Причини конфліктів у педагогічному середовищі

 

2. Види  і типи конфліктів

Психологічна  наука виділяє велику кількість  видів і типів конфліктів. Ми з  вами , розглянемо сьогодні ті, що мають реальне шкільне життя.

За ступенем залученості  людей (кількістю людей у конфлікті):

• міжособистісні (парні);

• міжгрупові (локальні);

• загальні.

За перебігом  часу:

• короткочасні;

• тривалі;

• затяжні.

За видом виникнення:

• стихійні;

• заплановані (спровоковані й ініційовані).

З погляду функцій:

• негативні (деструктивні) — конфлікти, що призводять до насильства, розриву стосунків, до самотності та згуби. Вони проходять у дрібних сварках, непорозуміннях. Тому деструктивні конфлікти потрібно швидко залагоджувати і ліквідовувати;

• позитивні (конструктивні) — конфлікти, які позитивно впливають  на життя людей, служать джерелом самовдосконалення і саморозвитку особистості, здружують членів групи, стимулюють ефективний вихід з проблемних ситуацій;

Конфлікт як будь-який процес має свій розвиток, етапи, стадії. Існує багато різних теорій щодо даного питання. Пропонуємо вашій увазі дві з них.

Стадії конфлікту:

• Передконфліктна  ситуація: фіксує виникнення реальних суперечностей, але неусвідомлено  і не має конфліктних дій.

• Зароджується напруженість у стосунках і підвищена тривожність.

• Усвідомлення конфліктної ситуації: розуміння  реальності і необхідності ухвалення  рішення надію. Виникають дратівливість, ворожість, агресія, неврівноваженість.

• Конфліктна взаємодія: найгостріша та найемоційніша напружена  стадія конфлікту (інцидент). Блокування досягнення мети іншою стороною, погрози, плітки, моральна образа й фізичне насильство. Люди некеровані.

• Вирішення  конфлікту: (фаза може і повинна початися, минаючи конфліктну! взаємодію) усунення об'єктивних причин І конфлікту, тобто  переговори, колективне обговорення, звертання  до третьої особи (посередника) тощо у складних ситуаціях — роз’єднання  ворогуючих сторін, накладення санкцій, виявлення причин, вживання радикальних  заходів.

• Післяконфліктна стадія: глибоке переживання сторін (відчуття провини, жалю, каяття), корекція самооцінювань і домагань сторін, обговорення перспектив.

2. Чотири стадії  конфліктів (А. Ішмуратов)

• Латентна (прихована) фаза: характерні перші симптоми конфлікту: замовчування, відхилення від відповіді, сумніви, підозри.

• Демонстраційна фаза: суперечності, спроби переконати іншого, відкриті претензії, є чітка  орієнтація на примирення, агресії  може не бути.

• Латентно-агресивна (приховано-агресивна) фаза: відхилення від безпосереднього спілкування, виношування агресивних планів, почуття  несправедливості, ненависть, неповага.

• Демонстративно-агресивна  фаза: «оголошення війни» з метою  знайдення.

Будь-який конфлікт, зокрема і педагогічний, має певну  структуру, сферу і динаміку.

Структура конфліктної  ситуації складається з внутрішньої  та зовнішньої позицій учасників  взаємодії та об'єкта конфлікту.

Внутрішню позицію  учасників конфлікту утворюють  мета, зацікавлення і мотиви учасників. Вона безпосередньо впливає на конфліктні ситуації, знаходиться немовби “за  кадром” і часто не обговорюється  під час конфліктної взаємодії. Ззовні позиція виявляється у мовленнєвій поведінці конфліктуючих сторін, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізняти внутрішню і зовнішню позиції учасників конфлікту необхідно, щоб побачити за зовнішнім, ситуативним внутрішнє, суттєве.

Так, у більшості  підлітків 10—13 років виникає “комплекс самоствердження”: вони потребують рівноправних стосунків з дорослими, а наштовхуючись на нерозуміння учителя, поводяться демонстративно. Зосередження на зовнішніх аспектах поведінки учня позитивного результату не дасть.

Часто конфлікти  виникають тому, що одна сторона  зосереджується на меті, яку потрібно досягнути, інша — на неминучих для себе жертвах. Це схоже на суперечки про склянку, яка напівпорожня чи напівповна.

Об'єкт конфлікту  буває дуже важко виявити. Нерідко  він для обох сторін різний: для вчителя об'єкт — дисципліна у класі, для учня — намагання самовиразитись. Усунення конфлікту може розпочатись з об'єднання об'єктів: для того, щоб підтримати дисципліну в класі, вчитель доручає підлітку цікаву справу, виконуючи яку він задовольняє свою потребу самоствердження.

Сфера конфлікту  може бути діловою або особистою. Важливо, щоб конфлікт, відбуваючись у діловій сфері, не переходив  у особисту. Інколи кажуть: “Ти грубий і невихований. З української мови у тебе погані оцінки! Ледащо! Не можеш примусити себе вивчити домашнє завдання!”.

Потрібно говорити: “Поміркуймо разом, чому в тебе проблеми з української мови? Тобі не цікаво, чи ти щось не зрозумів? Тобі потрібна допомога!”.

Динаміка конфлікту  складається з трьох основних стадій: наростання, реалізації, згасання.

Одним із ефективних засобів “блокування” конфлікту  є переведення його із площини  комунікативної взаємодії у предметно-дійову. Наприклад, помітивши наростання напруженості між двома учнями, бажано дати їм обом доручення. Краще, щоб це була фізична праця. Тоді “негативна енергія” буде витрачена і ймовірність виникнення конфлікту зменшиться. Але якщо конфлікт розгорівся, потрібно, щоб він реалізувався, після чого настане стадія згасання. Виховна корекція ефективна після того, як учасники конфлікту “вихлюпнули” свої емоції. У них виникає почуття провини, співчуття і навіть розкаяння. Тоді настає час для виховних бесід, з'ясування причини конфліктів.

 

 

3. Поведінка  людей у конфліктній ситуації

Коли людина перебуває  у конфліктній ситуації, то для  розв'язання проблеми їй потрібно визначити  свій стиль поведінки. Фактично це стратегія розв'язання конфлікту.

Розглянемо докладніше ці стилі поведінки в конфліктній ситуації.

Конкуренція (змагання)

Відкрита боротьба за свої інтереси, завзяте відстоювання своєї позиції за рахунок інших. Потрібно застосовувати, коли:

• результат  є дуже важливим для вас і ви вважаєте, що перемогти має лише одна думка;

• рішення необхідно прийняти швидко, і ви маєте достатньо влади для цього;

• немає іншого вибору;

• критична ситуація вимагає миттєвого рішення;

• як керівник ви повинні прийняти нестандартне рішення і повести групу за собою.

Уникання (ухиляння)

Прагнення вийти  з конфліктної ситуації, не вирішуючи  її; відмова від власних інтересів, від захисту інтересів іншої людини. Потрібно застосовувати, коли:

• потрібно послабити  напруження, заспокоїтись;

• результат  для вас не дуже важливий, або  не час розв'язувати цю проблему;

• заощаджується  час, який витрачається на довгі дискусії про неважливі деталі;

• конфлікт потрібно розв'язати на короткий термін або  необхідно виграти час;

• у вас обмаль влади для розв'язання проблеми;

• ситуація дуже складна і розв'язання вимагає  надто багато від вас;

• конфлікт може розв'язатись сам собою, якщо його облишити;

• терміново  розв'язати проблему небезпечно, бо ситуація ще більше погіршиться;

• хтось має  більше шансів розв'язати проблему і необхідно перекласти відповідальність на цю людину.

Зміна своєї позиції, перебудова поведінки, згладжування суперечностей, жертвування власними інтересами на користь іншого потрібно застосовувати, коли:

•, обидві сторони  мають однакову владу і мають  інтереси зовсім протилежні й виключні;

• ви хочете розв'язати  все швидко, а це ефективний і  вигідний шлях;

• вас влаштовує  тимчасове рішення або ви можете Скористатись короткочасною вигодою;

• інші підходи до розв'язання проблеми виявилися неефективними;

• мета не має  для вас надто важливого значення і ви можете її дещо змінити;

• краще хоч  щось отримати, ніж усе втра-тити.

Спільне вироблення вирішення, що задовольняє інтереси всіх сторін, іде на користь справи потрібно застосовувати, коли:

• розв'язання проблеми важливе для обох сторін і ви хочете вислухати один одного та пояснити свої інтереси;

• з іншою  стороною у вас тісні, довготривалі і взаємозалежні стосунки;

• ви маєте досить часу на перспективні плани;

• ви та інша сторона проінформовані про проблему і маєте бажання її розв'язати, винести на обговорення конструктивні ідеї і працювати над їх здійсненням;

• обидві втягнуті в конфлікт сторони наді-лені рівною владою, або будуть нарівні шукати розв'язання проблеми.

Компроміс потрібно застосовувати, коли:

• потрібно термінове  вирішення за дефіциту часу й інформації;

• вас влаштовує  тимчасове рішення, або рішення не має для вас принципового значення;

• інші шляхи  вирішення неефективні;

• є переконливі  докази з обох боків, їх аргументи  однаково переконливі;

• збережені  добрі взаємини і ви не хочете все втрачати;

• директивне утвердження  своєї думки не може привести до успіху.

 

4. Конфлікт  у взаємодії “вчитель — учні”  та конфлікти у педагогічному колективі

Суб'єктивними  умовами підвищеної конфліктності педагога є його індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім'ї, взаємини з оточуючими, індивідуальний стиль поведінки, загальні умови школи тощо. До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії “вчитель — учень”, “вчитель — учні” належать:

— нездатність  учителя прогнозувати на уроці поведінку  учнів. Несподіваність їх вчинків часто порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя роздратування та прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас;

— намагання  вчителя будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня. Вчитель вживає вирази низького стилю (“розвісив вуха”, “роззявив рота”, “вештаєшся”, “Що ти верзеш?”). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

— оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості (“роззява”, “дурень”, “нахаба”). Це визначає ставлення до учня інших вчителів та свідків (особливо у початковій школі);

— суб'єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня, недостатня інформованість про його мотиви;

— намагання  суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва суворість не завадить;

— невміння спрогнозувати  наслідки необ'єктивного оцінювання вчинків дітей;

— нездатність  до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). Конфліктують з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів, нездатністю оцінювати об'єктивність вимог до учнів. Особливо небезпечні їх недовіра і підозра. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на авторитет;

— брак педагогічних здібностей;

— незадовільна організація роботи у педагогічному колективі;

— застосування покарання без урахування позиції  учнів.

Кожна помилка  вчителя при вирішенні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і учнями. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.

Керівники шкіл часто звинувачують вчителя у  виникненні конфліктів, а вчитель  свою провину визнає рідко. Найчастіше вони трапляються в учителів, які цікавляться лише рівнем засвоєння предмета.

Ситуація на уроці  доходить до конфлікту, як правило, із невстигаючим учнем. Тому в інтересах  вчителя виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу.

Буває, що конфлікт виникає внаслідок покарання за недисциплінованість на уроці поганими оцінками з предмета. Це не тільки консервує особистий конфлікт, а знижує зацікавленість в учня до предмета. Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень (“Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного”, “Ти завжди брешеш”, “Таких, як ти, і у в'язницю не беруть” тощо), загрозливих оборотів у якості попереджень (“Дивіться ж мені, щоб зробили...”, “Спробуйте мені тільки не...”. Це ображає вихованців, підриває довіру до здатності педагога бути справедливим.

Виділяють і негативні  стереотипи педагогічної поведінки, що породжують незадоволення учнів  вчителями, стимулюють розвиток конфліктів: емоційні спалахи, дратівливість через  дрібниці; безпідставні дії; використання дитячих методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат; негативна оцінка інших вчителів при учнях тощо.