Соціологічні аспекти психоаналізу З. Фрейда

МІНИСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

ДОНЕЦЬКА ФІЛІЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

За темою: «Соціологічні аспекти психоаналізу З. Фрейда»

 

 

                                                                          

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк – 2013

 

 

 

 

ПЛАН

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. З. Фрейд – творець психоаналізу……………………………………………...4

1.1 Ранні переконання З. Фрейда  щодо навколишнього світу……………4

1.2 Народження психоаналізу………………………………………………5

2. Уявлення про історію та  культуру людства за Фрейдом……………………8

3. Психоаналіз в соціології……………………………………………………...11

Висновки…………………………………………………………………………15

Список використаної літератури……………………………………………….16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Процес розвитку світової соціології в першій половині і середині XX ст., а потім і в другій його половині важко представити без урахування такого напряму і в той же час методу в науці, як психоаналіз. При цьому в якості клінічного методу діагностики і пояснення невротичних станів людини психоаналіз соціологів особливо не хвилює. Проте сказати коротко про це треба. Йдеться про терапевтичну методику, що полягає у вільному викладі пацієнтом історії свого життя, її ранніх подій, в яких психотерапевт намагається знайти відповідь на питання про причини неврозу хворого.

 

Що стосується соціологів, то вони прагнуть розглядати психоаналіз, передусім як напрям науки про веління людини, в якій значне місце займають питання діяльності індивіда, проблематика структури особи, зв'язок між свідомим і несвідомим та ін., тобто ті проблеми, які зробили істотну дію на розвиток соціології. Звичайно, треба також мати на увазі, що принципи і у культурології, і в історії, і в інших громадських і соціо-гуманітарних науках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. З. Фрейд – творець  психоаналізу

1.1 Ранні переконання  З. Фрейда щодо навколишнього  світу

Творцем психоаналізу, являється видатний австрійський психолог, психіатр, соціальний мислитель Зигмунд Фрейд (1856-1939). Захоплення позитивістською філософією було досить поширеним явищем серед дослідників того часу і пояснювалося відомою близькістю позитивізму, тобто того його крила, яке сходило до природнонаукового матеріалізму. Вплив позитивізму на формування поглядів Фрейда істотно коректувався характером його наукових інтересів. Він не проявляв довіри до метафізики, протиставляючи їй світогляд, заснований на системі знань про світ. Він був переконаний в єдності і універсальності законів природи.

Однак “матеріалізм” Фрейда носив обмежений характер, тобто був стихійним, неоформленим. Ця неоформленість, відсутність серйозної теоретико-пізнавальної підготовки, слабе знання діалектики, привели до того, що будучи матеріалістом “внизу”, тобто в поясненні явищ природи, Фрейд залишався ідеалістом “вгорі”, тобто при розв'язанні соціальних і гносеологічних проблем. Підкреслювалося “корінне розходження матеріалізму з усім широким рушенням позитивізму”. Ідейна еволюція Фрейда цілком підтвердила це. Залишивши, півтора десятиріччя опісля, скальпель і мікроскоп, Фрейд, по суті розлучився з матеріалізмом, хоч він ніколи не зрікався від переконань молодості. Наступив момент, коли він приступає до самостійної наукової діяльності. Після 1881 р. Фрейд відкрив лікарський кабінет і зайнявся лікуванням психоневрозів. Вихований в дусі природньонаукового емпіризму, Фрейд вважав, що “тілесним органом” ментального життя є мозок і нервова система.

 

 

1.2 Народження психоаналізу

Історія психоаналізу бере свій початок в 1880-тих роках у Відні, коли Зиґмунд Фрейд працював над розробкою ефективнішого способу лікування неврологічних та істеричних захворювань. Дещо раніше Фрейд зіткнувся з тим фактом, що частину розумових процесів він не усвідомлював як результат його неврологічних консультацій у дитячій лікарні, і при цьому він виявив, що у багатьох дітей, які мають розлади мовних функцій, відсутні органічні причини для виникнення таких симптомів. Пізніше у 1885 році Фрейд проходив стажування в   клініці Сальпетрієр під керівництвом французького невролога та психіатра Жана-Мартена Шарко, який справив на нього дуже сильний вплив. Шарко звернув увагу на те, що його пацієнтки часто страждали такими соматичними захворювання, як параліч, сліпота, пухлини, не маючи при цьому ніяких характерних в таких випадках органічних порушень. До роботи Шарко вважалось, що жінки з істеричними ознаками мали блукаючу матку (hystera по-грецьки означає «матка»), але Фрейд встановив, що у чоловіків також могли виникати подібні психосоматичні симптоми. Фрейд також ознайомився з експериментами в області лікування істерії, які проводив його наставник та колегою Йозефом Бреєром. Це лікування являло собою поєднання гіпнозу та катарсису та й пізніше у цьому методі процеси розрядки емоцій отримали назву «абреакція».

Попри те що більшість вчених вважала сновидіння або набором механічних спогадів про минулий день, або безглуздим набором фантастичних образів, Фрейд розвивав точку зору інших дослідників про те, що сновидіння є зашифрованими повідомленнями. Аналізуючи асоціації, які виникали у хворих у зв'язку з тією чи іншою частиною сновидіння, Фрейд робив висновки про розлади (етіологія). Усвідомлюючи виникнення свого захворювання, пацієнти, як правило, виліковувались.

У молоді роки Фрейд зацікавився гіпнозом та його використанням для допомоги душевнохворим. Пізніше він відмовився від гіпнозу, надаючи перевагу своєму власному методу вільних асоціацій та аналізу сновидінь. Ці методи стали основою психоаналізу. Фрейд також цікавився тим, що називали істерія, а зараз відомо нам як конверсійний синдром.

Уперше термін «психоаналіз» Фрейд використав французькою мовою 30 березня 1896 року в опублікованій ним статті про етіологію неврозів у «Неврологічному Журналі». В 1900 році він видав свою першу самостійну роботу «Тлумачення сновидінь», яка присвячувалась аналізу неврозів з допомогою вивчення сновидінь аналізанта. Здійснюючи дослідження з використанням методу вільних асоціацій, він дійшов висновку, що джерелом неврозу більшості аналізантів є придушені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо (наприклад при фіксації на матері — едіпів комплекс) воно не може бути вдоволене і проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також невгамований потяг може бути перенаправлено на несексуальні цілі (сублімація). Відповідно, у цій концепції прояви заглушених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в снах та неврозах, але й в літературі та мистецтві (а також і в інших породженнях людської свідомості).

У своїх ранніх роботах Фрейд (до 1920 року) в якості джерела неврозів розглядає конфлікт несвідомого стану (який керується «принципом задоволення») та свідомості, яка прагне до самозбереження («принцип реальності»). Внаслідок цього головна увага зосереджується на конфлікті всередині психічної інстанції, яка керується принципом реальності. У праці «Я та Воно» Фрейд виділяє в структурі психіки три компоненти — «Воно» (ід), «Я» (его) та «Над-Я» (супер-я). «Воно» відповідає за позасвідомий потяг, «Я» — принцип реальності. «Над-Я» формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування над психікою стає неусвідомленим, приводить до виникнення так званої «совісті» і неусвідомленого почуття провини.

Більша частина сучасних психоаналітиків не визнає придушену сексуальність джерелом всіх психічних розладів, переважно сексуальне трактування образів у снах також викликає сумніви. Водночас запроваджене Фрейдом поняття несвідомого, метод пророблення прихованих причин симптомів та «економічний» розгляд психічних процесів, як взаємодії відособлених інстанцій, лежить в основі більшості шкіл сучасного психоаналізу, психотерапії та теорії особистості. Ідея в тому, що твори мистецтва можна розглядати як результат невротичних переживань творця та прояву неусвідомленого. Таке тлумачення мало величезний вплив на культуру ХХ століття. Теорії Фрейда та його методи лікування викликали полеміку у Відні в XX столітті і досі залишаються предметом гарячих суперечок. Ідеї Фрейда часто обговорюють та аналізують в літературних та філософських роботах на додачу до неспинних дискусій в наукових та медичних роботах. Його часто називають «батьком психоаналізу».

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Уявлення про історію  та культуру людства за Фрейдом

Однією з галузей застосування психоаналітичного вчення Фрейда стала філософія історії та культури. Вважаючи, що за допомогою психоаналітичного дослідження окремої людини можна освітити багато загадок історії людства, Фрейд використовував психоаналіз для конструювання своєї власної філософії історії. При цьому Фрейд виходив з того, що психічний розвиток окремої людини скорочено повторює хід розвитку всього людства, а протікання несвідомих процесів обумовлює специфіку виникнення як етичних і моральних норм людської поведінки, так і суспільних зв'язків, культурних досягнень та соціальних інститутів, що свідчать про прогрес людської цивілізації від примітивних первісних суспільств до сучасної організації суспільства.

Почавши з розгляду історії розвитку первісного суспільства, Фрейд намагався створити ескіз історичного розвитку людської культури і цивілізації в цілому. Одним із основних факторів культурного розвитку Фрейд вважав поступове зречення від природних несвідомих пристрастей і нахилів, притаманних первісній людини. Наступний розвиток культури, за Фрейдом, йшов у руслі свідомої відмови живої істоти від негайного задоволення бажань на користь отримання відстроченого, але більш надійного задоволення. При чому свідома відмова від безпосереднього задоволення природної пристрасті, що первинного ґрунтувалася на зовнішньому примушуванні з метою збереження людського роду, поступово перетворилася у внутрішню установку особистості, що дотримується моральних нори та приписів відповідної культури. Таким чином, вся культура уявляється Фрейду побудованою на зовнішньому або внутрішньому придушенні несвідомих нахилів людини, який поступився частиною свого природного статку, піддавши сублімації свої первинно сексуальні прагнення.

У більш пізніх роботах Фрейд переглянув свою концепцію історичного та культурного розвитку.

У працях 20-30-х років при розгляді історії культурного розвитку людства Фрейд враховує уже і соціальні фактори існування людини, намагається розкрити матеріальні і духовні аспекти культури у їх взаємному сплетінні.

Разом з тим, Фрейд концентрує свою увагу не на соціальну організацію суспільства, а не окремому індивіді, вважаючи, що всі культурні і соціальні дисгармонії походять від природних нахилів людини до агресії та диструктивності. Тому соціальне джерело страждань людини є неусувним і постійно тяжіє над людством. Людина уявляється Фрейду не доброю, люблячою істотою: серед її інстинктивних нахилів є схильність до руйнування і некерована жага до катування самої себе та інших людей. Саме в силу цих внутрішньопсихічних якостей людини культура і цивілізація постійно знаходяться під загрозою знищення.

Це виведення Фрейда багато в чому ґрунтувалося на емпіричних спостереженнях, пов'язаних з першою світовою війною, а також своїх особистих роздумах, викликаних смертю близьких йому людей. Приголомшений людською жорстокістю і трагічною розв'язкою будь-якої життєвої долі людини, він беззастережно включає в своє психоаналітичне вчення поняття про агресивність людської істоти і властивий йому «інстинкт смерті». Розвиток культури розглядається з того часу Фрейдом з погляду приборкання агресивних схильностей людини і безперервної боротьби між «інстинктом життя» і «інстинктом смерті». Досягнення культури покликані, як він вважає, сприяти приглушенню агресивних людських інстинктів. У тих випадках, коли культурі це вдається, агресія може стати частиною внутрішнього світу людини, що з із неминучістю веде до неврозів. Оскільки культура є надбанням не однієї людини, а маси людей, то виникає проблема «колективних неврозів». В зв'язку з цим Фрейд ставить питання: чи не є деякі культурні епохи «невротичними» і чи не стає людство під впливом сучасних культурних і соціальних обмежень «невротичним»? Кажучи про психоаналіз «соціального неврозу» як допустимому засобі лікування соціальних хвороб суспільства, Фрейд проте залишив своє питання без відповіді. Він лише проводить аналогію між розвитком культури і розвитком окремого індивіда, між природою соціального і індивідуального неврозу, висловлюючи надію, що, мабуть, коли-небудь трапиться нагода вивчення патології культури.

Основною і в той же час фатальною проблемою людства Фрейд вважав встановлення доцільної рівноваги між несвідомими вабленнями людини і моральними вимогами культури, між психічною організацією особистості і соціальною організацією суспільства. Останніми роками життя він ставить під сумнів багато завоювань цивілізації, вважаючи за неможливе передбачити, чи досяжна така рівновага або конфлікт між даними встановленнями залишається у принципі неусувним.

Високо оцінюючи досягнення людства в його пануванні над природою, засновник психоаналізу бачить і іншу сторону історичного прогресу: «Люди мають в своєму розпорядженні таку владу в своєму пануванні над силами природи, що, користуючись нею, легко можуть знищити один одного аж до останньої людини. Вони це знають – звідси виникає значна частка їх теперішнього неспокою, їх смутку, їх похмурого передчуття» .

Попереджаючи про можливість виникнення катастрофічних ситуацій в розвитку цивілізації, Фрейд не виступає, проте, в ролі пророка, пророчого трагічну долю людського роду. У своїх роздумах і застереженнях Фрейд предстає швидше не як песиміст, а як скептик, що одночасно виражає надії і сумніви, упевненість в перемозі розуму і обережність в прогнозі можливостей подальшого розвитку культури.