Командно-адміністративна система господарювання

Карла Маркса розробив класифікацію економічних систем, побудовану наформационном підході.

Згідно з зданим підходом економічні системи приймають  образп'яти засобів виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний.У марксистському баченні комуністична суспільно-економічна формація є «кінцевої» станцією, до якої доходить «поїзд» людства.

Комуністична формація включає у собі ряд засобів  виробництва і і двох фаз, нижчою із яких є соціалізм. Епоха соціалізму повинна перерости, відповідно до думки Маркса, за доби «позитивного гуманізму».

Відповідно до марксизму, майбутнє комуністичне суспільство, у  його високої стадії нічого очікувати  знати громадського поділу праці (що робить людини рабом свою професію), що дозволить кожного члена суспільства  повністю виявляти свої творчі здібності  у процесі вільної праці, держави  та її органів (оскільки суспільство  будесамоуправляться колективними виробниками): обмеженості економічних ресурсів (що дозволяє кожного члена суспільства отримувати від цього за потребами). Мірилом багатства комуністичного суспільства буде робоче, а «вільний час» його членів.

 

3. Суперечності  командно-адміністративної економіки

Командно-административная економіка сповнена протиріч. Вона встановлює протилежні пріоритети: економічна влада централізованою; ринок не виконує функцію регулятора економіки; поведінка суб'єктів ринку опосередковано наявністю спільної мети, загальний інтерес домінує над особистим чи, по крайнього заходу, спирає його; власність на умови виробництва то, можливо громадської чи приватної. Централізована економічна влада здійснюється адміністративними методами і відданість забезпечує у незаконному привласненні пріоритет відносини розподілу; присвоєнню через звернення виділяється другорядна роль. Держава бути основним суб'єктом. І тут його керівні органи економікою захоплюють функції, які належать до компетенції власника і дружина мають здійснюватися виробничими підприємствами. У цьому відбувається об'єктивне збіг оптимального варіанта управління економікою, заснованої на фізичному праці, і ідеї свідомого її регулювання: великого машинного провадження з домінуванням фізичного праці найоптимальнішим є жорстко адміністративний принцип управління. Найпотужніша централізація і монополізація економіки, посилення директивного планування, перенесення методів управління армією управління виробництвом і які суспільством загалом, є невід'ємними атрибутами командно-адміністративної системи, цілком відповідали рівню розвитку продуктивних сил нашої країни у першій половині нинішнього століття. І саме тому командно-адміністративна система у СРСР забезпечила підйом промислового виробництва і створення потужної мілітаризованої економіки цей період.

Проте впровадження командно-адміністративної системи  у всі сфери громадських відносин значно знизило гнучкість цих  взаємин держави і їх потенційні можливості: фактично були зруйновані товарно-грошові відносини, знищена  конкуренція внаслідок глобальної монополізації економіки, зведені  нанівець навіть елементи демократизму у суспільних стосунках. Це спричинило необоротних наслідків.

На той час, коли науково-технічної революція, і зростання  ролі розумової праці зажадали змін виробничих та інших сус-пільних  відносин, важелі, здатні природним  чином змінити ці відносини, виявилися  повністю зруйнованими. І тоді склалася «класична» (по марксизму) ситуація невідповідності  рівня розвитку продуктивних зусиль і виробничих взаємин у вигляді командно-адміністративної системи, що стали справжнім гальмом розвитку усього суспільства загалом.

Невідповідність рівня розвитку продуктивних зусиль і громадських відносин, тривале не на десятиріччя, переріс у протиріччя з-поміж них, неминучими призвело до глобальній кризі в усіх галузях нашого суспільства, й у 80-х роках цю кризу вибухнула повному масштабі.

Командно-административная система, займаючи тривалий час центральне у житті нашого суспільства, значне змінила його структуру. На зміну  класам та соціальним групам початку ХХ століття (як і мало статися з теорії Маркса) прийшли зовсім інші класи і групи. Клас поміщиків і клас буржуазії знищили як у вигляді знищення приватної власності (тобто. у вигляді знищенняклассовообразующего ознаки), а й, значною мірою, шляхом безпосереднього масового фізичного винищення представників цих класів. Це ж сталося з селянством, що було знищено з допомогою політики «колективізації» і «розкуркулювання». Робочий клас також зазнав значних змін: вона втратила жодну з характерних ознак пролетаріату – роботу в приватного власника, хоча не став власником коштів виробництва.

Крім видозміни  і знищення старих класів відбувалось і формування нових. Зокрема, з одного боку, жорстка централізація і монополізація економічно і політично, нерозривно пов'язані з командно-адміністративної системою, створили умови виділення новому соціальному групи, що управляє всіма сторонами життя, і формування їх у клас. З іншого боку, позначалося і вплив зростання ролі розумової праці, зміни структури продуктивних сил, те що все-таки всупереч що заважав їм суспільним відносинам. Зокрема, помітно збільшувалася кількість працівників, зайнятих розумовою працею, а фізична праця зближувався за змістом ніяк не розумовою.

Та поєднання  науки з виробництвом цьому етапі  розвитку жадає від робітників розумової  праці для використання значних  коштів виробництва, які у умовах «загальнодержавної власності» стають відірваними самих працівників, тобто. очевидна відчуження робітників розумової праці засоби виробництва, у тієї ж мері, як і засоби виробництва  відчужені і працівники фізичного праці. І всі, та інші опиняються у розряді найманих працівників, лише продають своїх рук, свій фізична праця, інші – голову, працю розумовий. У цьому розвиток продуктивних сил (зокрема, наукомістких виробництв) разом із монополізацією і гігантоманією економіки приводить до укрупнення колективів розумової праці (створення цілих науково-дослідними інститутами і конструкторських бюро) і наступний етап, до об'єднання його з колективами працівників фізичного праці (створення науково-виробничих об'єднань, наприклад): іде процес концентрації найманої робочої сили в. Фактично, всі ці процеси означають формування новому соціальному групи, нового класу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          Висновки

Кома́ндно-адміністрати́вна систе́ма — спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні:

1. жорсткий централізм господарського життя на базі державної власності;
2. використання позаекономічних, ідеологічних методів управління;
3. панування партійно-державної бюрократії за відсутності реальної свободи і справжньої демократії.

Термін з'явився в період перебудови і швидко став популярним. Його вперше застосував Г. Х. Попов . У ній він досліджував стан і розвиток планової економіки СРСРна основі аналізу роману Олександра Бека «Нове призначення» вся економічна діяльність у командно-адміністративній економіці регулюється державою. Вона вирішує, які потреби в наш чаc є найважливішими і підлягають першочерговому задоволенню. На цій основі планується рівень виробництва валового національного продукту та необхідні для цього ресурси. Визначаються завдання у формі директивного плану господарським суб'єктам: міністерствам, підприємствам та іншим виробникам. План, як правило, включає обсяг і асортимент продукції, рівень цін і способи розподілу доходів. З боку держави здійснювався жорсткий контроль за виконанням планів, за використанням ресурсів та розподілом доходів. Ринковим відносинам тут відводилось незначне місце і вони здебільшого мали формальний характер.

Централізована економіка  принципово відрізняється від ринкової системи.

По-перше, в ній мала місце жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатів виробництва. Якщо в умовах ринкової економіки ресурси розподіляються головним чином через ринковий механізм взаємовідносин споживачів і виробників, то в командній економіці цю роль виконує держава. Державними органами розподіляються і вироблені товари.

По-друге, мала місце абсолютизація  державної власності. Державна власність  становила понад 90 відсотків. Треба відзначити, що одержавленість стосувалася і недержавної власності. Формально колгоспно-кооперативна власність вважалася колективною, а фактично нею розпоряджалися державні органи, вони визначали де, коли, скільки і чого треба сіяти, коли збирати. Держава була єдиним покупцем сільськогосподарської продукції, яка реалізувалася за державними цінами.

По-третє, фактично не допускалося приватне підприємництво. Всю організацію виробництва взяла на себе держава. У деяких країнах підприємництво дозволялось, але в незначних розмірах. Усі економічні ресурси були монополізовані державою. Ефективність виробництва була низькою, оскільки не було зацікавленості працівників у її підвищенні.

Позитивним у командно-адміністративній економіці можна вважати те, що шляхом концентрації зусиль на конкретних напрямах командно-адміністративна  система могла забезпечити досягнення поставлених цілей і досягти  високого рівня, наприклад, у галузі космонавтики, ядерного озброєння та деяких інших напрямах діяльності. Тривалий час забезпечувалася стабільність розвитку економіки, зростання доходів населення. Кожному Гарантувалася робота, хоч не завжди нормальною була оплата.

Але тоталітарна система  виключала можливість існування  приватної власності на економічні ресурси, наймання робочої сили. Усіма  ресурсами розпоряджався державний  апарат.

Панівні форми господарювання гальмували підвищення ефективності виробництва, не було стимулів до економії. Зростання виробничих можливостей мало місце тоді, коли були наявні фактори екстенсивного зростання, тобто була можливість залучення у виробництво нових ресурсів. Але потенціал екстенсивного зростання був обмежений. Мало місце соціальне утриманство. Оплачувалася будь-яка діяльність. Історичний досвід показав обмеженість цієї системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  літератури

1. Л. Н. Боголюбов,Л.Ф. Іванов, А.І. Матвєєв Введення уобществознание:Учеб. посібник // Під ред. Л. Н. Боголюбова. – М.: Просвітництво, 2000 р. – З. 91

2.Г.М.Гукосьян Економічна  теорія: ключових питань // Під ред.д.е.н., проф. А.І. Добриніна. – М.:ИНФРА-М, 2004. – З. 32 – 33

3. В.І. КурбатовОбществознание:Учеб. Посібник. – Ростовн/Д: «Фенікс», 2002. – З. 231.

4. Курс економічної  теорії: підручник // Під ред. проф. М. Н.Чепурина, проф.Е.А. Кисельової. – Кіров: «>АСА», 2001. – З. 674 – 689

5.К.Р.Макконнелл,С.Л.Брю Економікс: Принципи, проблеми освіти й політика у два т.: Пер. з анг. 11-го вид., т. I. – М.: Республіка, 1992. – З. 47 – 48

6. Основи економіки  //Ю.Ф.Симионов, Г.І. Іванов,О.С.Пузиков та інших. – Ростовн/Д: «Фенікс», 2002. – З. 48 – 50

7. Основи економічних  знань: Підручник // В.В. Акімов, В.Ф. Мерзляков. – М.: Просвітництво, 1996. – З. 12

8.Практикум пообществознанию // Під ред. В.М. Князєва,Л.Ш.Лозовского,Д.Н.Землякова. – М.:Айрис-пресс, 2003. – З. 271

9.Э.Н.Райсберг Основи  економічної теорії. Економічне  зростання та розвитку. – М.: Наука, 2001. – З. 73 – 74

10. І.А.Ревинский  Курс сучасної економіки:Учеб. посібник. – Новосибірськ:Сиб.унив. вид-во, 2001. – З 21-го – 23

11. Л.Ходов Адміністративне поєднання моральне переконання в держрегулювання ринкової економіки. // Російський економічний журнал №4, 1997

12. Ю. Семенов  Росія: що із нею свого роду XX столітті // Скепсис. Ру: Бібліотека [щоквартальний науково-просвітницький журнал]

13. Економіка: підручник // Під ред. А.І. Архипова, О.Н. Нестеренко, О.К. Большакова. – М.:ПБОЮЛ М.А. Захарова, 2001. – З. 474 – 491

14. Економіка: підручник // Під ред. проф.