Засоби відновлення психічної рівноваги та душевного здоров'я

      На  відміну від іноземців, ми розглядаємо психологічні проблеми не як медичні, що вимагають лікування, а здебільшого як життєві, вирішувати які дуже важко, але треба, і лише, коли як наслідок виникають різні розлади фізичного здоров'я, звертаємося до терапевтів, а ті лікують конкретні захворювання і не завжди можуть докопатися до справжньої причини недомагання.

      Природа наділила нас досконалим механізмом оновлення, порівняно з яким бліднуть усі дива сучасної медицини. Людство  не мало б жодних шансів на виживання, якби наше тіло не лікувало само себе. Чого ж ми не довіряємо власній природі? Бо не звикли. Тому дуже важливо знати про природу самооновлення, вірити в одужання й навчитися чекати.

      3.2 Приховані страхи  і комплекси

      Є речі, які значно дужче змінюють настрій і смак життя, ніж зміна курсу валюти чи неприємності від державтоінспекції. Мова йде про страхи, комплекси, стреси і депресії. Навіть найміцніші з нас бояться, найвродливіші комплексують, люди, в яких все проходить благополучно, піддаються стресам і найбільш оптимістичні знають, що таке депресія.

      Стан  страху знайомий кожному з нас. Тремтіння  колін, сухість у роті, холодний піт - перші симптоми цього неприємного  відчуття. Боятися можна бідності, хвороб, втратити кохану людину або свободу, старості, смерті. Це загальновизнані страхи. Але ще існує багато «дивних» страхів, так званих фобій. Наприклад, боязнь злодіїв, чоловіків, жінок, страх перед відповідальністю, перед часом і навіть страх перед страхом.

      В американському «Новому словнику лікаря»  Дж. Віскістона описано 217 страхів. Маленькі діти бояться «бабая» і темряви; дорослі – захворювань, безгрошів'я, проблем із дітьми. Тінейджерам складніше. Підлітків, як і все суспільство, лякає майбутнє, тому що багато з них не бачать в ньому себе. Вони переживають за родичів, бояться злиднів, непотрібності й самотності. Сорок відсотків страхаються смерті, причому смерть у їхній уяві голодна, виснажлива, болюча й рання, 30 відсотків заявили, що можуть в разі потреби вкрасти, а в небезпеці - вбити людину. При цьому жоден не боїться втратити волю.

      «З  усіх низьких почуттів – страх  найнижчий», - вважав В. Шекспір. А Ф. Рузвельт був упевнений, що «страх –  єдине, чого ми повинні боятися». Жінки знають, що найдужче на світі лякає чоловіків. Страшнішим за смерть для них - це бути неспроможним у ліжку, виявити професійну непридатність, розчулитися, і знеславитися перед колегами, втратити роботу, дістати інфаркт. Зате до жіночих жахів чоловіки ставляться несерйозно. І страх, спочатку немовби безневинний, ще глибше проникає в боязку жіночу душу, не дає спокійно жити.

      Якщо  пам'ятатимете, як перебороти страхи, які  ми назвали, то ви неодмінно приборкаєте  й такого страшного звіра, що називається страхом і чим більше їх вам удасться відігнати від себе, тим молодші, вродливіші та здоровіші будете.

      Комплекс  неповноцінності. За статистикою 95 відсотків людей тією чи іншою мірою відчувають власну неповноцінність. Одним бракує посади, других не влаштовує їхня зовнішність, треті незручно почуваються через невміння легко і невимушене спілкуватися. Суспільство ж не любить закомплексованих і не прощає слабості. Про це свідчить простий дослід. Потік людей спішить до ескалаторів метро, а на його шляху людина, згорбившись, стоїть з опущеною головою. Всі її штовхають, зачіпають, ще й словами колючими обзивають. А потім такий самий потік людей і та ж людина, але вона розправила плечі й гордо дивиться поверх юрби. І що ж? Людська маса плавно обтікає чоловіка, що стоїть на її шляху, і ніхто не сміє штовхнути його або зробити зауваження.

      Практика  показує, що від комплексів ніхто з нас не звільнений. Вони часто визначають модель поведінки людини, від них залежить її самопочуття. Кожен вік і кожен етап життя диктують свої комплекси. Тому, коли до психотерапевта звертається особа з набором комплексів, лікареві доводиться вирішувати, з якими з них слід боротися, бо кожен комплекс має позитивні й негативні аспекти.

      Виникнення  комплексів може бути пов'язане як із самою особистістю, так і з ситуацією, що складається довкола неї у сім'ї, на роботі, у всій країні в цілому. Економічна нестабільність, високий рівень злочинності, загроза безробіття психологічно тиснуть на людину, викликаючи невпевненість у власних силах і можливостях, страху за власне життя.

      У власній «неповноцінності» людина може переконати себе і без сторонніх чинників, якщо постійно переконуватиме себе, що вона не досить розумна і зовнішньо не така приваблива, як би хотілося. Тим самим вона формує у собі поведінку невдахи.

      Комплекс - це насамперед страх і про це не слід забувати. А щоб цей страх побороти, треба знати об'єкт, який нас лякає. Підійти до нього, добре оглянути, і тоді він уже не буде здаватися таким страшним. Однак багато людей не може цього зробити і воліє втекти. Куди? В комплекси. Той, хто хоче уникнути комплексів, а не захиститися ними від зовнішнього світу, має навчитися регулювати свої страхи, бо цілком усунути їх неможливо. Страх – це почуття, що застерігає нас від небезпеки.

      Людський  організм і людська психіка діють  за принципом бібліотеки: попадаючи у нові ситуації, ми ніколи не синтезуємо нового самопочуття для цієї конкретної ситуації, а, як правило, використовуємо те, що нагромадили в перші роки життя. Залишившись сама в кімнаті, дитина починає плакати. Цієї миті вона може відчути безпомічність, голод, страх, що її покинули, а страх фіксується у її пам'яті й відтворюватиметься щоразу, коли з'являтиметься хоча б одна деталь такої події - голод, страх, самотність.

      Та  все ж не можна стверджувати, що всі комплекси родом із дитинства. Невпевненість у собі може зародитися і в дорослої людини, коли на якомусь етапі спрацює закладена в нас із раннього дитинства шкала оцінок: погано-добре, правильно-неправильно.

      Насправді все на світі відносне, і щоб  уникнути комплексів, значимість чорно-білих  оцінок треба свідомо занижувати. Інакше патологічна, або негативна частина комплексу може паралізувати людину почуттям неповноцінності. Поступово виробляється стійке патологічне самопочуття, яке може призвести до хвороби, а інколи й до самогубства. Адже комплекс неповноцінності прямо пов'язаний з гріхом гордині. А гординя - це також страх.

      Діагноз: сором'язливість. Ви не ремствуючи п'єте чорну каву, якщо недбалий офіціант забув принести молоко? Ніколи не розповідаєте анекдотів на вечірках через те, що боїтеся, що ніхто не сміятиметься? Ви з задоволенням посварилися б із надокучливими родичами, та все ж зустрічаєте з ними Новий рік, бо не хочете не виправдати їхніх сподівань?

      Перефразовуючи  відому приказку, можна сміло стверджувати: невразливих людей немає. У кожного  з нас є своя ахіллесова п'ята, своє вразливе місце. Хтось годинами простоює біля шафи з одягом, безуспішно вирішуючи проблему вибору; другого дрижаки проймають, як тільки зачує він голос грізного керівника; третій радий крізь землю провалитися, коли раптом стає в центрі загальної уваги.

      До  сором'язливості не можна застосувати  вислову «все або нічого». Можна відчувати себе розкуто, виступаючи перед п'ятитисячною аудиторією і при цьому не наважуватися відірвати очей від тарілки під час вечері у вузькому родинному колі. Деякі дами гордо ступають вулицею в оточенні різних дітей, але буквально вмирають від зніяковіння, коли вимушені виходити до міста самотні.

      Сором'язливість  – це, насамперед, результат виховання  тих цінностей, які дитина засвоює  від дорослих. Від природи в  кожній людині закладено прагнення  щиро висловлювати свої почуття і швидше досягати бажаного, але сім'я і школа докладають максимум зусиль щоб відлучити нас від цих егоїстичних бажань. Внаслідок цього ми вступаємо у свідоме життя з твердою впевненістю в тому, що любові й поваги гідні лише скромні, делікатні, тактовні, чуйні, приємні у всіх відношеннях люди і з усіх своїх сил стараємося відповідати цьому ідеалові, уникаючи дратівливості, піки, самовпевненості й, загалом, будь-якого відвертого вияву власних емоцій.

      Страхи  перед спілкуванням не можна подолати, не переступивши через власну вдачу і не зробивши собі боляче, але у ваших силах максимально зменшити ці муки, – вважає бельгійський психолог Надя ван Брук [22; 16]. – Можна відрепетирувати свою поведінку в будь-якій ситуації вдома, перед дзеркалом, тоді на місці буде вже не так важко. Якщо ви соромитеся зайти до кафе суботнього вечора, спробуйте зайти туди в пообідній час, коли в громадських місцях якнайменше народу. Почніть із малого і, перемагаючи себе крок за кроком, ви і самі не помітите, як вийдете з власноручно створеного муру.

      Якщо  ж ці експерименти на першому етапі  не виправдали ваших бажань і відчуття свободи так і не з'явилося, не сумуйте - все одно вже зупинятися не слід.

      У будь-якому разі ви вже набралися  досвіду спілкування з людьми, який обов'язково допоможе вам у майбутньому. Сором'язливій людині не тільки важливо стати відкритішою, але і навчитися вибирати, чия думка для неї важлива, а чиєю легко можна знехтувати. І зрозуміти, що риси, які бачать люди – це лише частина особистості. У житті ви одночасно відіграєте різні соціальні ролі й негативне ставлення інших до якоїсь часточки вашого «я» не повинно бути причиною розчарування у власних силах.

      3.3 Засоби відновлення  психічної рівноваги  та душевного здоров'я

      Чи  багато з нас готові визнати, що природа ця в нас самих, у нашому сприйнятті дійсності? Постійні очікування неприємностей, часте серцебиття, нервове тремтіння, безсоння, біль у шиї і потилиці, підвищений апетит або його відсутність – це усе симптоми, які свідчать про те, що рівень тривожності давно піднявся вище допустимого.

      Наші  можливості не безмежні, але слід спробувати змінити своє життя так, щоб виключити джерело тривоги. Інколи досить просто вимкнути телевізор, хоч для багатьох із нас це єдиний спосіб відпочинку і розваги. Спеціалісти вважають, що тривалий перегляд телепередач - найнебезпечніше заняття для тих, хто схильний до тривожності. Краще послухати радіо або споглядати навколишній світ через вікно. Якщо за вікном нічого цікавого немає, повісити на стіну кілька гарних мальованих краєвидів, дерев, квітів, натюрмортів. Це заспокоює і втихомирює.

      Ще  в 20-х роках біофізик О. Л. Чижевський описав цілющий вплив легких негативних іонів кисню, які роблять організм менш вразливим для хвороб, допомагають  вистояти, зберегти молодість і силу в екстремальних ситуаціях. Позитивно заряджені іони шкідливі й небезпечні для здоров'я. Дихаючи, ми виділяємо позитивно заряджене повітря, що створює важку атмосферу, особливо там, де збирається багато людей.

      Екрани  телевізорів і комп'ютерів, від  яких так тяжко відірватися не тільки поглинають всі корисні від'ємні аероіони, вони самі Генерують значну кількість шкідливих позитивних іонів. Такий електронний смоґ дуже небезпечний для здоров'я при щільно закритих квартирках.

      Понад п'ятдесят років тому канадський учений Г. Сельє писав: «... Коли ви допомагаєте ближнім, ви не тільки завойовуєте їхню любов, але у вас стає більше ближніх. Ніколи не забувайте, що єдине багатство, яке завжди залишається з вами, – це здатність заслужити їхню любов. Непередбачені соціальні зміни можуть раптом позбавити вас усіх нажитих грошей, нерухомості й політичної влади. Але те, чого навчилися, завжди ваше і це надійний внесок. Домагайтесь і прагніть цього.

      Кожне покоління проходить по життю  через власні випробування. Кожному щось дістається: одним війни, другим - освоєння цілини й космосу, третім - репресії... Нам випали стагнація, Чорнобиль, економічна і політична криза... Даремно і безглуздо лише обурюватися з приводу того, що тяжко. Це не вирішує проблеми. Тому енергію даремних нарікань краще спрямувати на те, як жити і діяти в цій ситуації. Життя на землі ніколи не було раєм. Війни й епідемії, стихійні лиха і неврожаї переслідують людство впродовж всієї історії. Ніхто не може дарувати щастя і здоров'я, якщо людина не прагне цього сама.

      Ми  ніколи не збагнемо свого становища, допоки не спізнаємо ще гіршого і ніколи не оцінимо тих благ, які маємо, допоки їх не втратимо. З точки зору сучасної психології досвід Робінзона полягає в тому, що він сформулював для себе те, що зветься позитивним мисленням. Для цього психологи радять вести щоденники і ретельно аналізувати власні вчинки, одне слово, жити пильно-Зосереджуючись у щоденнику на позитивному і згладжуючи негативне, можна побачити дійсність у всій різноманітності її світлих сторін.

      Щасливі люди відрізняються від нещасливих не розміром гаманця і не богатирським здоров'ям, а життєвою позицією. Попавши в якусь скрутну ситуацію, краще не драматизувати її, а, навпаки, підбадьорювати себе. Навіть коли ситуація та здається безнадійною, не здаватися, а шукати виходу. Доля людей, які загинули внаслідок корабельних аварій, землетрусів чи інших стихійних лих, свідчить про те, що багато хто з них міг би дочекатися допомоги й урятуватися, якщо б не запанікували й не втратили надії на порятунок. Не дивно, що менше схильні до стресів люди, зайняті пошуковою, творчою діяльністю – винахідники, письменники, художники, всі, чиє життя заповнене творчістю.

      Добре відомо, що чим більше уваги людина приділяє власному існуванню, тим більше вона відчуває психологічну дисгармонію. І навпаки, той, хто зорієнтований на якусь справу чи на іншу людину й бачить у цьому мету свого життя, стійкіший морально і психологічно. Німецький психіатр Віктор Франкл із приводу цього казав, що тільки в служінні справі чи любові до іншої людини стаєш самий собою, реалізуєш себе в тій мірі, в якій забуваєш про себе.

      Орієнтація  на справу – найважливіший фактор душевного здоров'я, психологічної  стабільності й душевного комфорту. Тому гармонізація всього суспільного настрою станеться тоді, коли кожен знайде мету свого існування. «Коли ти хочеш, щоб допоміг тобі Бог, то маєш собі постановити, що коли одужаєш, то маєш здійснити благодійну справу», – каже інколи священик тяжко хворому. Й інколи ставалося диво - безнадійно, здавалося б, хворий, одужував. Людина знаходила мету свого існування. «Ти не повинен хворіти, ти не маєш права померти, доки не виконаєш свого призначення на землі», - повчає і навіює священик. Це активізує духовні сили хворого, сприяє його одужанню.