Порівняння “Пам’яті та Мислення”

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА КОРЕКЦІЙНОЇ ОСВІТИ

 

 

 

 

 

ІНДЗ на тему:

Порівняння “Пам’яті та Мислення”

 

 

 

 

 

 

Робота

Студентки Спб-2-12-4Од

I-курсу

Андреєвої Юлії

 

 

 

 

Київ 2013 
ПЛАН

 

ВСТУП………………………………………………………………………...3

1. Фізіологічні основи пам’яті………………………………………..……..4
2. Мислення і мозок………………………………………………………….7

3. Види і процеси пам’яті……………………….………………………….…8

4. Види і процеси мислення…………………………………………………16

ВИСНОВКИ………………………….…………..…………………………..19

ЛІТЕРАТУРА………………………………………….……………………..20 
ВСТУП

 

Порівняння таких особливостей людини, як мислення та пам’ять, є досить складним та трудомістким процесом.

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого.

Мислення це необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце". До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився.

Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини. Пам’яттю називають процеси запам’ятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду. За ім’ям грецької богині пам’яті Мнемозіни їх ще називають мнемічними процесами. На думку Арістотеля, пам’ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам’яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі.

 

1. Фізіологічні основи пам’яті

 

За даними американської психологічної асоціації серед усіх вищих психічних функцій найбільша кількість публікацій у світі присвячена розв’язанню проблем пам’яті і з’ясуванню її механізмів. Проте повністю розробленої і завершеної теорії пам’яті не існує і понині. Представники різних психологічних напрямів розробляли „свої” теорії пам’яті. Найбільш поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна. [1]

Асоціативна теорія ґрунтується на вченні Арістотеляпро три типи асоціацій: по суміжності, схожості і контрасту. Найважливішим у цій теорії є поняття асоціації – зв’язку, поєднання між явищами. Воно виступає в якості обов’язкового пояснювального принципу всіх психічних утворень, який стверджує: якщо якісь психічні явища в свідомості людини виникають одночасно або послідовно одно за другим, то між ними утворюється асоціативний зв’язок і повторна поява одного з елементів цього зв’язку викликає в свідомості уявлення всіх інших елементів. Ігноруючи активність суб’єкта, який запам’ятовує, асоціаністи механізм запам’ятовування шукали в зовнішніх умовах. Ця теорія виявилася односторонньою. Вона не змогла пояснити багатьох важливих особливостей людської пам’яті, таких як її вибірковість та залежність процесів пам’яті від особливостей організації матеріалу.

Гештальтпсихологічна теорія прийшла на зміну асоціативній у другій половині Х!Х ст.. Її основоположники, зробивши гештальт основним поняттям і головним пояснювальним принципом всіх психічних явищ, вважали, що механізми пам’яті визначаються законами гештальту. Особлива увага зверталася на структурованість і цілісність матеріалу, який запам’ятовується. Гештальтисти вірно підмітили, що погано структурований матеріал запам’ятовується важко, а добре структурований – легко. Але не лише організація матеріалу визначає ефективність запам’ятовування. Ця теорія ігнорувала активність суб’єкта, а тому виявилася теж однобокою.

Біхевіористична теорія практично розвивала дальше погляди асоціаністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду. Вона розглядала асоціації як елементи досвіду, що ґрунтуються на функціональних зв’язках між вправами і від яких залежали результати научіння. При цьому було встановлено, що на успішність закріплення впливає інтервал між вправами, міра подібності, обсяг матеріалу, рівень научіння, вікові та індивідуальні відмінності між людьми.

Когнітивна теорія розглядає пам’ять як сукупність різних блоків і процесів переробки інформації, кожен з яких виконує чітко встановлену роль. Одні блоки виділяють і здійснюють розпізнавання характерних рис інформації, другі - будують когнітивну схему орієнтування в особливостях інформації, треті - здійснюють тимчасове утримання інформації, а четверті - її подачу в певній формі. Проте ця теорія має недоліки подібні до попередніх теорій. Вона не враховує активність суб’єкта в процесі запам’ятовування.

Діяльнісна теорія пам’яті у вітчизняній психології сформувалася на основі робіт Л.С.Виготського, П.І.Зінченка, А.О.Смірнова та ін. Вони вважали, що запам’ятання матеріалу можливе лише в умовах активної діяльності з ним. На їх думку, закономірності пам’яті визначаються тим, що робить людина з матеріалом для запам’ятання і яке місце він займає в її діяльності. Ця теоретична концепція не ігнорує досягнення інших теорій, а творчо використовує їх при поясненні природи та закономірностей пам’яті.

Фізіологічні теорії пам’яті. Вони тісно пов’язані з вченням І.П.Павлова про утворення тимчасових умовних зв’язків, які лежать в основі формування індивідуального досвіду людини. Умовний рефлекс як акт утворення зв’язку між новим і раніше закріпленим є фізіологічною основою акту запам’ятовування. Як зазначалося вище велику роль при цьому відіграє підкріплення. На виявлення фізіологічних механізмів пам’яті орієнтована і розроблена рядом авторів фізична теорія пам’яті, які вважають, що проходження нервового імпульсу через групу нейронів залишає після себе певний слід у вигляді електричних і механічних змін у синапсах. Вони припускають, що відображення об’єкту, наприклад обстеження його оком по контуру, приводить до утворення в мозку певної просторово-часової нейтронної структури. Тому ця теорія дістала назву теорії нейронних моделей. Процес утворення нервової моделі і її наступна актуалізація, на думку авторів, є механізмом запам’ятовування, збереження і відтворення сприйнятого. Дослідження механізмів закріплення і збереження слідів проведене на нейтронному рівні показало, що замикання аксона на дендрити інших нейронів або на тіло своєї клітини створює можливість для існування замкнутих реверберуючих кіл збудження (кіл саможивлення). Нервовий імпульс, циркулюючи по цьому колу , здійснює самозарядження клітин. Ці стійкі реверберуючі кола вважають фізіологічним субстратом збереження слідів. Проте в цій гіпотетичній теорії ще не з’ясовано багать питань.

Біохімічні теорії пам’яті. Сучасний розвиток науки дозволяє вивчати механізми пам’яті на молекулярному, біохімічному рівні. На основі проведених досліджень ( В.В.Дергачов, Д.Гейто, Хіден та ін.) виникла гіпотеза про двохступінчатий характер процесу запам’ятовування. На першій стадії при безпосередній дії подразника відбувається електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні зміни в клітинах, що вважається фізіологічним механізмом короткочасної пам’яті. Друга стадія, яка виникає на основі першої, є більш тривалою і приводить до утворення незворотних хімічних змін у клітинах, а саме, до утворення нових білкових речовин. Ця стадія становить основу довготривалої пам’яті. Окремі положення цієї гіпотези підтверджено в дослідах на тваринах. Прихильники хімічних теорій стверджують, що в основі механізмів закріплення, збереження і відтворення слідів лежать різні перегрупування молекул нейронів, перш за все молекул нуклеїнових кислот, під дією подразника. В дослідах Хідена встановлено, що тривале подразнення нейрона збільшує в ньому вміст рибонуклеїнової кислоти (РНК) і надає йому можливість резонувати на повторні впливи знайомих подразників. Практично необмежена можливість змін молекул РНК є базою для збереження великої кількості слідів збуджень. Вважають, що РНК є носієм індивідуальної пам’яті. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є носієм генетичної, спадкової пам’яті. Пошуки фізіологічних механізмів пам’яті продовжуються.

 

2. Мислення і мозок

 

 

    Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж.Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.    

Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст.Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати. [2]

За вченням І.Павлова, мислення "...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж.Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н.Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.    

Вчені-психологи, зокрема Дж.Брунер та А.Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.    

Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.    

 

3. Види і процеси пам’яті

 

Види пам’яті. Пам’ять людини є надзвичайно складною і багатогранною, а тому залежно від вибраної ознаки її можна класифікувати по різному. Якщо за ознаку класифікації вибрати зміст матеріалу, який запам’ятовують, то виділяють образну, рухову, емоційну і словесно-логічну пам’ять. Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів і уявлень про предмети і явища та властивостей і зв’язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою і дотиковою, залежно від аналізаторів, які використовуються при запам’ятовуванні. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам’яті не такі яскраві, менш деталізовані, але більше узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування тощо. Виняток становлять ейдетичні образи – яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам’яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам’ять зустрічається у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Фізіологічною основою образної пам’яті є передусім нервові зв’язки першосигнального характеру при участі другої сигнальної системи. Рухова пам’ять полягає в запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає при різних видах людської діяльності. Вона є основою для формування навичок ходьби, письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам’яті є фізична вправність людини. Цей вид пам’яті ґрунтується на першосигнальних і другосигнальних нервових зв’язках. Емоційна пам’ять полягає у запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів. [3]

Безпредметних переживань немає, а тому вони завжди запам’ятовуються разом з об’єктами, які їх викликають. Емоції сигналізують про те, як задовольняються потреби і інтереси людини, як складаються її стосунки з іншими людьми, Тому емоційна пам’ять має дуже важливе значення в житті людини. Словесно-логічна пам’ять – це специфічно людський вид пам’яті, що проявляється в запам’ятовуванні і відтворенні наших думок, понять, суджень, які відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками і відношеннями. Думки не існують без мови, а тому пам’ять називають не просто логічною, а словесно-логічною. В ній провідна роль належить другій сигнальній системі. На відміну від раніше названих видів пам’яті, які в простіших формах є у тварин, ця пам’ять властива тільки людині.

Від неї залежить розвиток всіх інших видів пам’яті. Всі чотири види пам’яті є у всіх людей, але рівень їх розвитку залежить від основної діяльності, якою люди займаються. Якщо за ознаку класифікації вибрати час збереження матеріалу, то пам’ять поділяють на сенсорну, короткочасну і довготривалу.

Сенсорна пам’ять характеризується дуже коротким часом ( до 2 сек.) збереження сприйнятої інформації, яка фіксується в рецепторах ( на сітківці ока, в закінченнях нюхового, смакового та інших нервів). Суб’єктивно це переживається як відгук події, яка тільки відбулася ( стоїть перед очима, звучить у вухах тощо). Залежно від аналізатора вона має різну модальність.

Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам’ять. Завдяки сенсорній пам’яті людина одержує можливість розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування. Короткочасна пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і швидким забуванням. Вона пристосована до обслуговування ситуативних моментів діяльності і має обмежений обсяг. Дж. Міллер показав, що залежно від складності об’єктів запам’ятання, він коливається від 5 до 9 об’єктів. І.Хофман вказує, що обсяг короткочасної пам’яті залежить від швидкості дії механізму кодування інформації . Встановлено, що в основі короткочасної пам’яті лежать процеси активного приговорювання, тобто повторення інформації індивідом. Довгочасна пам’ять забезпечує довготривале збереження матеріалу нерідко значного об’єму. Основним механізмом введення інформації в довгочасну пам’ять і її фіксації є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам’яті.

Причому механічне повторення, коли людина не вникає в зміст інформації, не забезпечує її тривале запам’ятання. В процесі збереження поступово відбувається деяка структурна перебудова матеріалу: зменшується обсяг, втрачається чіткість формулювань, але чіткіше виділяється його структура і основний зміст. Якщо за ознаку класифікації вибрати мету діяльності людини, то пам’ять поділяють на мимовільну і довільну.