Порівняння “Пам’яті та Мислення”

Мимовільною пам’яттю називають процеси запам”ятовування і відтворення, в яких відсутня спеціально поставлена мета щось запам’ятати чи відтворити. Мимовільне запам”ятовування відбувається ніби само по собі. Воно виступає як побічний продукт діяльності, яку виконує людина, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам’ятання будь-яких об’єктів є активна взаємодія з ними. Довільна пам’ять – це запам”ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам’ятати. Тоді запам”ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій, до яких входять включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошук способів організації матеріалу для його запам’ятання і відтворення та ін. Мимовільна і довільна пам’яті являють собою дві послідовні ступені розвитку пам’яті. За допомогою мимовільної пам’яті без спеціальних мнемічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам’ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам’яттю. За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам’ятовується, пам’ять поділяють на смислову і механічну.

Смислова пам’ять пов’язана з розумінням матеріалу, який запам’ятовується. Вона спирається на смислові зв’язки, які являють собою різні за складністю системи словесних і образних асоціацій. Запам’ятовуваний матеріал логічно обробляється, узагальнюється, пов’язується з наявним досвідом, а тому довше зберігається і легше відтворюється, Смислове запам”ятовування розвивається разом з розвитком мовлення і мислення. Воно буває мимовільним і довільним. Механічна пам’ять існує в тих випадках, коли не забезпечується розуміння засвоюваного матеріалу. Вона починає діяти тоді, коли матеріал надто важкий для розуміння або коли його розуміння підмінюється простим повторенням. Іноді невірно вважають, що механічне і смислове запам”ятовування є ступенями розвитку пам’яті. Це не так. Механічне запам”ятовування не є обов’язковим. Навпаки, з ним треба боротись, бо воно стримує розвиток смислової пам’яті.

Процеси пам’яті. До них відносять запам”ятовування, збереження, відтворення і забування. Запам’ятовування – це процес пам’яті, в результаті якого відбувається закріплення нового матеріалу шляхом пов’язування його з раніше набутим. Воно є закономірним продуктом діяльності суб’єкта з об’єктом і має вибірковий характер. Характеристики запам”ятовування матеріалу визначаються мотивами, цілями і способами діяльності особистості. Так, в дослідах О.Шорохової одній групі студентів розповідали про інструменти, якими потрібно буде користуватися при побудові зоолабіринту і показували їх, а інша група працювала на його будівництві, використовуючи на практиці ці знаряддя. Через деякий час попросили студентів пригадати , які інструменти потрібні для будівництва зоолабіринту. Виявилося, що в другій групі запам’ятання було значно повнішим. Залежно від того ставиться перед людиною мнемічна задача чи ні запам”ятовування поділяють на мимовільне і довільне. При мимовільному запам’ятовуванні людина не ставить собі за мету щось запам’ятати і не використовує для цього ніяких засобів, тобто мимовільне запам”ятовування не є спеціально цілеспрямованою дією. Воно є побічним результатом діяльності, яка спрямована на виконання інших завдань. При довільному запам’ятовуванні людина, що спонукається певними мотивами, ставить перед собою задачу щось запам’ятати і застосовує певні засоби для досягнення мети. Як за метою, так і способом досягнення мимовільне і довільне запам”ятовування є двома ступенями розвитку запам”ятовування.

Спочатку у дитини виникає мимовільне запам”ятовування і тільки пізніше воно стає довільним. Мимовільне запам”ятовування відбувається в діяльності людини і є її закономірним продуктом. Про це переконливо свідчать досліди проведені П.І.Зінченком та А.О.Смірновим. В одній групі кожному учневі запропонували набір карточок, на яких були зображені рослини, тварини, машини тощо і числа. Учнів попросили розглянути карточки і розподіли їх на групи за зображеними об’єктами. Коли вони справилися із завданням, карточки зібрали і через деякий час учнів попросили пригадати які предмети були зображені на карточках. Виявилося, що учні запам’ятали немало предметів. Коли ж їх попросили пригадати зображені числа, то виявилося, що їх запам’ятали мало, а деякі учні навіть дивувалися чи були там числа. В іншій групі учням запропонували ці ж карточки і попросили розмістити їх в порядку зростання зображених чисел.

Через деякий час, після того як карточки зібрали, учнів попросили пригадати зображені числа. Виявилося, що вони добре пам’ятають ці числа, але слабо запам”ятали предмети, зображені на карточках. Таким чином було встановлено, що необхідною умовою мимовільного запам’ятання якогось матеріалу є дійове ставлення до нього. В дослідах з розв’язуванням арифметичних задач учнями перших класів і студентами вузу було встановлено: Якщо матеріал входить в зміст основної мети діяльності, то він запам’ятовується краще, ніж тоді, коли включається в умови досягнення мети.

Це пояснюється тим, що матеріал, який займає різне місце в діяльності людини має різне сигнальне значення, а тому викликає різне орієнтування і по різному підкріплюється. Крім того, в дослідах було показано, що матеріал, який займає місце основної мети в діяльності запам’ятовується тим краще чим змістовніші зв’язки встановлюються в ньому. Тобто мимовільно запам’ятовується краще той матеріал, який викликає більш активну розумову роботу над ним.

Мимовільно запам’ятовується повніше і міцніше той матеріал, який має для нас істотне життєве значення, що викликає у нас інтерес і емоції. Такі основні умови продуктивності мимовільного запам”ятовування. Крім того, треба знати і його недоліки, що воно схематичне, неповне і неміцне. Однією з основних умов продуктивності довільного запам”ятовування є чітка постановка мети, завдання запам’ятати. Так, в дослідженнях Занкова, Дульнєва та ін. показано, що на результати відтворення позитивний вплив дає завдання запам’ятати матеріал точно, повно і послідовно. В дослідженнях Смірнова доведено, що різні мнемічні цілі впливають на характер самого процесу запам”ятовування та його результат. Диференціація мнемічних завдань позитивно впливає на міцність запам”ятовування. Так, учням читали два оповідання. Одне просили запам’ятати і розказати його через один день, а інше запам’ятати надовго.

Знання обох оповідань перевіряли через місяць. Виявилося, що друге оповідання учні запам”ятали краще. Тому вчителі повинні завжди вказувати учням, що треба запам’ятати надовго. Велику роль у довільному запам’ятовуванні відіграють мотиви, що спонукають запам’ятати, зокрема, інтереси учня, почуття відповідальності, почуття обов’язку тощо. Серед умов продуктивності довільного запам’ятовування центральне місце посідає застосування раціональних логічних прийомів роботи з текстом. Знання, якими оволодіває учень в процесі навчання є системою фактів, понять, суджень. Щоб їх запам’ятати треба виділити в тексті певні смислові одиниці, встановити між ними зв’язки, застосувати логічні прийоми запам”ятовування, пов’язані з розгорнутим процесом мислення. Необхідною умовою осмисленого запам’ятання є розуміння тексту. Зрозуміле запам’ятовується швидше, бо легше поєднується із засвоєним раніше. Незрозумілий матеріал не викликає інтересу, а значить і необхідної активності в учня.

Велике значення при запам”ятовування мають асоціації суміжності в часі, за схожістю, контрастом, причинно-наслідкові та ін. Навмисне утворення асоціацій здійснюється в різних прийомах логічного запам”ятовування. Одним з найважливіших прийомів є складання плану матеріалу, який треба запам’ятати. Він включає в себе три моменти: розбивку матеріалу на смислові частини, виділення опорного пункту чи придумування заголовку і зв’язування матеріалу по цих опорних пунктах чи заголовках. (Смірнов). В процесі такої роботи матеріал набуває чіткої розчленованої форми і краще розуміється.

Міцне запам’ятання знань неможливе без повторення , яке необхідне для закріплення матеріалу, бо тільки невеликий за обсягом матеріал запам’ятовується зразу, а також для тривалого збереження матеріалу в пам’яті. Повторення буває продуктивним лише тоді, коли воно усвідомлене, активне і урізноманітнене за своїми формами. Воно повинно поглиблювати і систематизувати знання учнів. В умовах однакових способів роботи з матеріалом мимовільне запам”ятовування є більш продуктивним у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Починаючи з середнього шкільного віку, воно втрачає свою перевагу, тут довільне запам”ятовування стає ефективнішим за мимовільне.

У керуванні мимовільним і довільним запам’ятовуванням треба орієнтуватися на ті умови, при яких кожне з них є більш продуктивним. Мимовільне запам”ятовування є ефективнішим при виконанні учнями пізнавального завдання, коли матеріал вимагає активного розуміння, бо розуміння важко , а іноді і неможливо поєднати з виконанням мнемічного завдання. Довільне запам”ятовування особливо продуктивне тоді, коли розуміння матеріалу може бути цілком підпорядковано виконання мнемічного завдання. Отже, на мимовільне запам’ятання треба орієнтуватися при подачі нового матеріалу, де важливим є пізнавальне завдання Довільне запам”ятовування використовують там, де у виконанні спеціального пізнавального завдання уже немає потреби.

Збереження - процес пам’яті, що забезпечує утримання результатів запам”ятовування протягом тривалого часу. В значній мірі воно залежить від міцності запам’ятання та використання матеріалу в діяльності. Чим частіше використовується матеріал, чим більше значення він має для людини, тим довше зберігається в її пам’яті.( Рубінштейн ). Німецький вчений Г. Еббінгауз ( 1850-1909 ), проводячи експерименти із запам’ятовуванням беззмістовних складів установив, що через деякий час після запам’ятання відсоток матеріалу, який ще зберігається в пам’яті , є обернено пропорціональним до його об’єму.

Чим краще матеріал зберігається, тим легше потім його відтворити. Відтворення – мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам’яті. В його основі лежить актуалізація раніше закріпленого матеріалу шляхом переведення його з довгочасної пам’яті в короткочасну. При цьому відбувається деяка його реконструкція, яка залежить від обсягу матеріалу, часу його збереження і міцності запам’ятання. Відтворення може відбуватися з різним ступенем трудності, а тому виділяють його окремі види: впізнавання, власне відтворення і пригадування. Впізнавання – це відтворення об’єкту в умовах його повторного сприймання. Воно пов’язує наш досвід з сприйманням оточуючих предметів і дає можливість правильно орієнтуватися в навколишньому світі. За допомогою мнемічних операцій відбувається співставлення перцептивного образу з образом, який зберігається в пам’яті.

Впізнавання буває різним за своєю чіткістю і повнотою, може відбуватися як мимовільно, так і довільно. Швидкість і повнота впізнавання залежать від повноти і міцності запам’ятання. Якщо запам’ятання було міцним, то впізнавання може відбуватися як миттєвий мимовільний акт. Так, поглянувши на обличчя добре знайомої людини, ми зразу встановлюємо хто це. Але нерідко впізнавання буває неповним і тому невизначеним. Тоді воно проходить як складний довільний процес. Наприклад, при сприйманні обличчя людини може виникнути відчуття знайомого, але встановити хто це зразу не вдається. Тоді ми намагаємося встановити де зустрічалися з цією людиною, при яких обставинах це було і т.д.

4. Види і процеси мислення

    Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою. [4]

Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.    

Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу фактично тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.    

Порівняння - уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: "Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати".

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.    

Абстрагування визначається як уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як "число", "матерія", "сила", "величина", "колір" тощо. Однак при якісній характеристиці об'єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).    

Конкретизація - процес протилежний абстракції. У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків. [5]