Психологічні засоби в розвитку та активізації уваги

 

МІНЕСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  УПРАВЛІННЯ

Кафедра « Філософії  та психології»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни « Психологія»

 

на тему: «Психологічні засоби в розвитку та активізації уваги»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                            Підготувала:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк – 2012 р.

ЗМІСТ:

 

ВСТУП…………………………………………….……………………………….3

Розділ I. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО УВАГУ…………………………………4

1.2 Основні  функції уваги………………………………………………………...6

1.3. Фізіологічне підґрунтя уваги………………………………………………...8

1.4. Відволікання уваги (зовнішня і внутрішня)……………………………….11

1.5. Неуважність (уявна і справжня)……………………………………………12

1.6. Різновиди і форми уваги……………………………………………………14

Розділ II. РОЗВИТОК УВАГИ………………………………………………….18

2.1 Активізація  уваги……………………………………………………………18

2.2 Вправи для розвитку уваги………………………………………………….21

Висновок………………………………………………………………..…….25

Список використаної Літератури………………………………..….27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

"Очі  його читали, але думки були далеко", - так сказав О.С. Пушкін у своєму романі "Євгеній Онєгін". Дійсно, ми часто помічаємо за собою, що коли починаємо зосереджено працювати (слухати лекцію, читати важку тему), то, раптом, ловимо себе на тому, що думаємо зовсім про інше.

Актуальність. У прцессі навчання найважливішим є уважність, тому тема цієї роботи є дуже актуальною. Без цілеспрямованої, стійкої уваги, неможлива ніяка серйозна робота і запам'ятовування в тому числі. Підвищена увага необхідна на всіх етапах роботи пам'яті, але особливо на першому етапі - сприйняття.

Проблема  уваги широко досліджується у психології. У працях зарубіжних учених (В. Джеймса, В. Вундта, Е. Тітченера, Т. Рібо, К. Кофки) було сформульовано фундаментальні поняття психології уваги і запропоновано важливі парадигми його експериментального дослідження.

У вітчизняній  психології проблему уваги вивчали  в межах загальнотеоретичних  підходів Л. Виготський, П. Гальперін, О. Леонтьєв,   Є.Мілерян, С. Рубінштейн, Д. Узнадзе.

Об'єкт  дослідження – увага, як психічний процес.

Предмет дослідження – психологічні особливості розвитку та активізації уваги.

Мета  цієї роботи полягає в теоретичному розкритті і дослідженні видів та властивостей уваги, з'ясуванні ролі уваги у життєвому процесі та визначенні сприятливих психолого-педагогічних умов для її розвитку, корекції та виховання уважності.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

• здійснити теоретичний аналіз проблеми неуважності та відволікання;
• розкрити сутність, основні функції та фізіологічне підґрунтя уваги;
• розглянути програму розвивальних та корекційних занять для розвитку уваги студентів.

 

Розділ I. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО УВАГУ.

 

Особистість, перебуваючи у бадьорому стані, активно, по-дійовому ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам’ятовує, пригадує, про щось думає. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам’ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чогось уважною.

Отже, увага  — це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Важливою  закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслуховуючись або вдивляючись у щось, людина не чує, що її кличуть, не помічає перешкод на дорозі. Вибірковість уваги пояснюється гальмівною дією значущих для особистості об’єктів і переживань стосовно менш значущих, які у цей час на неї діють. За такого стану об’єкти уваги яскравіше відображаються в нашій свідомості.

Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона є характерологічною властивістю особистості, завдяки якій людина володіє власною увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, керує нею. Недостатній розвиток уважності виявляється в розсіяності та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу у процесі діяльності внутрішніми засобами.

Сутність  уваги, її природу психологи пояснюють порізному. Прибічники волюнтаристської теорії вбачають її сутність виключно у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю; інші вважають, що у проявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям; шукали пояснення уваги також у зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Насправді, увага значною мірою зумовлюється відносинами між спрямованістю діяльності, в яку включена людина, і спрямованістю її психічних процесів. Увага є там, де напрямок діяльності орієнтує напрямок думок, помислів.

Представники  інтроспективної психології (Д. Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб’єктивний бік. На їхній погляд, увага — це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів.

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу  як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Найяскравіше відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокремлюється серед них, підпорядковує собі менш яскраві відчуття.

Представник фізіологічного напряму у психології Т. Ціген пояснював увагу не суб’єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлюваних уявлень за фіксаційну точку свідомості. Уявлення, що перемагає, стає усвідомленим, домінуючим. Отже, увага — це стан усвідомлення уявлення. Зміна уявлень є перехід уваги з одного уявлення на інше.

Французький психолог Т. Рібо, як і І. Сєченов, вважав, що уваги без її фізичного вираження не буває. У цьому зв’язку він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, — це не духовний акт, що діє приховано. Її механізм руховий, тобто такий, що діє на м’язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, нездатна до уваги.

Представники  біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй системі психології розглядають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.

Наведені  дані про розуміння уваги свідчать про складність з’ясування сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.

 

 

1.2 Основні функції уваги.

Основні функції  уваги:

- Забезпечення відбору надходить в організм інформації відповідно до його актуальних потреб.

- Забезпечення виборчої і тривалої зосередженості психічної активності на одному об'єкті або виді діяльності

- Активізація потрібних і гальмування непотрібних у даний момент психічних процесів.

Візьмемо такий  приклад: я перебуваю на якомусь  святі і поглинена цікавою  бесідою. Раптово я чую своє ім'я, неголосно вимовлене кимось в  іншій групі гостей. Я швидко перемикаю  увагу на розмову, що відбувається між  тими людьми, і чую думку про  себе. Але в той же час я упускаю нитку колишньої розмови. Я налаштувалася на другу групу відключилася від першої. Це приклад впливу особливо актуальною інформацією, відомий під назвою "феномен вечірки". Саме висока значимість сигналу (а не його інтенсивність), бажання дізнатися, що про мене думають інші, визначили зміну моєї уваги.

Під спрямованістю  слід розуміти передусім вибірковість характеру психічної діяльності, навмисний або ненавмисний вибір її об'єктів. У поняття спрямованості включається також і збереження діяльності на відомий проміжок часу. Недостатньо тільки вибрати ту чи іншу діяльність, щоб бути уважним, треба утримати цей вибір, зберегти його. Порівняно легко направити увагу на той чи інший предмет або дію. Значно важче зберегти її протягом необхідного часу.

Коли ми говоримо про увагу, то маємо на увазі також  зосередженість, заглибленість у  діяльність. Чим важче завдання, що стоїть перед людиною, тим напруженіше, інтенсивніше, поглиблено з нього увагу, і, навпаки, чим легше завдання, тим менш поглибленим є її увага.

У той же час  зосередженість пов'язана з відволіканням  від всього стороннього. Чим більше ми зосереджені на вирішенні даної  задачі, тим менше помічаємо все навколишнє, вірніше, ми помічаємо, що відбувається, але невиразно.

Таким чином, при  уважному відношенні до якого-небудь предмету, він (цей предмет) опиняється в центрі нашої свідомості, все інше сприймається в цей момент слабко, виявляється на периферії сприйманого. Завдяки цьому відображення стає ясним, виразним, уявлення і думки утримуються в свідомості до тих пір, поки не завершиться діяльність, поки не буде досягнута її мета. Тим самим увага забезпечує ще одну функцію - контроль і регуляцію діяльності.

Увага зазвичай виражена в міміці, в позі, в рухах. Уважного слухача легко відрізнити від неуважного. Але іноді увага спрямована не на навколишні об'єкти, а на думки і образи, які перебувають у свідомості людини. У даному випадку говорять про інтелектуальну увагу, яка трохи відрізняється від уваги сенсорного (зовнішнього). У деяких випадках, коли людина виявляє підвищену зосередженість на фізичних діях, має сенс говорити про моторну увагу. Все це свідчить про те, що увага не має свого власного пізнавального змісту і лише обслуговує діяльність інших пізнавальних процесів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Фізіологічне підгрунтя уваги.

 

Увага детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, викликаних подразниками, що діють на чуттєву сферу організму, та внутрішніми установками і психічними станами. Ідеї І.Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, що пізніше були поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, з’ясовують фізіологічне підгрунтя уваги. І. Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції тварин на зміни в навколишньому середовищі, які викликають загальне пожвавлення й низку вибіркових реакцій, спрямованих на ознайомлення зі змінами в ситуації.

Орієнтувальний  рефлекс забезпечує живим істотам  можливість пристосуватися до різноманітних зовнішніх впливів на організм. Він виявляється в активній установці аналізаторів на краще сприймання подразників, що діють на організм. І. Павлов писав про те, що щохвилини

кожний новий  подразник, який діє на нас, викликає відповідні рухи з нашого боку, щоб краще, повніше довідатися про цей подразник. Ми придивляємося до образу, що з’явився, прислухаємося до звуків, що виникли, посилено принюхуємося до запаху, який доходить до нас, і, якщо предмет поблизу, намагаємося доторкнутися до нього, і взагалі прагнемо охопити або пізнати кожне нове явище або предмет відповідними сприймальними поверхнями, відповідними органами почуттів.

Отже, фізіологічним  підгрунтям уваги є збудження, що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють.

У процесі  діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень у відповідних ділянках кори великих півкуль головного мозку виникають більш-менш стійкі оптимальні збудження. Ці оптимальні збудження стають домінуючими й викликають гальмування слабших збуджень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль.

У зв’язку  зі зміною характеру та сили подразнень, які діють на нас ззовні чи зсередини організму, осереддя оптимального збудження може переміщуватися з одних ділянок кори великих півкуль головного мозку в інші. У цьому разі змінюється і спрямованість уваги. У загальмованих ділянках кори мозку виникає збудження, а ділянки, що перебували у збудженому стані, загальмовуються. З цього приводу І. Павлов писав, що якби можна було бачити крізь черепну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б на свідомій людині, що розмірковує, як по її великих півкулях пересувається постійно вигадливо неправильних обрисів світла пляма, що раз у раз змінюється за формою та за величиною, оточеної по всій поверхні півкуль більш-менш значною тінню.