Особливості формування особистості підлітка

2) Протиріччя виявляються епізодично під впливом непослідовності поведінки дорослих, коли вони змушені всупереч своїм поглядам іти на поступки підлітку. В результаті конфліктів стає менше, проте можливість їх виникнення залишається постійною.

3) Поступове зникнення протиріч і конфліктів. Дорослі усвідомлюють дорослішання підлітків, змінюють своє ставлення до нього, не дають розвіятись взаємній довірі, яка виникла раніше. Конфліктних ситуацій може зовсім і не виникати, коли дорослі у побудові взаємин враховують дорослішання підлітка.

Конфлікт – це наслідок невміння або небажання дорослого рахуватись з розвитком особистості в підлітковому віці і знайти підлітку нове місце поряд із собою.

Дорослому потрібно будувати взаємовідносини із підлітком, як з іншим дорослим – дружнього характеру, змістовної співпраці з характерними для них нормами взаємної поваги, довіри, допомоги. Підліток чекає розуміння з боку дорослих. Співпраця дозволить дорослому поставити підлітка у становище свого помічника, товариша у різних справах, а самому стати для нього взірцем і другом.

До початку підліткового віку взаємовідносини дитини зі своїми однолітками вже будуються на важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою взаємовідносин з дорослими залишається дитяча мораль слухняності. Це може мати важливі наслідки:

1) співпраця як оптимальний для розвитку особистості підлітка тип спілкування може інтенсивніше розвиватися у взаємовідносинах з друзями;

2) саме спілкування з друзями, а не з дорослими, може приносити підлітку більше задоволення та відігравати провідну роль у розвитку дорослості і формуванні особистості;

3) засвоєні підлітком норми моралі дорослих можуть зіткнутися із нормами моралі слухняності і перемогти їх, оскільки дитяча мораль стала для підлітка неприйнятною.

Провідним типом діяльності підлітка стає спілкування з однолітками в громадсько-корисній діяльності. Воно набуває інтимно-особистісного характеру і виокремлюється у самостійну і дуже важливу для підлітка сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість спілкування з батьками.

3.Характеристика учбової діяльності підлітка.

У підлітковому віці учіння залишається провідним видом діяльності., проте Вово зазнає значних змін, відбувається подальша його перебудова, що характеризується зростанням його самостійності. Учбова діяльність підлітка характеризується вибірковою готовністю, підвищеною сприйнятливістю до навчання. Великим досягненням підлітка є його готовність до усіх видів учбової діяльності, які роблять його дорослим у власних очах. Та проблема полягає у тому, що цю свою готовність він ще не вміє реалізувати, оскільки не оволодів способами виконання нових форм учбової діяльності.

На початку навчання в 5 класі в учнів спостерігається другий спад успішності, пов’язаний з переходом на предметну систему навчання. Підлітку важко адаптуватися до вимог кожного вчителя-предметника. А.М.Леонтьєв вказував, що нерідко у підлітків знижується і загальний інтерес до школи, відбувається “внутрішній відхід від школи”. Основна причина такого відходу полягає у несформованості учбової діяльності, що не дає можливості задовольнити актуальну потребу віку – потребу у самоствердженні.

Сформованою називається така учбова діяльність, коли учні, спонукаючись прямими мотивами самого учіння, можуть самостійно визначати учбові задачі, вибирати раціональні прийоми та способи їх розв’язування, контролювати та оцінювати свою роботу.

Багатша і складніша змістова, предметна сторона знань вимагає від учнів і досконаліших способів їх набування. Зазнає якісних змін мотивація учіння підлітків. Структура мотивів учіння у підлітків ускладнюється, у них поєднуються широкі соціальні мотиви(усвідомлення обов’язку, прагнення зберегти почесне місце у сім’ї, класі, усвідомлення ролі знань у підготовці до майбутньої трудової діяльності) із власне пізнавальними особистими мотивами (прагнення пізнати щось невідоме, уникнути покарання за невиконання домашніх завдань).

Причини послаблення інтересу до навчання:

1) нестійкість чи недостатність сформованості позитивного ставлення до учбової діяльності;

2) при загалом свідомому і відповідальному ставленні до навчання верх беруть захоплення чимось стороннім (читанням пригодницької літератури, футболом, лижами, ковзанами, комп’ютером), що призводить до нехтування обов’язку щоденно готувати уроки;

3) послаблення інтересу як реакція на невдачі у навчанні. Реально гостро переживаючи ці невдачі, підліток маскує свої переживання, робить вигляд, ніби оцінки не мають для нього істотного значення;

4) неприученість до трудових зусиль, неготовність і неспроможність без допомоги батьків (як це було раніше у початкових класах) справлятись із навчальними завданнями;

5) несистематичність виконання навчальних завдань, праця ривками, що зумовлює бажання вдаватись до різних легких нечесних способів (шпаргалок, списування у товаришів);

6) вади деяких аналізаторів (слабкість зору, слуху). Учень соромиться признаватися у цьому своїм одноліткам, не переборює труднощів і втрачає інтерес до навчання;

7) Негативні оцінні судження учителів, прояви з їх боку нетактовності, несправедливе оцінювання знань учнів, необ’єктивне применшування успіхів чи переоцінювання.

Формування мотивів учіння безпосередньо пов’язані із задоволенням домінуючих потреб віку, зокрема пізнавальної потреби. При умові її задоволення у підлітка формується стійкі пізнавальні інтереси, які визначають його позитивне ставлення до навчальних предметів. Незадоволення пізнавальної потреби породжує у підлітка не лише байдужість, апатію, але й негативне ставлення до нецікавих предметів.

Усвідомлення підлітком життєвої значущості знань є важливим мотивом їх учбової діяльності. Для підлітка дуже важливо усвідомити, осмислити значення знань для розвитку їх особистості. Позитивним є те, що знову зростає престиж знань Пізнавальні і соціальні мотиви учіння підлітків розвиваються в єдності.

У підлітковому віці розширюється зміст поняття “учіння”, що зумовлено самостійним набуттям знань, які виходять за межі навчальної програми. Учіння набуває особистісного смислу і перетворюється у самоосвіту.

4. Розвиток пізнавальних процесів у підлітка.

У підлітковому віці важливим психічним новоутворенням є розвиток довільності психічних процесів, що зумовлено вищими вимогами до них з боку навчальної діяльності.

Розвиток уваги.

Учбова діяльність вимагає як мимовільної, так і довільної уваги і сприяє їх розвитку. У підлітків формуються вищі довільні її форми, в.

У 12-14 років спостерігається в учнів зростання обсягу уваги, її концентрації і стійкості. Проте при одноманітних видах роботи старшим підліткам характерні відвертання і зниження уваги. Саме цікавість роботи є важливою умовою тривалості уваги підлітка. Проте підліток уже може змусити себе бути уважним, виконуючи навіть нецікаві для нього завдання.

Помітних прогрес у зосередженні уваги на об’єктах, даних мислено, в мовній формі, не підкріплених різними засобами унаочнення.

Для підлітків характерним є прагнення виховувати у собі здатність бути уважним. У них зростають елементи самоконтролю і саморегуляції, увага стає більш контрольованою.

Підліток може регулювати і зовнішній вираз уваги, вдавати із себе уважного, зосередженого на роботі, в той час як думки його зайняті якимсь іншим уявним об’єктом.

Підліток виявляє більше уваги до інших людей, їх дій, поведінки.

Зростаюча довільність уваги підлітка є проявом його вольової активності.

Відчуття і сприймання.

Відчуття та сприймання у підлітковому віці розвиваються та функціонують в єдності. Вони перетворюються на цілеспрямовані сенсорні перцептивні дії.

Удосконалюється чутливість аналізаторів позначається на повноті та детальності сприймання. Що тоншими стають відчуття, то змістовнішими сприймання.

Удосконалюється зорові і слухові диференціювання, гострота зору і слуху їх зростає від 13 до 15 років і переважає відповідні показники дорослих. Прогресує розрізнення відтінків кольорів, здатність розрізняти висоту тонів.

Підлітки досконаліше пізнають просторові відношення в природі, практично оволодіваючи ними в процесі вимірювання, розмітки деталей. Вони точніше визначають віддалі між предметами завдяки розумінню їх перспективного зменшення. Вони уже здатні до складнішого аналізу та синтезу сприйманих предметів і явищ дійсності (не обмежуються їх зовнішніми ознаками, а вникають у внутрішню суть).

Довільність сприймання також виявляється у його планомірності і послідовності. Сприймання більше набуває активного характеру, воно стає спостереженням з усіма його характерними особливостями. Сприймання все більше пронизується розумовими операціями зіставлення, порівняння, узагальнення, класифікації.

Проте саморегуляція сприймання у підлітка ще буває недосконалою, оскільки він нерідко обмежується сприйманням якоїсь однієї сторони об’єкта, що спотворює сприймання, або ж поверховим аналізом об’єкта, відбиваючи те, що є найбільш яскравим, цікавим, вражаючим, але не істотним. Недоліки сприймання зумовлені тим, що підліток не завжди вміє належно організувати своє сприймання, іноді захоплено слухає, вдивляється, але не знає, що саме і як слід виділяти у сприйманому, не вміє розповісти про результати своїх спостережень.

Розвиток пам’яті.

Прогресивних змін зазнають усі процеси пам’яті: запам’ятовування, заучування, відтворення, пригадування, впізнавання. Розвиток пам’яті відбувається у тісному взаємозв’язку із розвитком мовлення та мислення. Провідною в перебігу процесів запам’ятовування і відтворення стає розумова діяльність, здійснювана мовними засобами. Її роль виявляється у розвитку свідомої цілеспрямованості запам’ятовування, у зростанні його продуктивності щодо абстрактних суджень і понять, виражених і словесній формі. Досліди Фарапонова доводять, що підлітки краще засвоюють словесний матеріал, ніж наочний.

Підлітки успішно вдаються до комбінованих прийомів запам’ятовування, свідомо чергуючи розуміння і запам’ятовування. Вони також використовують такий прийом запам’ятовування і відтворення як складання плану, користування яким є показником вищого рівня функціонування пам’яті. Помітно зростає роль змістовних зв’язків при заучуванні матеріалу.

Зазнають змін і способи пригадування, зокрема за допомогою письмово плану, який допомагає обдумати, аналізувати, оживляти потрібні асоціації.

Ріст довільності запам’ятовування, керованого метою запам’ятати, зберегти, щоб потім пригадати, відтворити, є характерним для розвитку пам’яті підлітка. Особливо зростає значення словесно-логічної пам’яті.

Розвиток мислення.

Мислення в підлітковому віці пронизує процеси уваги, сприймання, пам’яті, підвищується його роль у мовних актах, уяві, емоційному житті учнів.

Однією із рис підлітків є критицизм, тобто несприйняття на віру пояснень вчителя, батьків. Вони намагаються знайти докази, які заперечують та, що їм говорять. Це свідчить про посилення мислительної активності.

Проходить дальше вдосконалення процесів порівняння об’єктів, їх аналізу і синтезу, абстрагування їх істотних ознак, узагальнення, утворення понять та оперування ними. Мислення з конкретно-понятійного поступово стає абстрактно-понятійним, розвивається здатність конкретизувати абстрактні поняття, розкривати їх зміст у кокретних образах, уявленнях.

Розвиваються міркування та умовисновки.

У підлітковому віці поступово формуються такі якості мислення, як:

- послідовність;

- гнучкість;

- точність;

- самостійність;

- критичність.

Розвиток мовлення.

Вдосконалюється вміння користуватись мовленням як засобом спілкування.

Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразної мови, до крилатих слів, метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Вони стають чутливими до краси художнього словесного опису. Виникає потяг до писання віршів.

Характерне оволодіння складними конструкціями підрядних і супідрядних речень із вживанням різних сполучників, дієприкметників та прикметникових зворотів. Кількісно зростає активний словник, підвищується рівень оволодіння значеннями слів.

Підлітки оволодівають читанням “про себе”, що підвищує продуктивність розуміння, сприяє розвитку внутрішнього мовлення. Рубінштейн вказував, що мовлення стає контекстним, все менше пов’язаним із конкретною ситуацією.

Старші підлітки успішно використовують засоби зв’язності (узгодження слів у реченні), використовують інтонаційні засоби, повністю оволодіти правильною вимовою слів.

5. Формування особистості підлітка

“Я-концепція” – це система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. Як цілісний образ власного Я, вона включає компоненти: когнітивний – образ своїх якостей, здібностей, інтересів, зовнішності, соціальної значущості тощо (самооцінка); емоційний – самоповага, самолюбство тощо; оцінно-вольовий – завоювати повагу, підвищити самооцінку тощо. Її складові: реальне Я (уявлення про себе в даний час), ідеальне Я (те, яким суб’єкт, на його думку, повинен був би стати, орієнтуючись на моральні норми), динамічне Я (яким суб’єкт розраховує стати), фантастичне Я (яким суб’єкт бажав би стати, коли б це було можливо).

ВИСНОВОК

Біологічні фактори – початок статевого дозрівання, а також пов’язані з ним бурхливий розвиток і перебудова всіх органів, тканин і систем організму ми визначаємо як умови, що є необхідними, але недостатніми для повноцінного психічного розвитку, а тільки які впливають на особливості його протікання у дітей підліткового віку.

Рекомендована література.

1. Бродский М. М. Возрастная психология. – К., 1999.

2. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /О.В.Скрипченко., Л.В.Волинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

3. Возрастная и педагогическая психология /Под ред. А. В. Петровского. – М., 1979.

4. Кле М. Психология подростка. – М., 1991.

5. Краковский А. П. О подростках. – М., 1970.

6. Кулагина И. Ю. Возрастная психология. – М., 1996.

7. Мир детства. Подросток. – М., 1989.