Поняття «аномальна дитина». Види дитячих аномалій та причини їх

Учитель початкових класів   масової школи повинен своєчасно розпізнати слабозору дитину, проконсультуватися з лікарем-офтальмологом про  доцільність її подальшого навчання в масовій школі або направлення до школи для слабозорих.

Продовження навчання слабозорого в загальноосвітній школі без контролю з боку лікаря-спеціаліста може призвести до хронічної  неуспішності, педагогічної занедбаності й подальшого погіршення зору. Така дитина потребує спеціального режиму, який виключає 
тривалі розумові й фізичні навантаження, різкі рухи 
і стрибки, нахили голови тощо. 

Найбільшу групу становлять діти з порушенням зору, які за умови забезпечення Їм індивідуального підходу можуть навчатися в масовій школі. Це діти з відносно  легким порушенням зору,  аномалією  рефракції   (короткозорість, далекозорість,  астигматизм). В масових школах короткозорість — дуже поширене явище. Кількість дітей, які страждають на цей дефект зору, помітно збільшується від молодшого до старшого шкільного віку. Одна з причин цього полягає    в тому, що навантаження на зоровий аналізатор постійно зростає. Наприклад, доведено, що до погіршення  зору певною мірою  призводить робота  з дисплеєм. Тому необхідний суворий контроль за обсягом завдань, які пов'язані з роботою на комп'ютері.

Усі види порушення зору, які викликані аномалією рефракції, як правило, коригуються за допомогою окулярів. Разом з тим короткозорість й інші дефекти зору в дітей можуть прогресувати. Коригуючі окуляри 
в цьому випадку обов'язкові. Повинні бути забезпечені такі умови: правильне освітлення, додержання режиму зорової роботи (чергування різних видів роботи та відпочинку), лікування супутніх хвороб, які ослаблюють організм та сприяють розвитку короткозорості. 

Однак при виражених порушеннях або прогресуючих формах слабозорості дітей слід направляти до спеціальних шкіл і дошкільних закладів, де для них створюються оптимальні умови, спрямовані на виправлення дефектів з використанням оптичних засобів-корекції (звичайних і телескопічних окулярів, луп), спеціальних навчальних посібників і технічних засобів із забезпеченням підвищеного освітлення робочого 
місця, раціонального режиму зорових та загальних на 
вантажень. Необхідно забезпечити охорону та доцільне тренування порушеного зору слабозорих дітей. При цьому слід враховувати їхню підвищену втомлюваність при навантаженнях на зоровий аналізатор, що може 
викликати зниження як розумової, так і фізичної працездатності. При постійних перевантаженнях зору й організму дитини в цілому часто може спостерігатися погіршення зорових функцій, в той час як при охороні 
та розумному тренуванні в багатьох випадках зір може поліпшуватись. 

Коригуючи пізнавальний і особистий розвиток слабозорих дітей, особливу увагу слід приділяти формуванню в них цілеспрямованої розумової діяльності (зокрема процесів зорового сприймання), активності й свідомості, поширенню й поглибленню кола їхніх інтересів. Виховання вищих психічних процесів позитивно впливає на пізнавальну діяльність слабозорих дітей, сприяє компенсації порушень, викликаних зоровою недостатністю.

Навіть найтяжчі зорові дефекти (включаючи вроджену тотальну сліпоту) не є перешкодою у досягненні високих результатів у розумовому розвитку й набутті людиною високоморальної суспільне цінної, активної життєвої позиції.

Виробничо-трудова діяльність сліпих і слабозорих (із значним порушенням зору) організується головним чином на підприємствах товариства сліпих, де передбачені види професійної праці, доступні до виконання. Ці виробництва виготовляють складні електро- і радіоприлади, електродвигуни, світлотехнічну апаратуру, деталі й запасні частини для автомашин і сільськогосподарських агрегатів тощо. Сліпі працівники, серед яких багато передовиків виробництва, проявляють творче ставлення до праці, про що свідчать тисячі їхніх раціоналізаторських пропозицій та винаходів.

Трудова діяльність осіб з глибокими порушеннями зору не обмежується роботою на підприємствах товариства сліпих. Серед них чимало тих, хто займається інтелектуальною працею,— викладачів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, учителів середніх шкіл, професійних вчених, музикантів, письменників тощо. Згадаймо імена письменника Миколи Островського, поета Едуарда Асадова, поета й перекладача Володимира Забаштанського, який унаслідок нещасного випадку втратив зір, обидві руки і частково слух; піаніста Леоніда Зюзіна. Широко відомі наукові праці одного з провідних математиків Л. С. Понтрягіна, лауреата Державної премії доктора фізико-математичних наук В. І. Зубова, доктора геолого-мінералогічних наук В. В. Тихомирова, доктора біологічних наук. А. І. Лопиріна та ін. Великий внесок у розробку наукових проблем навчання й виховання сліпих дітей зробив незрячий професор Б. Г. Коваленко.

Показово, що навіть у тих видах творчої діяльності, де зорове сприйняття відіграє принципову роль, сліпі, можуть домогтися великих результатів. Наприклад, балерина Ліна По (Поліна Михайлівна Горенштейн) після повної втрати зору захопилася скульптурою й досягла в цьому мистецтві значних успіхів. У роботах цього майстра талановито передано не лише зовнішні риси героїв її скульптурних портретів та композицій, а й експресію руху, танцю.

Таким чином, компенсаторні процеси при глибоких порушеннях зору під впливом соціальних факторів й активної особистої позиції самого сліпого досягають такого рівня, який забезпечує високий розвиток творчих сил і здібностей особистості.

 

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

1. Яка роль слуху в розвитку дитини? До яких особливостей розвитку призводить порушення слухової функції?
2. Наведіть класифікацію слухових порушень та назвіть їх причини.
3. Порівняйте особливості розвитку глухої, пізнооглухлої та слабочуючої дитини. Назвіть загальні та відмінні риси розвитку цих категорій дітей.
4. Що повинен знати вчитель початкових класів про дітей з різними вадами слуху, які навчаються в загальноосвітній школі?
5. Самостійно ознайомтеся з прикладами досягнень осіб з порушеннями слуху за книгою М. Д. Ярмаченка «Проблема компенсації глухоти».

6. Як  впливають   глибокі   порушення   зору   на   особливості   і 
психічного розвитку дитини? 

7. За якими ознаками диференціюють дітей з дефектами зорового аналізатора?
8. Чим відрізняються картини розвитку сліпих і слабозорих дітей? Що спільного між ними?
9. Розкажіть про шляхи соціальної адаптації дітей з порушенням зору
10. У чому полягає профілактика порушений зору й дітей початковій школі? Що ви  знаєте  про заходи з  охорони  зору дітей у школі?

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Акимушкин   В.   Н.,  Моргулис   Й.   С.   Трудовая реабилитация инвалидов по зрению.— К-, 1983.

Воскис   Р.  М.   Учителю о. детях с нарушениями слуха.— Дефектологический   словарь / Под ред. А. Й. Дьячкова.—М., 1970.

Єременко   І. Г.   Аномалії у дітей.— К-, 1966.— С. 9—10, 30—35.

Земцова М. Й. Учителю о детях с нарушениями зрения.—М., 1973.

Литвак А.  Г. Тифлопсихология,— М., 1985.

Основы обучения и воспитания аномальных детей.– М., 1965 – С. 38—48, 65—74, 75—85.

Свиридюк Т. П. Подготовка слабовидящих детей к школе— К., 1984. 

Ярмаченко Н. Д. Проблема компенсации глухоты.—К., 1976 —С. 148—164.

 

 

Розділ 3.    ДІТИ З ПОРУШЕННЯМ МОВИ

                     ТА ІНТЕЛЕКТУ

 

 

§ 1. Діти з порушенням мови

 

Найважливішою психічною функцією людини є мова — основний засіб спілкування людей. За допомогою мови людина передає іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і дій. Мовне збагачення відіграє першочергову роль у засвоєнні дитиною культури, отже, і в її пізнавальному й особистому розвитку. На основі мови та її смислової одиниці — слова — формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам'ять. На велике значення мови для розвитку мислення і формування особистості неодноразово вказував Л. С. Виготський, який підкреслював, що розвиток усної мови найбільш зручне явище для того, Щоб простежити механізм формування поведінки та зіставити підхід до цих явищ, типовий для вчення про умовні рефлекси, з психологічним підходом до них9.

Розвиток мислення значною мірою зумовлений розвитком; мови і, навпаки, розвиток мови залежить від розвитку мислення.

У багатьох загальнопсихологічних і дефектологічних дослідженнях доведено велику роль мови в розвитку компенсаторних процесів при різноманітних формах дитячих аномалій. Відзначено, що своєрідні 
порушення мовного розвитку характерні як вторинні ускладнення при ряді первинних дефектів (глухоті, розумовій відсталості). 

Відомий сучасний дефектолог професор В. І. Лубовський експериментальне довів, що порушення словесної регуляції діяльності е однією із загальних закономірностей розвитку психіки аномальних дітей10.

 

До окремої групи відносять дітей із знадними порушеннями мови при збереженому слуху та інтелекті. Це особлива категорія дітей — діти з порушеннями мови.

Вивченням, попередженням і корекцією порушень мовц займається галузь наукової і практичної дефектології логопедія (від грец. logos— слово і paideia — виховання).

Порушення мови визначається як відхилення від норми, загальноприйнятої в певному мовному середовищі. Порушення мови характеризуються тим, що: а) з'явившись, самостійно не зникають, а закріплюються; б) не відповідають вікові мовця; в) потребують логопедичної допомоги залежно від їх характеру; г) виникнення неправильної мови може позначатися на подальшому розвитку дитини, затримуючи і спотворюючи його.

Таким чином, порушення мови, з якими має справу дефектологія, слід відрізняти від тих чи інших її тимчасових розладів, пов'язаних з особливостями вікового розвитку дітей, з окремими неправильностями вимовляння, які викликані звичкою, що сформувалася під впливом мовного середовища.

Різноманітні мовні дефекти, які є первинними у дітей з порушеннями мови, спричинюють вторинну відхилення в їх загальному і мовному розвитку. Так, вони утруднюють процес оволодіння грамотою, можуть негативно відбитися на розвитку мислення. Те, що дитина з вираженими мовними порушеннями в багатьох випадках викликає до себе певне негативне ставлення одноліток, ображає її самолюбство, змушує уникати колективних ігор, спілкування в інших видах діяльності, призводить до ряду небажаних відхилень v поведінці, характері (замкненості, дражливості, апатії, негативізму). Внаслідок вираженості цього дефекту, який дається взнаки у спілкуванні з навколишніми, такі діти, маючи збережений інтелект, часто дуже гостро переживають свій недолік.

Формування мовної функції є складним процесом, в якому, крім слухового аналізатора, що забезпечує сприймання і аналіз звукових (у тому числі й мовних) сигналів, бере участь також мовноруховий аналізатор, який складається з периферійної частини (периферичний мовний апарат, котрий включає той відділи — дихальний, голосовий і артикуляційний), провідних шляхів і клітин й центральній частині кори головного мозку. 

Мова в своєму Формуванні проходить ряд послідовних етапів, /вважають, що розвиток мовної функції дитини завершується в 5—б років). Це зумовлює велику вразливість дитячої мови.   

Мовні порушення можуть мати як центральний, так і периферичний характер. Якщо хвороботворний вплив зачепив той чи інший відділ центральної нервової системи і спричинив порушення мови, він розглядається лк центральний. У тих випадках, коли виявляються аномалії в будові  периферичного мовного  апарата, має місце периферичне порушення мови.

До факторів,  що  зумовлюють  мовні  порушення, відносять внутрішньоутробні та прижиттєві ураження центральної нервової системи, які викликані травмами, інфекціями, інтоксикаціями і зачіпають слухомовну ділянку кори головного мозку. Травми і хворобливі процеси можуть    спричинювати    різні анатомічні недоліки і в будові артикуляційного апарата. В них випадках мають місце органічні причини мовних порушень.  Нерідко зустрічаються і  функціональні порушення мови, коли немає ніяких органічних змін  у будові  ні периферичного, ні центрального відділів мовнорухового аналізатора. Характерним прикладом Функціонального мовного, порушення у дитини є заїкання, причиною якого може бути переляк, гостре переживання   (особливо в період. переходу дитини до фразової мови та при загальному ослабленні її нервової системи і фізичного розвитку) тощо.

В основі методів логопедичної науки лежать принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв'язку мови з іншими сторонами психічного розвитку.

Принцип розвитку полягає в тому, що замість фіксації і опису мовних порушень, які має дитина на даний момент, необхідно встановити, якими патологічними, факторами викликані ці зміни та простежити динаміку їх розвитку. Наприклад, безпосереднім наслідком деяких уражень периферичного мовного аналізатора (артикуляційного апарата) є обмежена рухомість органів мовлення (зокрема внаслідок парезу лицевого нерва). Утруднення в артикулюванні звуків мови викликають різні недоліки вимовляння. Нечіткість артикуляції може призвести до відставання в оволодінні звуковим складом слова, а це, в свою чергу, до аграматизмів у писемній мові. Крім того, нечіткість артикуляції (погане вимовляння) призводить до обмеження мовної активності. Дитина, боячись глузування довколишніх, обмежує коло свого мовного спілкування, що веде до зниження активного і пасивного словникового запасу.

Принцип системного підходу відтворює складну структуру мовної функції, яка включає звукову (фонетичну), вимовляльну сторону мови, Фонематичні процеси, лексику і граматичну будову. Мовні пооушення можуть зачіпати різні компоненти мови. Деякі з них стосуються лише процесів вимовляння і виявляються ч порушеннях виразності мови без будь-яких супровідних виявів. Інші зачіпають фонематичну систему мови і виявляються не лише в дефектах вимовляння, а 6 у недостатньому оволодінні звуковим складом слова, то призводить До порушення читання і письма.