Профілактика шкільної неуспішності як актуальна проблема педагогічної психології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Шляхи подолання неуспішності та профілактика

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання з одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів; диференціювання завдань з усунення прогалин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засвоєних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до навчального предмета. Щоб подолати стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до неуспішності.

Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях. Більшість додаткових занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен відповідати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одразу по закінченні уроків.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили, бажання працювати якнайкраще.

Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бути різноманітними і водночас суто індивідуальними.

З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять спосіб розв'язання задач, працюють більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять розказати правило, навести відповідний приклад. З часом педагог пропонує новий вид роботи з поступовим ускладненням її від заняття до заняття.[2]

Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.

Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспішності, єдність їх дій, забезпечення внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна підготовка вчителя до такого виду діяльності. Для цього він зобов'язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти встановити «діагноз захворювання» — причини неуспішності в кожному конкретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити до них з «оптимістичною гіпотезою»; виявляти терплячість, доброзичливість.

Певну роль у подоланні неуспішності школярів відіграють класи вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх до категорії дефективних. Такі діти потребують посиленої уваги, особливих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони «вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.

Важливий чинник успішної роботи класів вирівнювання — відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп засвоєння навчальної програми як окремими учнями, так і класом загалом. Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швидкого просування, в процесі якого усувається колишнє відставання. Певне значення має також наповнення класів вирівнювання (не більше 20 дітей). У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо, залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.

У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають індивідуалізацією навчання, створенням особливих класів вирівнювання. Для відстаючих готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп'ютери для індивідуальної роботи.

Сучасна дидактика як основні шляхи подолання неуспішності пропонує наступні:

1. Педагогічна профілактика - пошуки  оптимальних педагогічних систем, у тому числі застосування  активних методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемного і програмованого  навчання, інформатизація педагогічної  діяльності. Ю.Бабанським для такої  профілактики була запропонована концепція оптимізації навчально-виховного процесу. У США йдуть по шляху автоматизації, індивідуалізації, психологізації навчання.

2. Педагогічна діагностика - систематичний  контроль і оцінка результатів  навчання, своєчасне виявлення пробілів. Для цього застосовуються бесіди  вчителя з учнями, батьками, спостереження  за важким учнем з фіксацією  даних у щоденнику вчителя, проведення  тестів, аналіз результатів, узагальнення  їх у виді таблиць по видах  допущених помилок. Ю.Бабанським  запропонований педагогічний консиліум - рада вчителів по аналізу  і рішенню дидактичних проблем  відстаючих учнів.

3. Педагогічна терапія - заходи  для усунення відставань у  навчанні. У вітчизняній школі  це додаткові заняття. На Заході - групи вирівнювання. Переваги останніх  у тому, що заняття в них  проводяться за результатами  серйозної діагностики, з підбором  групових і індивідуальних засобів  навчання. Їх ведуть спеціальні  вчителі, відвідування занять обов'язково.

4. Виховний вплив. Оскільки невдачі  в навчанні зв'язані найчастіше  з поганим вихованням, то з  невстигаючими учнями повинна  вестися індивідуальна планована  виховна робота, що включає і  роботу з родиною школяра.[5]

Педагогікою накопичений значний досвід подолання неуспішності. Аналіз різноманітних практичних мір дозволив виявити деякі принципові положення.

На перший план у роботі з невстигаючими школярами висуваються виховні і розвиваючі педагогічні впливи. Метою роботи з невстигаючими визнається не тільки заповнення пробілів у їхній навчальній підготовці, але одночасно і розвиток їхньої пізнавальної самостійності. Це важливо тому, що, наздогнавши своїх товаришів, учень не повинний надалі від них відставати. Допускається тимчасове зниження вимог до невстигаючих школярів, що дозволить їм поступово надолужити пропущене.

Здійснюється   нейтралізація   причин неуспішності (усунення негативно діючих обставин і посилення позитивних моментів).

При розробці шляхів удосконалювання навчально-виховного процесу, як правило, мається на увазі створення особливо сприятливих умов для невстигаючих школярів. Розробляються також окремі заходи, що поширюються на всіх учнів; вони служать для загального поліпшення умов навчання і виховання учнів у школі. Сюди відносяться пропозиції до поліпшення обліку і контролю, рекомендації про те, як активізувати пізнавальну діяльність учнів і їхня самостійність, підсилювати творчі елементи в ній, стимулювати розвиток інтересів. Плідними  представляються шляхи перевиховання відносин, запропоновані в деяких педагогічних і психологічних роботах: поставити перед учнем такі доступні для нього задачі, щоб він міг досягти успіху. Від успіху, навіть самого незначного, може бути прокладений міст до позитивного відношення до навчання. З цією метою використовують ігрову і практичну діяльність, прилучають невстигаючих учнів старших класів до занять з відстаючими учнями молодших класів. У даному випадку педагогічна діяльність змусила учнів зрозуміти цінності знань, критично поставитися до своїх занять у школі.[4]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, проблема,  яка поставлена у сучасному суспільстві, має право на існування та дослідження  в подальшому.

Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розділу, в кінці чверті, півріччя).

Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.

Неуспішність і відставання взаємопов'язані. Неуспішність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Неуспішність школярів закономірно зв'язана з їхніми індивідуальними особливостями і з тими умовами, у яких протікає їхній розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка визнає навчання, і виховання дітей у школі.

Дослідження проблеми усе більш зв'язується із широким колом соціальних питань, припускає використання даних усіх наук про людину, індивіда, особистість.

Неуспішність і відставання взаємозалежні. У неуспішності як продукті синтезовані окремі відставання, вона підсумок процесу відставання. Різноманітні відставання, якщо вони не переборені, розростаються, переплітаються один з одним, утворять у кінцевому рахунку неуспішність.

Соціальні умови (у широкому змісті слова) як фактор успішності також взаємодіють з можливостями дітей. Це умови, у яких діти живуть, учаться, виховуються, побутові умови, культурний рівень батьків і навколишнього середовища, наповнюваність класів, устаткування школи, кваліфікація вчителів, наявність і якість навчальної літератури і багато чого іншого. І цей фактор так чи інакше враховується при визначенні змісту навчання.

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Блонський П.П. Шкільна успішність. Вибрані педагогічні твори. - К., 1981.
2. Гельмонт А.М. Про причини неуспішності і шляхи її подолання. – М., 1994.
3. Макаренко А.С. Загальні умови сімейного виховання. Твори: У 7-ми т. – Т.4.
4. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. Вибрані твори: У 5-ти т. – Т.2.
5. Сухорський С.Ф. Система обліку успішності в школі. – К., 1986.
6. Солдатенко М.М. Самостійна пізнавальна діяльність у контексті          навчального процесу//Рідна школа. - 2005. - № 1. - 3 - 5 с.;