Особливості формування характеру у розумово відсталих дітей

Період вікових криз також сприяє посиленню негативних впливів соціального характеру з наступним виникненням у школярів девіацій поведінки за невротичним або психопатоподібним типом, які в умовах несприятливого середовища можуть призвести до відхилень поведінки асоціального характеру (алкоголізм, крадіжки).

Одним із важливих прийомів формування характеру дітей є виховання у них звичок. Питання про їх значення ставив ще Е.Сеген.

Ще у 1905 р. Е.Сеген у книзі "Виховання, гігієна та моральне лікування розумово ненормальних дітей" писав: "звичка — друга натура. Й ідіотія (у часи Сегена словом "ідіотія" позначались всі ступені розумової відсталості) — майже в усіх своїх найбільш відштовхуючих симптомах є не витвором природи, а переважно результатом звичок; звичка до нервового тіку, звичка до інертності, до неуважності, до крику, до неохайності, до онанізму, звичка до повторення одних і тих же вражень та актів, до відхилення від нормальних функцій — ось що складає образ ідіота.

Всі органи без винятку, і особливо головний мозок, можна зміцнити та розвинути вправою. Залишаючись у бездії, всі органи, і знову-таки найбільше головний мозок, позбавляються здібності реагувати, втрачають життєвість, атрофуються.

Таким чином, звичка — все для ідіота, все для його спасіння або для його кінцевої загибелі".

У цьому висловлюванні Сегена великий інтерес представляють два його положення. Перше з них стверджує, що образ ідіота є не витвором природи, а переважно результатом звичок. Інакше, численні недоліки у характері та поведінці розумово відсталих дітей виникають після хвороби, а не внаслідок хвороби. Вони є результатом неправильного, неадекватного формування звичок у хворої дитини.

Спостерігаючи серед учнів допоміжних шкіл дітей, які кривляються, розважаються монотонними розхитуваннями, колупанням у носі тощо, ми не рідко намагаємось віднести ці дурні звички до числа хворобливих симптомів. Між іншим, дитячі психіатри знають, наскільки важко відмежувати деякі звички олігофренів та психопатів від хворобливих симптомів, наскільки відносна сама по собі ця межа. Складність такого розмежування стає зрозумілою, якщо врахувати, що фізіологічною основою звичок є динамічний стереотип і що звичка є тим механізмом, завдяки якому способи поведінки, що формуються ззовні, стають мов би властивістю нервової системи дитини.

І психопатологічні симптоми в своїй основі є не спонтанною продукцією хворого мозку, а лише певною мірою зафіксованою, спотвореною реакцією на зовнішні та внутрішні подразники.

Якщо епілептичний напад, дисфорія тощо можуть розглядатись як реакція пошкодженої нервової системи на те чи інше коливання внутрішнього середовища організму, то прояв дратівливої слабкості, наприклад, можна зрозуміти лише як спотворену реакцію на зовнішні подразники. Проте ця дратівлива слабкість може зникнути разом з астенією, яка її породила, а може фіксуватись, стати звичним способом реагування, тобто рисою характеру дитини.

Також підвищена, а іноді надмірна охайність дітей-епілептиків, найвірогідніше, може бути зрозумілою як звична форма компенсації забудькуватості цих дітей.

Тобто, хороші та погані звички виникають в учнів допоміжних шкіл у результаті певного способу життя, як прояв її компенсаторних особистіших тенденцій.

Досі залишається мало вивченим і навіть мало врахованим питання про негативні, спонтанно виникаючі шкідливі шляхи компенсації. Між тим в основі, так званих, негативних шкідливих звичок дитини-олігофрена нерідко лежать саме ці негативні засоби компенсації. Так, наприклад, щоб заволодіти увагою оточуючих, бути прийнятим у гру дітей або одержати бажану іграшку олігофрен, не володіючи соціально прийнятними способами дії, може привернути увагу до себе кривлянням, безглуздими витівками, він може навчитись забирати іграшки силою, може досягати бажаного невпинним плачем. Рідко, дуже рідко вдається хворому, нерозумному малюку самостійно знайти шлях позитивної компенсації і викликати симпатії товаришів за допомогою доброти, поступливості, вміння гратись.

Таким чином, невдалі шляхи компенсації призводять іноді до виникнення негативних звичок. Проте шкода, яка виникла таким чином, посилюється тим, що якась одна звичка прокладає шлях іншій, аналогічній. Так, наприклад, звичка палити сприяє виникненню негативної звички красти, оскільки паління спонукає добувати гроші на цигарки, а звичка ходити на прогулянку прокладає шлях позитивній звичці вивчати навколишнє, милуватись природою.

Психічна декомпенсація у підлітків-олігофренів з наступними порушеннями поведінки за невротичним типом проявляється у хворобливому переживанні почуття власної інтелектуальної неповноцінності. Спостерігається невіра у свої можливості, перебільшене переживання своїх невдач. Під час усних відповідей, контрольних робіт виникає стан страху, розгубленість. Після перегляду фільмів або читання оповідань зі страшним змістом посилюється лякливість, страх темноти, виникають важкі сновидіння. Діти переживають дефекти зовнішності, моторну незграбність. Зауваження в класі викликають ніяковість або підвищений неспокій.

Почуття неповноцінності сприяє появі у деяких учнів аутичних відхилень. Діти прагнуть залишитися на самоті, не спілкуватись з однолітками та педагогами. У фантазіях компенсаторного типу вони Уявляють себе красивими, сильними.

Ряд вчинків, які зовні виглядають як асоціально спрямовані, наприклад, немотивовані прогули, спроби бродяжництва, також носять характер захисних реакцій. Разом з тим, у таких школярів відмічаються і позитивні особистіші властивості: доброзичливість, прив'язаність до батьків, учителів.

При психічній декомпенсації і порушенні поведінки за психопатоподібним типом у дітей попри порушення шкільної дисципліни (непосидючості, дратівливості, схильності до немотивованих вчинків, конфліктів з вчителем та товаришами, агресії і т.п.) спостерігається асоціальна поведінка (ранній алкоголізм, крадіжки, бродяжництво і т.п.). Для них характерна відсутність інтересів до шкільних занять. В усій їхній поведінці переважає емоційно-вольова нестійкість, незрілість. Виразна інфантильність проявляється у веселому, безтурботному настрої зі схильністю до метушливості і нав'язливості, з відсутністю стійких прив'язаностей при високій комунікабельності.

Основний провідний мотив поведінки цих підлітків — задоволення. Від завдань, які вимагають навіть незначних зусиль, вони відмовляються; на уроках балакучі, розгальмовані; у будь-якому виді діяльності імпульсивні, нетерплячі. Через підвищену навіюваність вони часто залучаються до конфліктів, стають знаряддям здійснення правопорушень або злочинів. Незрілі форми самоствердження проявляються у таких підлітків у хвастливості, примітивних вимислах.

Переважання афективної збудливості і рухливої розгальмованості проявляються в більшості дітей у надмірній дратівливості, схильності до агресивних розрядів. Через незначні приводи вони, наприклад, можуть кинути у вчителя, в товариша книгу або зошит, розірвати підручник, розпочати бійку, нецензурно сваритися. Афективна реакція цих дітей зовсім не відповідає причині, яка її викликала.

З інтелектуальною недостатністю часто контрастує своєрідна дорослість інтересів, їхня однобічна життєва спрямованість, мрії про одруження, сім'ю, хорошу роботу. Часто афективна збудливість провокується загостреним самолюбством, нетерпимістю до критики, протестом, негативізмом щодо авторитету дорослих. Насмішки через інтелектуальну недостатність викликають бурхливі афективні спалахи з агресією, бійки, прагнення до самоствердження і доказу своєї фізичної переваги. У цих дітей відмічаються коливання настрою, які супроводжуються злістю, похмурістю, підозрілістю.

Відмітимо, що в генезисі поведінки підлітків-олігофренів важливе значення має несприятливе становище у класному колективі. Звідси неповага до колективу класу, прагнення уникнути спілкування з однокласниками, конфліктні стосунки з класним керівником.

Таким чином, виховання позитивних звичок сприяє загальному позитивному  напрямку компенсації дитини-олігофрена, а стихійне формування негативних звичок спонукає її стати на шлях негативної, хибної компенсації. Значну роль у вихованні характеру розумово відсталої дитини відіграє правильна організація її способу життя в школі та поза нею. Суттєвого значення набуває привчання дітей до дотримання вимог розумного режиму, їх участь в різних видах фізичної і розумової праці, заняття фізкультурою, спортом, різними формами культурно-масової роботи тощо.

Вирішальним фактором розвитку характеру учня допоміжної школи є його участь в житті та діяльності навчально-трудового колективу, в якому формуються всі стосунки дитини, всі якості її особистості.

Виховання звичок та характеру розумово відсталої дитини не меншою, а більшою мірою, ніж її навчання, вимагає особливої програми та методики.

Перше методичне правило полягає у необхідності враховувати залежність формування звички від результату дії, якщо вихователь не хоче, щоб виконувана дитиною дія стала для неї звичною, не можна допускати того, щоб з ЇЇ допомогою дитина отримувала задоволення. Так, наприклад, не бажаючи, щоб діти звикали користуватись підказкою або списуванням у товаришів, не можна допустити, щоб дитина отримувала за такі "відповіді" позитивні оцінки.

Роль переживань, які супроводжують або найчастіше завершують дію, особливо велика при вихованні звичок у розумово відсталих дітей. Це пов'язано з недостатньою диференційованістю, недостатньою гнучкістю і у той же час значною силою їхніх почуттів, через що встановлюється зайвий хибний зв'язок між дією та певним переживанням. Тому у розумово відсталих дітей легко виникають, але з великими труднощами виправляються шкідливі звички.

Виникненню у розумово відсталих дітей багатьох поганих звичок сприяє та обставина, що, перш ніж потрапити у допоміжну школу, вони іноді перебувають рік або два у масовій. Не будучи в змозі виконати вимоги масової школи, розумово відстала дитина не вчиться, а звикає байдикувати. У неї формується прагнення шукати розваг та втіх наодинці, в стороні від дитячого колективу; виникає негативне ставлення до навчання, страх перед викликом до дошки тощо. У ці роки і виникають погані звички.

Те принижене становище, у яке часто потрапляють розумово відсталі діти серед своїх ровесників-сусідів, часто сприяє виникненню у них почуття залежності, страху, а також стереотипних мотивів приниженого підкорення чужій волі. Здорові діти, ровесники розумово відсталих дітей, нерідко відмовляються з ними товаришувати, не приймають їх у свої колективні ігри, дражнять. Тому виникає звичка всіх і в усьому слухатись, некритично ставитись до чужої команди та виконувати її, залежати від думок та бажань інших всупереч своїм власним. Таким чином, звичні мотиви вчинків не меншою, а більшою мірою, ніж звичні дії, стають основою формування характеру дитини.

Значення звичок у вихованні розумово відсталих дітей пояснюється й тим, що вони є передумовою потреб. їх правильне формування сприяє зростанню духовних потреб та інтересів дітей, тобто правильному розвитку їхньої особистості.

Вдумлива робота вчителя  допоміжної школи, який формує нормальні взаємостосунки у класному колективі, сприяє вихованню у розумово відсталих дітей самостійності, самовладання, інтелектуальної регуляції почуттів та правильної самооцінки. Ставлення до дитини ровесників і дорослих, вчителів і батьків має будуватись на основі доброзичливості, вимогливості та поваги, турботи і уваги.

Отже, на формування характеру розумово відсталих дітей впливають: тип нервової діяльності, умови життя дитини, виховання, правильна організація способу життя дитини, участь дитини в житті та діяльності навчально-трудового коллективу, а також, важливу роль відіграє вироблення позитивних звичок і навичок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Психологія розумово відсталих  дітей - один з напрямів спеціальної  психології, що розглядає динаміку пізнавальної діяльності і особи  розумово відсталих дітей дошкільного  і шкільного віку. Розумово відсталою  називають таку дитину, у якої є  стійке порушення пізнавальної діяльності внаслідок органічних ушкоджень  головного мозку.

На формування характеру розумово відсталої дитини певним чином впливає тип нервової діяльності. Проте формування характеру дитини повністю залежить від умов її життя, а вирішальну роль в цьому процесі відіграє виховання.

Характер дітей, у тому числі й тих, які перенесли хворобу головного мозку, завжди зумовлений вихованням. Проте діти, які перенесли ті чи інші хвороби головного мозку потребують спеціального коригуючого виховання.

Значну роль у вихованні  характеру розумово відсталої дитини відіграє правильна організація її способу життя в школі та поза нею. Суттєвого значення набуває привчання дітей до дотримання вимог розумного режиму, їх участь в різних видах фізичної і розумової пращ, заняття фізкультурою, спортом, різними формами культурно-масової роботи тощо.

Риси характеру, які виховуються  у дитини-олігофрена, можна об'єднати в дві групи: вольові риси і риси, в яких виражається спрямованість особистості, її ставлення до себе, до суспільства і до інших людей, до праці. Основою виховання тих чи інших рис є світогляд. Що стосується вольових рис, то їх формування зливається з вихованням волі та корекцією її недоліків.

Виховання спрямованості  та ставлень пов'язане з формуванням потреб, інтересів і мотивів діяльності та поведінки дитини.

Вирішальним фактором розвитку характеру учня допоміжної школи є його участь в житті та діяльності навчально-трудового колективу, в якому формуються всі стосунки дитини, всі якості її особистості.