Соціальне середовище, як передумова становлення агресивної поведінки

На становлення  агресивної поведінки підлітків впливають ступінь згуртованості у сім’ї, близькість між батьками і дитиною, характер відносин між братами та сестрами, а також стиль сімейного керівництва. Діти, у яких в родині розлад, чиї батьки відчужені і холодні, порівняльно більш схильні до агресивної поведінки. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками і дітьми, особливо між батьками і синами. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов’язків вдома [7,c.85].

Відомо, що негативна поведінка підлітків підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з “важкими” дітьми. Конфронтація що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Поєднання несприятливих  біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних  факторів спотворює весь спосіб життя  підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з оточуючими людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і круг спілкування сприяють розвитку і закріпленню девіантної поведінки. Таким чином, має місце негативний мікроклімат в багатьох сім'ях обуславліваєт виникнення відчуженості, грубості, неприязні певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч волі оточуючих, що створює об'єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій.

 

Чинник виховання і стилю спілкування, як з боку батьків, так і педагогів, на які діти реагують найбільш гостро сприяють формуванню найбільш стійкої агресивної поведінки дітей. З погляду Л. Гокіної [7,с.86], це провокує підлітків не тільки на агресивну поведінку, але й сприяє формуванню негативних емоційних станів – невпевненості у собі, нестабільності.

Так, наприклад, суперечливість вимог до дитини з  боку батьків, їх власні часті негативні емоційні стани ведуть до формування опозиційного ставлення до зовнішнього оточення; використання покарання дітей як способу відреагування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади), постійне використання наказів, погроз, обвинувачень, а також часте використання “Ти”- повідомлень (“Ти неправильно зробив...”, “Як ти смієш так зі мною розмовляти?”) – спрямовують дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки. Підлітки одержують відомості про агресивне поводження також із спілкування з однолітками. Вони вчаться вести себе агресивно, спостерігаючи за поведінкою інших підлітків.

Одним із самих  спірних джерел впливу на проявлення агресії є засоби масової інформації. Після багаторічних досліджень з  використанням самих різних методів і прийомів, психологи і педагоги ще не визначили ступень впливу ЗМІ на агресивну поведінку. Фельзеншталь, згрупувавши різні дослідження впливу телебачення на агресивність, спробував пояснити їх результати за допомогою трьох теорій агресії [10,c.136].

За гіпотезою моделі, яка ґрунтується на теорії соціального научіння, жорстокі герої фільмів виступають як моделі, які наслідують діти і дорослі. Для зменшення жорстокості, на думку прихильників цієї теорії, варто було б зменшити кількість сцен насилля і замінити їх на сцени, що демонструють співпрацю між людьми. За гіпотезою каталізатора – сцени жорстокості є стимулом для вияву імпульсів агресивності в певної категорії осіб, у котрих ці сцени ніби вимикають гальма. Згідно з гіпотезою катарсису, демонстрація сцен насильства викликає в дитини зменшення агресивності – своєрідний катарсис. Якщо спочатку вони підсилюють активацію організму, то згодом чутливість до сцен жорстокості зменшується, що супроводжується зниженням фізіологічних реакцій, а також байдужістю до актів жорстокості, на які цілком природно було б відреагувати належним чином. Можливо, саме цим пояснюється байдужість, яку виявляють свідки сцен насильства до страждань інших людей.

Звичайно, демонстрація сцен насильства сприяє розвиткові агресивності, але цей факт слід розглядати лише як свідчення про наявність певної кореляції, а не обов’язкового причинно-наслідкового зв’язку. Ігнорувати при цьому інші чинники, які визначають агресивність, не варто.

Агресивне поведінка підлітків супроводжується сильними емоційними переживаннями, такі як гнів, зловтіха, досада тощо. п. П. Екман з прикладу розгляду гніву показує, як різноманітними за насиченістю і інтенсивності можуть ці переживання. Він перераховує таких форм прояви гніву, як:

· інтенсивність (від легкого роздратування до люті);

· ступінь контрольованості (від вибуху до причаєним злоби);

· розпал (від  киплячого до холоднокровного);

· темп розвитку (від раптового спалаху до повільного кипіння);

· темп згасання (від раптового до затяжного);

· форми прояви (від непідробленого донаигранного)[15].

Характерними особливостями  усіх підлітків, схильних до агресивної поведінки є такі:

1. Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.
2. Надчутливі до негативного ставлення до себе з боку оточення.
3. Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.
4. Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці
5. Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки
6. Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.
7. У відносинах виявляють низький рівень емпатії.
8. Слабо розвинений контроль над своїми емоціями.
9. Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості і сили.

 

 

Зовнішніми чинниками, негативно впливають в розвитку і поведінку дітей і підлітків є:

- процеси, які  у суспільстві: відсутність чіткої позитивної державної ідеології, спрямованої зміну ієрархії громадських цінностей; недосконалість законів й досвід роботи правоохоронних органів, безкарність злочинів; безробіття (явна чи прихована); відсутність соціальних гарантій й Управлінням державної підтримки економічно найнеспроможніших родин із дітьми; руйнація і валютна криза традиційних інститутів соціалізації підростаючого покоління (дитячих і юнацьких організацій, сім'ї та школи); пропаганда насильства, й жорстокості через засоби інформації; відсутність на часі і кваліфікованої диспансеризації дітей, що дозволяє виявити фізичні і психічне порушення здоров'я дітей і підлітків, надавати їм допомогу з підсумкам диспансеризації; недоступність для дітей безплатного якісного додаткової освіти (гуртків, секцій тощо. п.); доступність тютюну, алкоголю, наркотиків .

- становище  сім'ї, її атмосфера: неповна  сім'я; матеріальне становище  сім'ї (як бідність, і багатство); низький соціально - культурний  рівень батьків; відсутність сімейних традицій; стиль виховання у ній (відсутність єдиних вимог до дитини, жорстокість батьків, їх безкарність і безправ'я дитини); заперечення самоцінності дитини; задоволення потреб дітей (їхній недолік і надлишок); зловживання батьками алкоголю, наркотиків та інших.;попустительское ставлення батьків вживання дітьми психоактивних речовин;

- недоліки, які  від організаціївнутришкольной  життя: низький рівень розвитку  та навчальної мотивації дітей,  що у школу; навішування ярликів,  придушення вчителями особистості учня (загрози, образи й ін.); відсутність зв'язку школи із сім'єю учнів, авторитарний чипопустительский стиль взаємин у системі «учень – вчитель» тощо. буд.

 Внутрішнім чинникам є: низька самооцінка, непевність у собі, не вміння практично й приймати адекватні рішення на різних ситуаціях, невміння висловлювати свої відчуття провини і реакцію себе та інших людей, відчуття власної неважливості тощо.

На думку  Р.Берона і Д. Річардсона, діти одержують  знання про моделях агресивної поведінки  із трьох джерел: сім'я, однолітки і мас - медіа.

Агресивне поведінка  викликає відповідну реакцію оточуючих, але це, своєю чергою, веде посилення  агресивності, т. е. виникає ситуація зачарованого кола. Отже, дослідження  агресивної поведінки важливо ще й оскільки вона істотно б'є по частоті і інтенсивності агресивних, насильницьких дій всіх вікових груп населення.

Агресія сприймається як будь-яка форма поведінки, націлена на образу чи заподіяння шкоди іншому живої істоти, не бажаючому такого звернення.

 

Деякі психологи, наприклад,Лазарус, вважають основним збудником агресії загрозу, вважаючи, що небезпека викликає стрес, а агресія вже є на стрес. Проте не всяка загроза викликає агресію, і не агресивне стан провокується загрозою.

Агресивні підлітки, при  всій відмінності їх особових характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься, бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів.

У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка, підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку.

Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості [1, с. 37].

 

Таким чином, основна  особливість підліткового віку полягає  в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування.

На виникнення агресивного  поводження підлітків впливають такі чинники як сімейні взаємостосунки і стиль виховання в сім’ї, взаємовідношення, які склалися з педагогами, однокласниками, друзями, а також той потік агресії, який підліток щоденно зустрічає на екранах телевізорів, у кінотеатрах, в комп’ютерних іграх.

1.4 Становлення агресивної поведінки.

Соціалізацією агресивності можна назвати процес научання контролю власних агресивних прагнень чи вираз їх у формах, прийнятих у певному товаристві, цивілізації.

Природний агресивний потенціал  нікуди не зникає в більш зрілому  віці. Просто в результаті соціалізації багато хто вчиться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства. Інші залишаються дуже агресивними, але вчаться виявляти свою агресію більш тонко: через словесні образи, схований примус, завуальовані вимоги, вандалізм та інші тактичні прийоми. Треті нічому не навчаються і виявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві.

Тут важливу роль грає ранній досвід виховання дитини в  конкретному культурному середовищі, сімейні традиції й емоційне тло  відносин батьків до дитини. У тих  співтовариствах, де дитина має негативний досвід, як правило, формуються негативні риси особистості. Виховання достатнє суворо: в основному використовуються часті покарання при відсутності заохочень, ворожість дітей у відношенні один одного не викликає в дорослих осуду. У результаті формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, сильна агресивність, егоїзм, жорстокість. У тих співтовариствах, де вся структура життя побудована на взаємодопомозі і кооперації, а ідеалом особистості є людина у спілкуванні, альтруїстичне відношення до інших, спостерігається зовсім інша картина. Ці культурні установки проектуються на вихованні дітей. Їх учать конструктивному поводженню, наприклад, зганяти гнів переважно на неживих предметах.

Опираючись на отримані данні, можна заключити що на соціалізацію агресивності впливають два основних фактора:

1) зразок відношень  та поведінка значних осіб, зокрема,  батьків. Були отримані дані, що  в родинах агресивних дітей  виявлена велика розповсюдженість  агресивних проявів з боку  дорослих у порівнянні з родинами неагресивних дітей. Більш того, відношення батьків до поведінки дитини також різне.

2) підкріплення агресивної  поведінки з боку оточуючих.  Зокрема, був встановлений зв’язок  між батьківським покаранням  та агресією у дітей. Припускається,  що у підлітковому юнацькому та більш пізньому віці дитина буде відчувати себе спокійніше, виявляючи агресивність лише у відношенні до будь-якої авторитетної людини. Більш того, у неї буде формуватись та укріплюватись почуття провини завжди, коли вона виявляє агресивну поведінку проти старшого, або її однолітків.

Р. Сирс, Е. Маккобі, К. Левін  відзначали, що у соціалізації агресії  присутні дві важливих миті:

1) поблажливість

2) суворість покарання  поведінки.

При цьому поблажливість  розглядалась як поведінка одного з батьків до здійснення вчинку, а суворість покарання - після здійснення вчинку.

Формування агресивних тенденцій, які потім можна спостерігати і на більш пізніх ступенях розвитку, відбувається різними шляхами:

1. Батьки заохочують  агресивність у своїх дітях безпосередньо, або наводить приклад відповідної поведінки по відношенню до інших та навколишнього середовища. Діти, які спостерігають агресивність дорослих, особливо якщо це значима і авторитетна для них людина, якій вдається добитися успіху агресивними методами, звичайно сприймають цю форму поведінки.