Особливості формування характеру у розумово відсталих дітей

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з патопсихології

на тему:

“Особливості формування характеру у розумово відсталих дітей”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

Вступ

1. Визначення розумової відсталості.

2. Причини порушень інтелектуального розвитку у дітей.

3. Класифікація олігофренії.

3. Формування характеру у розумово відсталих дітей.

Висновок

Список використаненої літератури:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Характер є основою особливості. Від його особливостей значно залежать стиль поведінки і діяльності людини, її життєві успіхи й невдачі. Позитивні характерологічні риси допомагають  долати серйозні труднощі при досягненні поставлених цілей.

Відносини між людьми встановлюються і розвиваються в суспільстві. Виявляється  характер людини в її діях та вчинках  і накладає на них певний відбиток. Від нього залежить поведінка  людини за різних обставин: рішучість  у прийнятті рішень, наполегливість у досягненні поставленої мети, винахідливість при уникненні небезпеки тощо.

На формування характеру розумово відсталої дитини певним чином впливає тип нервової діяльності. Проте формування характеру дитини повністю залежить від умов її життя, а вирішальну роль в цьому процесі відіграє виховання. Хвороба ж не утворює ніякого складу характеру, проте створює, по-перше, певні особливості динаміки нервових процесів дитини і, по-друге, є сама по собі однією із важливих умов життя дитини, до якого вона якось пристосовується.

Характер дітей, у тому числі й тих, які перенесли хворобу головного мозку, завжди зумовлений вихованням. Проте діти, які перенесли ті чи інші хвороби головного мозку потребують спеціального коригуючого виховання.

Значну роль у вихованні  характеру розумово відсталої дитини відіграє правильна організація її способу життя в школі та поза нею,  а також ставленням оточуючих до дитини.

Важливим для виховання  характеру є вироблення позитивних звичок і навичок. Особливої ролі тут набуває сім'я. Помилки, які допускаються нею у вихованні дитини, нерідко стають причиною серйозних недоліків її характеру.

 

 

 

1. Визначення розумової відсталості.

Розумово відсталі діти, діти зі зниженим інтелектом, з труднощами в навчанні, з особливими потребами тощо, - одна з найбільш численних категорій  дітей, що відхиляються в своєму розвитку від норми. За наявними у нас даними, такі діти складають близько 2,5% від загальної дитячої популяції. Зарубіжні педагоги нерідко вказують інші, більш високі відсотки, що обумовлено використанням кілька інших критеріїв при діагностуванні розумового розвитку дитини. [1]

Поняття «розумово відстала дитина», прийняте в російській корекційної педагогіки та спеціальної психології, як, втім, і в більшості інших країн, охоплює досить різноманітну за складом групу дітей, яких об'єднує наявність органічного пошкодження кори головного мозку, що має дифузний, тобто «Розлитий», характер. Морфологічні зміни, хоча і з неоднаковою інтенсивністю, захоплюють багато ділянок кори головного мозку дитини, порушуючи їх будову і функції. Звичайно, не виключені й такі випадки, коли дифузне ураження кори поєднується з окремими, більш вираженими локальними (обмеженими, місцевими) порушеннями, іноді включають і підкіркові системи. Все це обумовлює виникнення у дитини різних, з різною чіткістю виражених відхилень, що виявляються в усіх видах його психічної діяльності, особливо різко - в пізнавальній.

Переважна більшість розумово відсталих  дітей складають діти-олігофрени (від грец. Oligos - малий + phren - розум). Поразка  мозкових систем що лежить в основі недорозвинення психіки, виникає у  цієї категорії дітей на ранніх етапах розвитку - у внутрішньоутробному  періоді, при народженні або протягом перших півтора років життя, тобто  до становлення мови. [2]

Ступінь вираженості дефекту істотно  залежить від тяжкості осягаючи дитини шкідливості, від її переважної локалізації, а також від часу початку її впливу. Чим у більш ранні терміни  у дитини виникло захворювання, тим  важче виявляються його наслідки. Так, найбільш глибокі ступеня олігофренії  спостерігаються у дітей, що перенесли захворювання у внутрішньоутробному періоді свого розвитку. І це цілком зрозуміло. Адже у такому випадку термін нормального розвитку головного мозку дитини надається мінімальним.

При олігофренії органічна недостатність  мозку носить резидуальні (залишковий) непрогредієнтний характер, що дає  підстави для оптимістичного прогнозу щодо розвитку дитини, який після перенесеної  шкідливості виявляється практично  здоровим, оскільки хворобливі процеси, що мали місце в його центральній  нервовій системі, припиняються. Він  має позитивні потенційні можливості і за сприятливих умов реалізує їх. Іншими словами, дитина здатна до психічного розвитку, яке, однак, здійснюється аномально, оскільки його біологічна основа патологічна. [4]

Діти-олігофрени - основний контингент вихованців спеціальних дитячих садів для дітей з ураженнями центральної нервової системи та учнів шкіл і шкіл-інтернатів для розумово відсталих дітей. Вони є найбільш вивченими в психологічному та педагогічному плані, оскільки дослідження звичайно проводяться в цих освітніх установах.

Ми знаємо, що поняття «олігофренія»  у багатьох країнах не прийнято. У Росії воно використовується, оскільки російські дефектологи вважають принципово важливим відокремити щодо перспективну для подальшої соціально-трудової адаптації та інтеграції в навколишнє середовище групу розумово відсталих  дітей від тих, чиє перебування  в спеціальному освітньому закладі  хоч і є безсумнівно корисним, проте приносить значно менший ефект '. Розумова відсталість, що виникла  у дитини у віці після 2 років, зустрічається  відносно рідко. У цьому випадку  вона входить в ряд понять, серед  яких є таке, як «деменція» (недоумство). На відміну від олігофренії при  деменції порушення кори головного  мозку виникають досить тривалий час протікає, протягом 2-5 років і  більше, нормального розвитку дитини. Деменція може бути наслідком органічних захворювань мозку або травм. Як правило, інтелектуальний дефект при деменції носить безповоротний характер. При цьому звичайно відзначається прогресування захворювання. Однак в окремих випадках за допомогою лікування, за сприятливих педагогічних умовах, можна домогтися деякого уповільнення цього процесу. Мова йде про розумово відсталих дітей, що не відносяться до олігофренів. [2]

Особливими є випадки, при яких наявне у дитини недоумство поєднується  з наявністю поточних психічних  захворювань - епілепсії, шизофренії та інших, що суттєво ускладнює її виховання  і навчання і, звісно, прогноз. Просування таких дітей у плані пізнавальної діяльності і особистісних проявів, успішність їх входження в соціальне  середовище у великій мірі залежать від перебігу хвороби, від можливого, часто не передбачуваного її загострення, яке зводить нанівець усі зусилля  педагога.

Слід зауважити, що розуміння розумової  відсталості як особливого відхилення в розвитку дитини останнім часом  в російській дефектології зазнало  деяких змін. В даний час встановлено, що мінімальна мозкова дисфункція нерідко  має місце у дітей з затримкою  психічного розвитку (ЗПР), які суттєво  відрізняються від розумово відсталих. Їх стан характеризується іншим, більш  сприятливим прогнозом, який ґрунтується  на наявності в них відносно високих  потенційних можливостей розвитку, які забезпечують основу для просування у пізнавальній діяльності, в особистісному  плані, щодо соціальної та трудової адаптації.

Разом з тим відомі такі випадки  розумової відсталості, при яких причин біологічного характеру (хвороб, травм) не відмічається або при теперішньому рівні діагностики вони не можуть бути встановлені. Таким чином, медичні  показники хоч і мають велику значимість, але не є єдиними.

Слід підкреслити, що в останні  роки розумова відсталість все частіше  виявляється у вельми своєрідних, ускладнених формах. Значно збільшилася  кількість розумово відсталих дітей  з різними додатковими відхиленнями у розвитку - зі зниженням слуху, зору, із залишковими явищами дитячого церебрального паралічу, з різким недорозвиненням мовлення, за наявністю психічних захворювань та ін. [6]

 

 

2. Причини порушень інтелектуального розвитку у дітей.

Причини, що викликають у дитини розумову відсталість, численні і різноманітні. У дефектології їх прийнято розділяти  на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). Зовнішні можуть впливати в період внутрішньоутробного розвитку плода, під час народження дитини і в перші місяці (або роки) його життя. Відомий ряд зовнішніх  факторів, що призводять до різких порушень розвитку. Найбільш поширеними з них  є наступні:

- важкі інфекційні захворювання, які жінка переносить під час вагітності, - вірусний грип, краснуха та інші;

- різні інтоксикації, тобто хворобливі стани організму майбутньої матері, що виникають під дією отруйних речовин, що утворюються при порушенні процесу обміну. Інтоксикації нерідко є наслідком непомірного вживання вагітною жінкою ліків або алкоголю. Вони можуть порушити розвиток плоду. Небезпечні важкі дистрофії під час вагітності, тобто порушення обміну речовин в органах і тканинах, що викликають розлади їх функцій та зміни в будові, зараження плоду різними паразитами, що існують в організмі матері. До числа паразитарних захворювань належить токсоплазмоз, збудник якого - паразит, що відноситься до найпростіших. Жінка заражається від домашніх тварин - собак, кішок, курей, голубів, корів - або від диких - мишей, зайців, ховрахів (придбаний токсоплазмоз). [9]

При захворюванні вагітної жінки сифілісом  нерідко зустрічаються випадки  зараження плоду спірохетою.

Травматичні ураження плода, що виникають  при ударі або забитті, також  можуть бути причиною розумової відсталості. Розумова відсталість може бути наслідком  при родової травми - в результаті накладення щипців, здавлювання головки дитини при проходженні через родові шляхи при затяжних або надмірно швидких пологах. Тривала асфіксія під час пологів також може мати своїм наслідком розумову відсталість дитини.

Встановлено, що приблизно 75% випадків складає вроджена розумова відсталість. Серед внутрішніх причин, що обумовлюють  виникнення розумової відсталості, слід виділити чинник спадковості, який проявляється, зокрема, в хромосомних  захворюваннях. У нормі при розподілі  статевої клітини в кожну дочірню  клітину потрапляє 23 хромосоми; при  заплідненні яйцеклітини виникає  стабільне число хромосом - 46. У  деяких випадках відзначається нерозходження  хромосом. Так, при хворобі Дауна  нерозходження двадцять першої пари призводить до того, що у цих хворих у всіх клітинах є не 46, як в нормі, а 47 хромосом.

До числа внутрішніх причин відносяться  також порушення білкового і  вуглеводного обміну в організмі. Так, наприклад, найбільш поширеним порушенням такого роду є фенилкетонурія, в  основі якої лежить порушення білкового  обміну у вигляді зміни синтезу  фенилаланінгідроксилази - ферменту, що перетворює фенілаланін в тирозин. Нерідко зустрічаються також  галактосемія та інші порушення.

Хвороби немовлят на ранніх етапах життя, такі, як запальні захворювання мозку  і його оболонок (менінгіти, менінгоенцефаліти  різного походження), нерідко служать  причинами розумової відсталості.

В останні роки все більше випадків, коли розумова відсталість виявляється  обумовленою різко підвищеною радіацією  тієї місцевості, де живе сім'я, неблагополучною  екологічною обстановкою, алкоголізмом або наркоманією батьків, особливо матері. Певну роль відіграють також  важкі матеріальні умови, в яких знаходяться родини. У таких випадках дитина з перших днів життя не отримує  повноцінного харчування, необхідного  для його фізичного та розумового розвитку.

В даний час користуються міжнародною  класифікацією розумово відсталих, на підставі якої дітей поділяють  на чотири групи за ступенем вираженості дефекту: з легкою, помірною, тяжкою і глибоким ступенем розумової відсталості.

Діти, пов'язані з першими трьома групами, навчаються і виховуються  у відповідності з різними  варіантами програми спеціальної (коррекційної) загальноосвітньої школи. Пройшовши  спеціальне навчання, багато хто з  них соціально адаптуються і  працевлаштовуються. Прогноз їх розвитку відносно благополучний.

Найбільш вивченими та перспективними в плані розвитку та інтеграції в  суспільстві є діти-олігофрени з  легким і помірним ступенем розумової  відсталості.

Розумова відсталість не призводить до рівномірної зміни у дитини всіх сторін психічної діяльності. Спостереження та експериментальні дослідження дають матеріали, що дозволяють говорити про те, що одні психічні процеси виявляються у  неї порушеними більш різко, інші залишаються відносно збереженими. Цим у певній мірі обумовлені існуючі  між дітьми індивідуальні відмінності, що виявляються і в пізнавальній діяльності, і в особистісній сфері. [10]

Діти-олігофрени здатні до розвитку, що по суті відрізняє їх від недоумкуватих  дітей усіх прогредієнтних форм розумової  відсталості, і хоча розвиток олігофренів  здійснюється уповільнено, з багатьма, часом вельми різкими, відхиленнями від норми, проте воно являє собою  поступальний процес, вносить якісні зміни у психічну діяльність дітей, в їх особистісну сферу.