призводить до іншого стану психіки:

• людина постійно відчуває свою уявну перевагу щодо оточуючих, особливе значення своєї особистості;
• дрібні образи сприймаються дуже гостро;
• завищуються недоліки інших;
• підвищена критичність, недовіра і підозрілість до інших;
• мають місце суперечки через дрібниці, скарги, заяви з надмірною енергійністю.

      До  загальних уявлень щодо самооцінки та домагань необхідно додати, що уявлення про себе — явище багатопланове. Дослідженнями У. Джеймса, К. Роджерса, М. Розенберга, Е. Еріксона виділено різні форми уявлення про себе за сферами прояву людини: «соціальне Я», «духовне Я», «фізичне Я» , «інтимне Я», «публічне Я», «Я — реальне», «Я — ідеальне», «Я — в минулому», «Я — у сучасному» тощо.

      З погляду психіки суб'єкта діяльності та орієнтації на психічну допомогу і підтримку важливо знати, в якій сфері діяльності суб'єкт оцінює себе, на чому змістовно базується його самоповага, чи є прагнення досягти свого ідеалу, як переживається суперечність між «істинним Я» (відомим тільки йому самому) і публічною самопрезентацією (тим, як він подає себе іншим). Подібні розбіжності мають назву «ефект фасаду».

      Так, незважаючи на велику значущість таких  властивостей особистості, як самооцінка та рівень домагань суб'єкта діяльності щодо її результативності та ефективності, існуючі психодіагностичні характеристики повною мірою не відповідають запитам практичної психології, оскільки залишаються без відповідей такі проблеми: що таке адекватна самооцінка; як виміряти рівні завищення чи заниження самооцінки; що таке «низька», «висока» чи «завищена» самооцінки.

      2.3 Методики самооцінок

      Одна  з найпростіших методик — шкала самооцінки⁹¹. Відповіді на 32 судження за п'ятибальною шкалою дають можливість встановити три різні самооцінки:

      1. Високий рівень — людина не обтяжена «комплексом неповноцінності», правильно реагує на зауваження інших та рідко сумнівається щодо своїх дій.

      2. Середній рівень — людина рідко страждає від «комплексу неповноцінності» та лише час від часу намагається підлаштуватися до думок інших.

      3. Низький рівень — людина хворобливо переживає критичні зауваження на свою адресу, намагається завжди брати до уваги думки інших і часто страждає від «комплексу неповноцінності».

      Якщо  зіставляти ці рівні із загальноприйнятими в практичній психології (Р. М. Грановська), то можна дійти висновку щодо кореляції «високого» і «низького» рівнів (тобто вимірювати їх за «шкалою самооцінки», а інтерпретувати за Р. М. Грановською). Та залишається питання стосовно до наукової інтерпретації «середнього» рівня самооцінки.

      Методика особистісного диференціалу відображає суб'єктивні, емоційно-смислові уявлення людини про себе та інших людей, її відношення, що можуть лише частково відповідати реальному стану речей, але самі по собі мають першорядне значення [9; 132].

      Оцінка  самоповаги, за цією методикою, здійснюється на трьох рівнях:

      1. Високий рівень  самоповаги свідчить про сприйняття себе як особистості, що усвідомлює себе як носія позитивних соціальне бажаних характеристик, повною мірою задоволеного собою.

      2. Низький рівень  самоповаги вказує на критичне ставлення людини до себе, її невдоволення власною поведінкою, рівнем сприйняття самої себе.

      3. Дуже низький рівень самоповаги є свідченням можливих невротичних або інших проблем, що пов'язані з відчуттям своєї меншовартості.

      Методика  особистісного диференціалу дещо доповнює попередню шкалу самооцінки в  частині визначення дуже низького рівня  самооцінки. Можливо, що комплексне застосування обох цих методик може дати досить повну картину самооцінок (три рівні — високий, низький і дуже низький). Залишається питання виміру дуже високого рівня самооцінки.

      Для визначення самооцінки досить широко використовують ще три методики: «Проведіть самооцінку», «О — сортування» та «Тест Лірі». Ці методики об'єднує те, що суб'єкт має оцінити певний перелік характерологічних властивостей — тверджень з погляду уявлень про себе («Я — реальний») та уявлень про свій ідеал («Я — ідеал». Основною мірою схожості реального та ідеального «Я» є ранговий коефіцієнт кореляції (Ч. Спірмен), який може мати значення від «+1» до «–1» (відповідно високий та низький рівні) [9; 133].

      За  методикою «Проведіть самооцінку» ранжують 20 якостей особистості за формулами «Я — реальний» та «Я — ідеальний», а далі обчислюють коефіцієнт парної кореляції. Інтерпретація досить довільна.

      Головний  здобуток методики за цією схемою —  можливість здійснювати самооцінку в будь-якій сфері практичної діяльності. Наприклад, оцінюють придатність до менеджерської діяльності за якостями, які визнано експертами, і роблять висновки щодо психічної готовності та пропонують програми самовдосконалення.

      Методика  дослідження ставлення  до себе (О — сортування) набула поширення в оцінці ефективності психокорекційних дій.

      Тест  Лірі використовують у практичній роботі психологів служби знайомств. В основі його застосування — положення про те, що розбіжності між ідеалом і реальністю можуть бути причиною напруження в стосунках між особистостями, суб'єктами діяльності. Оцінки у балах 128 тверджень дають можливість скласти уявлення щодо самооцінки особистості за такими тенденціями: домінантність, упевненість у собі, вимогливість, скептицизм, поступливість, довірливість, добросердість, чуйність. Інтерпретація отриманих результатів має провадитися з урахуванням взаємозв'язку цих тенденцій.

      Подібну структуру має методика оцінки рівня домагань. Відповіді на 42 твердження дають можливість виділити основні компоненти мотиваційної структури рівня домагань: внутрішній, пізнавальний, уникнення, змагальний, зміни діяльності, самоповага, значущість результатів, складність завдання, вольові зусилля, рівень досягнення власного потенціалу, мобілізації зусиль, очікуваний результат, ініціативність.

      До  основної хиби цієї методики можна віднести відсутність нормативних результатів, що змушує обмежитися лише порівняльною оцінкою. Але з'являється певна можливість щодо ранжування мотивів рівня домагань за формулами «Я — реальний» та «Я — ідеал» з наступною оцінкою відповідного коефіцієнта рангової кореляції.

      Отже, незважаючи на деякі методологічні  та методичні розбіжності, є певні  підстави для кількісно-якісного аналізу  рівнів самооцінки, самоповаги та домагань суб'єкта діяльності, а за результатами цього аналізу розробляти адекватні методики психокорекції. За цих умов необхідно брати до уваги те, що людина завжди оберігає свій внутрішній світ, забезпечуючи таким чином душевний спокій та рівновагу. А відтак:

• будь-яка, навіть м'яка критика людини в цілому сприймається у багнети, оскільки справляє враження недоброзичливого ставлення до неї;
• негативна оцінка і жорстка критика окремої дії, вчинку не сприймається хворобливо, оскільки не зачіпає самоповаги людини;
• для того щоб критика сприяла зміні поведінки людини у бажаному напрямку, краще критикувати частковості на фоні загальної доброзичливості;
• словесного роз'яснення нової позиції, доказовості її доцільності часто зовсім недостатньо, щоб змінити позицію людини;
• необхідно змусити людину діяти відповідно до нової позиції;
• для ефективної переорієнтації не бажано різко протиставляти нову позицію старій, оскільки спрацьовує ефект контрасту: люди змінюють своє ставлення у напрямку, що протилежний до бажаного;
• впливи необхідно реалізовувати у формі послідовних кроків з перервами;
• перерви мають сприяти тому, щоб людина відчула нову позицію як свою власну;
• часткові зміни сприймаються легше, ніж кардинальні, оскільки навіть не усвідомлюються (ефект асиміляції");
• бажаний вплив можуть реалізувати ті люди, до яких виникло позитивне ставлення, і навпаки.

      Самооцінка  і рівень домагань людини формуються протягом всього її розвитку і дуже важко піддаються змінам, а тому їх вплив на душевний стан людини, результативність і продуктивність її діяльності важко переоцінити. Тільки певна самокритичність дозволяє людині усвідомити розбіжність своїх домагань і реальних можливостей та здійснити корекцію рівня домагань. Однак така корекція легко здійснюється у напрямку підвищення домагань і дуже складно — у напрямку їх пониження. Тільки включення людини в нову діяльність може дати радикальні зміни в самооцінці .

       3 Порушення  психічного та  духовного здоров'я

      3.1 Стресова реакція  та її вплив  на організм

      Суцільна  невротизація. Всюди нас оточують стреси, а люди не завжди знають, як їх зняти. Річ у тому, що стрес - це сигнал про небезпеку. Організм моментально реагує на нього викидом значної кількості стимулюючих речовин для підготовки до бійки або втечі. Однак, коли ви дістаєте, приміром, догану, і те, і друге утруднене. Стимулятори не використовуються і починають шкодити організмові. Для захисту необхідна фізична розв'язка.

      Нині, особливо серед молоді, існує велике бажання поставити себе в спокійні, комфортабельні умови. Відсутність стресів призводить до зниження якості життя. Людина має вміти в будь-яку мить сконцентруватися, а не казати, що в таких-то умовах не може працювати, бо їй важко зосередитися. Навантаження для мозку – немов фізична зарядка для тіла.

      Наш мозок має величезний запас сили. Він, приміром, уміє відключатися від  сприйняття зайвої інформації, зокрема, під час депресії. Інколи ми забуваємо, що мозок - матеріальний носій мислення й інформації, який міститься в тілі людини. Якщо весь час сидіти за комп'ютером, не роблячи розрядки, то складається враження, що через цю злощасну машину погіршується стан здоров'я.

      Стрімкий  темп сучасного ділового життя вимагає  постійних зосередження і готовності приймати рішення. Кажучи мовою медицини, сучасна людина живе в стані хронічного стресу. Якщо ж цей стресовий вплив триває довго, виникають різні патологічні стани. Під впливом емоційних стресів виникають неврози, внаслідок яких порушується сон, болить голова, підвищується дратівливість, часто змінюється настрій, де переважає стан пригніченості [10; 45].

      Як  часто відчуваємо підвищену тривожність і внутрішній дискомфорт. Число таких тривожних станів весь час зростає. Приблизно у п'ятьох відсотків ця психологічна проблема постала досить гостро і частина з них звертається по допомогу до психологів і психіатрів [2; 78]. У країнах, де візит до таких спеціалістів не вважається сороміцьким, статистика володіє реальними даними. У США, наприклад, стан підвищеної тривожності діагностується у 30 мільйонів людей [12; 11]. І це без усяких криз, дефолтів і невиплат заробітної плати.