Особливості спілкування в підлітковому віці

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра практичної психології

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з практичної психології на тему:

«Особливості спілкування в підлітковому віці»

 

 

 

 

Студентки 4 курсу ПП-41 групи

напряму підготовки 6.030103     

спеціальності «Практична психологія»

 

                          Керівник:

                                                канд. пед. наук, доцент 

                                   

 

 

Національна шкала ______________________

 

Кількість балів:_____Оцінка: ECTS ______

 

                                                                    

 

 

 

 

м. Тернопіль – 2013 рік

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..3-4

Розділ I Проблема спілкування у соціальній психології…………….5

1.1. Основні підходи до визначення спілкування у вітчизняній та зарубіжній психології. Бар’єри спілкування…………………………………….5-12

1.2. Психологічні особливості підліткового віку………………………..13-24

1.3. Аналіз причин підліткової кризи…………………………………….24-27

Розділ ІІ. Особливості спілкування у підлітковому віці…………….28

2.1. Аналіз підходів до дослідження особливостей спілкування у підлітків……………………………………………………………….28-31

2.2. Розробка програми емпіричного дослідження……………………...31-34

2.3. Особливості спілкування в підлітковому віці (результати)………..34-37

Висновки…………………………………………………………………...38-39

Додатки…………………………………………………………………….39-49

Список використаних джерел…………………………………………….50-51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                     

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність. Прагнення до спілкування притаманне дитині від народження. Спочатку це дотики, посмішка, вираз очей; потім перші слова й речення, на які малюк прагне почути відповідь, одержати реакцію. Подальший розвиток цієї здібності відбувається безпосередньо у процесі спілкування з батьками, однолітками. Спілкування з іншими людьми є життєво важливою  потребою для людини будь-якого віку. Через спілкування людина отримує знання про оточуючий світ, з його допомогою відбувається передача досвіду, трудових та повсякденних навичок, засвоєння тих культурних, моральних та соціальних цінностей, які вироблені людством в процесі його історичного розвитку. Взаємодія людей між собою опосередкується різними цілями, завданнями, змістом. Люди спілкуються заради отримання необхідної інформації (пізнавальне спілкування), вступають в контакт в процесі діяльності для досягнення загального результату (ділове спілкування). Поряд із пізнавальним і діловим спілкуванням існує такий вид взаємостосунків, який називають інтимно-особистісним. Саме тому, особливо актуально постає проблема міжособистісного спілкування у підлітковому віці, адже, як відомо, цей вид спілкування на даному віковому етапі перетворюється на провідний вид діяльності. Саме цей вид спілкування може сприяти розвитку гармонійної особистості, або, за певних обставин, стати перешкодою, яка гальмуватиме повноцінну соціалізацію молодої особи.

Активною розробкою проблеми спілкування сьогодні займається не лише психологічна наука, а й філософія, соціологія. Серед психологів що досліджують проблему спілкування, можна назвати таких вчених: Б.Д.Паригін, Л.П. Буєва, М.С. Каган, В.С. Коробейніков, В.М. Соковін,

Е. Шпранглер.

   Однак, попри чисельні розробки означувальних проблем все ще недостатньо уваги приділяється особливостями спілкування саме в підлітковому віці це й зумовило вибір теми нашого дослідження: «Особливості спілкування в підлітковому віці».

Об’єктом дослідження є психологічні особливості підліткового віку.

Предметом дослідження є особливості спілкування в підлітковому віці.

Мета дослідження: емпіричне дослідження особливостей міжособистісного  спілкування у підлітковому віці.

Завдання дослідження:

1. Охарактеризувати спілкування, як соціально-психологічну проблему.

2. Проаналізувати психологічні особливості підліткового віку.

3. Виділити бар’єри, які перешкоджають продуктивному спілкуванню підлітків.

4. Підібрати психодіагностичні методики для особливостей спілкування в підлітковому віці.

5. Визначити особливості спілкування у підлітковому віці

6. Розробити тренінгові програму щодо розвитку комунікативних навичок у підлітковому віці.

Методи дослідження: теоретичний і емпіричний аналіз, спостереження.

Структура  роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, додаток А, 25 літературних джерел. Загальний об’єм роботи – 51 сторінка комп’ютерного набору, основний об’єм – 37 сторінок. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I Проблеми спілкування у соціальній психології.

 

 

1.1. Основні підходи до визначення спілкування у вітчизняній та зарубіжній психології.

Категорія «спілкування» є базовою для соціально-психологічної теорії, у якій сьогодні мають місце багато різноманітних підходів до її обгрунтування. Так, у психологічному словнику, за редакцією Б. Мещерякова та В.Зінченка наводиться таке визначення даного поняття: “Спілкування”-  це взаємодія двох, чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального і ефективно-оцінкового характеру [11; -с.325].

М.І. Леонов  дещо доповнює це визначення і зазначає, що: «Спілкування - це форма діяльності, яка виконується між людьми як рівними партнерами і, яка веде до виникнення психологічного контакту, який проявляється в обміні інформацією, взаємовпливові, взаємопереживанні і взаєморозумінні» [12, с.3].

Так, Б.Д. Паригін вважає, що «спілкування є необхідною умовою існування і соціалізації особистості»[4, с.6-7], Л.П. Буєва відзначає, що завдяки спілкуванню людина засвоює норми поведінки[9, c.28]. М.С. Каган розглядає спілкування як «комунікативний вид діяльності», який виражає «практичну активність суб’єкта» [17, c.76]. В.С. Коробейніков визначає спілкування як «взаємодію суб’єктів, які володіють певними соціальними характеристиками» [5, c.45]. «З філософської точки зору, - пише В.М. Соковін, - спілкування – це форма передачі інформації яка виникла на певному рівні розвитку життя, включена в трудову діяльність і  є її необхідною стороною. Це також форма суспільних відносин і соціальна форма суспільної свідомості» [17, с.78].

У Філософському енциклопедичному словнику  тільки після 80-х р.р. ХХ ст. з’явилося поняття спілкування. Воно трактується як процес взаємозв’язку і взаємодії спільнот, суб’єктів, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями та навичками.

Дане поняття є досить узагальненим і включає в себе процеси взаємозв’язку, взаємодії, обміну діяльністю, інформацією по суті, комунікацію, але вона не називається.

Деякі автори розглядають спілкування як соціально- і особистісно-орієнтований процес. В ньому не лише реалізуються особистісні стосунки, але й проявляються установки на соціальні норми.

Процес спілкування обґрунтовується часто як процес передачі нормативних цінностей. В цьому проглядається пояснення терміну «спілкування» як «соціального процесу, через який суспільство впливає на індивіда». Якщо поєднати цих два положення, то можна побачити, що в них спілкування виступає як комунікативно-регулятивний процес, через який не лише передається сума соціальних цінностей, а й регулюється процес їх засвоєння всією соціальною системою.

О.А. Бодальов пропонує розглядати спілкування як «взаємодію людей, змістом якої є обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації для встановлення взаємостосунків між людьми [14,с.167]. Така позиція науковця стала для багатьох психологів головною у трактуванні поняття «спілкування».

Психологи визначають спілкування як «атрибут діяльності і як не детерміноване діяльністю вільне спілкування». В.М. Соковін вважає, що спілкування являє собою «систему міжособистісної взаємодії», обмежуючи феномен «спілкування» лише безпосереднім контактом між індивідами [12,- с.6]. Однак більшість дослідників розглядають спілкування як значно ширший процес взаємодії: спілкування всередині груп – внутрішньогрупове, міжособистісне, рольове .

О.О. Леонтьєв обґрунтовує спілкування «не як індивідуальний, а як соціальний феномен», а «його суб’єкт варто розглядати не ізольовано». В той же час О.О. Леонтьєв підходить до спілкування як до умови «будь-якої діяльності людини» [12, с.8] .

Спілкування – складний і досить багатогранний процес. Б.Д. Паригін відмітив, що цей процес може виступати в один і той же час як процес взаємодії людей, і як інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, і як процес їх взаємного впливу один на одного, і як процес їх взаємного переживання і взаємного розуміння один одного [22, с.138].

Визначення Б.Д. Паригіна орієнтує на системне розуміння сутності спілкування, його багатофункціональність і діяльнісну природу. І насправді, зрозуміти спілкування лише в одному аспекті практично неможливо.

 Таким чином, аналізуючи сучасну психологічну літературу, можна виділити такі аспекти вивчення спілкування:

• інформаційно-комунікативний (спілкування розглядається як вид особистісної комунікації, в процесі якої здійснюється обмін інформацією);
• інтеракційний (спілкування аналізується як взаємодія індивідів в процесі кооперації);
• гносеологічний (людина виступає як суб’єкт і об’єкт соціального пізнання);
• аксіологічний (вивчення спілкування як процесу обміну цінностями);
• нормативний (який виявляє місце і роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів а також процес передачі і закріплення норм в побутовій свідомості, реального функціонування стереотипів поведінки);
• семіотичний (спілкування виступає як специфічна знакова система з одного боку, і посередник у функціонуванні різних знакових систем, з іншої);
• соціально-практичний (прасіологічний) аспект спілкування, де процес розглядається в якості обміну діяльністю, здібністю, уміннями і навиками [20, с.11].

Досить часто у процесі міжособистісного спілкування виникають різноманітні труднощі, які супроводжуються, як правило, складними переживаннями, почуттям психологічного дискомфорту:

• аутистичність, гостре почуття самотності, відчуженість, некомунікабельність;
• труднощі в соціальній комунікабельності: невміння вибачатися, висловити співчуття, правильно і з достоїнством вийти з конфлікту;
• труднощі в досягненні згоди: вироблення спільної позиції.

Більшість з них викликає в суб’єкта спілкування постійні негативні емоції, страх перед новими  контактами; невпевненість і настороженість, внутріособистісну напругу в ситуаціях спілкування. Труднощі можуть виникнути внаслідок невміння розкритися, поверхневості контакту, відсутності потреби у спілкуванні, через неуважність, байдужість до партнера.

Розрізняють труднощі спілкування за складністю протікання і психологічними наслідками, за мірою незадоволення від спілкуванням. Їх розташовують у такому порядку:

• бар’єри;
• труднощі;
• порушення.

О.О. Леонтьєв Виділяє, зокрема, такі бар’єри спілкування:

• Бар’єр упередженості та безпричинної негативної установки – коли зовні безпричинно починають ставитися негативно до тієї чи іншої людини в результаті першого враження або незрозуміло взагалі, з яких причин.
• Бар’єр негативної установки, введеної у досвід кимсь з людей. Хтось повідомив негативну інформацію про людину, і у нас складається негативна установка по відношенню до цієї людини, про яку ми самі знаємо досить мало.
• Бар’єр “страху” контакту з людиною, викликаний стурбованістю, чи буде спілкування успішним.
• Бар’єр очікування нерозуміння, зумовлений думкою, що партнер нас обов’язково повинен зрозуміти невірно.
• Бар’єр невірних стереотипів, наприклад, “Якщо я попрошу щось, то він обов’язково відмовить”.
• Бар’єр віку – типовий в системі побутового спілкування. Виникає у різних сферах спілкування: між дорослими та дітьми, між представниками різних поколінь [9].

 Отже, бар’єрів спілкування  багато, проте вони є лише одним  з проявів утрудненого спілкування.

Існує низка перешкод у становленні комунікативних зв’язків з оточенням. Одним із них є комунікативний бар’єр.

Комунікативний бар’єр – перешкода ефективному спілкуванню, причиною якого є індивідуально – психологічні особливості людей, що вступають у комунікативний зв'язок  [7].

Цей вид бар’єрів з’являється під впливом зовнішніх факторів з боку об’єкта або ситуації взаємодії. Можуть відігравати роль і такі фактори як відсутність зворотного зв’язку при комунікативному контакті, помилки у розумінні смислу, неувага до підтексту.

Філімончук О. поділяє комунікативні бар’єри на:

• внутрішні бар’єри особистості, пов’язані з нормами, установками, цінностями, а також з такими особистісними рисами як ригідність, конформність, слабка воля тощо.
• зовнішні – поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, надлишок або ж брак інформації тощо.[10]

Л.Е. Орбан – Лембрик подає свою класифікацію комунікативних бар’єрів: