Мотив і мотивація: основні характеристики

2. Мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, його початок, спрямованість і активність. Існує диспозиційна й ситуативна мотивація які не є незалежними одне від одного. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

3. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому виді представляє безліч диспозицій. Крім мотивів, потреб і цілей, як збудників людської поведінки, розглядаються також інтереси, завдання, бажання й наміри. Кожна з диспозицій може бути реалізована в багатьох потребах. У свою чергу поведінка, спрямована на задоволення потреби, розділяється на види діяльності, що відповідають приватним цілям.

4. Мотиви бувають змістотворчі (які дають діяльності зміст) і мотиви-стимули (позбавлені змістотворчої функції). Джерелом змістів, які визначають, що для людини важливо, а що ні і чому, яке місце ті або інші об'єкти або явища займають у його житті, є потреби й особистісні цінності людини.

5. Мотиваційну сферу людини з погляду її розвиненості можна оцінювати по наступних параметрах: широта, гнучкість і ієрархічність. Широта –це розмаїтість потенційного кола предметів, здатних для даної людини служити засобом задоволення актуальної потреби, а гнучкість - рухливість зв'язків, що існують між різними рівнями ієрархічної організованості мотиваційної сфери: між мотивами й потребами, мотивами й цілями, потребами й цілями. Ієрархічність - це характеристика будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, узятого окремо.

6. Мотивація поведінки людини може бути свідомою й несвідомою, однак мотиви не відділені  від свідомості. Несвідомі мотиви знаходять своє психічне відбиття в особливій формі – у формі емоційного фарбування дій. Таке роздвоєння виникає внаслідок того, що діяльність необхідно стає полімотивованою, тобто одночасно відповідає двом або декільком мотивам. 

7. Початком формування мотиваційної активності дитини до двох років є поведінка, пов'язана з появою в нього потреби в нових враженнях. Первинна супідрядність мотивів, виникає на початку дошкільного періоду. У віці від 6 до 11 років мотиваційну сферу дитини характеризує поступовий перехід до ієрархічної побудови системи мотивів, а також тенденція до формування свідомого й вольового регулювання поведінки дитини. У віці від 11 до 19 мотиваційно-особистісна сфера підлітка здобуває ієрархічний характер, мотиви стають не безпосередньо діючими, а виникаючими на основі свідомо ухваленого рішення. Від 20 до 40 років підтримуються, розширюються або підриваються раніше сформовані погляди людини, формуються нові мотиви його поведінки. Бажання людини середнього віку змінює структуру його мотивації, зміщаючи утворюючі її компоненти убік задоволення потреб, що загострюються. Особливе значення в період пізньої дорослості здобувають сімейні відносини, які дають людині відчуття захищеності й стабільності.

Розділ 2. ПСИХОЛОГІЯ МОТИВАЦІЇ

Численні теорії мотивації  стали з'являтися ще в роботах стародавніх філософів. У цей час таких теорій налічується вже не один десяток. [6]     Щоб  їх зрозуміти, важливо знати передумови й історію їхнього виникнення.

Джерела сучасних теорій мотивації варто шукати там, де вперше зародилися самі психологічні знання.

2.1 Психологічні теорії мотивації

 Потребнісні теорії мотивації. Науковому вивченню причин активності людини й тварин, їхньої детермінації, поклали початок ще великі мислителі стародавності - Аристотель, Геракліт, Демокрит, Лукрецій, Платон, Сократ, що згадували про «нестаток» як учительці життя. Демокрит, наприклад, розглядав нестаток як основну рушійну силу, що не тільки пустила в хід емоційні переживання, але зробила розум людини витонченим, дозволила придбати мову, мовлення й звичку до праці. Поза потреб людина не змогла б вийти з дикого стану. [7]

Погляди на сутність і  походження мотивації людини протягом усього часу дослідження цієї проблеми неодноразово змінювались, але незмінно розташовувалися між двома філософськими напрямами: раціоналізмом і ірраціоналізмом. Відповідно до раціоналістичної позиції, а вона особливо чітко виступала в роботах древніх філософів і теологів аж до середини 19 століття, людина являє собою унікальну істоту особливого роду, що не має нічого спільного із тваринами. Вважалося, що вона, і тільки вона, наділена розумом, мисленням і свідомістю, має волю й свободу вибору дій. Мотиваційне джерело людського поводження вбачається винятково в розумі, свідомості й волі людини.

Ірраціоналізм як вчення поширюється в основному на тварин. У ньому затверджувалося, що поводження тварини, що на відміну від людини невільно, нерозумно, керується темними, неусвідомлюваними силами біологічного плану, що мають свої джерела в органічних потребах.

 П. Гольбах в свою чергу підкреслював певну роль потреб у житті людини. Потреби, писав він, виступають рушійним фактором наших пристрастей, волі, розумової активності. Через мотиви, що представляють собою реальні або уявні предмети, з якими зв'язане благополуччя організму, потреби пускають у хід наші розум, почуття й волю й направляють їх до того, щоб вжити певних заходів для підтримки існування організму. Потреби людини безперервні, і ця обставина служить джерелом його постійної активності. П. Гольбах у вченні про потреби затверджував, що для пояснення активності людини досить одних зовнішніх причин, і повністю відкидав традиційне подання ідеалізму про спонтанну активність свідомості, пізнавальної, емоційної й вольової діяльності. [7]

В 20-ті й наступні роки в західній психології з'являються  теорії мотивації, що відносяться тільки до людини. Тут, поряд з органічними, виділені вторинні (психогенні) потреби, що виникають у результаті навчання й виховання. До них віднесені потреба в досягненні успіху, в агресії, потреба в незалежності й протидії, у повазі й захисті, у домінуванні й залученні уваги, потреба в уникненні невдач і шкідливих впливів і т.д. Свою класифікацію потреб людини дав також А. Маслоу. [4]

Біхевіористські теорії мотивації. Біхевіористи відзначали, що термін «мотивація» занадто загальний і недостатньо науковий, що експериментальна психологія під цією назвою фактично вивчає потреби, потяги (драйви), що мають чисто фізіологічну природу. Біхевіористи пояснюють поведінку через схему «стимул — реакція», розглядаючи подразник як активне джерело реакції організму. Для них проблема мотивації не стоїть, тому що, з їхнього погляду, динамічною умовою поведінка є реактивність організму, тобто його здатність відповідати специфічним способом на подразники. Правда, при цьому відзначається, що організм не завжди реагує на стимул, що впливає ззовні, у зв'язку із чим у схему уведений фактор (названий мотивацією), що пояснює розходження в реактивності. Але знову цей фактор звівся до чисто фізіологічних механізмів: розходженню в чутливості організму до даного стимулу, тобто до порогів відчуттів. Виходячи із цього, мотивацію стали розуміти як стан, функція якого в зниженні порога реактивності організму на деякі подразники. У цьому випадку мотив розглядається як энергізатор або сенсибілізатор. [7]

При розгляді біхевіористського  підходу до особистості ми виділили два різновиди поведінки: респондентний та оперантний. Респондентна поведінка має на увазі характерну реакцію, викликану відомим стимулом, останній завжди передує першу в часі. Добре знайомі приклади - це звуження або розширення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію, посмикування коліна при ударі молоточком по колінному сухожиллю й тремтіння при холоді. У кожному із цих прикладів взаємовідношення між стимулом і реакцією мимовільне і спонтанне відбувається завжди. Також респондентна поведінка спричиняє рефлекси, що включають автономну нервову систему. Однак респондентному поводженню можна й навчити. [8]

Оперантна поведінка (викликана оперантним навчанням) визначається подіями, які випливають за реакцією. Тобто за поведінкою іде наслідок, і природа цього наслідку змінює тенденцію організму повторювати дану поведінку в майбутньому. Наприклад, катання на роликах, гра на фортепіано, написання свого власного ім'я - це зразки оперантної реакції, або операнти, контрольовані результатами, що випливають за відповідною поведінкою. Суть оперантного навчання полягає в тому, що підкріплена поведінка прагне повторитися, а поведінка, не підкріплена або карна, має тенденцію не повторюватися або придушуватися. [8]

Когнітивні теорії мотивації. Наприкінці минулого століття У. Джемс виділяв кілька типів ухвалення рішення (формування наміру, прагнення до дії) як свідомого навмисного мотиваційного акту. Об'єкти думки, що затримують остаточну дію або перешкоджають йому, він називає підставами, або мотивами, даного рішення. [7]

У другій половині XX століття, ми виявили, що почали з'являтися мотиваційні концепції, для яких характерним є визнання провідної ролі свідомості в детермінації поведінки людини. Вони належали Дж. Роттеру, Г. Келлі, X. Хекхаузену, Дж. Аткінсону, Д. Макклелланду. Когнітивні теорії мотивації спричинили введення в науковий побут нових мотиваційних понять: соціальні потреби, життєві цілі, когнітивні фактори, когнітивний дисонанс, цінності, очікування успіху, страх невдачі, рівень домагань. [7]

Психоаналітичні теорії мотивації. Зиґмунд Фрейд надавав вирішальну роль в організації поведінки несвідомому ядру психічного життя, утвореному потужними потягами. В основному сексуальними (лібідо) і агресивними, потребуючими безпосереднього задоволення й блокованими «цензором» особистості - «Понад-Я», тобто інтеріорізированними в ході соціалізації індивіда соціальними нормами й цінностями. [7] Якщо в У. Джемса мотивація у вирішальному ступені зв'язувалася зі свідомим ухваленням рішення (з обліком багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів), то в 3. Фрейда і його послідовників у детермінації поведінки вирішальна роль приділялася несвідомому, придушення спонукань якого з боку «Понад-Я» приводить до неврозів.

Таким чином, відповідно до теорії Фрейда, мотивація людини повністю заснована на енергії збудження, виробленої тілесними потребами. За його переконанням, основна кількість  психічної енергії, вироблюваної організмом, направляється на розумову діяльність, що дозволяє знижувати рівень порушення, викликуваного потребою. По Фрейдові, психічні образи тілесних потреб, виражені у вигляді бажань, називаються інстинктами. В інстинктах проявляються вроджені стани порушення на рівні організму, що вимагають виходу й розрядки. [6]

Фрейд затверджував, що будь-яка  активність людини (мислення, сприйняття, пам'ять і уява) визначається інстинктами. Вплив останніх на поведінку може бути як прямим, так і непрямим, замаскованим. Люди поводяться так чи інакше тому, що їх спонукує несвідома напруга - їхні дії служать меті зменшення цієї напруги. Інстинкти як такі є  кінцевою метою будь-якої активності.

У. Макдауголл в свою чергу розширив рамки, установлені Фрейдом щодо кількості основних інстинктів, і запропонував набір з десяти інстинктів: інстинкт винахідництва, інстинкт будівництва, інстинкт цікавості, інстинкт втечі, інстинкт стадності, інстинкт забіякуватості, репродуктивний (батьківський) інстинкт, інстинкт відрази, інстинкт самоприниження, інстинкт самоствердження. У більш пізніх роботах У. Макдауголл додав до перерахованих - ще вісім інстинктів, в основному стосовних до органічних потреб. Не дивлячись на таке збільшення числа пропонованих інстинктів, у цілому, суть його теорії зводилася так само до проведення аналогії з поведінкою тварин.

Біологізаторські теорії мотивації. Серед даних теорій ми відзначили ті, які звертаються до поняття «мотивація» лише для пояснення причин активності організму. Про мотивацію в цьому випадку говорять як про мобілізацію енергії. При цьому виходять із уявлень, що природним для організму є стан неактивності, щоб відбувся його перехід до активності, необхідні якісь особливі спонукальні сили.

Якщо ж розглядати живий організм як активний, то поняття «мотивація», з погляду цих учених, стає зайвим. Неспроможність цих поглядів у тім (як показав вітчизняний фізіолог Н. Е. Введенський наприкінці XIX - початку XX століття), що стан фізіологічного спокою є теж активним станом. [7]

Розглянувши всі ці теорії мотивації у працях іноземних психологів, ми не могли обділити увагою проблему мотивації роботах вітчизняних учених.

Про потяги, бажання й  «хотіння» людини, у зв'язку з  питаннями про волю й вольові  акти, міркував у своїх роботах великий вітчизняний психолог Н. Ланге. Зокрема, він дав своє розуміння відмінностей потягів від «хотінь», думаючи, що останні - це потяги, що переходять в активні дії. Для нього «хотіння» - це діяльна воля. [7]

У вітчизняній психології можна ми виділяли теорію діяльності походження мотиваційної сфери людини, створену А.Н. Леонтьєвим і продовжену в роботах його учнів і послідовників.

Відповідно до концепції  А.Н. Леонтьєва, мотиваційна  сфера людини, як і інші його психологічні особливості, має свої джерела в практичній діяльності. У самій діяльності можна виявити ті складові, які відповідають елементам мотиваційної сфери, функціонально й генетично пов'язані з ними. Поводженню  в цілому, наприклад, відповідають потреби людини; у системі діяльності, з яких воно складається, - розмаїтість мотивів; безліч дій, що формують діяльність, - упорядкований набір цілей. Таким чином, між структурою діяльності й будовою мотиваційної сфери людини існує відношення ізоморфізму, тобто взаємної відповідності. [5]

В основі динамічних змін, які відбуваються з мотиваційною сферою людини, лежить розвиток системи діяльності, що, у свою чергу, підкоряється об'єктивним соціальним законам. [5]

Таким чином, дана концепція  являє собою пояснення походження й динаміки мотиваційної сфери людини. Вона показує, як може змінитися система діяльності, як перетвориться її ієрархічність, яким чином виникають і зникають окремі види діяльності й операції, які модифікації відбуваються з діями. Із цієї картини розвитку діяльностей далі виводяться закони, згідно яким відбуваються зміни й у мотиваційній сфері людини, знаходження їм нових потреб мотивів і цілей. [5]