Рольові теорії в соціальній психології

Поки ж, перейдемо  до знайомства із ще однією теоретичною  орієнтацією.

Когнітивістська орієнтація

Після того, як Дж. Уотсон виклав основні ідеї біхевіоризму, виникла різко негативна реакція  на цю теорію з боку багатьох психологів, які віддавали перевагу дослідженню і опису ментальних, пізнавальних процесів, характерних не тільки для людини, але й для тварин. На противагу біхевіоризму ментально зорієнтованих вчених, насамперед, цікавилися психічною діяльністю, її структурою, що, на їх думку, може слугувати підставою для розуміння людської поведінки.

Теоретичні  джерела когнитивизма

Одним з напрямків, що відкидала ідеї біхевіоризму, отримав  назву гештальтпсихології. Його базові ідеї розробив і виклав у 1912 році Макс Вертгеймер. Найбільш відомі представники цього напрямку – це Курт Коффка й Вольфганг Келлер -у 20-30-ті роки ХХ століття створили школу гештальтпсихології. Назва цього напрямку виникла від німецького слова «гештальт» (gestalt), який можна перевести як «образ», «форма».

Основна увага гештальт-психологи приділяли вивченню процесів сприйняття й мислення. Виходячи з положення, що «ціле є більш, ніж сумою його частин», психологи цього напрямку вийшли за межі простої формули З-Р (стимул-реакція), що обмежувала ідеї біхеовіористіву поясненні поведінки. Гештальт-психологи пояснювали поведінку як реалізацію цілісного психічного акту. Вирішуючи проблему таким чином, вони прийшли до висновку, що навчання відбувається не тільки в процесі «спроб і помилок», не тільки за допомогою наслідування й повторення, але дуже часто й через глибоке переживання, через осяяння (інсайт), що призводить до всебічної перебудови психіки і мислення. На противагу Уотсону, який стверджував, процеси, які не підлягають спостереженню процеси, у принципі, не мають значення, гештальт-психологи відстоювали зворотне - що саме ці внутрішні когнітивні процеси і є основними у психічному житті.

Ще однією теоретичною  передумовою когнітивізму є феноменологічна  філософія Едмунда Гуссерля, завдяки  якій у психології сформувався феноменологічний підхід. Відповідно до принципів феноменології, ми спроможні зрозуміти поведінку людини лише у випадку, коли знаємо, як вона сама сприймає й усвідомлює цей світ. При цьому стимул і реакції теж мають значення, але тільки тоді й у тому випадку, коли і яким чином вони представлені у свідомості індивіда. Можна висувати будь-які припущення відносно того чи іншого вчинку людини, але всі вони не будуть мати значення доти, доки не стане зрозумілим, як сама ця людина сприймає й усвідомлює його.

Теорія поля Курта Левіна, про яку ми вже говорили у першому розділі, значною мірою відображала принципи феноменологічного підходу і, у свою чергу, також слугувала однією з передумов для формування когнітивистської орієнтації.

Таким чином, гештальт-психологія, феноменологія й теорія поля Курта Левіна заклали теоретичні асади для сучасних когнітивістськи моделей соціальної психології. Сама назва «когнітивний» походить від латинського cognoscere, що означає «познайомитися із чимсь» або «пізнати». Воно було запропоноване засновниками когнітивістського напрямку Джорджем Міллером і Джеромом Брунером. Саме так вони назвали новий дослідницький центр у 1960 році - Центр когнітивних досліджень (Шульц Д., Щульц С., 1998). Відповідно психологи вживають назву «когнітивний», коли говорять про мислення або пізнання, на відміну від відчуттів і переживань емоцій і на відміну від самого поведінкового акту. І, якщо біхевіористи зосередили основну увагу на стимулах і реакціях, то творці когнітивних теорій майже винятково зайняті тим, що відбувається в організмі (ПРО), - згадаємо, хоча б формулу поведінки: З-ПРО-Р.

Галузь досліджень когнітивної психології

Як видно  вже із самої назви, когнітивну психологію цікавлять процеси пізнання й  мислення, а в більш широкому змісті - протікання всіх внутрішньо психічних процесів. Навіть далекій від філософії й психології людині зрозуміло, що пізнати й описати плинність процесів мислення й пізнання набагато складніше, ніж спостерігати й описувати поведінку. Тому сфера дослідження когнітивної психології зовсім обгрунтовано вважається найбільш важко збагненною.

Говорячи більш  конкретно, відзначимо, що когнітивна психологія досліджує, по-перше, процеси  пізнання й мислення, вважаючи, що поведінка, яка цікавить біхевіористів, є наслідком  когнітивної діяльності.

По-друге, когнітивна психологія досліджує принципи, способи  і форми організації і структурування як самих когнітивних процесів, так  і їх результатів - знань, досвіду, пам'яті. Якщо пізнання зрівняти зі складанням, наприклад, автомобілів, то сам когнитивний процес стане конвеєром, на якому відбувається складання; Принцип організації конвеєра, послідовність, розподіл обов'язків серед працівників - як принципи, форми й способи організації когнітивного процесу, а деталі, вузли й агрегати, з яких збирається машина, - як когнітивні елементи, задіяні в процесі мислення й пізнання.

Додамо, що когнітивна психологія підкреслює активний, творчий  характер когнітивних процесів. Це означає, що люди не пасивно сприймають навколишній, у тому числі і соціальний світ, а творчо, доцільно, активно його організують, вишиковують і навіть створюють. Особливо це справедливо відносно соціального світу - сфери людських відносин. 

Соціальне пізнання є особливою формою когнітивної  діяльності, тому соціальна когнітивна психологія відрізняється від загальної когнітивної психології. Світ людей і  соціальних відносин багато в чому відрізняється від світу речей і предметів. Насамперед, соціальне пізнання є двостороннім процесом. Об'єкт нашого сприйняття й пізнання - інша людина - сама, у свою чергу, сприймає й пізнає нас, чого, цілком ймовірно, не роблять неживі предмети, рослини і багато видів тварин. Окрім того, люди мають відому гнучкість, здатність змінюватися залежно від ситуації і часу. Людина у дитинстві й у дорослому віці, хоча й буде тією самою людиною, але, разом з тим, вона буде вже в багатьох відносинах іншою людиною.

І ще, коли ми вивчаємо i пізнаємо будь-який предмет, наприклад, стіл, то важко припустити, що він  буде намагатися постати перед нами в кращому або гіршому, ніж  насправді, вигляді. У соціальних же відносинах ми зіштовхуємося з такими спробами постійно. Таким чином, процес соціального пізнання значно відрізняється від пізнання взагалі. До того ж, він є набагато складнішим.

Одним з основних понять когнітивних теорій є поняття когнітивної схеми, що позначає особливим чином організовану систему минулого досвіду, знайденого в процесі пізнання й за допомогою якого пояснюється переживання досвіду сьогоднішнього часу. Припустимо, наприклад, що вас запросили на концерт до філармонії. Можливо, у вас вже є досвід відвідування філармонії, можливо також, що Ви тільки чули відгуки інших людей про філармонічні концерти. І, коли ви одержуєте запрошення, то воно активізує наявні у вас знання, які вилучаються із запасників пам'яті. Потім, грунтуючись на досвіді, організованому в схему, Ви формуєте очікування, пов'язані з концертом у філармонії. І тільки після використання інформації, вилученої з пам'яті, ви приймаєте рішення - іти або не йти на концерт. Таким чином, схема формує минулий досвід і одночасно впливає на наше сприйняття і ставлення до нових подій, включаючи й ті, які ще не відбулися.

Тут важливо  відзначити і ту обставина, що у разі, коли схема виявляється затребуваної й на підставі інформації, що втримується  в ній, приймається якесь рішення, реалізоване потім у поведінці, то тим самим збагачується наш досвід, а разом з ним ускладнюється й трохи змінюється сама схема. Після чого вона знову відкладається в пам'яті, і ми в будь-який момент можемо нею скористатися.

Когнітивний напрямок уже досить тривалий час є частиною соціальної психології. Новітні моделі соціального пізнання розвивають і уточнюють такі, що вже зарекомендували себе сталими у соціальній психології, традиційно використовувані когнітивні поняття такі як стереотипи, настанови. Разом з тим, нові моделі соціальної поведінки де в чому відрізняються від колишніх і, зокрема, тим, що в них проявляється особливий інтерес до структури самого когнітивного процесу. Намагаючись змоделювати структуру розумових процесів - схем, їх змісту, способів наповнення інформацією, принципів їх взаємозв'язку, психологи-когнитивісти прагнуть зрозуміти, як використовуються й працюють ці схеми, яку роль відіграють вони у поведінці людей. Дослідниками розробляються різні теоретичні моделі когнітивних процесів, за допомогою яких пояснюється, яким чином схеми й інші компоненти когнітивної діяльності впливають на нашу поведінку, залишаючись у той же час неусвідомлюваними.

Можна привести чимало прикладів когнітивних теорій, розроблених для вирішення тих чи інших соціально-психологічних проблем - від перших досліджень соціальних настанов до моделей формування самосвідомості й теорій, що пояснюють, як ми пізнаємо інших людей. Серед різних теорій, створених у межах когнитивістського підходу, найбільшу популярність і застосування одержали різноманітні версії теорії когнітивної відповідності - теорія когнітивної рівноваги Фрица Хайдера, теорія комунікативних актів Теодора Ньюкома, теорія когнітивного дисонансу Леона Фестінгера, теорія конгруентності Осгуда і Танненбаума, а також теорія приписування причин або каузальної атрибуції Харольда Келлі, створена на базі ідей, сформульованих Фрицем Хайдером.

Ми не обмежимося лише цими попередніми зауваженнями і, надалі, практично в кожній темі даної книги будемо знову й знову повертатися до різних когнітивних теорій.

Висновок

Підведемо короткий підсумок сказаному. Отже, теорії дають  нам можливість глянути на світ під  певним кутом зору. Ми використовуємо їх для створення підстав конструкції  нашого розуміння світу. Ще вони нам потрібні для того, щоб робити висновки й прогнози про те, яких подій нам варто очікувати і які пояснення можна дати спостережуваним у даний момент подіям.

Як ми змогли переконатися, теоретичною підставою  сучасної соціальної психології стали  три вищеназвані теоретичні орієнтації - необіхевіористська (теорії навчення), інтеракціоністська (рольові теорії) і когнитивістська. На перший погляд, може скластися враження, що ці напрямки суперечать один одному. Але це не зовсім так. Просто ми ще недостатньо інформовані з питань соціальної поведінки й взаємовідносин. Іншими словами, ми ще мало знаємо про складний і різноманітний світ соціально-психологічних феноменів. А названі теоретичні напрямки, кожний відповідно до окремої точки зору, дає нам можливість краще зрозуміти цей світ. Тому вони, скоріше, доповнюють один одного, ніж суперечать один одному. Прихильників теорії навчення, наприклад, цікавить вплив на людей навколишнього середовища, і вони розглядають підкріплення як можливе пояснення поведінки. Дослідники соціально-когнітивної орієнтації, з іншого боку, збирають відповідну інформацію про ту ж саму людину і її поведінку й розглядають її з таких позицій, щоб вона була придатна для пояснення дій людини, але вже із застосуванням концепції внутрішньої, когнітивної діяльності.

Саме тому соціальні  психологи і покладаються на сукупність різних теорій, у тому числі створених  навіть поза сферою соціальної психології, що є специфічною рисою даної  дисципліни.

Список  літератури:

1. Александер Ф., Селесник Ш. Человек и его душа: познание и врачевание от древности и до наших дней / Пер. с англ.  М.: Прогресс: Культура, 1995. 608 с.
2. Артемьева Е.Ю., Мартынов Е.М. Вероятностные методы. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.
3. Бандура А. Теория социального научения. СПб.: Евразия, 2000. 320 с.
4. Бандура А., Уолтерс С. Принципы социального научения // Современная зарубежная социальная психология: Тексты. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. C. 55-61.
5. Блумер Г. Общество как символическая интеракция // Современная зарубежная социальная психология: Тексты. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. C.173-180.
6. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. СПб.: Питер, 1997. 336 с.
7. Гордеева Т.О.  Кросс-культурный эксперимент // Корнилова Т.В. Методы исследования в психологии: квазиэксперимент. М.: Изд. группа ФОРУМ—ИНФРА-М, 1998. С.108-138.
8. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. М., 1982. 486 c.
9. Гофман Э. Представление себя другим // Современная зарубежная соци-альная психология: Тексты. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. С.188-197.
10. Грановская Р.М., Никольская И.М. Защита личности: психологические механизмы. СПб.: Знание,  1999. 352 с.