Поняття «аномальна дитина». Види дитячих аномалій та причини їх

 

§ 2. Вимоги до особистості педагога-дефектолога

та його професійної підготовки

 

Педагогові-дефектологу належить провідна роль у становленні особистості аномальної дитини як громадянина суспільства. Тому він повинен бути високоосвіченою людиною, яка має чіткі світоглядні позиції, вміє Тх обґрунтовувати та відстоювати, поважаючи при Цьому думки інших. Інформація, яка надходить від педагога до свідомості аномальної дитини (а саме він здебільшого є найкомпетентнішим джерелом інформації для дітей), має бути достовірною, багатою за змістом, переконливою та цікавою. Тому в процесі професійної підготовки дефектологів, як і педагогів — спеціалістів з інших профілів, значне місце посідає оволодіння системою знань з соціально-економічних дисциплін, історії та сучасного стану світової культури, зокрема культури своєї держави. Підкреслимо, що процес збагачення власної гуманітарної підготовки, оволодіння культурою людства в її ідеологічних, естетичних (літературних, музичних, художніх тощо), моральних, правових компонентах є безперервним і нескінченним, тому постійна робота з самоосвіти, культурного самовиховання — одне з найважливіших завдань педагога взагалі та дефектолога зокрема.

Враховуючи, що в процесі розвитку, навчання і виховання діють основні закономірності, спільні для роботи як з нормальними, так і з різними категоріями аномальних дітей, дефектолог повинен володіти знаннями зягальної, вікової та педагогічної психології, загальної педагогіки. Ці знання є фундаментом, на якому грунтуються прикладні, суто дефектологічні знання та вміння. Наприклад, до вивчення аномальної дитини ставляться вимоги, які відображені в принципах вивчення особистості, розроблених загальною психологією: активності та цілеспрямованості, всебічності та комплексності, об'єктивності, динамічності, конкретності, єдності вивчення особистості та її соціального оточення тощо. Знаючи ці принципи, педагог-дефектолог зможе правильно розв'язувати принципові завдання глибокого вивчення своїх вихованців і, використовуючи в цьому процесі методи пізнання особистості, також в цілому спільні для загальної та спеціальної психології (бесіда, спостереження, вивчення документації, анкетування, збирання, зіставлення та узагальнення незалежних характеристик, природний та лабораторний експеримент, психодіагностичний метод тощо), знайде при застосуванні кожного з них оптимальні прийоми з урахуванням специфіки роботи з аномальними дітьми.

Цю специфіку вивчають такі дисципліни, як спеціальна психологія (олігофрене-, сурдо- і тифлопсихологія), дефектологічна психодіагностика, яка, зокрема, розробляє принципи та методи відбору дітей до спеціальних шкіл та дошкільних установ.  Не менш важливими для дефектолога є й знання з різних галузей медицини  (анатомії та фізіології людини, її вищої нервової діяльності та окремих органів — слуху, зору, мови; патофізіології, невропатології, психопатології тощо),  оволодіння якими дає змогу  зрозуміти природу того чи іншого виду аномального розвитку дитини, усвідомити первинні матеріальні причини порушень психофізичного розвитку з точки зору дії біологічного фактора, який в єдності із соціальним визначає особливості та перспективи становлення особистості.

Нарешті, в підготовці педагога-дефектолога значна роль належить оволодінню системою спеціальних дефектологічних знань та вмінь (для кожної дефектологічної спеціальності — переважно в окремих галузях цієї науки), що стосуються принципів, методів та прийомів навчальної, виховної та корекційної роботи з дітьми різних вікових категорій (дошкільниками, школярами), які мають ті  чи інші  відхилення в розвиткові. Цих знань та вмінь дефектологи набувають у процесі вивчення курсів спеціальної педагогіки (олігофрено-, сурдо-, тифло-), окремих методик викладання дисциплін, що   вивчаються   в   спеціальних   школах, методики організації виховної роботи в цих школах, логопедії,   дошкільної   спеціальної   педагогіки,   ряду спецкурсів та спецсемінарів  (наприклад, з диференційованого навчання, методики корекційної роботи тощо).   Педагогів-дефектологів   досконало   озброюють специфічними системами прийому та передачі інформації, необхідними для спілкування з певними категоріями аномальних дітей. Йдеться, зокрема, про мову жестів, дактилологію (ручну азбуку, яка відтворює букви та  слова умовними знаками,  зображуваними пальцями рук), техніку читання з губ як засоби спілкування глухих, дактилографію (письмо пальцем), що використовується як засіб спілкування з сліпоглухим співрозмовником, письмо та  читання за допомогою шрифта Брайля, чому навчають сліпих.

Як уже "зазначалося, в цілому в навчанні та вихованні аномальних дітей діють ті самі принципи загальної педагогіки, що й у роботі з нормальними дітьми.

Так, у, спеціальних школах усіх типів істотне значення зберігають загальні дидактичні принципи: свідомості та активності, науковості та систематичності, доступності, наочності, міцності засвоєння знань, умінь та навичок, розвиваючого навчання, індивідуального підходу до учнів тощо. Закономірності процесу виховання аномальних дітей також підпорядковуються загально-педагогічним принципам зв'язку школи з життям суспільства, єдності, цілісності, системності виховного процесу, виховання в колективі та через колектив, органічного поєднання поваги та вимогливості до вихованців, освіти та переконання учнів з доцільною організацією їхнього життя та діяльності, врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей та здійснення особистісного підходу.

У теорії та практиці різних галузей дефектології розроблено оригінальні дійові прийоми корекційної роботи з аномальними дітьми, що використовуються при застосуванні загальнопедагогічних методів навчання (словесних, наочних, практичних, інформаційно-рецептивних, репродуктивних, частково пошукових, творчих тощо) та виховання (переконання, формування досвіду поведінки, заохочення та покарання, змагання та ін.). Зокрема, в керівництві навчально-пізнавальною діяльністю аномальних школярів використовуються спеціальні прийоми, спрямовані на її корекцію: додаткового стимулювання; усвідомлення та довільності виконання; запобігання та активного виправлення помилок; підведення до самостійних висновків, узагальнень, встановлення зв'язків; переводу від предметно-практичного до розумового плану здійснення та співвіднесення зовнішнього та внутрішнього планів діяльності; посилення самоконтролю, самоорганізації, критичності та самокритичності тощо.

Окрім ґрунтовної теоретичної та практичної підготовки, яка дозволяє педагогу-дефектологу ефективно розв'язувати завдання, що стоять перед ним, він повинен володіти цілим рядом особистих якостей, без яких неможлива успішна робота з аномальними дітьми. Дефектологові необхідні такі якості, котрі б відповідали вимогам суспільства до людини, якій доручено справу виховання громадянина. В цьому відношенні дефектолог, як і будь-який інший педагог, має бути зразком культури, освіченості, морально бездоганної поведінки.

Водночас педагогу-дефектологу мають бути притаманні й деякі суб'єктивні характерологічні риси, що в поєднанні з об'єктивними знаннями та вміннями є необхідними для його продуктивної роботи. До таких рис належать: педагогічна чуйність, що полягає в здатності за найнезначнішими виявами помічати зміни в психічній діяльності, поведінці, загальному стані дитини і адекватно на них реагувати; терпіння та наполегливість у досягненні поставленої мети у роботі з аномальними дітьми; твердість і послідовність, організованість, педагогічний такт.

Маючи на увазі підвищену збудливість аномальних дітей, схильність багатьох з них до негативізму, афективних проявів, нестійкість діяльності та поведінки, дефектологія стверджує необхідність створення в спеціальних школах щадного педагогічного режиму, що оберігає ослаблену нервову систему аномальної дитини. Величезна роль у цьому належить витриманості педагога, його доброзичливості, здатності підтримувати, мобілізувати діяльність дитини, пробуджувати в неї оптимізм, бадьорість духу, вмінню попереджати та педагогічно правильно долати зриви в поведінці, активізувати здорові, сильні сторони її особистості.

Педагог-дефектолог має пам'ятати про важливість оволодіння технікою мовного спілкування з аномальними дітьми, оскільки сприймання, розуміння, ставлення їх до словесної інформації характеризуються рядом специфічних особливостей. Тому необхідна постійна робота педагога над відпрацюванням оптимального темпу, ритму, грамотності, інтонації мови. Адже слово вчителя є не тільки засобом інформації, а й способом стимулювання дітей до діяльності, керівництва нею, організації поведінки вихованців.

 

§ 3. Система підготовки фахівців для практичної

та наукової діяльності в галузі дефектології

 

Ефективність діяльності навчально-виховних закладів для аномальних дітей визначальним чином залежить від якості професійної підготовки педагогічних кадрів. В Україні їх готують на дефектологічних факультетах трьох педагогічних вузів (київського, слов'янського, кам'янець-подільського), найстарішим з яких є київський, що працює вже багато десятиліть.

3 диференціацією системи спеціальних  навчально-виховних установ для  аномальних дітей, із зростанням  досягнень наукової та практичної  дефектології неухильно вдосконалюється процес   вузівської   підготовки педагогів-дефектологів. Якщо на перших етапах становлення вищої дефектологічної освіти студенти здобували загальну дефектологічну підготовку, то надалі виникла  потреба  готувати  педагогічні  кадри,  які  б спеціалізувалися в галузі олігофренопедагогіки, сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, логопедії.

Оскільки одним з найважливіших навчальних предметів у спеціальних школах є праця, що дає змогу надати учням цих шкіл певну професію (а це є необхідним для їхньої успішної післяшкільної соціально-трудової адаптації), фахівців-дефектологів з професійно-трудового навчання аномальних дітей готують за спеціалізованими навчальними планами та програмами.

З розвитком важливої ланки системи спеціальних закладів для аномальних дітей — спеціальних дитячих садків (для дітей з порушеннями інтелекту, мови, слуху, зору) на деффаках також готують фахівців з різних галузей дошкільної дефектології. Студенти-дефектологи здобувають теоретичні знання з суспільно-економічних, загальногуманітарних, медичних, загальних та спеціальних психологічних, педагогічних, конкретно-методичних дисциплін і навчаються реалізувати ці знання в роботі з аномальними дітьми.

Після закінчення вузу робота педагога-дефектолога над підвищенням своєї фахової кваліфікації не завершується. Бути на сучасному рівні розвитку психолого-педагогічної та дефектологічної науки практичним працівникам спеціальних шкіл дає змогу наполеглива самоосвіта, а також різні внутрішкільні та позашкільні форми вдосконалення вчителів.

У спеціальних дитячих навчально-виховних установах створено методичні об'єднання вчителів .з різних предметів (за циклами) та вихователів. Члени метод-об'єднань готують та обговорюють теоретичні та практичні доповіді, реферати та огляди науково-літературних новин, методичні розробки уроків і виховних заходів тощо.

Обласні (міські), республіканські інститути вдосконалення вчителів, відповідні факультети підвищення кваліфікації педагогічних вузів приділяють багато уваги вдосконаленню професійної майстерності педагогів-дефектологів. Однією з форм такої роботи е курси для вчителів різних спеціальностей, вихователів, логопедів.

Науково-дослідну роботу в різних галузях дефектології здійснюють кафедри дефектологічних факультетів педвузів, відповідні лабораторії науково-дослідних інститутів педагогіки та психології України, де працює чимало вчених, чиї наукові праці широко відомі.

Дефектологічні дослідження багато в чому збагачують також загальну психологію та педагогіку, оскільки в ряді випадків вони дають змогу чітко визначити такі закономірності, зв'язки, тенденції в розвиткові психіки, формуванні особистості, її навчанні та вихованні, які при дослідженнях дітей з нормальним розвитком залишаються прихованими. Це, зокрема, підкреслював Л. С. Виготський: «Відхилення від нормального типу, патологічні зміни процесів розвитку є ... нібито спеціально обладнаний експеримент, що виявляє та розкриває перед нами часто з надзвичайною силою справжню природу та побудову процесу, що нас цікавить»22.

 

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

1. Якими факторами пояснюється зросла роль педагога у навчанні та вихованні аномальних дітей?
2. Назвіть обов'язки, спільні для педагогів масової та спеціальної шкіл, а також специфічні завдання дефектологів.
3. Оволодіння якими науково-навчальними дисциплінами необхідне дефектологу для опанування його складної професії?
4. Обгрунтуйте вимоги до особистості педагога-дефектолога. Чи є у вас такі риси?
5. Схарактеризуйте систему безперервної освіти педагогів-дефектологів у різних ланках.
6. Який зв'язок між науково-дослідною роботою в галузях загальної педагогіки, психології та дефектології?

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

К о б е р н и к Г. Н., С и н е в В. Н. Введение в специальность «Дефектология»,— К,, 1974.—С, 125—142.

Основы обучения и воспитания аномальных детей / Под ред. А. И. Дьячкова — М., 1965.— С. 332—338.

 

ЗМІСТ

Вступ    

Розділ 1. Аномальні діти (загальна характеристика)

§ 1 Поняття «аномальна дитина». Види дитячих аномалій та причини їх

§ 2. Структура та особливості процесу   аномального розвитку    

§ 3. Предмет і завдання дефектології    

Розділ 2. Діти з порушенням аналізаторів    

§ 1. Діти з порушенням слуху    

§ 2. Діти з порушенням зору    

Розділ 3. Діти з порушенням мови та інтелекту

§ 1. Діти з порушенням мови   

§ 2. Діти з порушенням інтелектуального розвитку

§ 3. Діти з затримкою психічного розвитку     ....

Розділ 4. Діти  з  комплексними  порушеннями розвитку

§ 1. Сліпоглухонімі   діти    

§ 2. Діти  з поєднанням   сенсорного та   інтелектуального дефектів