Лідерство як соціально – психологічне явище

1.1 Лідерство як соціально – психологічне  явище

Лідери  – та категорія людей, котрі не стоять на місці, а постійно рухаються  уперед швидше, ніж усі інші. (Олександр Алесюк).

Під лідерством (від англійського leader < lead – вести, керувати) зазвичай розуміють :

• здатність завдяки особистим якостям впливати на поведінку окремих осіб і груп працівників з метою зосередження їхніх зусиль на досягненні цілей організації;
• деякий невловимий феномен групової динаміки, що віддзеркалює бажання колективу під керівництвом лідера ефективно, реалізуючи творчі сили кожного, об’єднати зусилля для досягнення загальних для всієї групи цілей і завдань;
• набір характеристик чи системи рис, які притаманні тим, на кого впливають без примусу;
• вплив на поведінку підлеглих, як правило, через міжособистісне спілкування(комунікації);[14,c.220]
• одночасно процес і властивість: як процес лідерство є використанням непримусових важелів впливу для визначення цілей певної групи людей чи організації, мотивування поведінки в напрямі досягнення цих цілей і допомоги у формуванні культури цієї групи чи організації; як властивість лідерство є набором певних рис, притаманних тим особам, які усвідомлюють себе лідерами;
• мистецтво мобілізувати інших до прагнення дотримуватися загальних для всієї групи цінностей.[5,c.15]

Лідерство – це здатність впливати на індивідів  чи групу людей, що спонукає їх працювати  для досягнення цілей. Тому лідерство  є найважливішим фактором у системі  керівництва трудовими колективами  підприємств, що сприяє підвищенню ефективності їхнього функціонування.

Лідерство мало першорядне значення і на ранніх стадіях розвитку суспільства. У  процесі соціалізації людини лідерство  змінювало свій зміст, хоч основне  призначення – забезпечити групі  людей досягнення цілей – значною  мірою залишилося незмінним.

Лідерство – основний процес організації групової поведінки. Без лідерства немає  колективу ( групи).

В сучасних умовах лідерство засновано не на традиції, а логічно випливає з  психології людини, хоч основний принцип  вищості зберігається. Лідер неодмінно  має в чомусь перевищувати інших  членів групи (за рівнем знань, моральними чи фізичними якостями).

Лідерство – це історично сформована соціальна  потреба людей в організації  в процесі їхньої діяльності. Виявляючись  під час формування цілей, лідерство  фокусує в собі стосунки між членами  групи(колективу).

Лідер –  це людина, яка ніким не призначається  і яка висувається тоді, коли група  йде до мети, відшукуючи кращі шляхи  організації роботи, засоби досягнення мети.

Вирішальна  роль під час висунення групою лідера належить ситуації. Це і збільшення, і ускладнення групи за складом, і виникнення перепон на шляху  досягнення групової мети, і зовнішні чи внутрішні загрози, і конфлікти  в групі або провал офіційного керівника. В останньому випадку  майже завжди керівництво групою бере на себе неофіційний лідер.

В особливо складних умовах у досить численній  групі  один лідер іноді не в змозі забезпечити досягнення поставленої мети, тоді група висуває двох і більше лідерів. У цих випадках встановлюється ієрархія лідерів: очолює групу головний лідер, а потім ідуть лідери другого і третього порядку.

Якщо  ієрархія лідерів розвивається в  межах формальної структури, то вона має суттєвий вплив на керованість  групи і діяльність офіційного керівника.

Велике  значення для лідерства має суб'єктивний фактор— особисте прагнення до лідерства, жадоба влади, зиск, престиж тощо.

Для висунення  лідера важливо, щоб його уявлення про  норми і цінності збігалися з  уявленнями більшості членів групи. Лідера члени групи неодмінно  мають сприймати як «один серед  нас», іноді як «кращий серед нас».

Якості  особистості лідера мають за певними  параметрами деякою мірою перевищувати аналогічні якості інших членів колективу. У противному разі людина, рівень якої набагато вищий, ніж рівень її безпосереднього  оточення, буде сприйматися як виняткова  особистість. Її або зразу відкинуть  і вона опиниться в ізоляції, або  поважатимуть, звертаючись до неї  за порадами, але не сприйматимуть  як свою. Через те неформальним лідером  вона бути не може.

Основними рисами при оцінці лідера і його висуненні групою є ентузіазм, здібності, впевненість у собі, глибоке знання справи, почуття справедливості тощо.

У лідерстві  суб'єктивні та об'єктивні фактори, зовнішні та внутрішні умови тісно  переплетені, взаємопов'язані. Лідер  неодмінно має прагнути до лідерства  і надалі зберегти за собою цю роль.

Особистості лідера, як і всякій іншій, притаманна багаторолева структура. Кожна людина є громадянином своєї країни, членом сім'ї, членом трудового колективу, керівником і одночасно підлеглим. Це зумовлює велику кількість ролей, які виконує кожна окрема особистість. І чим більшою є сукупність ролей, які бере на себе одна людина, тим вищий рівень соціальної поведінки, тим більша суспільна значущість особистості. Проте сама по собі соціальна роль не пов'язується з індивідуальністю. Але разом з тим вона суттєво впливає на психологічну структуру особистості.

Лідерство слід розуміти передусім як організацію, планування і управління діяльністю групи. [1,c.145]

Лідерство стало об'єктом дослідження багатьох вчених, і нині сформульовано три  основних теоретичних підходи до розуміння лідерства.

1. Харизматична  дія (від "харизма" — благодать)  стверджує, що лідером може  стати лише людина, що має певний  набір особистих якостей, здатність  спонукати інших до високопродуктивної  праці. Починаючи з теорії "великої  людини" (зародилась ще в древніх  греків і римлян), яка стверджує,  що лідерами народжуються, а не  стають, робились спроби визначити  фізичні, розумові та індивідуальні  риси різних лідерів.

Хоча  вченим не вдалося сформулювати повного  набору якостей, якими повинні володіти ефективні лідери, все ж встановлено, що деякі якості є обов'язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.

Як і  керівництво, лідерство стало об'єктом  дослідження на початку XX ст., коли почав  з'являтись інтерес до управління як науки. Проте тільки у 30-40-ві роки вперше було розпочато вивчення цього явища  на систематичних засадах Ранні  дослідження мали на меті виявити  загальні властивості або особистісні  характеристики ефективних керівників, що зумовлювалося насамперед потребами  виробництва. Так виникла особистісна  теорія лідерства (теорія рис, теорія великих  людей), згідно з якою кращі з керівників мають певний набір природжених, спільних для всіх особистісних якостей. При цьому одні вчені виходили з позиції універсальності: розробляли єдиний перелік таких якостей, пропонували  визначати значимість кожної якості або групи якостей в загальній  оцінці залежно від рівня керівника, специфіки трудової діяльності. Такі набори рис ретельно фіксувалися  й розглядалися як основа для побудови системи тестів для відбору осіб, придатних для лідерства. Інші автори відстоювали позицію власного підходу - розроблялися набори необхідних якостей  залежно від конкретного типу розв'язуваної задачі управління та категорії  персоналу. Треті ставили ці власні набори в залежність тільки від категорії  персоналу.

2. Ситуаційна теорія визначає, що люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв'язку між лідером і ситуацією. На думку американського вченого Фідлера, існують три критичні ситуації, які впливають на найбільш ефективне лідерство: 1) вплив посади — лідер, що має більше посадових повноважень, може значно легше вести за собою, ніж той, хто не володіє такими повноваженнями; 2) структура задач, або чіткість, з якою поставлені задачі можуть бути описані у порівнянні із ситуаціями; 3) взаємовідносини між лідером і членами групи, в тому числі — наскільки колектив довіряє лідеру і готовий іти вслід за ним.

3. Синтетична теорія розглядає лідерство як процес організації міжособових відносин у групі, а лідера — як суб'єкта управління цим процесом. Основний зміст цього підходу у тому, що сам феномен лідерства розглядається як сумісна групова діяльність.

Лідерство як відповідне соціальне відношення включає чотири головні змінні : 1) характеристики лідера; 2) позицію, потреби  й інші характеристики його послідовників; 3) характеристику організації –  її мету, структуру, природу завдань, котрі має бути виконано; 4) соціальне, економічне і політичне середовище. Лідерство – це складне поєднання  зазначених змінних. Вплив лідерів  у підприємницькій діяльності з  погляду менеджменту виявляється  в зміні настроїв, формуванні бажань і уявлень про розвиток бізнесу  персоналом організації. [15,c.196]

Нині  лідерство як складний соціально  – психологічний процес групового  розвитку диференціюється за різними  ознаками.

1. За змістом діяльності : лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки; лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер, який є одночасно і натхненником, і організатором.
2. За характером діяльності : універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера; ситуаційний – якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях.
3. За стилем лідерства : авторитарний, демократичний, ліберальний. [2,c.427]

Як повинен  вести себе керівник підприємства, який є лідером? Які засоби впливу і стиль поведінки найбільш ефективні  для спрямування зусиль колективу  на досягнення цілей підприємства? Відповідь на ці питання дає теорія лідерства. Існує три підходи  до визначення значущих факторів ефективного  лідерства: з позицій особистих  якостей, поведінковий і ситуаційний.

Підхід  з позицій особистих якостей. Згідно з цією теорією (теорія великих  людей) кращі серед керівників володіють  певним набором "загальних для  всіх особистих якостей. Деякі з  них — це рівень інтелекту і  знань, приваблива зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, освіта, впевненість у собі.

Разом з  тим не існує єдиної думки щодо набору якостей, які мають бути притаманні справжньому лідеру. Оскільки не існує  такого набору якостей, ефективність керівництва  має ситуаційний характер, хоч  особисті якості керівника мають  важливе значення в управлінні.

Згідно  з поведінковим підходом до лідерства  ефективність визначається не особистими якостями керівника, а його манерою  поведінки з підлеглими.

Основний  недолік цього підходу до лідерства  полягає в тенденції виходити з припущення, що існує якийсь один оптимальний стиль керівництва. Хоча дуже імовірно, що ефективність стилю  залежить від конкретної ситуації, і коли ситуація змінюється, змінюється і стиль.

Ситуаційний підхід. Особисті якості керівника  і його поведінка є суттєвими  компонентами ефективного керівництва. Проте в ефективності керівництва  вирішальна роль може належати ситуаційним  факторам: потребам і особистим якостям  підлеглих, характеру завдання, вимогам  і впливу середовища, а також інформації, якою володіє керівник.

1.2 Якості і риси, які  притаманні лідеру

Головні риси, які мають бути властиві лідерові в сучасній діловій організації, такі:

• мистецтво бути рівним, тобто здатність налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі людьми;
• мистецтво бути керівником, тобто здатність керувати підлеглими, долати труднощі та вирішувати всі проблеми, що приходять до керівника разом з владою та відповідальністю;
• мистецтво розв'язувати конфлікти — здатність виступати в ролі посередника між двома сторонами в конфлікті, врегульовувати неприємності, пов'язані з психологічними стресами;
• мистецтво обробляти інформацію — здатність побудувати систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію та ефективно її оцінювати;
• мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення — здатність знаходити проблеми та рішення в умовах, коли альтернативні варіанти, дії, інформація та цілі незрозумілі або викликають сумнів;
• мистецтво розподіляти ресурси в організації — здатність вибрати потрібну альтернативу, знайти оптимальний варіант за умов обмеженості часу та недоступності інших видів ресурсів;
• хист підприємця — здатність іти на виправданий ризик і на впровадження інновацій в організації;
• мистецтво самоаналізу — здатність розуміти позицію лідера та його роль в організації, вміння бачити те, як він впливає на організацію.

Керівників  фірм і компаній, зорієнтованих на інновації, називають "перетворюючими лідерами". Перелік особистих  рис перетворюючого лідера такий:

- бачення  ситуації, проблеми, тобто створення  у своїй уяві образу організації  та "перенесення" свого бачення  у свідомість персоналу, розробка  конкретних шляхів і засобів  досягнення мети;