Зіставлення (порівняльний аналіз) типологія характеру

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди

 

 

 

 

ІНДЗ на тему:

« Зіставлення (порівняльний аналіз) типологія характеру»

                                        

 

 

 

                             

                                      Виконала студентка 31 у/н групи

                                      українського мовно-літературного факультету

                                      ім. Г.Ф.Квітки-Основ’яненка

   Бутенко Галина  Юріївна

 

 

 

Харків   2013

План:

Вступ……………………………………………………………2

 І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА:

1. Поняття про характер………………………………………3
2. Розвиток вчення про характер………………………………5
3. Конституційна типологія…………………………………….8
4. Акцентуації характеру……………………………………….10
5. Соціальні типи характерів за Е. Фроммом…………………. 13              ІІ.ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА:
1. Характерологічний опитувальник Леонгарда- Шмішека…..15
2. Патохарактерологічний  опитувальник………………………16
3. Візуальна психодіагностика……………………………………17

Висновок………………………………………………………….19

Література……………………………………………………………20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          Вступ                                                                                                      Актуальність даної теми зумовлена тим, що людський характер – залишався і залишається одним із найцікавіших і найвідкритіших питань дослідження в області психології, педагогіки. Саме дослідження характерів, особливостей поведінки особистості – є одним з важливих питань, яке вивчає психологія. Проблема характеру та його розвитку має давню історію і належить до найскладніших у психології. Початок її постановки та розробки припадає на добу Стародавньої Греції та пов’язаний з іменами Платона, Протагора, Теофраста, Арістотеля. Разом з тим, це і вічна нова проблема, тому що виникає постійно з народженням кожної дитини, з появою нового покоління і неодмінними турботами про його виховання.

Найбільш відомі наступні типології характеру:

1. Конституційні теорії,  які пов’язують особливості характеру  із зовнішнім виглядом людини, з її конституцією, габітусом (Ростан, Ломброзо, Сіго, Кречмер, Шелдон та інші).

2. Акцентуальні теорії  пов’язують особливості характеру з його акцентуацією – надмірною вираженістю окремих рис характеру і їх сукупностей, що представляє крайні варіанти психічної норми, які межують з психопатіями (Леонгард, Личко та інші).

3. Соціальні типології  визначають характер на основі  ставлення людини до суспільства  та моральних цінностей (Фромм, Шостром).                                   Об′єкт дослідження: характер                                                                     Предмет дослідження: типологія характеру                                                  Завдання:

1. Розкрити зміст поняття характеру;                                                                                          2. Проаналізувати відомі типології характеру;                                                          3. Описати методи визначення характеру.                                                      Методи: описовий, порівняльний.

 І. ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА                                                                                 1. Поняття про характер

"У кожної людини  три характери: той, що їй приписують; той, що вона сама собі приписує; і, нарешті, той, що є в дійсності" (В. Гюго) [1]

Проблема характеру та його розвитку має давню історію і належить до найскладніших у психології. Початок її постановки та розробки припадає на добу Стародавньої Греції та пов'язаний з іменами Платона, Протагора, Теофраста, Арістотеля. Разом з тим, це і вічна нова проблема, тому що виникає постійно з народженням кожної дитини, з появою нового покоління і неодмінними турботами про його виховання.

Риси характеру відображають те, як діє людина, а риси особистості - те, заради чого вона діє.

Визначаючи поняття "характер", слід зазначити, що воно трактується в психології неоднозначно. По-перше, наявні труднощі в розрізненні характеру і темпераменту, оскільки й досі складно встановити, що є властивостями темпераменту, а що є результатом прижиттєвих "нашарувань", тобто відноситься до властивостей характеру. Ще більше спірних питань виникає під час спроби розвести поняття "характер" і "особистість", оскільки в психологічній літературі ці поняття або часто ототожнюються і використовуються як синоніми, або характер включається в особистість і розглядається як її підструктура, або навпаки, особистість розуміється як специфічна риса характеру тощо.

Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, крім спрямованості дій, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, добрі, сором'язливі, сміливі, веселі, альтруїстичні, комунікабельні, а про інших - ледачі, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїстичні. Подібні риси виявляються у людей настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості. Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Саме вони відображають істотні властивості людини, що в сукупності відбивають сутність поняття "характер".

"Характер" - слово давньогрецького  походження і в перекладі означає "карбівка", "печатка", "шаблон". Спочатку він позначав інструмент  для того, щоб робити карбування, штамп, клеймо. За образом печатки  чи відбитка визначалася, наприклад, цінність монети. У Стародавній  Греції образ карбування почав  застосовуватися й до людини, спершу для окреслення рис  її обличчя, а потім - особливостей  поведінки людини.[2]

Дійсно, характер, з одного боку являє собою відбиток виховання і діяльності, які формують людську особистість. Життя карбує характер людини, а з певного моменту людина сама починає кувати свій характер. В цьому, власне кажучи, і полягає сутність самовиховання.

Поняття "характер" було введене колегою Арістотеля Теофрастом для визначення властивостей людини.

 Характер накладає  відбиток на всі вчинки, думки  і почуття людини. За цими проявами  ми й оцінюємо характер тієї  чи іншої особистості. То ж, властивостями  характеру слід вважати не  всі особливості людини, а лише істотні та стійкі.

Характер - це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе. Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Про характер людини ми робимо висновок і за тим, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої вона думки про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачити, як вона буде себе поводити за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме доручення тощо.

2. Розвиток вчення про характер

Ідеї про психологічне розрізнення людей виникли ще в епоху ранньої античності й зумовлювались суспільними потребами. Так, грецький рабовласник, купуючи раба, уважно оглядав його зовнішність - м'язи, хребет, зуби, для того щоб визначити фізичну працездатність невільника. Однак рабовласника цікавили і психічні риси раба - чи буде він слухняним, стриманим, покірним та працелюбним. Тому саме в Давній Греції зароджується на виникає візуальна психодіагностика - теорія розрізнення рис характеру людини на основі її зовнішності.

Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості тіла. Так, Арістотель здійснював спроби визначати риси характеру людини, ототожнюючи її зовнішність з тваринами - приміром, якщо людина мала товстий бичачий ніс, то вважалась лінивою, форма лев'ячого носа означала поважність особи, тонке та рідке волосся, як у зайця, показувало боягузтво т.п.

Відомими в історичному контексті є також погляди Ч. Дарвіна на вияви рис характеру людини через зморшки на її обличчі. Наприклад, характер зморшок на лобі діагностує зовсім різні риси характеру-якщо зморшки мають горизонтальний характер, то показують безпосередність, оптимізм та простодушність людини, а вертикальні зморшки свідчать про вдумливість, емоційну стриманість та критичність особистості.

На сьогодні науковці дещо скептично ставляться до діагностики рис характеру на основі зовнішності людини, психологи-практики обирають для цього численні стандартизовані та проективні тести. Вчені працюють над вивченням питань формування характеру, виявів національного характеру, проблеми гармонійності структури та виявів характеру. [3]

Найбільш давньою спробою пояснити характер людини є гороскопи, які вважають, що характер визначається датою народження людини. Загальноприйнятий часовий період розбивається на певні інтервали, кожному з яких присвоюється певний знак або символ. Опис характеру людини здійснюється через призму певного символу. Однак різні гороскопи (китайський, японський) по-різному описують характери людей, народжених під одним знаком.

Не менш популярні спроби пов'язати характер з іменем людини. Вважається, що найбільш часто дитина чує гаму звуків, пов'язану з її іменем. Немовля не наслідує почутих звуків, а наслідує озвучену міміку. У результаті в дитини виникають нервові імпульси саме в тих групах м'язів, які беруть участь у вимові імені. Обмін речовин у цих групах м'язів прискорюється, у результаті чого вони виявляються акцентуйовано розвиненими. Саме тому люди з однаковими іменами схожі одна на одну.

Ще однією наукою, яка намагається пояснити характер людей, є фізіогноміка (від грецьк. physis - природа, gnomon - знаючий) - учення про зв'язок між зовнішнім виглядом людини і типом її характеру [2]. Подібні міркування зустрічалися ще в Арістотеля і Платона. Найвідомішою стала фізіогномічна система Погана Каспера Лафатера. Він вважав, що головним шляхом виявлення характеру є вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки тощо.

При визначенні характеру людини фізіогномісти використовували різні показники: форму носа, міру стискання уст, посмішку. Це пояснювалося тим, що навіть тоді, коли людина сміється, на обличчі рефлекторно виникає певна маска, певним чином пов'язана з характером. Характер людини виявляється й у мові, у її змісті, і в інтонаціях. Однак найважливішим показником характеру людини є її очі. Ще древні говорили: "Очі - дзеркало душі". Л.М.Толстой розрізняв хитрі очі, променисті, світлий погляд, сумний, холодний тощо.

Нині існують дослідження американських психологів (Дж. Глайв і Е.Клері), які виявили, що колір очей визначає деякі риси характеру дітей.

Окремим напрямом є визначення індивідуальних особливостей характеру людини за її позою, положенням тіла, як людина сидить, як ходить і навіть у якій позі спить. У житейській психології існують уявлення, що людина зарозуміла частіше нахиляє корпус і відкидає голову назад, підлабузник нахиляється вперед. Нині існує досить велика кількість описів різних поз людей та спроб пояснити їхній характер.

Багату історію має й інше вчення про характер - хіромантія (від грецьк. chair - рука, manteia - гадання, пророкування). Це система передбачення рис характеру і долі людини за рельєфом її долонь. У XVI-XVIII ст. у багатьох університетах Європи існували кафедри хіромантії [2].

Наукова психологія заперечувала хіромантію, однак вивчення ембріонального розвитку візерунків долонь дало поштовх до виникнення нової галузі знання - дерматогліфіки. Було показано, що формування візерунка долоні кожної людини, як і розвиток мозку, відбувається на 3-4 місяці внутрішньоутробного розвитку і зумовлене впливом генного набору батьків та хромосомними відхиленнями плоду. Тому хіромантію можна поставити в один ряд з конституціональним напрямом, представником якого є Е.Кречмер.

Нині науки (антропологія, анатомія, психологія) не мають достовірних даних, які свідчили б про те, що характер людини залежить від будови тіла, обличчя, кольору очей тощо. Зв'язок між зовнішністю людини та її характером чітко простежується в літературних та художніх творах. Однак наукова психологія вважає, що залежність між звичним виразом обличчя людини і складом її характеру неоднозначна, і відмінності полягають саме в причинах виникнення тих чи інших складок та зморщок.

Уявлення про характер людини можна одержати, знаючи специфіку її вчинків, поведінки, діяльності. Дії та рухи, виконання яких часто повторюється і за певних умов стає потребою, називаються звичками. Звичні дії людини, повторюючись, стають рисами характеру, складають її сутність, впливаючи на статус людини в суспільному житті і на ставлення до неї з боку інших людей. Саме тому рухи музикантів - красиві, гармонійні; рухи людей боязливих - невпорядковані.

Порівняно з фізіогномікою ціннішою у відношенні діагностики рис характеру є графологія - наука, що розглядає почерк як різновид виразних рухів, які відображають психологічні властивості того, хто пише. Графологічні відомості накопичувалися століттями, встановлюючи зв'язок між двома рядами фактів — особливостями почерку і характером.

У ті часи, коли письмо було професійним мистецтвом — каліграфією, перед каліграфом ставилися найсуворіші вимоги аскетизму, адже для письма потрібна була людина з великим самоконтролем, жорсткою внутрішньою організацією, щоб повністю володіти почерком, щоб з психіки в письмо не проникло нічого зайвого, що б спотворювало форму.