Зміни емоційно-вольової сфери при сліпоті

Сліпа дитина в такій родині живе своїми інтересами, замкнувшись у внутрішньому світі, куди вона не допускає батьків. У неї не формуються потреби в спілкуванні, як з членами родини, так і з більш широким оточенням.  
Обстановка емоційного відчуження ранить сліпу дитину не менше, а може бути, і більше, ніж явна відкрита ворожість до неї через її сліпоту. Такий тип спілкування з дорослими створює і загострює у дитини почуття неповноцінності й непотрібності, рано породжує в неї стан глибокої тривожності, і така дитина врешті-решт не зможе розвинути в собі адекватне почуття власної гідності. Її самооцінка неадекватно занижена. 

Первинна реакція, реакція  тривоги, може являти собою соматичний вираз загальної мобілізації захисних сил організму. Проте реакція тривоги є по суті лише перша стадія відповідної реакції організму на загрозливий вплив.  
При тривалому впливі будь-якого агента, здатного викликати таку реакцію, настає стадія адаптації, або резистентності. Іншими словами, жоден організм не може перебувати нескінченно довго в стані реакції тривоги. Якщо агент настільки сильний, що тривалий вплив несумісне з життям, то людина або тварина протягом перших годин або днів гине на стадії реакції тривоги. 

Якщо ж організм здатний  вижити, то слідом за первинною реакцією обов'язково настає стадія резистентності. Прояви цієї другої фази дуже не схожі  на прояви реакції тривоги, а в деяких випадках і повністю протилежні їм.  
Так, наприклад, якщо в період реакції тривоги спостерігається загальне виснаження тканин, то на стадії резистентності вага тіла повертається до норми.  
Цікаво, що при ще більш тривалому впливі тканини придбана адаптація знову втрачається. Наступає третя фаза - стадія виснаження, яка, якщо стресор достатньо сильний, неминуче призводить до смерті. 

Взаємовідношеня стресу і хвороби може бути двояким: хвороба може викликати стрес, і стрес може викликати хворобу. Оскільки будь-який агент, що вимагає адаптації, викликає стрес, то й будь-яка хвороба пов'язана з деякими проявами стресу, бо всі хвороби тягнуть за собою ті чи інші адаптивні реакції.  
Важке емоційне потрясіння приводить до захворювання майже винятково завдяки своєму стресовому дії. У даному випадку справжньою причиною захворювання є надлишкові або неадекватні адаптивні реакції. 

Психолого-педагогічні умови, в  яких виявляється дитина, що має  глибокі порушення зору, впливають на процес формування її особистості.  
У незрячих значне місце займають свідомість провини, страхи та побоювання. У більшості вони пов'язані з "соціальними страхами" спілкування з іншими людьми, в тому числі з представниками протилежної статі. 

При аналізі ставлення  дітей до свого дефекту можна  спостерігати тенденцію до порівняння себе з зрячими, бажання довести, що вони кращі за них. У цьому ж виявляються глибокі внутрішні конфлікти і неадекватність поведінки.  
Становлення естетичних почуттів у сліпих і слабозорих в більшій мірі затруднено порушеннями або втратою зору, тому що при цьому вимикається зі сфери сприйняття ціла гама почуттів, що виникають при зоровому сприйнятті краси.  
Однак сприйняття світу на основі збережених аналізаторів дозволяє сліпим і слабозрячим відчувати естетичні почуття, насолоджуватися природою, поезією, музикою, архітектурою. 

Емоційно-вольова сфера дітей формується з дитинства. У цьому беруть участь сім'я, дошкільні установи, однолітки і суспільство в цілому. Ось тому в наших силах зробити все для того що б діти, які мають ті чи інші дефекти і відхилення відчували себе потрібними, бажаними і коханими в нашому світі.  
Якщо почати розвивати емоційну сферу в дитинстві, розвивати і тренувати здатності передбачати, брати на себе відповідальність і керувати своїми діями, то в зрілому віці можна досягти більшої згоди і досконалості в управлінні самим собою. 

 
 
ВИСНОВКИ

Сліпота та слабкозорість  впливають на формування всієї психологічної  системи людини, включаючи і особистість. 

Сліпі і слабозорі  мають ту ж "номенклатуру" емоцій і почуттів, що і зрячі, і виявляють ті ж емоції і почуття. Хоча ступінь і рівень їх розвитку можуть бути відмінними від таких у зрячих.  

Поширено думка про те, що сліпі  менш емоційні, більш спокійні та врівноважені, ніж люди, що не мають дефектів зору. Це враження пояснюється відсутністю відображення їх переживань у міміці, жестах, позах.  
Однак мова їх досить інтонаційно і виразна. Сліпі виявляють більшу точність в розпізнаванні емоційних станів, вони виділяють і адекватно оцінюють такі якості особистості говорить, як активність, домінантність, тривожність.

Емоційно-вольова сфера  дітей формується з дитинства. У  цьому беруть участь сім'я, дошкільні  установи, однолітки і суспільство в цілому. Ось тому в наших силах зробити все для того що б діти, які мають ті чи інші дефекти і відхилення відчували себе потрібними, бажаними і коханими в нашому світі.  
Якщо почати розвивати емоційну сферу в дитинстві, розвивати і тренувати здатності передбачати, брати на себе відповідальність і керувати своїми діями, то в зрілому віці можна досягти більшої згоди і досконалості в управлінні самим собою.  

Список використаної літератури

 
1. Кузнєцова Л.В. Основи спеціальної психології / Л.В. Кузнєцова. –М.: "Академа". - 2005 р. – 471с. 
2. Левіс Ш.К. Дитина й стрес./ Ш.К.Левіс. - СПб: Пітер Прес, 1996. – 235с. 
3. Лешли Д. Працювати з маленькими дітьми, заохочувати їх розвиток і вирішувати проблеми /Д.Лєшлию - М.: Просвещение, 1991. - 321с.

4. http://knowledge.allbest.ru/psychology/2c0a65635b2bc78b4c43b88421316d37

5.  http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vznu/ped/2010_2/056-60.pdf