Профілактика шкільної неуспішності як актуальна проблема педагогічної психології

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

НІЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ

 

 

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Профілактика шкільної неуспішності як актуальна проблема педагогічної психології»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПІДГОТУВАЛА

СТУДЕНТКА ІІІ КУРСУ

ГРУПИ ІП-31

ІСТОРИКО-ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

ПЕРЕПЕЛИЦЯ ОЛЬГА

 

 

 

 

 

 

НІЖИН-2015

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Одна з актуальних тем століття є неуспішність школярів. Дослідники приділяють цьому питанню значну увагу, адже це актуально для сучасного суспільства в цілому. Неуспішність вчені розглядають у декількох аспектах, але кожен з них приходить до одної думки, що неуспішність проявляється від різних факторів, як психологічному так і в соціальному аспектах в цілому.

Найважливішою задачею науки є розкриття сутності неуспішності при даних цілях і змісті освіти, виявлення структури неуспішності, ознак, по яких можуть орієнтуватися її компоненти, розробка науково обґрунтованих прийомів виявлення цих ознак. Без цього неможливо наукове вивчення факторів неуспішності і розробка заходів боротьби з нею.

Дуже важливо вчасно виявити причини неуспішності й усунути їх. Якщо в молодших класах у дитини не виробилися навички і бажання учитися, то з кожним роком труднощі у навчанні будуть зростати, як сніжний ком. Також  виявлення причин неуспішності обумовлено необхідністю пошуку вірних шляхів подолання даної проблеми.

Неуспішність школярів закономірно зв'язана з їхніми індивідуальними особливостями і з тими умовами, у яких протікає їхній розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка визнає навчання, і виховання дітей у школі.

Дослідження проблеми усе більш зв'язується із широким колом соціальних питань, припускає використання даних усіх наук про людину, індивіда, особистість.

Саме дидактика покликана дати визначення неуспішності, і швидше за все, що ця проблема не може бути вирішена іншими науками, тому що поняття неуспішності є насамперед дидактичне поняття, зв'язане з основними категоріями дидактики — змістом і процесом навчання.

 

 

1.Загальна характеристика  неуспішності

Проблему неуспішності в навчанні школярів ґрунтовно досліджували відомі вчені Ю. Бабанський, В. Цетлін, М. Мурачковський. За їхніми даними, контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, становить приблизно 12,5 % від усієї кількості учнів, що значною мірою ускладнює роботу вчителя.

У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які характеризують це явище: неуспішність і відставання. В. Цетлін дає таке їх визначення.

Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розділу, в кінці чверті, півріччя).

Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.

Неуспішність і відставання взаємопов'язані. Неуспішність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Загалом причинами неуспішності можуть бути загальне та глибоке відставання з багатьох предметів і за тривалий час, часткове або постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.[3]

В. Цетлін встановила ознаки неуспішності учня у навчанні:

а) не може пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв'язання самостійно, вказати, що нового отримано в результаті його розв'язання;

б) не задає запитань щодо суті виученого, не робить спроб знайти правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури;

в) пасивний і відволікається в ті моменти уроку, коли триває пошук, потрібні напруження думки, подолання труднощів;

 г) не  реагує емоційно (міміка, жест) на  успіхи і невдачі, не може оцінити  свою роботу, не контролює себе;

 ґ) не  може пояснити мету виконуваної  ним вправи, сказати, на яке правило  вона задана, не виконує вказівок  правила, пропускає дії, плутає їх  порядок, не може перевірити отриманий результат і хід роботи;

 д) не  може відтворити визначення понять, формул, доведень, викласти систему понять, відійти від готового тексту;

 е) не  розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять.

Ця сукупність ознак відставання конкретизується стосовно навчальних предметів.

Неуспішність школярів закономірно зв'язана з їхніми індивідуальними особливостями і з тими умовами, у яких протікає їхній розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка визнає навчання, і виховання дітей у школі.

Саме дидактика покликана дати визначення неуспішності, і ця задача не може бути вирішена іншими науками, тому що поняття неуспішності є насамперед дидактичне поняття, зв'язане з основними категоріями дидактики — змістом і процесом навчання.[5]

Хоча задача розкриття сутності неуспішності в літературі не поставлена, у багатьох роботах можна знайти підходи до її рішення. Один з цих підходів складається в аналізі умов, що породжують неуспішність. Так, М. А. Данилов зв'язує неуспішність з рушійними силами процесу навчання — його протиріччями. Відповідно до цієї позиції, у тих випадках, коли суперечлива єдність можливостей учнів і того, що від них потрібно, порушується, виникає неуспішність. Подібні думки висловлює В. Оконь, що визначає неуспішність як порушення взаємодії між учнями, вчителями і зовнішніми умовами.

Однак дослідження, виконані в руслі цього підходу, не можна вважати достатніми, вони спрямовані на з'ясування зовнішніх зв'язків явища і залишають у тіні його внутрішня будівля.

вання. Різноманітні відставання, якщо вони не переборені, розростаються, переплітаються один з одним, утворять у кінцевому рахунку неуспішність.

Необхідно виходити з того, що запропонований школі зміст навчання виражений не тільки в програмах і підручниках, але й у їхній літературі, що роз'яснює. Методичні матеріали, програми і підручники розкривають конкретний зміст кожного предмета і частково - загальні принципи й ідеї, покладені в їхню основу. Психологічна і педагогічна література роз'яснює мету і задачі, нового змісту, його особливості.

Зазначені риси складають ознаки поняття «неуспішність» для тих навчальних предметів, у яких ведуча роль належить діяльності творчого характеру, заснованої на знаннях, уміннях і навичках.

Неуспішність, як підсумок, характеризується наявністю всіх елементів. У процесі ж навчання можуть виникнути окремі її елементи, вони і проявляються, як відставання.[2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Причини неуспішності

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи:

1) недоліки  фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять  і мислення, відсутність навичок навчальної праці);

2) недостатній  рівень вихованості (відсутність  інтересу до навчання, слабка  сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності);

3) недоліки  в діяльності школи (відсутність  у класі атмосфери поваги до  знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

4) негативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке здоров'я є головною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трапляється втричі частіше, ніж у дівчат.[1]

 

Вчений А. М. Гельмонт, поставив задачу співвіднести причини неуспішності з її категоріями. Ним виділені причини трьох категорій неуспішності: глибокого і загального відставання (I категорія), часткової, але стійкої неуспішності (II категорія), епізодичної неуспішності (III категорія).

Як причини I категорії відзначені: низький рівень попередньої підготовки учня; несприятливі обставини різного роду (фізичні дефекти, хвороба, погані побутові умови, віддаленість місця проживання від школи, відсутність турботи батьків); недоліки вихованості учня (лінь, недисциплінованість), його слабкий розумовий розвиток.

Для II категорії зазначені: недоробка в попередніх класах (відсутність належної наступності); недостатній інтерес учня до досліджуваного предмета, слабка воля до подолання труднощів.

Для III категорії виявлені: недоліки викладання, неміцність знань, слабкий поточний контроль; неакуратне відвідування уроків, неуважність на уроках, нерегулярне виконання домашніх завдань.

Деякі інші спроби згрупувати причини неуспішності більше відповідають теоретичним вимогам. Зокрема, становить інтерес схема П. П. Борисова. У ній розглядаються три групи причин неуспішності:

I. Загально педагогічні причини.

II. Психофізіологічні причини.

III. Соціально-економічні і соціальні  причини.

Причини I групи породжуються, як вважає автор, недоліками навчально-виховної роботи вчителів. Відповідно ці причини поділяються на дидактичні (порушення принципів і правил дидактики) і виховні (головним чином недооцінка позакласної і позашкільної роботи з дітьми). Друга група причин обумовлена порушеннями нормального фізичного, фізіологічного й інтелектуального розвитку дітей.

Причини III групи, відзначає П. П. Борисов, безпосередньо не залежать від волі вчителів і учнів. До них він відносить слабку матеріально-технічну базу школи, низький рівень дошкільного виховання дітей, не розробленість проблем мови навчання, домашні умови життя учнів, культурний рівень батьків, відносини в родині, недостачу вчителів.

У даній класифікації внутрішнє стосовно учня причини (стан здоров'я, особливості психіки) відчленовані від зовнішніх (шкільні умови, соціальні умови); умови навчання відділені від більш широких соціальних умов. Однак тут мається непослідовність. Психофізіологічні причини також мало залежать від волі вчителів і учнів, як і причини соціальні. З іншого боку, невірно зв'язувати недоліки навчально-виховної роботи тільки з діяльністю вчителя. [4]

У дитячої патопсихології і дитячої психіатрії добре вивчені причини шкільної неуспішності (Г.М. Дульнєв, С.Д. Забрамна, А.Я. Іванова, К.С. Лебединська, А.Р. Лурія, С.С. Ляпідевський, Г.Е. Сухарєва). До числа причин, що приводять до порушення успішності дітей у масових школах відносяться: сильна розумова відсталість; парціальні дефекти аналізаторів (слуху, мови, моторики, дизграфія, акалькулічні явища); педагогічна занедбаність; порушення розумової працездатності (унаслідок церебрастенічних станів). Стійка шкільна неуспішність звичайно буває викликана сполученням різних факторів, наприклад, недостатністю мовного розвитку, слабкої працездатності і моторики в того самого дитини. Усі ці порушення є наслідком легкої органічної неповноцінності головного мозку.

Основними проявами такого роду порушень є: головні болі, рухове розгальмування (“гіперактивність”), стомлюваність, недостатня концентрація уваги, не витривалість до сенсорних подразників (голосному шуму, яскравому світлу), нездатність до тривалої розумової напруги, уповільнення темпу засвоєння матеріалу, слабке переключення з одного завдання на інше, труднощі запам'ятовування.

Спостереження в початкових класах масової школи показали, як виявляються типові наслідки органічної поразки протягом уроку в поводженні невстигаючих дітей. Рухово-розгальмовані діти завжди знаходяться в стані неупорядкованої активності - вертяться, постійно повертаються до сусідів, з гуркотом роняють на підлогу підручники, олівці, лінійки, зошити. Можуть імпульсивно підхопитися і кинутися за ними в інший кінець класу, із шумом пролазячи між партами. Такі діти викрикують відповідь учителю, у той час коли він запитує іншого учня, голосним голосом намагаються підказати те, чого самі не знають, розмовляють зі своїм товаришем, що сидить в іншому кінці аудиторії. Повільність, труднощі включення приводять до того, що такий школяр не відразу починають працювати на уроці, витягає портфель тільки після багаторазового нагадування, але замість підручника дістає цукерку, розвертає, шарудить обгорткою, поділяється їй із сусідом, пропускаючи в цей час пояснення педагога. Порушення процесу запам'ятовування, короткочасні випадання окремих слів (динамічні амнезії, судинні склеротичні зміни) виявляються в тому, що учень то пам'ятає, то забуває правило, рішення задачі, хоча іноді може викрикнути зі свого місця правильна відповідь. Подібна нестійкість результатів іноді приводить педагога до помилкового враження, що дитина знає матеріал, але, уже підходячи до дошки, такий школяр усе забуває і стоїть з розгубленим видом. Таким чином, учні з легкими наслідками органічної поразки головного мозку не поповнюють запас навчальних знань, не засвоюють новий матеріал, не тренують власну пам'ять, не можуть тривалий час цілеспрямовано займатися тією самою справою. У підсумку - у таких дітей програмний матеріал засвоюється не в повному обсязі, істотно порушується процес оволодіння навчальними навичками, швидко наростає стійка шкільна неуспішність.

У таких дітей на початковому етапі навчання відзначаються коливання настрою від примхливості, нестійкості, безладній активності до млявості, загальмованості, сонливості, плаксивості. Немаловажне значення має і вплив родини. У літературі присвяченій причинам неуспішності, вплив родини вивчений досить глибоко. Відзначаються такі часті причини неуспішності і відсівання, як розлад у чи родині її розпад, брутальність відношенні, алкоголізм антигромадське поводження батьків. Розкрито і такі причини, як байдужість батьків до дітей і до їхньої освіти, помилки у вихованні, неправильна допомога дітям. [6]