Психологізм у мовознавстві

1. пізнання (пізнавальний аспект);
2. розподілу (розподільчий аспект);
3. обміну (аспект взаємного обміну);
4. користування (аспект практичного користування).

Процес породження мовлення тісно переплітається з процесом породження думки, утворюючи єдиний реченнєвомисленнєвий процес, який здійснюється за допомогою механізмів мовленнєвого мислення. Необхідною передумовою процесів мисленнєвої діяльності є мислення, різнобічна діяльність свідомості, за допомогою мови й механізмів мовлення. У процесі породження мовлення можна виділити три етапи: семантичний, лексико-морфологічний, фонологічний.

Словник і граматика, тобто мовна система даної  мови, звичайно ототожнювалися з психофізіологічної організацією людини, яка розглядалася як система потенційних мовних уявлень. У силу цього мова считалсяпсихофизиологическим явищем, що підлягають веденню психології та фізіології. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретичні концепції Гумбольда, Штейнталя

 

 

Младограматизм виникає з психологізму. Якщо торкнутися теоретичних основ, то потрібно буде, перш за все, вказати  на теоретичну концепцію Гумбольдта, як джерела психологізму. Вся система  Гумбольдта пронизана психологізмом. Але психологізм Гумбольдта це психологізм  універсального плану, тому що він ґрунтується  на ідеї загальнолюдського мислення і духу. Це головне в його концепції. Його концепція є основою загального мовознавства. Це індивідуально-психологічне трактування виражається в тому, що Гумбольдт враховує особливості  особи, співвідношення особового і загальнолюдського виступає, як одна з антиномій в системі Гумбольдта. 
 
Психологічний напрямок в мовознавстві був орієнтований проти перенесення законів логіки на мову. Як основний принцип висувається боротьба із засиллям логіцизма в мовознавстві. Основою є ідеалістична філософія. 
Штейнталь обґрунтував цілий ряд важливих для його концепцій теоретичних положень: 
Існує не один тип мислення, а декілька і кожному відповідає своя логіка.

Універсальний логіцизм не прийнятний. Він не ідентичний жодному типу мислення. Мову він визначає як значуще звучання зі своєрідними поняттями і поєднаннями цих понять. Це не ті поняття, якими оперує логіка. Мову не можна ототожнювати з мисленням. Потрібно визнати, що мова сама є своєрідним мисленням і розвивається по своїм власним законам. Стверджується наявність мовного мислення. Штейнталь ставить знак рівності між мовою і мовним мисленням. Досліджуючи мовне мислення, мовознавство повинне спиратися на психологію, а не на логіку. До моменту, коли Штейнталь почав свою діяльність, панувала психологічна концепція Гумбольдта (асоціативна психологія). Штейнталь спирався на психологію Гумбольдта, але в цілому стан психології у той час не задовольняв Штейнталя. Психологія займалася вивченням психіки окремо індивіда. 
 
Штейнталь писав, що людина живе в суспільстві, а тому не можна скласти собі повне уявлення про індивіда, якщо не брати до уваги те духовне середовище, в якому він живе. Індивідуальну психологію потрібно доповнити психологією народів. Ця психологія народів повинна була вивчати не індивіда. Етнічна психологія має свої області дослідження. Проявом народного духу є не тільки мова, але норов, звичаї, вчинки, традиції, фольклор, міфологія. Найважливішою є мова. Саме дані мови найбільш яскраво ілюструють особливості розвитку психології. 
 
Важливим є те, що Штейнталь націлює вивчення на середовище, суспільство, в якому виховується індивід. Він вважав, що індивідуальну психологію потрібно доповнити колективною психологією. Самому Штейнталю не вдалося створити нову науку - етнічну психологію. У нього не було ще дуже продуманих і до кінця дефінірованих понять, якими б він оперував при створенні цієї концепції. Він користувався поняттям народного духу, але ж і Гумбольдт залишає це поняття туманним. На цьому понятті побудувати нову область науки було навряд чи можливо. Створення етнічної психології здійсниться пізніше в 2-й половині 19 століття. Це пов'язано з ім'ям В. Вундта. 
 
Штейнталь же вирішував проблему походження і єства мови. Для нього походження і єство мови ідентичні. Він посилався на Гумбольдта. Мова це діяльність, що вічно поновлюється, - енергея. 
 
Для того, щоб з'ясувати, як виникла мова потрібно відмовитися від порівняння мови з живим організмом. Мова породжується душею людини, і це породження відбувається вічно. "Зрозуміти, як виникає мова - це зрозуміти той стан душі, який прагне бути вираженим в звуці". А тим самим ми осягаємо єство мови. "Мова є по своєму єству ні що інше, як вічне виникнення, як діяльність", що вічно знову поновлюється. Чисто ідеалістична основа в тлумаченні цього питання. Він відмічає "Вчення" про внутрішню форму Гумбольдта. Визначення Гумбольдта залишається неясним. Гумбольдт говорить, що це щось суто інтелектуальне, індивідуальне, Штейнталь намагається піти далі Гумбольдта і пов'язати це з видами мислення: 
 
1) наочне мислення 
 
2) мовне мислення 
 
Перший етап - більш низький ступінь розвитку мислення. Коли ми маємо справу з уявленням. Уявлення це не абсолютна копія предметів - це теж абстракція. Коли ми говоримо про категорію уявлення, то охоплюємо найхарактерніші ознаки предмету. Коли йдеться про мовне мислення, тут мають місце представлення другого ступеня. Це уявлення про ті перші уявлення. Ці вторинні уявлення виявляють собою високий ступінь абстракції. 
 
Ця внутрішня форма виступає, як пов'язуюча ланка між наочним мисленням і членороздільними звуками. 
 
Внутрішня форма - більш суб'єктивна, ніж представлення першого ступеня. 
 
На тому другому ступені, коли з'являється внутрішня форма, цілком виявляється суб'єктивність. 
 
Внутрішня форма не залишається незмінною, вона має свій розвиток. Всього внутрішня форма проходить три ступені. Перший ступінь, коли сприйняття зовнішнього світу не абсолютно (первісні люди), слів найменувань поки що немає. Наступний, другий ступінь - виступає, як стадія світанку вдосконалення сприйняття зовнішнього світу. Розширяються можливості абстрактного мислення. На підставі цього абстрактного мислення створюються слова-поняття з ясною внутрішньою формою. Є чітка мотивація найменувань. Два перші ступені відносяться до доісторичного періоду. Третій ступінь випадає на історичний період. Тут звук і значення (об'єктивне уявлення) обходяться без посередника. Внутрішня звукова форма зі свідомості зникає. Вона служить лише крапкою, в якій стикаються звук і значення. 
 
Штейнталю належить думка про те, що в той період, коли значення слів не мотивовано, кожний індивід вкладає в них своє особисте сприйняття, сою індивідуальну психологію. У момент вимовлення слова пронизані загальним нюансом значення і тому розуміються в тому колективі, де відбувається спілкування. 
 
Штейнталь висловлює думку про те, що під це повинен бути підведений психологічний критерій. Чим більше схожості народів по духовній лінії, тим більше схожості в їх мовах.

 

 

 Психологічну  концепцію Штейнталя можна звести до таких найголовніших ідей: 
   - мовознавство належить до психологічних наук, оскільки мовлення — це духовна діяльність;предметом мовознавства є мова як об'єкт психологічного спостереження. Мова — це «вираження усвідомлених внутрішніх, психологічних і духовних рухів, станів і відношень за допомогою артикульованих звуків»; 
   - «народний дух» знаходить своє відображення в моралі, звичаях, вчинках, традиціях, фольклорі, але найбільше у мові, тому мовознавство «є найкращим вступом до психології народу»; 
   - проблеми сутності й походження мови є ідентичними, позаяк мова постійно й однаковим способом породжується душею людини; 
   - слід розрізняти предметне (логічне) і мовне мислення. Предметне мислення — це уявлення про предмети і явища об'єктивного світу. Мовне мислення — уявлення, вичленені зі сфери предметного мислення. Отримане уявлення — це внутрішня форма. Мовне мислення пов'язане з «мовною свідомістю»; 
   - мова як психічне явище не виключає її залежності від суспільства. В індивіда виникають психічні утворення, комплекси уявлень, які без впливу інших людей не виникли б або виникли б дуже пізно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олександр Потебня – відомий  представник психологічного напрямку.

 
   Видатним представником психологічного  напряму в слов'янському мовознавстві  є Олександр Опанасо-вич Потебня  (1835—1891) — український мовознавець,  засновник Харківської лінгвістичної  школи, визначна фігура у світовій  лінгвістиці, теоретик у мовознавстві, рівних якому не було в Російській  імперії. Крім мовознавства він досліджував проблеми філософії, літературознавства, фольклору.

 
   Усе життя Потебні пов'язане  з Харківським університетом,  де він навчався і працював. Як лінгвіст, він вивчав проблеми  загального мовознавства, фонетики, морфології, синтаксису, семасіології, діалектології слов'янських мов  та порівняльно-історичної граматики  індоєвропейських мов. Надзвичайно  багато уваги приділив дослідженню  мови художніх творів і взаємозв'язків  мови й мистецтва.

 
   Істотний вплив на Потебню  справили ідеї Гумбольдта, якого  він вважав геніальним провісником  нової теорії мови, зокрема його  теорії мистецтва й науки як  явищ людської свідомості, що  розвиваються в мові. Багато в чому він був послідовником Штейнталя, особливо в поглядах щодо зближення порівняльно-історичного методу із психологізмом.

 
   До найважливіших праць Потебні  належать «Думка і мова» (1862), «Мова і народність» (1895), «Про  націоналізм» (1905), «Із записок з  руської граматики» в чотирьох  томах (т. 1—2, 1874; т. З, 1899; т. 4, 1941), «До  історії звуків руської мови»  (1873—1886), «Замітки про малоруське  наріччя» (1866), «З лекцій із теорії  словесності» (1894), «Із записок з  теорії словесності», «Слово о  полку Ігоревім. Текст і примітки» (1878), «Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень» у двох томах (1883—1887), «Про деякі символи в слов'янській народній поезії» (1860).

 
   У науковій діяльності Потебні  виділяють два періоди: перший (1860—1865) — дослідження мови у  зв'язку з опрацюванням філософсько-психологічної  теорії мови, яка ґрунтується  на ідеях Гумбольдта і Штейнталя;  другий (1865—1891) — дослідження фонетики, граматики, діалектології слов'янських  мов і психології словесно-художньої  творчості (Потебню вважають творцем  лінгвістичної поетики).

 
   У праці «Думка і мова» Потебня досліджує питання про взаємозв'язок мови і мислення.

 
   Услід за Гумбольдтом він  доводить, що «поезія і проза,  мистецтво й наука є явищами  мови», що мова — це не  раз назавжди сформований факт, а діяльність, яка має великі можливості розвитку: «мова є засобом не виражати вже готову думку, а створювати її [...], вона є не відображенням сформованого світогляду, а основою його формування». Говорячи про нерозривний зв'язок мови і мислення, Потебня водночас протестував проти підпорядкування граматики логіці, яке «[...] призводить до змішування й ототожнення таких явищ мови, які є різними, якщо приступити до спостереження з однією упередженою думкою про те, що апріорність у спостережних науках, як мовознавство, дуже небезпечна». Мовознавча концепція Потебні підкреслено психологічна.

 
   Потебня розвинув положення  Гумбольдта про те, що «всяке  розуміння є нерозуміння». Почуту  фразу кожен розуміє не зовсім  так (у такому обсязі), як той, хто її вимовив. Це розуміння залежить від життєвого досвіду, інтелектуального розвитку, психічних особливостей індивіда тощо. Як ілюстрацію до цієї думки Потебня наводить «Silentium» І. А. Тютчева: 
   Молчи, скрывайся и таи И чувства, и мечты свои!.. Как сердцу высказать себя? Другому как понять тебя? Поймет ли он, как ты живешь? Мысль изреченная есть ложь. Взрывая, возмутишь ключи — Питайся ими — и молчи!

 
   Деякі вчені в цьому твердженні  Потебні вбачали «суб'єктивно-ідеалістичне  розуміння слова», перебільшення  розуміння по-своєму. Однак насправді мовознавець лише констатує, що різні люди, розуміючи висловлене (почуте) в основному однаково, вкладають у нього свої семантичні нюанси. Це підтверджують сучасні асоціативні експерименти.

 
   Мова, зазначає Потебня, пов'язана з мисленням, однак сфера мови не збігається зі сферою думки. На зорі людства думка відставала від мови, на середньому етапі розвитку людства вони розвивалися паралельно, а на третьому етапі (етапі абстрактності) думка покидає мову як таку, що не задовольняє її вимог. Саме цим, вважає Потебня, можна пояснити, що думка художника, скульптора, музиканта реалізується не у слові, а думка математика втілюється в умовних знаках.

 
   При утворенні слова наявне  вже враження зазнає нових  змін, ніби вдруге (повторно) сприймається. Це друге сприйняття називається апперцепцією. У кожному слові дія думки полягає у порівнянні двох мислених комплексів — пізнаваного і раніше пізнаного. Спільне між пізнаваним і пізнаним є tertium comparationis, тобто тим третім, що служитиме основою для нової номінації. Отже, сам процес пізнання є процесом порівняння.

 
   Потебня творчо переосмислив  поняття внутрішньої форми Гумбольдта, звузивши його до конкретного,  але більш визначеного поняття  внутрішньої форми слова. У  кожному слові, за Потебнею, можна виділити суб'єктивне й об'єктивне. Наприклад, суб'єктивним для слова стіл будуть форми стола, матеріал, із якого він зроблений тощо, а для слова вікно — різні форми, рами, різновид скла тощо. Якщо вилучити суб'єктивне, то в слові залишаться звук (зовнішня форма) і етимологічне значення (об'єктивне, внутрішня форма). Так, внутрішньою формою для слова стіл є постелене, а для слова вікно — те, через що дивляться. «Слово, — продовжує Потебня, — власне, виражає не всю думку, яка приймається за його зміст, а тільки одну її ознаку. Образ стола може мати багато ознак, але слово стіл означає тільки постелене».

 

Усе сказане  про слово стосується й будь-якого  твору мистецтва. Так, у скульптурі Феміди, яка символізує правосуддя, зовнішньою формою є матеріал, з  якого вона зроблена, а внутрішньою  — пов'язка на очах, терези і меч. Символізм мови — поезія, втрата внутрішньої форми — проза. У мові відбувається постійна зміна поетичного і прозаїчного мислення. Багато слів із утраченою внутрішньою формою набувають нового значення, і для цього нового значення з попереднього буде взято уявлення, образ. Учення про внутрішню форму слова глибоко вкорінилося у світовій лінгвістичній традиції.

 
   Цікавим є вчення Потебні  про «згущення думки», тобто зведення  різноманітних явищ до порівняно  невеликої кількості знаків чи  образів, що особливо яскраво  ілюструють байки і прислів'я:  образ байки завжди стосується  багатьох осіб і ситуацій; це  саме можна сказати й про  прислів'я. У слові згущення думки є його природним станом (воно майже завжди співвідноситься з багатьма денотатами).

 
   Розглядаючи план змісту слова,  Потебня дійшов висновку, що потрібно  розрізняти ближче і дальше  значення слова. Ближче значення  слова — значення, спільне для  всіх мовців, воно містить лише ту інформацію, яка потрібна для звичайного спілкування. Дальше значення містить енциклопедичні знання. «Очевидно, мовознавство, — зазначає автор, — не відхиляючись від досягнень своїх цілей, розглядає значення слів тільки до певної межі. Так як говориться про всілякі речі, то без згаданого обмеження мовознавство містило б у собі, крім свого незаперечного змісту, про який не міркує жодна інша наука, ще зміст усіх інших наук.

 

Наприклад, говорячи про значення слова дерево, ми повинні би перейти в галузь ботаніки, а з приводу слова  причина або причинового сполучника — трактувати про причинність  у світі. Але справа в тому, що під значенням слова взагалі розуміються дві різні речі, з яких одну, що підлягає віданню мовознавства, назвемо ближчим, іншу, що становить предмет інших наук, — дальшим значенням слова. Тільки одне ближче значення становить дійсний зміст думки під час вимови слова».

 
   Виходячи з того, що слово  живе тільки в мовленні, де  воно відповідає одному акту  думки, тобто має лише одне  значення, Потебня заперечує існування  полісемії. Найменша зміна у значенні слова робить його іншим словом. Тому немає полісемії, а є тільки омонімія.

 
   Вагомий внесок Потебні в  граматичну теорію. Він опрацював  теорію граматичної форми і  граматичної категорії, вчення  про частини мови, теоретичні  питання синтаксису. Заклав основи  акцентології слов'янських мов.  Учений не тільки закликав  вивчати мовні факти в системних  зв'язках і в історичній перспективі,  а й довів, що мова є системою, яка перебуває у постійному розвитку.

 
   Досліджував Потебня і питання  взаємозв'язків етносу і мови, дво- і багатомовності, долю націй  і мов. Засуджуючи денаціоналізацію, трактуючи її як спідлення,  стверджував, що всі мови мають  право на вільний розвиток  і функціонування.

 
   Підсумовуючи все сказане про психологічний напрям у мовознавстві, слід зазначити, що українська школа психологізму багато в чому розходилася з німецькою. Так, Потебня наголошував на специфічних рисах граматики, її формальних властивостях, а Штейн-таль і Вундт акцентували на психологічному аспекті, намагаючись виявити скоріше мову в психології, ніж психологію в мов

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Психолінгвістична теорія формування мови і мислення

 

Проблему мови зазвичай ставлять в психології в контексті: мислення і мова. Дійсно, з мисленням  мова пов'язана особливо тісно. Слово  виражає узагальнення, оскільки воно є формою існування поняття, формою існування думки. Генетично мова виникла разом з мисленням  у процесі суспільно-трудової практики і складалася в процесі суспільно  історичного розвитку людства в  єдності з мисленням. Л.С. Виготський підкреслював зв'язок мовних процесів з мисленням у загальних зонах  значення мовних знаків, а також  розвиток і вдосконалення цих  зон від дитини до дорослого, від  професіонала до непрофесіоналові, від  монолінгвов, що говорить на одній мові, до полілінгвіста, вільно переключающегося від однієї системи знаків на іншу .