Рольові теорії в соціальній психології

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Роль  теорії в соціальній психології……………………………………………..4

Висновок……………………………………………………………………….…23

Список літератури…………………………………………………………….…24

Вступ

Сьогодні в  це важко повірити, але люди лише відносно недавно відчули потребу в спеціальному поясненні, що ж саме відбувається як у навколишньому їхньому світі, так і в них самих. Іншими словами, люди не завжди мали потребу в теоріях і не завжди вміли їх створювати. До того, як виникла потреба в теоретичному поясненні миру, свідомість людини ґрунтувалося на колективних поданнях. Французький філософ і психолог Люс’єн Леві-Брюль, який і запропонував концепцію колективних уявлень, думав, що завдяки колективним уявленням міфічна свідомість людини мала готові відповіді на всі питання ще до того, як вони могли в ньому виникнути (Леві-Брюль Л., 1994). Тому в міфічній свідомості такі питання і не з'являлися. Людина, як носій міфічної свідомості, «знає все», і тому їй не потрібно ніяких спеціальних пояснень. Світ для неї й без того ясний і зрозумілий.

Подібний спосіб сприйняття реальності німецький філософ  Едмунд Гуссерль назвав «міфо-релігійною настановою» (Гуссерль Е., 1986). Чому ця настанова  змінилася? Чому людей перестали  задовольняти колективні уявлення, де не потрібні були теорії, де їм просто не було місця? Чому людині знадобилося вийти з ясного й зрозумілого міфічного миру й поринути у складний і заплутаний мир теоретичного пізнання?

На всі ці питання сьогодні ми навряд чи знайдемо відповіді. Тому просто констатуємо  слідом за Е. Гуссерлем, що у VІ-VІ вв. до н.е. у Древній

Греції в  людини чомусь виникла потреба пояснювати світ. Теоретичне пояснення світу досить швидко одержало широке поширення й стало одним з основних способів пізнання людиною всіх форм реальності.

Роль теорії в соціальній психології

Насамперед, визначимося  з поняттям - що ж таке теорія? Якщо говорити зовсім вузько, то теорія –  це лише спроба дати якесь пояснення  будь-чому. Будь-який процес пояснення  обов’язково припускає виявлення  яких-небудь причинно-наслідкових зв'язків, а саме це і є основною ознакою теорії. Встановлення причинних зв'язків, у свою чергу, є процесом дослідження, вивчення, пізнання чогось, а буквальний переклад з грецької слова «теорія» і означає «досліджую», «розглядаю».

Незважаючи на те, що всі ми іноді мислимо теоретично, тобто створюємо якісь особисті теорії, було б явним перебільшенням стверджувати, що кожна сучасна людина є вченим або філософом. Наука й філософія все ж таки специфічні, професійні види діяльності. Тому до філософських і наукових теорій пред'являються спеціальні, досить жорсткі вимоги.

Наші особисті теорії, зазвичай, погано або зовсім не погоджуються з логікою. Вони є  розпливчастими, неясними, нечіткими, найчастіше, не піддаються ніякій перевірці. Більше того, ми, взагалі, не ставимо перед собою у відношенні власних, особистих теорій таких цілей як перевірка. Вони нам і без того подобаються і здаються цілком справжніми й надійними. Такі теорії називають імпліцитними, оскільки те, що в них стверджується, уявляється нам зовсім очевидним, саме собою, що розуміє. Ця категорична впевненість у абсолютній істинності наших теорій і пояснює їх назву - імпліцитні, тобто, безсумнівно, беззастережно правильні. Їх ще можна назвати теоріями повсякденного розуму. Тому наші особисті теорії мало схожі на теорії наукові. Разом з тим, незважаючи на очевидні слабості й недоліки, наші власні теорії дають нам можливість становити певну думку про що відбувається, не завжди вірне, але все-таки допомагає орієнтуватися у світі. Тому вони є необхідні і навіть корисними.

Як уже говорилося вище, у науці створення теорій має відповідати певним правилам. І, насамперед, правилам логіки. Іншими словами, теоретичні твердження мають  бути логічно пов'язані між собою. Окрім того, теорія повинна узгоджуватися із уже відомими фактами. І, зрештою, теорія має бути веріфікованою, тобто такою, що може бути перевіреною.

Якщо звернутися до соціально-психологічних теорій, то жодна з них, окремо взята теорія не в змозі пояснити всі соціальні  явища. Більше того, всі наявні теорії, і навіть ті, які будуть створені пізніше, не в змозі пояснити все різноманіття соціального світу. Проте, кожна з них здатна більш-менш зрозуміло пояснити окремі, локальні аспекти, явища, факти й закономірності. Цілком ймовірно, якусь всеосяжну, загальну соціальну і навіть соціально-психологічну теорію створити просто неможливо. Логіка теоретичної роботи змушує вченого звертати пильну увагу на одні питання, але ігнорувати інші. Деякі теорії акцентують увагу на індивіді, інші - на соціальних ситуаціях або структурах, треті - на взаєминах індивіда із навколишнім середовищем. Одні підкреслюють значення зовнішніх умов і обставин соціального оточення людини, у той час як інші наполягають на вирішальному значенні для поведінки індивіда інстинктів, потягів, тобто біологічних факторів. Іншими словами, немає ідеальних, штучних, всеосяжних соціальних теорій. Інша справа, що у вченого завжди є спокуса поширити свою теорію абсолютно на всі соціальні явища. Така абсолютизація за певних умов може призвести до важких і навіть трагічних наслідків. Щодо цього, то  дуже показовим є приклад марксистської соціальної теорії.

І, оскільки немає  абсолютної, вичерпної соціальної теорії, то сучасні соціальні психологи  орієнтуються не на одну наукову теорію, а на сукупність соціальних теорій, які, як уже говорилося, «не претендують на всеосяжність».

У 20-ті роки ХХ сторіччя, коли, власне, і відбувалося формування соціальної психології як самостійної  наукової дисципліни, у психології панували біхевіористські принципи. Засновник біхевіоризму Дж. Уотсон, його прихильники і послідовники зіграли досить дивну роль у розвитку соціально-психологічної теорії. Проте саме вони спробували за допомогою власних теоретичних положень, взагалі, вигнати теорію із соціальної психології. Всі попередні або ті, які йдуть врозріз із біхевіористськими поглядами, теорії оголошувалися «поганими», і з цього випливав висновок, що в психології, у тому числі й у соціальній, немає місця теорії. І єдиним інструментом психологів мають ставати прикладні, емпіричні, лабораторні дослідження. Все це повинне було додати соціальній психології вид «серйозної», «респектабельної», тобто  чисто експериментальної науки.

Але оскільки будь-яка  наука будується на двох основах - емпіричному і теоретичному, то, зрозуміло, що було б дарма очікувати успішного розвитку соціальної психології, яка спирається лише на прикладні дослідження. І вже у 40-ті рр. ХХ століття однобічна експериментальна орієнтація соціальної психології, задана біхевіористською моделлю, стала стримуючим фактором розвитку нової науки.

Тому вже  тоді соціальні психологи починають  виявляти підвищену зацікавленість до теоретичних знань, відповідно з'являються  і нові теорії, оформлюються альтернативні  біхевіоризму теоретичні напрямки.

У 60-ті роки ХХ сторіччя у соціальній психології складаються когнитивістська й інтеракціонистська орієнтації. Та й сам класичний біхевіоризм Уотсона, якого один з його послідовників - Едвард Толмен (Толмен Е., 1980) назвав «архібіхевіористом», значно змінився, трансформувався у різні необіхевіористські теоретичні версії.

Кожен з названих вище теоретичних  напрямків має власні орієнтири, свої поняття, гіпотези, концепції. У  кожного в розпорядженні власна теоретична база, яка забезпечує психологів необхідними теоретичними розробками для пояснення вузького кола фактів соціального життя й поведінки.

Необіхевиористська орієнтація

Вище вже відзначалося, що початок становлення соціальної психології довелося на час, коли в  психології панували біхевіористські  принципи. Тому має сенс почати розгляд теоретичних перспектив з необіхевіоризма, тобто з такого напрямку, що сформувалося під безпосереднім впливом класичного, або «чистого» біхевіоризму, але в той же час несе на собі відображення інших теоретичних підходів.

Еволюція біхевіоризму

Як випливає із самої назви даного напрямку (behavіor - у перекладі з англійської означає «поведінка»), основну увагу психологи-біихевіористи зосередили на вивченні поведінки. І, оскільки вони ставили перед собою завдання не тільки навчитися розуміти і пророкувати поведінку, але й формувати, виробляти  «правильну», або «потрібну», поведінку, а, в остаточному підсумку, управляти ним, то головною теоретичною проблемою біхевіоризму стало навчання тій або іншій поведінці. Звідси й назва теорій, що досліджують цей процес, - теорії навчання. У них, насамперед, аналізується зв'язок між стимулом і реакцією. Стимул - це будь-яка подія, зовнішня або внутрішня, яке змінює поведінку людини або тварини (організму). Реакція - це і є зміна поведінки як відповідь на стимул. Підкріплення – це ще одне ключове поняття даних теорій. Його можна визначити як будь-який результат, отриманий у результаті відповідної реакції. Позитивне підкріплення збільшує ймовірність повторення реакції. Реакції, які не одержали позитивного підкріплення у вигляді винагороди, не закріплюються.

Необіхевіоризм

Едвард Толмен, який заклав основи необіхевіоризму, дійшов висновку, що для навчання не обов'язковим  є негайне підкріплення (Александер Ф., Селесник Ш., 1995). Окрім того, Толмен, на відміну від Уотсона, прийняв до уваги не лише зовнішню поведінку організму за схемою «стимул-реакція» але й ураховував процеси, що відбуваються в самому організмі. Він, зокрема, ввів поняття когнітивних карт, тобто уявлень про якісь схеми поведінки, які виникають у центральній нервовій системі (Толмен Е., 1980).

Основні ідеї теорій навчання й сьогодні зберігають своє значення й значною мірою впливають на сучасних соціальних психологів. Але, у цілому, соціальна психологія давно вийшла за рамки простих СР-моделей при вивченні людської поведінки. І головна відмітна риса нинішніх теорій навчання - це інтерес до    внутрішньо психічних процесів, які протікають в організмі. На додаток до соціально-психологічних теорій це означає, що вченими досліджуються не тільки стимули й реакції, але й сама людина, залучена до процесу навчання.

Головна відмінність концепції  соціального навчання від традиційних  теорій навчання полягає в тому, що у ньому спеціальне підкріплення не відіграє вирішальної ролі, на відміну від цілеспрямованого організованого навчання або научання, яке відбувається стихійно, випадково. Підкріпленням тут може слугувати сам процес імітації, або факт вдалого наслідування. Тому для успішного навчання досить мати перед очима значиму (референтну) соціальну модель і подумки або несвідомо повторювати її дії. Зрозуміло, що дорослі, й особливо батьки, найчастіше виступають моделями для дітей. Так, скажімо, мати або батько, закурюючи сигарету, можуть і не усвідомлювати, що виступають моделлю для своєї дитини. Дитина ж, бажаючи виглядати «як дорослий» - мама або тато, уважно стежить за поведінкою батьків і в результаті може придбати ту ж звичку до паління, як, втім, і будь-яку іншу. Так само може відбуватися засвоєння дітьми цінностей, норм і навіть рис характеру дорослих, і насамперед, батьків.

І хоча дитяче наслідування спочатку є несвідомим (ігровим) й  не зовсім точним, у ньому, поспостерігав  за малими дітьми, кожний має можливість переконатися, поступово елементи їхньої поведінки закріплюються і у  процесі практики здобувають необхідне завершення. Зрозуміло, що соціальне навчання (у силу своєї мимовільності) може призводити до засвоєння як соціально схвалюваних, так і не схвалюваних зразків поведінки. Наприклад, вживання ненормативної лексики (лихослів'я), жорстокість, байдужість, різні дурні звички, так само як і великодушність, милосердя, ввічливість, дбайливість, однаково запозичуються й засвоюються спостерігачами.

Від чого залежить чи стане  модель привабливої для наслідування й чи почнеться у зв'язку із цим  процес соціального навчання? По-перше, від самої моделі, а по-друге, від спостерігача. Такі властивості моделі як яскравість, незвичайність, привабливість збільшують імовірність того, що вона залучить до себе увагу потенційного спостерігача. Окрім того, впевненість спостерігача, що поведінка моделі є соціально значимою і тому гідною наслідування, також збільшує ймовірність того, що модель зацікавить спостерігача. Уявне повторення або образне програвання поведінки другого, що виступає як модель, завершує процес навчання.

Ще одним важливим фактором, який впливає на успішність наслідування, є підкріплення або його відсутність як з боку інших людей, так і з боку самого суб'єкта (спостерігача). Тут необхідно уточнити, що теорія соціального навчання визнає значення підкріплення й у випадку так званого «вікарного навчання». А. Бандура описує його як різновид навчання через спостереження. Термін «вікарний» походить від англійського «vіcar», що означає «заступник». Сутність вікарного навчання полягає в тому, що спостерігач переймає або не переймає поведінку моделі залежно від того, чи заохочується воно (тобто позитивно підкріплюється), або, навпаки, карається (тобто негативно підкріплюється), або воно, взагалі, позбавлене будь-якого підкріплення. У тому випадку, коли спостерігачем враховується заохочення або покарання (негативне або позитивне підкріплення) соціальної моделі, спрацьовує принцип вікарного підкріплення (Бандура А., 2000; Барон Р., Ричардсон Д., 1997). Таким чином, повертаючись до нашого приклада із шаховим королем і спостерігачем, можна припустити, що чемпіон із шахів підкріплений (має внутрішню й зовнішню мотивацію) для блискучої гри, у той час як спостерігач може бути більше зацікавлений у якійсь іншій діяльності. Скажімо, у вирощуванні кактусів або створенні родини й сімейного затишку.

Як бачимо, теорія соціального  навчання передбачає більш складні  форми навчання порівняно з першими моделями навчання. Проте, як і в попередніх теоріях, центральними поняттями теорії соціального навчання є поняття стимулів, які спонукають до соціальної поведінки і підкріплень, що впливають на засвоєння поведінки. Тут також необхідно звернути увагу на те, що подібно базовим, вихідним теоріям навчання, теорія соціального навчання є, насамперед, моделлю індивідуального навчання і поведінки.

Ще один різновид СОР-теорій – це теорія соціального обміну. Вона також повністю базується на принципі підкріплення. Основна увага у ній приділена соціальній взаємодії між людьми. Відповідно до цієї теорії, соціальне спілкування залежить від тих витрат і винагород, які в нього включені. Як видно із самої назви, теорія розглядає соціальну взаємодію як свого роду обмін, взаємозв'язок за принципом «ти - мені, я – тобі». Спілкуючись, люди обмінюються думками, щось вкладають у спілкування, віддаючи партнерові, щось одержують від нього. І те, чим вони обмінюються, може бути як матеріальними, так і нематеріальними цінностями -  грошима, коштовностями, речами, і в той же час психологічними, естетичними, моральними - схваленням, самоствердженням, престижем, повагою, моральною підтримкою.

Вивчаючи, як те, що люди пропонують (наприклад, «гарну компанію», що може скласти «мила жінка з високими моральними принципами»), так і те, що вони шукають (наприклад, «багатого, літнього чоловіка із далекоглядними намірами»), дослідники виявили типову закономірність взаємозадоволення потреб шляхом обміну цінностями в гетеро сексуальних індивідів. Жінки, як правило, пропонують зовнішню привабливість в обмін на грошовий зміст. Чоловіки ж, у свою чергу, пропонують так необхідні жінкам фінансове забезпечення й шукають фізично привабливих жінок.