Мотив і мотивація: основні характеристики

Кожна з диспозицій може бути реалізована в багатьох потребах. У свою чергу поведінка, спрямована на задоволення потреби, розділяється на види діяльності, що відповідають приватним цілям.

Крім мотивів, потреб і цілей, як детермінантів людської поведінки, нами також були розглянуті інтереси, завдання, бажання й наміри. Інтересом називають особливий мотиваційний стан пізнавального характеру, що, як правило, прямо не пов'язаний з якою-небудь однією, актуальною в цей момент часу потребою. Інтерес до себе може викликати будь-яка несподівана подія, котра мимоволі привернула до себе увагу, будь-який новий предмет, що з'явився у полі зору, будь-який приватний, випадково виниклий слуховий або інший подразник.

Інтересу відповідає особливий вид діяльності, що називається орієнтовно-дослідницький. [3] Таким чином ми зробили висновок, що чим вище на еволюційних сходах знаходиться організм, тим більше часу займає в нього даний вид діяльності й тим досконаліші його методи й засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності, наявний тільки в людини, - це наукові й художньо-творчі пошуки.

Завдання, як приватний ситуаційно-мотиваційний фактор, виникає тоді, коли в ході виконання дії, спрямованої на досягнення певної мети, організм натрапляє на перешкоду, яку необхідно перебороти, щоб рухатися далі. Ті ж самі завдання можуть виникати в процесі виконання різноманітних дій, тому вони так само неспецифічні для потреб, як і інтерес.

Бажання й наміри - це негайно виникаючі й досить часто змінні один одним мотиваційні суб'єктивні стани, що відповідають змінним умовам виконання дії.

Після опрацювання матеріалу, який стосувався даних аспектів, ми можемо стверджувати, що інтереси, завдання, бажання й наміри хоча й входять у систему мотиваційних факторів і беруть участь у мотивації поведінки, однак виконують у ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки.

1.2 Характеристики психологічної мотиваційної сфери особистості

Мотиваційну сферу людини з погляду її розвиненості ми будемо оцінювати за наступними параметрами: широта, гнучкість та ієрархічність. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна розмаїтість мотиваційних факторів - диспозицій (мотивів), потреб і цілей, представлених на кожному з рівнів. Чим більше в людини різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більш розвинена його мотиваційна сфера.

Гнучкість мотиваційної сфери характеризує процес мотивації. Більш гнучкою вважається така мотиваційна сфера, у якій для задоволення мотиваційного спонукання більш загального характеру (більш високого рівня) може бути використане більше різноманітних мотиваційних збудників нижчого рівня. Наприклад, більш гнучкою є мотиваційна сфера людини, що залежно від обставин задоволення того самого мотиву може використовувати більш різноманітні засоби, чим інша людина. Скажемо, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки телебаченням, радіо й кіно, а для іншого засобом її задоволення також є різноманітні книги, періодична преса, спілкування з людьми. В останнього мотиваційна сфера по визначенню буде більш гнучкою.

Ми відзначаємо, що широта й гнучкість характеризують мотиваційну сферу людини по-різному. Широта – це розмаїтість потенційного кола предметів, здатних для даної людини служити засобом задоволення актуальної потреби, а гнучкість - рухливість зв'язків, що існують між різними рівнями ієрархічної організації мотиваційної сфери: між мотивами й потребами, мотивами й цілями, потребами й цілями.

Нарешті, ієрархічність - це характеристика будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, узятого окремо. Потреби, мотиви й цілі не існують як поруч покладені набори мотиваційних диспозицій. Одні диспозиції (мотиви, цілі) сильніші за інших і виникають частіше; інші слабкіші й актуалізуються рідше. Чим більше розходжень у силі й частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище ієрархічність мотиваційної сфери.

Далі ми переходимо до розгляду особливостей мотиваційної сфери  людини. Відразу слід відзначити, що мотивація поведінки людини може бути свідомою й несвідомою. Це означає, що одні потреби й цілі, що керують поведінкою людини, усвідомлюються, а інші - ні. Насправді щирі мотиви не обов'язково такі, якими вони здаються.

 «Таке роздвоєння виникає внаслідок того, що діяльність за необхідністю стає полімотивованою, тобто одночасно відповідає двом або декільком мотивам. Адже дії людини об'єктивно завжди реалізують деяку сукупність відносин: до предметного світу, до оточуючих людей, до суспільства, до самого себе. Так, трудова діяльність суспільно мотивована, але вона керується й такими мотивами, як, скажемо, матеріальна винагорода. Обоє ці мотиви хоча й співіснують, але лежать ніби в різних площинах.» [5]

Таким чином, одні мотиви, спонукаючи діяльність, разом з тим надають їй особистісний зміст; ми будемо називати їх змістотворчими мотивами. Інші, співіснуючі з ними, виконуючи роль спонукальних факторів (позитивних або негативних) — часом гостро емоційних, афективних, позбавлені змістотворчої функції; ми будемо умовно називати такі мотиви мотивами-стимулами.

Джерелом змістів, що визначають, що для людини значимо, а що ні, і чому, яке місце ті або інші об'єкти або явища займають у його житті, є потреби й особистісні цінності людини. Зміст для людини здобувають ті об'єкти, явища або дії, які мають відношення до реалізації яких-небудь його потреб або особистісних цінностей. Ці змісти індивідуальні, що випливає не тільки з розбіжності потреб і цінностей різних людей, але й зі своєрідності індивідуальних шляхів їхньої реалізації.

1.3 Розвиток мотиваційної сфери в онтогенезі

Після опрацювання та аналізу теоретичного матеріалу, що стосується розвитку мотиваційної сфери людини на різних вікових етапах(за основу була взята класифікація Е. П. Ільїна), ми вирішили розглядати даний процес поетапно. І першим розглянутим нами періодом є дитинство.

Дитинство (від народження до 2 років). Розглянутий період онтогенезу має винятково важливе значення для формування й подальшого розвитку мотиваційної сфери людини. Дитина цього віку має не тільки базові фізіологічні потреби - у їжі, питті, теплі й тому подібному, але і яскраво виражені потреби у безпеці, у спілкуванні та нових враженнях.

На думку деяких дослідників, початком формування мотиваційної активності дитини є поведінка, пов'язана з появою в нього потреби нових вражень. Процес розвитку й ускладнення цієї потреби веде за собою розвиток інших соціально обумовлених потреб людини. [4]

Наступним періодом є  раннє дитинство (від 2 до 6 років). Первинна супідрядність мотивів, що виникає на початку дошкільного періоду, розвивається в напрямку формування самого механізму супідрядності й засвоєння дитиною нових, більше високих мотивів діяльності. З'являються домінуючі установи: в одних - престижні (егоїстичні), в інших - альтруїстичні, у третіх - спрямовані на досягнення успіху.

Зміни потреб у спілкуванні протікають в атмосфері корінної перебудови взаємин дитини з оточуючими людьми. Зародження потреби в автономії, визнанні й повазі проявляється в реакціях негативізму й упертості. Достатнє задоволення цих потреб на цьому етапі сприяє подальшому формуванню в дитини глобального почуття самоповаги - однієї з фундаментальних потреб людини.

Середнє дитинство (від 6 до 11 років). У віці від 6 до 11 років мотиваційну сферу дитини характеризує поступовий перехід від аморфної однорівневої системи спонукань до ієрархічної побудови системи мотивів, а також тенденція до формування свідомого й вольового регулювання поведінки дитини. У віці 10 років у мотивації спілкування дитини спостерігається досить різка зміна спрямованості його інтересів - від дорослих до однолітків, причому спілкування носить в основному гомосоціальний характер.

Виникнення просоціальної  поведінки, мотивованої моральними міркуваннями, боргом, альтруїстичними установками, є також однією з найважливіших особливостей цього періоду.

У системі мотивів, що спонукують молодших школярів до навчальної діяльності, ми виділили два види мотивів: пізнавальні й соціальні мотиви. Пізнавальні мотиви породжуються самою навчальною діяльністю й безпосередньо пов'язані зі змістом і процесом навчання. Серед соціальних мотивів можна виділити такі мотиви, як статусний мотив «бути учнем», мотив гарної оцінки, мотив твердження себе в класному колективі, прагнення до переваги й визнання однолітками.

Підлітковий і юнацький вік (від 11 до 19 років). У віці від 11 до 19 років відбуваються корінні перетворення в будові мотиваційно-особистісної сфери підлітка.

Вона здобуває ієрархічний характер, мотиви стають не безпосередньо діючими, а виникаючими на основі свідомо ухваленого рішення, багато інтересів приймають характер стійкого захоплення. [4]

У мотиваційній структурі процесу  спілкування відбуваються значимі  зміни: втрачають актуальність відносин з батьками, учителями, першорядну значимість здобувають відносини з однолітками, яскраво проявляється потреба в приналежності якій-небудь групі, виявляється тенденція до пошуку близьких дружніх зв'язків, заснованих на глибокій емоційній прихильності й спільності інтересів.

Істотні перетворення відбуваються в характері мотивації учбово-пізнавальної діяльності підлітків. У середніх класах провідними мотивами є прагнення  завоювати певне положення в  класі, домогтися визнання однолітків. У старших класах навчання починає визначатися мотивами, спрямованими на реалізацію майбутнього, усвідомлення своєї життєвої перспективи й професійних намірів.

Однією з найважливіших особливостей цього періоду є підвищений інтерес до питань полового розвитку й до сексуальної сфери. Виявляються чітко виражені тенденційні особливості мотивів сексуальної активності підлітків.

Іншою особливістю мотиваційної сфери підлітків є виникнення потреб і мотивів, що обумовлюють  різні поведінкові відхилення: наркоманію, алкоголізм, паління, злочинну поведінку.

Рання дорослість (від 20 до 40 років). Юнак, що вступає в доросле життя, стає перед необхідністю вибору й рішення багатьох проблем, серед яких найбільш важливими є шлюб, народження дітей і вибір професійного шляху. Саме ці події жадають від його прийняття особливих рішень. У такий спосіб підтримуються, розширюються або підриваються раніше сформовані погляди людини, формуються нові мотиви його поведінки.

Найбільш значимими мотивами вибору професії є практичні міркування, батьківські установки, бажання реалізувати свої здатності, інтерес до професії, її престижність і орієнтація на сформовану систему цінностей, що може змінитися з віком.

До 30 років на зміну романтично пофарбованим цінностям приходять  більш практичні. На перший план виступають зовнішні фактори мотивації праці у вигляді заробітної плати й матеріального заохочення. Людина реальніше оцінює свої можливості, коректує свої життєві цілі й рівень домагань.

Середня дорослість (від 40 до 60 років). Бажання людини середнього віку діяти без зволікання й відразу одержувати результат змінює структуру його мотивації, зміщаючи утворюючі її компоненти убік задоволення потреб, що загострюються. Серед них ми виділили основними: реалізацію свого творчого потенціалу; необхідність передати щось наступному поколінню; коректування діяльності з погляду можливої стагнації й упущених можливостей; турбота про збереження близьких відносин з рідними й друзями; підготовка до спокійного й забезпеченого життя в літньому віці.

У контексті цих змін відбувається осмислення й переоцінка життя в цілому; коректування сформованої системи цінностей у трьох зв'язані між собою сферах: особистої, сімейної й професійної.

Різкі соціальні й  життєві зміни в кожній із цих  сфер, такі, як ранній вихід на пенсію, скорочення на роботі, втрата дитини або дружини, вимушений переїзд до нового місця проживання й т.д., можуть викликати мотиваційну кризу, пов'язану з ослабленням або відмовою людини від провідного життєвого мотиву, його зміною, а також визначити наступний шлях мотиваційного розвитку особистості.

Критичною крапкою мотиваційної кризи виявляється втрата людиною  центрального життєвого мотиву - сенсу  життя й утворення так званого  екзистенціального мотиваційного вакууму, перебороти який йому допомагають основні життєзабезпечуючі потреби в самоповазі й самореалізації.

Пізня дорослість і старість (60-75). Вихід на пенсію змінює положення й роль людей у суспільстві, впливаючи на розвиток мотиваційної сфери людей похилого віку. З кожним десятиліттям відбувається коректування цілей, мотивів і потреб.

Людина, що переступила 60-літній рубіж і має міцне здоров'я, багато в чому спонукуваний усе ще тими ж потребами, що й у більше молодому віці. До них відносяться: потреба в самореалізації, творенні й передачі спадщини наступному поколінню, активна участь у житті суспільства, відчуття корисності й значимості для нього.

Після 70 років на передній план виходить інша потреба - підтримка  фізичного здоров'я на прийнятному рівні. У людини пропадає бажання брати участь у суспільному житті, відбувається зосередження інтересів на своєму внутрішньому світі. У той же час інтерес до колекціонування, занять музикою, живописом, тобто до того, що називають хоббі, у людей похилого віку не слабшає. Незважаючи на те що з віком проблеми зі здоров'ям збільшуються, людина й після досягнення 90 років може продовжувати виявляти цікавість до життя, знаходити нові заняття, що дозволяють використовувати свої можливості щонайкраще.

Особливе значення в  період пізньої дорослості здобувають сімейні відносини, які дають людині відчуття захищеності, стабільності й міцності, дозволяють відчути себе більш стійко, багато в чому визначаючи радості, прикрості й турботи літньої людини.

 Висновки до розділу 1

Після розгляду питань поставлених в даному розділі ми можемо зробити наступні висновки:

1. Мотив - це «динамічний» момент спрямованості дії на певні цільові стани, який незалежно від їхньої специфіки завжди містять у собі ціннісний момент і яких суб'єкт прагне досягти, які б різноманітні засоби й шляхи до цього не вели. Мотив на відміну від мотивації  - це те, що належить самому суб'єктові поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукує до здійснення певних дій.