Самооцінка дітей в молодшому шкільному віці

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………..................…3

Розділ  I. Самооцінка дітей  в молодшому шкільному віці……...…..5

1.1. Структурно-функціональний  аналіз Я - концепції особистості........5

1.2. Фактори формування  самооцінки дітей молодшого шкільного віку………………………………………………………………………………..14

1.3. Вплив соціальних факторів  на самооцінку  учнів молодших класів……………………………………………………………………………...19

Висновки до першого розділу…………….…………………...…………24

Розділ II. Дослідно-практична  робота з вивчення особливості самооцінки в молодшому шкільному віці. ……………………………...….26

2.1. Діагностика самооцінки  молодших школярів ………................…..26

2.2. Аналіз результатів  досліджень самооцінки дітей  молодшого шкільного віку…………………………………………………………………...31

Висновки до другого розділу…………………………………….………35

Висновки ………………………………………...……...……………......37

Список використаних джерел ………………………………….….…..38

Додатки………………………………………………………….………...41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. Формування соціально активної, моральної, реалізує свої здібності особистості головні завдання освіти, успішність рішення яких багато в чому залежить від напрямку і темпу реформ шкільного життя. Однією з актуальних проблем, що стоять перед педагогами сучасної школи, є психолого-педагогічний дуалізм у відношенні особистості, що розвивається - навчання і виховання не завжди грунтується на знаннях про психологію розвитку дитини та формуванні його особистості.

Молодший шкільний вік - особливий  період в житті дитини. Його ще називають  вершиною дитинства. З приходом дитини до школи відбувається перебудова всієї  системи відносин дитини до дійсності. Дитина зберігає багато дитячих якостей - легковажність, безпосередність, погляд на дорослого «знизу вверх». Але в цей період у дитини з’являється інша логіка мислення. Навчання для неї - значуща діяльність. В школі вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус.

Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини. А на якій стадії розвитку знаходиться самосвідомість дитини, що переступає шкільний поріг? Самосвідомість - не первинна даль, а  продукт розвитку.

У дитини 7- річного віку виникає  усвідомлення можливості власних дій, вона починає розуміти, що не все  може (початок самооцінки). Молодший школяр усвідомлює свої особисті якості (добрий, уважний, слухняний,чесний тощо). Перш за все діти усвідомлюють ті якості і особливості поведінки, які  найчастіше оцінюють навколишні. Саме в цей період виникає внутрішня, особистісна свідомість, починає  формуватися Я – концепція  маленької людини.

Дитина відкриває для  себе нові соціальні позиції - позиції  школяра, пов’язаної з виконанням високо оцінюваної дорослими навчальної роботи. Народжується соціальне Я дитини. З’являється нова сфера відносин   «дитина-вчитель», яка починає впливати на відносини дитини з батьками та товаришами. Навчальна успішність стає чи не головним критерієм оцінювання особистості школяра. Разом з оцінкою вчителя та батьківським ставленням, навчальна успішність є: вагомим чинником формування самооцінки школяра та його соціального чинником формування самооцінки школяра та його соціального  статусу. У віковій і педагогічній психології молодший шкільний вік займає особливе місце: в цьому віці освоюється навчальна діяльність, формується довільність психічних функцій, виникають рефлексія, самоконтроль, а дії починають співвідноситися з внутрішнім планом.

Навчальна діяльність є одним  з найважливіших факторів, який впливає  на формування самооцінки дітей молодшого  шкільного віку, тому вчитель початкових класів повинен знати психологічні особливості молодших школярів та враховувати  індивідуальні особливості самооцінки в навчальному процесі, здійснюючи індивідуальний і диференційований підхід у навчанні.

Мета: вивчення особливостей самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

Об’єкт дослідження: особистісна сфера молодшого школяра.

Предмет дослідження: особливості самооцінки молодшого школяра.

Завдання:

1) Вивчити самооцінку, як  психологічну категорію. 

2) Виявити фактори формування  самооцінки молодших школярів.

3) Діагностувати самооцінку  дітей молодшого шкільного віку.

4) Проаналізувати отриманий  результат. 

На основі виведених завдань  були визначені наступні методи:

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми;

Емпіричні: спостереження, бесіда, діагностичні методики;

Статичні методи обробки  даних.

 

 

РОЗДІЛ  I. Самооцінка дітей  в молодшому шкільному віці

 

1. Структурно-функціональний аналіз Я-концепції особистості

 

Найбільш складним утворенням самосвідомості, яке поєднує  в собі гностичні ціннісні компоненти, є Я-концепція людини. Вона включає  і  психологічний автопортрет, і  усвідомлення морального змісту свого  життя. Я-концепція - не сукупність фрагментальних образів Я особистості і оцінок його окремих сторін, а цілісна система поглядів на себе, як на суб’єкта власної життєдіяльності. Я-концепція - динамічна система уявлень людини про себе, в яку входить усвідомлення своїх фізичних, уявлень людини про себе, в яку входить усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних і інших якостей, а також самооцінка й суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів [1, c. 32]. Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії, як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійкий, і в той же час підданий внутрішнім змінам і коливанням, психічний здобуток. Американський філософ і психолог У. Дженс ще на зорі становлення психологічної науки охарактеризував основну психоструктуру людського Я в його соціальних, матеріальних та духовних вимірах. Як наукове поняття Я-концепція ввійшла в спеціальну літературу порівняно недавно. Цікавість до цієї теми була послаблена через панування в науці біхевіористичної традиції. Однак в 50-х роках нашого століття увага до вивчення людського Я зросла. Ця проблема стала центральною в гуманістичному напрямі психології, основоположниками якого були А. Маслоу, К. Роджерс, А. Комбс та інші. Їх ідеї відрізнялися від біхевіоризму та фрейдизму; людську поведінку гуманісти розглядали як зовнішній вплив їх внутрішнього світу, основні причини поведінки - у властивих людям емоціях, ставленнях, переконаннях, цінностях, надіях, сприйняттях і прагненнях. Але ця теорія не була підкріплена фактами, які визначають суспільне життя людини. Теорія формування Я-концепції, запропонована Е.Еріксоном, розкриває процес становлення самосвідомості в індивідуально-психологічному, але не в особистісному плані. В літературі, присвяченій Я-концепції, є два розгорнуті визначення: К.Роджерс (1951): Я-концепція складається з уявлень про власні характеристики і здібності індивіда, уявлень про можливості його  взаємодії з іншими людьми та з оточуючим світом, ціннісних уявлень, пов’язаних з об’єктами чи діями і уявлень про мету чи ідеї, які можуть мати позитивну чи негативну спрямованість. Р.Стейнс (1954): Я-концепція - система уявлень образів і оцінок, що відносяться до самого індивіда. Вона включає оцінні судження, які виникають в результаті реакції індивіда на самого себе, а також уявлення про те, як він виглядає в очах інших людей; на основі останніх і формуються уявлення про те, яким хотів би бути і як повинен поводитись індивід. В процесі розвитку психологічної науки було проведено ряд досліджень , пов’язаних з вивченням Я-концепції, і визначено такі основні підходи: «Постулат Джемса»: наша самооцінка залежить від того, якими ми хотіли б стати, яке положення зайняти в цьому світі. Це положення розглядається як перша і найбільш глибока концепція особистісного Я. Символічний інтеракціонізм в роботах Ч.Кулі і Д.Міда, які розглядали індивіда в рамках соціальної взаємодії: головним орієнтиром для Я-концепції індивіда єЯ іншої людини. Уявлення про ідентичність, розроблене Е.Еріксоном: розглядається соціокультурний аспект становлення свідомого Я індивіда - еgо. Самооцінка, образ Я - статичні, ідентичність ніколи не завершується, не є змінною. Феноменолістична психологія в роботах К.Роджерса: особистісне Я являє сне Я являє собою внутрішній механізм, який формується внутрішньою думкою на основі стимульної дії. Вже на початку стадії формування особистісного Я навколо нього групуються оцінні та афективні установки, надаючи йому характеристку «хорошого» або «поганого». Інтеріоризація цих оцінних моментів здійснюється під дією культури, інших людей і самого себе. Викликає інтерес концепція Р.Бернса, заснована на установочній природі самосвідомості особистості. Розглянемо її детальніше.

Структура Я - концепції [2, с.62]:

• Глобальна Я-концепція
• Я - усвідомлююче Я - як об’єкт
• Самооцінка
• Образ Я
• Я-концепція як сукупність установок на себе, реальне Я ідеальне Я, дзеркальне Я, який я є яким я хотів би бути як мене сприймають інші.

 Я - концепція  - сукупність всіх уявлень індивіда  про себе, поєднана з їх оцінкою. Описовий компонент Я - концепції Бернса називається образом Я або картиною Я. Компонент, пов’язаний із ставленням до себе, або до окремих своїх якостей - самооцінкою, або прийняттям себе.Я - концепція як сукупність установок на себе поєднує в собі реальне Я, ідеальне Я та дзеркальне Я.

 Отже, Я - концепція  - це:

1.Образ Я - уявлення  індивіда про самого себе.

 Самооцінка - афективна  оцінка цього уявлення, яка може  мати різну інтенсивність, тому що конкретні якості образу Я Можуть викликати більш чи менш сильні емоції, пов’язані з їх прийняттям. Поведінкова реакція - конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і самооцінкою. Позитивну Я - концепцію можна прирівняти до позитивного ставлення до себе, відчуття власної цінності. Синонімами негативної Я - концепції є негативне ставлення до себе, відчуття своєї неповноцінності. Я - концепція особистості відіграє трояку роль: вона сприяє досягненню внутрішньої згоди особистості, визначає інтерпретацію здобутого досвіду і є джерелом власних очікувань. Людина прагне досягнення максимальної внутрішньої узгодженості. Уявлення , почуття та ідеї, які вступають у протиріччя з іншими її уявленнями, почуттями та ідеями, ведуть до дисгармонії особистості, психологічного дискомфорту.

 Я - концепція визначає очікування люлини, тобто її уявлення про те, що має відбутися. Діти, які переживають за успіхи в школі, часто говорять: «Я знаю, що погано напишу цю роботу».Інколи за допомогою таких суджень дитина намагається себе підбадьорити, а інколи вони відображають її реальну невпевненість.Очікування дитини і відповідна їх поведінка визначають в кінцевому рахунку реальне уявлення про себе. Самосвідомість працює шляхом постійного порівняння реальної поведінки з. Я - концепцією, здійснюючи регуляцію поведінки. Розбіжність між Я - концепцією і реальною поведінкою породжує дискомфорт. Чим більш значуща якість, запрограмована в Я - концепції, тим сильніша реакція. Неузгодженість між Я - концепцією та реальною поведінкою є тією силою, яка породжує людські людські страждання і тією платою, яку людина вносить за могутність самосвідомості.  Образ Я - не статичне, а динамічне утворення особистості. Уявлення про себе багатопланові. Дослідники У.Джемс, К.Роджерс, М.Розенберг, Е.Еріксон та інші визначили різні форми уявлень про себе, диференційовані або за сферою проявів людини (соціальне Я, духовне Я, фізичне Я, інтимне Я, публічне Я та інше), або як реальність та ідеал (реальне Я, ідеальне Я), або за часовим проявом (Я в минулому, Я в теперішньому, Я в майбутньому), або за іншими ознаками.

Я реальне та Я  ідеальне (У.Джемс, З.Фрейд, К.Левін, К.Роджерс). Матеріальне Я та соціальне Я (У.Джемс). Справжнє Я, динамічне Я, фактичне Я, можливе Я, ідеалізоване Я (М.Розенберг). Образ тіла, соціальне Я, когнітивне Я (Ш.Самюель) [21, c.216].

Практично, будь-який образ Я має складну будову. Вітчизняний дослідник

А.Петровський розглядає  такі структурні компоненти образу Я: реальне Я - уявлення про себе в момент переживання, воно не повинно сприйматися як стабільна характеристика; ідеальне Я - уявлення про те, яким Я повинен стати, щоб відповідати соціальним нормам та очікуванням навколишніх; це орієнтир у самовихованні особистості; фантастичне Я - уявлення про те, яким Я бажаю стати, якби це було для мене можливим [21, c. 216].

 Як реальне,  так і ідеальне Я впливають  на поведінку і самопочуття особистості. Мозок чутливий до будь-якої суперечливості, і при її виявленні виникають позитивні або негативні емоції. Наше Я постійно порівнює: який я первинний, внутрішній, з тим, який я тут і тепер. Ступінь адекватності Я образу визначається при вивченні самооцінки  особистості. Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. «Наші самооцінки -  своєрідні когнітивні схеми», які узагальнюють минулий досвід особистості та організовують нову інформацію відносно даного аспекту Я [32, c. 18].  За допомогою самооцінки здійснюється саморегуляція поведінки особистості. Людина в процесі спілкування постійно звіряє себе з еталоном і в залежності від результатів перевірки, залишається задоволена, або незадоволена, собою. Це «внутрішній манометр» особистості, покази якого свідчать про те, як вона себе оцінює, наскільки задоволена собою. Самооцінка - результат не завжди чітко усвідомленої особистістю проекції реального Я на Я ідеальне, тобто оцінка себе відбувається не безпосередньо, а за допомогою еталону, складеного з ціннісних орієнтацій та ідеалів особистості. Критерії самооцінки неоднозначні. Індивід оцінює себе двома шляхами:

• Шляхом співставлення рівня домагань з об’єктивними результатами своєї діяльності.
• Шляхом порівняння себе з іншими людьми.

 Є три моменти,  суттєвих для розуміння самооцінки:

• Важливу роль у формуванні самооцінки відіграє співставлення Я реального та Я ідеального.
• Інтеріоризація соціальних реакцій на дану людину. Людина схильна цінювати себе так, як оцінюють себе інші.
• Людина оцінює успішність своїх дій та проявів через призму своєї ідентичності.

Самооцінка - важливий спосіб саморегуляції. Формуючись у  процесі діяльності, вона стосується її етапів і має такі особливості: самооцінка, що відображає етап орієнтування у своїх можливостях в майбутній діяльності, називається прогностичною; cамооцінка, яка проявляється по ходу діяльності і спрямована на її корекцію, називається процесуальною або корегуючою; самооцінка на завершальному етапі діяльності, зміст якої – оцінка результатів діяльності, називається ретроспективною [31, c. 48].

 Функція першої - оцінка суб’єктом своїх можливостей, визначення ставлення до них; другої - оцінка і корекція виконавчих дій (поведінкових актів) по ходу їх розгортання; третьої – оцінка результатів діяльності, досягнутих рівнів розвитку.

 Прогностична самооцінка актуалізується до початку діяльності чи поведінкового акту. За психологічним механізмом вона являє собою складну інтелектуальну дію, що розгортається в дискусивному плані. Функцією прогностичності самооцінки стає синтез інформації, взятої суб’єктом з аналізу об’єктивних і суб’єктивних характеристик ситуації оцінювання. Якоцінка можливостей, вона реалізується в умовах дефіциту інформації, у зв’язку з чим й основу складають рефлексивні дії, які відображають ту чи іншу міру невпевненості суб’єкта в собі, його орієнтацію на можливість непередбачуваних трансформацій предмету діяльності. Оцінка процесу та результату діяльності, досягнутих рівнів розвитку (актуальна і ретроспективна самооцінка), в меншій мірі ускладнена дефіцитом інформації і має більше основ для функціонування в однозначних категоричних формах.

Психологічна природа  самооцінки має соціальні джерела  і вона формується під впливом  культури усвідомлення результатів  своєї діяльності та оцінки  інших  людей. В ній поєднується принцип  єдності свідомості і діяльності, бо самооцінка значною мірою впливає  на домагання особистості та стає одним із мотивів її активності. Рівень домагань - бажаний рівень самооцінки особистості, який проявляється у складності мети, яку індивід ставить перед собою [21, c. 221].

Бажання підвищити  самооцінку в тому випадку, коли людина має можливість вільно вибирати ступінь складності чергової дії, породжує конфлікт двох тенденцій: з одного боку - бажання підвищити рівень домагань, щоб відчути максимальний успіх, а з іншого - знайти його, щоб запобігти невдачам.

 На відміну  від самооцінки, яка стосується  вже досягнутого, домагання спрямовані на майбутнє. Їх реалізація дає змогу перевірити себе в тнє. Їх реалізація дає змогу перевірити себе в конкретній діяльності. Домагання пов’язані з прагненням отримативизнання як з боку інших людей, так і від самого себе. Домагання - продукт досвіду, формується на його основі, пов’язані з престижем особистості, і тому часто стають одним з центральних мотивів досягнень у діяльності та активності взагалі. У окремої особи домагання можуть змінюватися залежно від успіхів та невдач, присутності людей, думка яких особливо важлива, тощо. Домагання можуть стосуватися як конкретної діяльності, так і бажаної соціальної ролі. Вони характеризують спрямованість особистості.