Лідерство як соціально – психологічне явище

• цілісність характеру — вірність слову, дотримування загальнолюдських норм моралі, єдність цінностей, мети і засобів її досягнення;
• віра в людей, зацікавленість у людях, довіра до людей, довіра людей до лідера;
• безкорисливість — служіння людям, відсутність сліпого кар'єризму, виважене використання особистих благ;

— прихильність (відданість) до організації: організація  — другий дім, підлеглі — це діти, усі блага — для організації;

• творчі здібності — пошук нового, перетворення існуючого на краще;
• твердість духу, висока вимогливість, право нагороджувати і карати, позитивне ставлення до єдиноначальності;
• уміння спілкуватися — ділове спілкування, інформування підлеглих, уміння вести душевну розмову, бути серед підлеглих, мати авторитетне оточення;
• уміння ризикувати — спонукання персоналу до інновацій, оцінювання інноваторів, поведінка з урахуванням ситуації;
• уміння знаходити елегантні та прості рішення складних проблем;

урівноваженість, уміння зберігати спокій у кризових ситуаціях, що спонукає оточуючих також  зберігати спокій та діяти продумано.

Проведене опитування 1500 менеджерів європейських компаній показало, що найбільш важливими  лідерськими рисами керівника є:

• спроможність формувати ефективну команду (96 %);
• прислухатися до думки колег і підлеглих (93 % );
• приймати самостійні рішення (87 %);
• залучати інших до виконання рішень (86%). [15,c.199]

Харизматичне  лідерство – це особливі соціальні  відносини між лідером та послідовником, де лідер виражає революційну  ідею, справляє незвичайне враження, а  послідовник сприймає цей напрям не завдяки своїй переконливості в імовірному успіху, а завдяки  винятковим здібностям лідера.

Стає  все більш зрозумілим, що здатність  полонити серця— це не характеристика керівника реr sе, а скоріше результат взаємодії багатьох факторів — характерних рис керівника й виконавця, їх поведінки, взаємовідносин між керівником та виконавцями, розвитку ситуації та характеру цілей, яких вони прагнуть досягнути. В літературі вказано такі характерні особливості прояву харизматичного лідерства:

• характер мети: революційний або реформаторський;
• характерні риси керівника: впевненість у собі, почуття переваги над іншими, потреба у впливовості або владі, сильна переконаність, творчість, енергійність, ентузіазм;
• поведінка лідера: здатність до концептуалізації та здатність передавати іншим бачення перспектив чи ідеології, вміння надихати й переконувати, використання нетрадиційних методів, красномовність;
• характерні риси послідовника: залежність, бажання самовдосконалення та зміни стану речей;
• поведінка послідовника: відданість, почуття обов'язку;
• взаємодія лідер - послідовник: проекція послідовниками на лідера ідеалізованих рис характеру та поведінки, ідентифікація (психологічне злиття) послідовників з лідером, надання лідером повноважень послідовникові;
• природа оточення: криза, непевність, зміни, втрати.[12,c.226]

У книзі  Дж.М. Коузеса та Б.З. Познера «Виклик лідерства» зазначається, що в діяльності лідера суттєвим є таке:

1.Мати  сміливу позицію: знаходити можливості; експериментувати й ризикувати.

2.Вміти  виробляти спільне з працівниками  бачення цілей: самому уявляти  майбутнє; залучати до справи  інших.

3.Давати  змогу діяти іншим: стимулювати  співпрацю;підтримувати інших.

4.Моделювати  шляхи досягнення цілей: показувати  приклад;планувати окремі маленькі  перемоги.

5.Надихати  до праці інших: визнавати значущість  праці кожного окремого працівника;відзначати  досягнення працівників.

Серед характеристик лідерства важливо вирізнити такі.

Самоперевірка. Чесно оцініть себе, відповідаючи на наведені запитання. Подумайте, як ставляться до Вас ваші працівники, яким ви бачите самого себе (Додаток 1).

Сила  лідерства. Звичайно, одна особа сприйматиме лідерство іншої, якщо остання має певну владу або вплив.[4,c.320]

Існують вимоги і до політичного лідера.

У малій  групі (це може бути еліта верхніх  рівнів влади і ядро будь-якого  іншого керівництва) роль лідера полягає  в об'єднанні її учасників і  напрямі їх діяльності. Від нього  вимагається тісне особисте спілкування  з найближчим оточенням. При цьому  виявляються і грають організуючу  роль його особисті якості, уміння володіти ситуацією, ухвалювати рішення, брати  на себе відповідальність, робити вірний політичний вибір (людей, проблем, першочергових  завдань). Одночасно лідер повинен  уміти задовольняти інтереси групи, не виходячи за межі права і цивільних  норм і не ставлячи своє оточення в  залежність від своїх благодіянь. На відносини з групою і авторитет  лідера роблять значний вплив  особистий стиль його поведінки (авторитарний, жорсткий або демократичний).

Іншим виявляється  лідерство на рівні "великої політики", управління країною, політичних рухів. Від лідера такого масштабу потрібне об'єднання інтересів широкої  суспільної бази влади. Тут мають  значення не стільки особисті якості лідера, скільки його уміння формулювати  загальні політичні вимоги, виявляти високі критичні і конструктивні, творчі якості, спілкуватися з набагато ширшим довкола людей і переконувати їх.

Лідер в  цій ситуації віддалений від тих, кого він веде за собою. Його особисті якості виявляються для них слабкіше або зовсім втрачають значення, але  його лідерство отримує моральну оцінку. Він повинен зважати на неї. Його успіх або невдачі сприймаються вельми емоційно. Тому велике значення має здатність лідера уловлювати настрої, знати справжні потреби  людей і виражати їх інтереси. Тоді він стає символом руху, партії, суспільства.[7,c.130]

3.2 Рекомендації щодо здійснення  ефективного лідерства

лідерство менеджмент

Матеріали дослідження дають змогу конкретизувати специфічні вимоги до сучасного керівника  підприємства з урахуванням виконуваних  ним рольових функцій. Деякі якості у частини керівників розвинуті  гірше, ніж потрібно для ефективного  співробітництва з підлеглими. На думку опитуваних підлеглих, у керівників підприємств особливо не вистачає таких  якостей, як ввічливість і тактовність, обґрунтована сміливість при прийнятті  рішень, справедливість при розгляді конфліктних ситуацій, уміння враховувати  можливості виконавців.

Важливою  характеристикою є діловитість  лідера, яка проявляється у плановості, чіткій регламентації діяльності, високій  організованості, підприємливості, конкретності і оперативності в роботі, продуманому  розпорядництві і гнучкості у  розв'язанні поточних питань, умінні правильно  маневрувати виробничими ресурсами  і швидко перебудовуватися, якщо цього  вимагають інтереси справи.

Діловитість означає деяку практичність, уміння одержувати максимум користі для  загальної справи при наявних  ресурсах, здатність твердо оцінювати  виробничу ситуацію і прогнозувати результати намічених дій. Діловий  лідер ставить завдання для підлеглих  з чіткими цілями, вміло підбирає виконавців, чітко розмежовує їх обов'язки, права і відповідальність, здійснює систематичний контроль, ефективно стимулює за хорошу роботу.

Рисою ділового стилю лідерства є професійне здійснення розпорядчої діяльності, наукова обґрунтованість рішень, що базується на високому рівні знань  і розвинутому інтелекті керівника. Високий демократизм управлінського процесу за ринкової економіки не може супроводжуватися створенням чисельних  рад, комісій та засідательською  метушнею, що нерідко веде до бюрократизму в роботі і втрати відповідальності посадових осіб за доручену ділянку.

За свідченням Лі Якокки, всім підручникам наперекір «... у корпораціях основну частину важливих рішень приймають окремі особи, а не комісії і комітети. Комісії необхідні – в них люди діляться один з одним своїми знаннями і намірами. Але коли комісії підмінюють індивідуальності — продуктивність значно знижується" [17,c.182]

Діловий керівник вміло користується різноманітними методами і прийомами стимулювання за високоякісну роботу і скупий на стягнення. До того ж пам'ятає, що, накладаючи стягнення на людину, не можна її принижувати. Відомий такий приклад  з історії Французької революції, що проголосила свободу особистості  і коли на повний голос заговорили про людську гідність. Шарлота Корде, що вбила одного із вождів революції — Марата, була заарештована і страчена на гільйотині. Коли її відрублена голова впала в корзину, кат Сансон підняв її і дав декілька ляпасів за вбивство Марата. За це кат був звільнений з посади, оскільки порушив закон: "Караючи, не принижувати".

Ефективність  лідерства залежить і від поведінки  лідера, специфічні риси поведінки  роблять поведінку одних лідерів  більш ефективною, ніж інших. Оскільки певні риси характеру важко змінювати, то мабуть легше знайти ефективною поведінку, навички, засвоїти певні  правила, перевірені багаторічною практикою.

Нині  в засобах масової інформації багато пишуть про корумпованість владних  структур і окремих керівників. У  цьому зв'язку слушні зауваження про  Макнамару (колишнього міністра оборони США) висловив відомий американський менеджер Лі Якокка: "Макнамара постійно стверджував, що босу слід бути більшим католиком, ніж сам Папа Римський, і кришталево чистим". На час відпустки він категорично відмовляється використати службовий автомобіль, хоча кожен уїк-енд надавались сотні прогулянкових машин іншим високопоставленим особам [16,c.68]

Лідер своєю  поведінкою повинен постійно демонструвати  чесність, певну мужність говорити правду підлеглим, колегам на роботі і вищестоящим керівникам, не боятися  признатися у здійсненні помилки. Про  це дуже виразно писала відома письменниця  Маріета Шагінян: «... люди, не бійтеся помилок, чесних помилок у своїй творчості, ми всі не Боги, ми живемо довге життя і не можемо не помилятися на важкому шляху життя. Але люди! Бійтеся брехні. Тому що брехня — це не помилка, це проступок проти самого себе і проти правди, переліт через ціль, свого роду лихвацтво думки — і у брехні, у допущенні брехні людина допускає нечесність" [6,c.170]

Відомий російський політичний діяч Є. Гайдар якось зауважив, що коли про щось промовчати, підчистити, пересмикнути, то відверта брехня може видатись досить правдоподібною. Причиною зниження самооцінки керівників, спеціалістів та інших  працівників, відчуття невпевненості  в собі іноді стають численні негаразди  у нашому житті, зневіра від невизначеності у завтрашньому дні, стресові ситуації та невдачі. Соціальна психологія розробила  чимало слушних рекомендацій, як перебороти в собі негативні наслідки цього  явища. У зв'язку з цим потрібно, насамперед провівши самоаналіз, виявити  свої сильні і слабкі сторони і  відповідно сформулювати власні перспективні й найближчі цілі, а потім плани  і задачі їх реалізації. При позитивних результатах це стане додатковим мотивом продуктивної роботи, підвищить  рейтинг працівника у власних  очах, заставить думати про себе лише добре. Якщо ж фактичні результати не відповідають намірам і сподіванням працівника, то це стане сигналом того, що слід внести корективи у його діяльність, замість того, щоб нарікати на свою долю і неповноцінність.

Лідер повинен  постійно розвивати уміння управляти  своїми психічними і біофізіологічними механізмами, властивостями емоційно-вольової сфери, можливостями пам’яті та іншими властивостями організму. У цьому зв'язку заслуговують на увагу такі психологічні методи, як ауторинг, медитація, рефлексія, уроки релаксації, оволодіння вмінням знімати емоційне, психічне, інтелектуальне, біологічне та інші види навантажень, при необхідності включати компенсаторно-адаптаційний механізм особистості.

Відомий педагог А.С.Макаренко вважав неприпустимим  появу заклопотаного педагога на роботі. На його думку, він завжди повинен  передавати своїм підопічним мажорність настрою, заряд бадьорості і впевненості. Тобто лідер повинен постійно демонструвати спокій, урівноваженість, впевненість у собі. Ще Марк Твен радив уникати людей, які стараються підірвати віру в себе. На його думку, ця риса властива дрібним людям. Керівник повинен вірити у свою справу, бути сміливим, цілеспрямованим, рішучим і вміти ці якості демонструвати підлеглим. Суворість і вимогливість керівника ніколи не повинна переходити в зайву прискіпливість.

Зарубіжні дослідники стверджують, що навіть в  інженерній, чисто технічній сфері  діяльності часто тільки 15% успіху залежить від технічних знань керівника, а 85% від особистих якостей, його поведінки.

Ефективному стилю лідерства притаманний  високий рівень особистої культури керівника (лідера), знання норм міжособистого спілкування і дотримання правил службової етики. Такий лідер шанобливий до людей, особливо до жінок і досвідчених працівників, терпеливо відноситься до їх потреб, прагнень і запитів, вміє радитися з людьми і довіряє їм, критично оцінює власні досягнення.

Видатний  американський психолог Д.Карнегі  вважає, що необхідно виражати задоволення  при зустрічі з людьми, якщо ви хочете, щоб вони були задоволені, зустрічаючись  з вами. "Усмішка нічого не коштує, але робить багато. Вона збагачує тих, хто її одержує, і в той же час  ті, хто її віддає, не бідніють. Вона приносить щастя в дім, здійснює добрий вплив на справу і зміцнює  дружбу. Вона є відпочинком при  втомі, сонячним світлом при журбі  і кращим протиотрутним засобом при нещасті" [3,c.99]

В управлінській  діяльності велику (чудодійну) силу має  особиста привабливість лідера, складовими якої є:

1. Високі  моральні якості і характеристики.

2. Психологічні знання і уміння: комунікабельність і симпатичність, правильний підхід до зіркових і референтних груп, інтуїтивне вловлювання настання конфлікту.
3. Техніка самопрезентації — це вміння себе показати. Крім природного дару, треба мати спеціальні знання, оволодіти певними навичками самопрезентації, тобто технікою особистої чарівності.

Успішне лідерство вимагає добре знання підлеглих, усього колективу працюючих, що дає змогу вибирати саме ті методи впливу на працівника, які відповідають його психологічній структурі, цінним орієнтаціям, потребам і інтересам.

До того ж Ф. Тейлор зауважував, що помилка, якої припускаються 99 керівників із 100, полягає у спробі впливати зразу на велику групу людей, замість того, щоб впливати на них поодинці [10,c.187]